Рішення

від 31.07.2015 по справі 910/4441/15-г

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.07.2015№910/4441/15-г За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трекстар Лоджистікс"

про відшкодування збитків 128 452,82 грн.

та

За зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трекстар Лоджистікс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"

про стягнення 262 228, 99 грн.

Головуючий суддя Літвінова М.Є.

Судді Ковтун С.А.

Яковенко А.В.

Представники сторін:

від позивача (відповідач за зустрічним позовом): Терещов А.О., Парфентьєв А.О. - представ. за довір.;

від відповідача (позивач за зустрічним позовом): Арсенійчук М.В., Якобчук В.Т. - представ. за довір.

Рішення прийняте 31.07.2015, у зв»язку з оголошеною в судовому засіданні перервою з 29.07.2015 по 31.07.2015.

В судовому засіданні 31.07.2015, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трекстар Лоджистікс" про відшкодування збитків 128 452,82 грн. на підставі Договору про транспортно-експедиційне обслуговування №09/09/09-Т від 09.09.2009 року та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трекстар Лоджистікс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" про стягнення 262 228, 99 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.03.2015 порушено провадження у справі №910/4441/15-г, розгляд справи призначений на 25.03.2015.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.03.2015, в порядку статті 77 ГПК України, розгляд справи відкладений на 20.04.2015.

У судовому засіданні 20.04.2015, в порядку статті 77 ГПК України оголошено перерву до 27.04.2015.

У судовому засіданні 27.04.2015, в порядку статті 77 ГПК України оголошено перерву до 06.05.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 прийнято до провадження зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Трекстар Лоджистікс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" про стягнення 262 228, 99 грн.

У судовому засіданні 06.05.2015, в порядку статті 77 ГПК України оголошено перерву до 12.05.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2015 в порядку ст.ст. 4-6 ГПК України, судом із власної ініціативи призначено колегіальний розгляд справи №910/4441/15-г.

Згідно довідки про автоматичний розподіл справ між суддями (повторний) справу №910/4441/15-г передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя Літвінова М.Є., суддя Ковтун С.А., суддя Яковенко А.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2015 справу №910/4441/15-г прийнято до провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя Літвінова М.Є., суддя Ковтун С.А., суддя Яковенко А.В., розгляд справи призначений на 10.06.2015.

Ухвалою від 10.06.2015, в порядку ст. 77 ГПК України, відкладено розгляд справи на 15.07.2015.

Ухвалою від 15.07.2015 відкладено розгляд справи на 29.07.2015.

В судовому засіданні 29.07.2015, відповідно до ст. 77 ГПК України, оголошено перерву на 31.07.2015.

Відповідач за первісним позовом заперечив проти заявлених вимог та зазначив про їх безпідставність з урахуванням вироку Кременчуцького районного суду Полтавської області від 05.02.2013 (справа №1614/2192/12).

Відповідач за зустрічним позовом заперечив проти позовних вимог з тих підстав, що отримані ним кошти були як оплата за понесені збитки, тобто виконання свого зобов'язання за договором, тобто такі кошти набуто за наявності правової підстави.

У судовому засіданні 31.07.2015, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.09.2009 між відповідачем (експедитор) та ТОВ "Торгова компанія "Ельдорадо" (змінило найменування на ТОВ "Дієса") (замовник за договором) укладений договір №09/09/09-Т (далі - договір) за умовами якого, експедитор зобов'язується за плату та за рахунок замовника організувати перевозку вантажів автомобільним транспортом та інші послуги замовнику необхідні для здійснення поставки вантажів, а замовник - здійснити оплату послуг експедитора в розмірі та на умовах визначених даним договором.

Відповідно до п. 1.2 договору, експедитор в інтересах замовника виконує пов'язані з перевозкою транспортно - експедиційні операції: розробка маршруту у відповідністю із заявкою замовника; пошук безпосереднього перевізника, тощо.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що конкретні умови по кожному замовленню обумовлюються у заявці замовника. Допускається отримання належним чином оформленої заявки факсимільним зв'язком або електронною поштою, які мають однакову юридичну силу.

