Постанова

від 21.10.2015 по справі 910/4441/15-г

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2015 р. Справа№ 910/4441/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Куксова В.В.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі судового засідання Котовський С.О.

за участю представників:

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2015 року

у справі № 910/4441/15-г (головуючий суддя Літвінова М.Є. судді Ковтун С.А. Яковенко А.В.)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трекстар Лоджистікс"

про відшкодування збитків 128452,82 грн.

та

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трекстар Лоджистікс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"

про стягнення 262228,99 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса" звернулось до годарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трекстар Лоджистікс" про відшкодування збитків 128452,82 грн. на підставі Договору про транспортно-експедиційне обслуговування № 09/09/09-Т від 09.09.2009 року та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трекстар Лоджистікс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" про стягнення 262228,99 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2015 року у справі № 910/4441/15-г у задоволенні позовних вимог відмовлено. Зустрічні позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трекстар Лоджистікс" кошти у розмірі 156318,72 грн., 3 126,36 грн. В іншій частині зустрічних позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса" звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову про відшкодування збитків 128452,82 грн. та у задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Трекстар Лоджистікс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" про стягнення коштів у розмірі 156318,72 грн. відмовити. В іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що оскаржуване рішення винесено з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса" в своїй скарзі зазначає, що починаючи з 30.10.2012 року відповідач, у порушення взятих на себе зобов'язань, припинив погашення заборгованості у зв'язку з чим утворилася прострочена заборгованість у сумі 112269,25 грн, що стало підставою для нарахування 3% річних та інфляційних збитків на суму основного боргу, що складає 50287,41 грн., а Господарський суд м. Києва, відмовляючи у задоволенні позову, залишив поза увагою та не надав належної оцінки тій обставині, що згідно гарантійного листа як одностороннього правочину, Відповідач за первісним позов взяв на себе зобов'язання відшкодувати нанесені Апелянту збитки та не виконав його.

Також, апелянт зазначає, що Господарський суд м. Києва, неправомірно застосовуючи ст.ст. 1166, 1192 та главу 82 Цивільного кодексу України в цілому, неправильно визначив правові підстави відповідальності Відповідача за первісним позовом та помилково зазначив, що Апелянтом стягується заподіяна шкода, що має зовсім іншу природу виникнення (позадоговірні відносини) та склад, аніж стягнення збитків, що виникає саме з договірних зобов'язань, що в свою чергу призвело до неправильного застосування норм матеріального права та прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.

До того ж, скаржник обґрунтовує свою апеляцію тим, що господарський суд першої інстанції не досліджував усіх обставин справи, з наданням оцінки зібраним у справі доказам та доводам сторін, що є суттєвим для правильного вирішення даного спору. Поряд з цим варто звернути увагу апеляційного суду на те, що вирок у кримінальній справі не впливає на умови спірних договірних відносин і не може їх змінювати.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2015 року у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді - Авдеєв П.В., Пономаренко Є.Ю., апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 21.10.2015 року.

У зв'язку з виходом судді Авдеєва П.В. у відставку, розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 року, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А.; судді Куксов В.В., Пономаренко Є.Ю.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса", згідно з поданим до суду 21.10.2015 року клопотанням, просить апеляційний суд відкласти розгляд справи у зв'язку з зайнятістю представника апелянта в іншому судовому засіданні у Вищому адміністративному суді України (номер касаційного провадження №К/800/6886/15).

Клопотання позивача про відкладення розгляду справи підлягає залишенню без задоволення з огляду на те, що за висновками суду, його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, а також з огляду на те, що позивач був обізнаний про подання ним апеляційної скарги та про її розгляд в Київському апеляційному господарському суді та не був позбавлений можливості залучити іншого представника для участі у судовому засіданні.

Позивач та відповідач до судового засідання, що відбулось 21.10.2015 року, не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судовою колегією встановлено, що неявка представників позивача та відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, та, за таких обставин, розгляд справи за відсутності позивача та відповідача є можливим.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

09.09.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Трекстар Лоджистікс" (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова компанія "Ельдорадо" (змінило найменування на ТОВ "Дієса") (замовник за договором) укладений договір №09/09/09-Т за умовами якого, експедитор зобов'язується за плату та за рахунок замовника організувати перевозку вантажів автомобільним транспортом та інші послуги замовнику необхідні для здійснення поставки вантажів, а замовник - здійснити оплату послуг експедитора в розмірі та на умовах визначених даним договором.

Відповідно до п. 1.2 договору, експедитор в інтересах замовника виконує пов'язані з перевозкою транспортно - експедиційні операції: розробка маршруту у відповідністю із заявкою замовника; пошук безпосереднього перевізника, тощо.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що конкретні умови по кожному замовленню обумовлюються у заявці замовника. Допускається отримання належним чином оформленої заявки факсимільним зв'язком або електронною поштою, які мають однакову юридичну силу.

Відповідно до ч. 4 ст. 306 Господарського кодексу України, допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Згідно положень ст.ст. 929 Цивільного кодексу України та 316 Господарського кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Положення Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України та держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування.