Відповідно до ч. 4 ст. 306 ГК України, допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Згідно положень ст.ст. 929 ЦК України та 316 ГК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Положення Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування.

22.09.2011 на виконання заявки, позивач, згідно товарно-транспортних накладних: №ТР001261, ТР001261 передав відповідачу для перевезення товарно-матеріальні цінності у кількості 1571 одиниця, вартістю 0,00 грн. (пункт завантаження: Київська обл., Макарівський район, с. Калинівка, вул. Київська, 49ж; пункт призначення: м. Кременчук, вул. Леніна, 16/9 та м. Кременчук, вул. 40-річчя Жовтня, 2/7; автомобіль АА8774КО, водій - Фещенко, підприємство: Трекстар Лоджистікс.

Як стверджує позивач, вантаж, який останній передав відповідачу не був доставлений в повному обсязі до пунктів розвантаження зазначених у заявці на перевезення, про що позивачем було складено акти здачі-приймання ТМЦ по кількості: № 6601224989 (виявлено нестачу 132 одиниць товару), № 6601224995 (виявлено недостачу 23 одиниці товару).

Відповідно до п.п. 3.2.18-3.2.20 Договору, експедитор зобов'язується забезпечити виконання експедирування без втрат і пошкодження вантажу, зміни його кількісних, якісних характеристик та/або цілісності вантажу на протязі всього маршруту та передачі його в пункті призначення вантажоотримувачу, під цілою пломбою; нести майнову відповідальність за збереження вантажу по кількості та/або цілісності упаковки з моменту прийняття вантажу до експедирування до моменту передачі вантажу в пункті призначення вантажоотримувачу; при виявленні під час вивантаженню недостачі в разі порушення пломби, тента чи троса, пошкодження вантажу чи упаковки (тари) чи іншого пошкодження чи недостачі товару, відшкодувати замовнику нанесені збитки, пов'язані з такими пошкодженнями - в порядку та на умовах вказаних в цьому договорі.

Відповідно до п. 6.3.1 Договору експедитор несе повну матеріальну відповідальність за збереження і цілісність вантажу по кількості та якості з моменту прийняття його до перевезення до моменту передачі вантажу вантажоодержувачу….. За псування чи втрату вантажу в дорозі експедитор несе повну матеріальну відповідальність в розмірі вартості втраченого чи пошкодженого вантажу і упущеної вигоди замовника, яка погоджена сторонами в розмірі 30% від вартості втраченого чи пошкодженого вантажу.

Експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору (ст. 932 ЦК України).

Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (ч. 1 ст. 617 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 14 ЗУ "Про транспортно-експедиторську діяльність", за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування.

Так, в преамбулі Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р. передбачено, що такі Правила визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Пунктом 17.21 вказаних вище Правил передбачено, що за невідповідність наявності вантажу документам на перевезення, недостачу, зіпсуття або ушкодження вантажу, який прибув у несправному контейнері або за несправною пломбою вантажовідправника, відповідальність перед вантажоодержувачем несе Перевізник, який доставив цей вантаж, якщо не доведе, що недостача, зіпсуття, ушкодження вантажу або невідповідність вантажу документам на перевезення сталися з вини вантажовідправника.

05.10.2011 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 30/09/11-1юр. про відшкодування заподіяної шкоди в розмірі 268 587,97 грн. у зв'язку з втратою вантажу. На доказ направлення вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса" надало суду копію фіскального чеку №7785 від 05.10.2011 та копію опису вкладення у цінний лист від 05.10.2011.

У відповідь на зазначене, відповідач надав позивачу гарантійний лист, відповідно до якого, відповідач просив позивача надати можливість провести оплату у розмірі 206 606,13 без врахування 30% упущеної вигоди рівними частинами по 34 434, 35 грн. (листопад, грудень, січень, лютий, березень, квітень з 15 по 30 число кожного місяця).

Таким чином, в період з 13.12.2011 по 08.10.2012 на користь позивача, відповідач перерахував кошти у розмірі 156 318,72 грн., які просить повернути як безпідставно сплачені в якості відшкодування матеріальної шкоди внаслідок втрати вантажу, в межах зустрічних позовних вимог.

Позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача остаток коштів у розмірі 112 269,25 грн. та інфляційні, 3% річних - 12 873,58 грн., 3 309,99 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Приписами статей 22, 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Статтями 224, 225 Господарського кодексу України унормовано, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною ;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди та її розміру, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Таким чином, за відсутності причинного зв'язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв'язку слід враховувати, що необхідно виявляти зв'язок самі між порушенням зобов'язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями (бездіяльністю) боржника та взагалі збитками.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.

Тобто слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.

Свої позовні вимоги щодо стягнення збитків в сумі 112 269,25 грн. (50 287,41 грн. основного боргу + 61 981,84 грн. упущеної вигоди) позивач, з посиланням на положення п.6.3.1 договору, обґрунтував тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса" має право вимоги щодо стягнення з відповідача вартості втраченого вантажу з урахуванням упущеної вигоди (30%), який був переданий відповідачу на підставі Договору.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. ст. 33, 34 ГПК України).

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди. За статтею 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України). Тому помилковими є рішення окремих господарських судів, які при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов'язань, посилаються на статтю 1166 ЦК України.

Водночас необхідно враховувати, що можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін іншій стороні не пов'язане з виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися нормами ЦК України та ГК України щодо відшкодування позадоговірної шкоди (п.1 роз»яснення Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 №02-5/215).

Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще й тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором, може бути обмеженим (стаття 225 ГК України), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди, остання підлягає стягненню у повному обсязі (стаття 1166 ЦК України) (п.2 роз»яснення Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 №02-5/215).

Отже, позивач повинен довести наявність збитків і неправомірної поведінки відповідача, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків, розмір відшкодування, а відповідач в сою чергу повинен доводити відсутність своєї вини.

Водночас, в розділі договору "Терміни, які використовуються сторонами в договорі" сторони погодили, що під терміном "представник експедитора" вони розуміють працівника експедитора чи його представника, який виконує обов'язки експедитора, в т.ч. водій; під терміном "водій" - водій транспортного засобу, що перевозить вантаж.

Умовами договору передбачено, що експедитор приймає вантаж по кількості і цілісності упаковки і несе матеріальну відповідальність за даний вантаж у випадках передбачених законодавством і даним договором. Вантаж з пошкодженою упаковкою допускається до завантаження тільки з внесенням водієм зауважень до цілісності упаковок по всіх екземплярах ТТН або із складанням акту.

Експедитор зобов'язаний забезпечити наявність у водія довіреності на отримання вантажу та внесення даних ТЗ і водія в заявку, згідно п. 3.2.14 договору.

Пунктом 3.27 договору, експедитора зобов'язано при прийнятті вантажу до експедирування організувати і забезпечити оформлення товаро - транспортної накладної, подорожнього листа, інших транспортних і звітних документів, організувати загрузку вантажу.

Відповідно до пункту 11.1. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна .

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом) (п.11.4 Правил).

Частиною 5 ст. 308 Господарського кодексу України передбачено, що при прийнятті вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.

Відповідно до ст. 47 Статуту автомобільного транспорту, товарно-транспортні накладні і акти заміру (зважування) є основними транспортними документами, які визначають взаємовідносини між вантажовідправниками, вантажоодержувачами та автотранспортними підприємствами і організаціями. Товарно-транспортна накладна є єдиним документом для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника, оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для складського, оперативного та бухгалтерського обліку. Облік транспортної роботи і розрахунки за перевезення провадяться виключно на підставі путьових листів та прикладених до них товарно-транспортних накладних або актів заміру (зважування).

Відповідно до ст. 50 Статуту автомобільного транспорту, при прийнятті вантажу до перевезення шофер-експедитор автотранспортного підприємства або організації пред'являє вантажовідправнику службове посвідчення і путьовий лист, завірений печаткою автопідприємства або організацією.

Згідно пункту 11.6. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України та ст. 51 Статуту автомобільного транспорту, прийняття вантажів до перевезення від вантажовідправника засвідчується підписом водія-експедитора в усіх екземплярах товарно-транспортних накладних.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи товарно-транспортних накладних: ТР001261 від 22.09.2011 у графі "прийняв водій" проставлене прізвище "Фещенко" та підпис, в графі "прийняв експедитор" міститься прізвище "Василевич" та підпис.

Проте, позивач не надав, а матеріали справи не містять доказів того, що Фещенко та Василевич приймали вантаж за вказаними вище товарно-транспортними накладними як працівники або уповноважені відповідачем особи.

Наразі, матеріали справи також не містять доказів видачі Фещенко довіреності, яка є обов'язковим документом для отримання товарно-матеріальних цінностей відповідно до даного Договору та законодавства України.

Як вже зазначалось, ухвалою суду від 15.07.2015 також витребувано замовлення, журнал видачі довіреностей, тощо, які суду не надані.

Також позивач не надав доказів того, що автомобіль, яким здійснювалося перевезення втраченого вантажу належав відповідачу або був залучений відповідачем для виконання договору про транспортно-експедиційне обслуговування.

При цьому, відповідачем не заперечувались зазначені обставини.

Складені позивачем по факту не відповідності вантажу до місця розвантаження актів здачі-приймання ТМЦ по кількості: № 6601224989, 6601224995, судом досліджено та встановлено, що вони підписані вантажоотримувачем, кладовщиком та експедитором.

У п.2.1.4 вказаного правочину передбачено, що відповідач приймає участь у складанні актів в випадках передбачених Договором або дійсним законодавством, розглядає спільну з позивачем і приймає наміри по врегулювання претензій.

Відповідно до п. 5.2 Договору при невідповідностях, і/або пошкодження вантажу або упаковки під час розвантаження сторона складає акт про всі розходження та пошкодження, який підписується вантажоотримувачем, експедитором (водієм) і інспектором.

Відповідач за первісним позовом повідмоив суду про існування вироку Кременчуцького районного суду Полтавської області від 05.02.2013 у кримінальній справі №1614/2192/12, яким зокрема задоволено позов ТОВ "Дієса" про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочинними діями фізичних осіб на суму 192 661,00 грн., всього заявлено було 195 660,00 грн., яких визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.185 КК України (згідно інформації розміщеної на офіційному сайті Єдиного державного рестру судових рішень).

У відповідності до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно з п. 4 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 року «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України, преюдиціальне значення для господарського суду мають вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, щодо певних подій та ким вони вчинені або рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, щодо фактів, які встановлені судом. В інших випадках питання щодо вини конкретних осіб вирішується господарським судом самостійно за результатами дослідження всіх обставин та матеріалів справ, у тому числі матеріалів слідчих органів.

Таким чином, факт крадіжки майна підтверджений вироком суду на суму 192 661,00 грн., які стягнуті на користь позивача за первісним позовом.

У постанові Верховного Суду України від 09.12.2014 № 3-188гс14 викладено, що пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов'язання за договором.

Рішення Верховного Суду України, відповідно до положень ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Приписами ст.32 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Таким чином, враховуючи встановлені в ході судового розгляду справи обставини, за висновками суду, Товариством з обмеженою відповідальністю "Дієса" не було доведено належними та допустимими доказами як протиправності дій відповідача, що, на думку позивача, полягають у втраті вантажу та збитками позивача у розумінні ст. 224 ГК України.

Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також враховуючи недоведеність позивачем наявності у сукупності всіх елементів складу правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування завданих збитків в порядку ст. 22 ЦК України, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 112 269,25 грн., є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Інші вимоги про стягнення коштів в порядку ст. 625 ЦК України, є також безпідставними з урахуванням вищенаведеного та п. 5.2 постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013, де зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Що стосується зустрічних позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала . Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

При цьому, зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності наступних умов.

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Тобто, враховуючи задоволення вимог відповідача за зустрічним позовом в межах кримінальної справи на суму 192 661,00 грн., підстава, на якій кошти в сумі 156 318,72 грн. утримувалися відповідачем, відпала.

Таким чином, ст.ст. 1212, 1213 ЦК України, встановлюють зобов'язання відповідача повернути позивачу суму помилково перераховані кошти в розмірі 156 318,72 грн.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, відповідач повинен був повернути позивачу грошові кошти в сумі 156 318,72 грн., а відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України строк виконання відповідачем вказаного обов'язку з повернення помилково перерахованих коштів, станом на час прийняття рішення є таким, що настав.

В пункті 5.2 постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013, зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України) , оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Тому, в задоволенні вимоги про стягнення коштів в порядку ст. 625 ЦК України, слід відмовити.

Позивач за зустрічним позовом заявив до стягнення 18 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Позивач за зустрічним позовом не правомірно включив до ціни позову також суму витрат на правову допомогу.

До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Зазначені витрати не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків (абзац 2, 3 розділу 1 постанови пленуму ВГСУ №14 від 21.02.2013).

Судом встановлено, що 11.03.2015 між ТОВ "Трекстар Лоджистікс" та Адвокатським обєднанням "Сфера Закону" укладений договір №02-09 про надання правової допомоги, за умовами якого передбаченого, що адвокат погоджується прийняти доручення клієнта про надання йому правової допомоги з питань, зазначених у п. 1.1 цього Договору. Клієнт сплачує адвокату винагороду, розмір якої визначається за домовленістю і встановлюється залежно від витраченого часу і складності питання (справи).

Згідно додатку до договору про надання правової допомоги, сторони домовились, що винагорода адвоката складає 18 000,00 грн.

Також до матеріалів справи додана копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю гр. Якобчук Віктора Трояновича, посвідчення адвоката квитанція №286312 від 22.04.2015.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Водночас, доказів, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 18 000,00 грн. позивачем за зустрічним позовом не надано. Так, в матеріалах справи відсутні доказів того, які саме послуги, пов'язані з розглядом справи у суді, були надані адвокатом Якобчук В.Т., скільки часу було витрачено ним на надання таких послуг тощо.

При цьому, позивачем за зустрічним позовом не надано доказів понесення цих витрат.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій (п. 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Таким чином, підстави для покладення на відповідача за зустрічним позовом витрат на послуги адвоката, відсутні.

У зв'язку з відмовою у задоволенні первісного позову, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача, судові витрати за зустрічним позовом - відповідача за зустрічним позовом.

Ціна зустрічного позову становить 244 228,99 грн., тому розмір судового збору в даному випадку становить 4 884, 56 грн., а позивач сплатив 5 244,58 грн., тобто різниця є надлишково сплачена та підлягає поверненню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.В задоволенні первісних позовних вимог відмовити.

2.Зустрічні позовні вимоги задовольнити частково.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 45, код 36483471) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трекстар Лоджистікс" (04655, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 5-а, код 36149970) кошти у розмірі 156 318,72 грн. (сто п'ятдесят шість тисяч триста вісімнадцять гривень 72 коп.), 3 126,36 грн. (три тисячі сто двадцять шість гривень 36 коп.) судового збору.

4.В іншій частині зустрічних позовних вимог відмовити.

5.Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Трекстар Лоджистікс" (04655, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 5-а, код 36149970) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 360,02 грн. (триста шістдесят гривень 02 коп.) надлишково сплачений квитанцією №5439709 від 23.04.2015, яка знаходиться в матеріалах господарської справи №910/4441/15-г.

6.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

7.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання

повного тексту рішення: 31.07.2015.

Головуючий суддя М.Є. Літвінова

Судді С.А. Ковтун

А.В. Яковенко