22.09.2011 року на виконання заявки, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса", згідно товарно-транспортних накладних: №ТР001261, ТР001261 передав відповідачу для перевезення товарно-матеріальні цінності у кількості 1571 одиниця, вартістю 0,00 грн. (пункт завантаження: Київська обл., Макарівський район, с. Калинівка, вул. Київська, 49ж; пункт призначення: м. Кременчук, вул. Леніна, 16/9 та м. Кременчук, вул. 40-річчя Жовтня, 2/7; автомобіль НОМЕР_1, водій - ОСОБА_3, підприємство: Трекстар Лоджистікс.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса" стверджує що, вантаж, який останній передав відповідачу не був доставлений в повному обсязі до пунктів розвантаження зазначених у заявці на перевезення, про що позивачем було складено акти здачі-приймання ТМЦ по кількості: № 6601224989 (виявлено нестачу 132 одиниць товару), № 6601224995 (виявлено недостачу 23 одиниці товару).

Відповідно до п.п. 3.2.18-3.2.20 Договору, експедитор зобов'язується забезпечити виконання експедирування без втрат і пошкодження вантажу, зміни його кількісних, якісних характеристик та/або цілісності вантажу на протязі всього маршруту та передачі його в пункті призначення вантажоотримувачу, під цілою пломбою; нести майнову відповідальність за збереження вантажу по кількості та/або цілісності упаковки з моменту прийняття вантажу до експедирування до моменту передачі вантажу в пункті призначення вантажоотримувачу; при виявленні під час вивантаженню недостачі в разі порушення пломби, тента чи троса, пошкодження вантажу чи упаковки (тари) чи іншого пошкодження чи недостачі товару, відшкодувати замовнику нанесені збитки, пов'язані з такими пошкодженнями - в порядку та на умовах вказаних в цьому договорі.

Відповідно до п. 6.3.1 Договору експедитор несе повну матеріальну відповідальність за збереження і цілісність вантажу по кількості та якості з моменту прийняття його до перевезення до моменту передачі вантажу вантажоодержувачу. За псування чи втрату вантажу в дорозі експедитор несе повну матеріальну відповідальність в розмірі вартості втраченого чи пошкодженого вантажу і упущеної вигоди замовника, яка погоджена сторонами в розмірі 30% від вартості втраченого чи пошкодженого вантажу.

Приписами ст. 932 Цивільного кодексу України встановлено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Згідно з ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність", за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування.

В преамбулі Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджені Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року передбачено, що такі Правила визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Пунктом 17.21 вказаних вище Правил передбачено, що за невідповідність наявності вантажу документам на перевезення, недостачу, зіпсуття або ушкодження вантажу, який прибув у несправному контейнері або за несправною пломбою вантажовідправника, відповідальність перед вантажоодержувачем несе Перевізник, який доставив цей вантаж, якщо не доведе, що недостача, зіпсуття, ушкодження вантажу або невідповідність вантажу документам на перевезення сталися з вини вантажовідправника.

05.10.2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса" звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трекстар Лоджистікс" з вимогою № 30/09/11-1юр. про відшкодування заподіяної шкоди в розмірі 268587,97 грн. у зв'язку з втратою вантажу. На доказ направлення вимоги Товариством з обмеженою відповідальністю "Дієса" надало суду копію фіскального чеку №7785 від 05.10.2011 року та копію опису вкладення у цінний лист від 05.10.2011 року.

У відповідь на зазначене, Товариство з обмеженою відповідальністю "Трекстар Лоджистікс" надало Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса" гарантійний лист, відповідно до якого, відповідач просив позивача надати можливість провести оплату у розмірі 206606,13 грн. без врахування 30% упущеної вигоди рівними частинами по 34434,35 грн. (листопад, грудень, січень, лютий, березень, квітень з 15 по 30 число кожного місяця).

Таким чином, в період з 13.12.2011 року по 08.10.2012 року на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса", відповідач за первісним позовом перерахував кошти у розмірі 156318,72 грн., які просить повернути як безпідставно сплачені в якості відшкодування матеріальної шкоди внаслідок втрати вантажу, в межах зустрічних позовних вимог.

Позивач за первісним позовом просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трекстар Лоджистікс" остаток коштів у розмірі 112269,25 грн., інфляційні збитки в суммі12873,58 грн. та 3% річних в сумі 3309,99 грн.

Колегія суддів критично сприймає доводи скаржника, що Господарський суд м. Києва, неправомірно застосовуючи ст.ст. 1166, 1192 та главу 82 Цивільного кодексу України в цілому, неправильно визначив правові підстави відповідальності Відповідача за первісним позовом та помилково зазначив, що Апелянтом стягується заподіяна шкода, що має зовсім іншу природу виникнення (позадоговірні відносини) та склад аніж стягнення збитків, що виникає саме з договірних зобов'язань, що в свою чергу призвело до неправильного застосування норм матеріального права та прийняття незаконного та необґрунтованого рішення, з огляду на те, що місцевим судом, на думку апеляційного, вірно визначено правову природу заявлених позовних вимог за первісним позовом.

Згідно з ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Приписами ст. 22, 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Загальні засади відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди запроваджені статтею 22 Цивільного кодексу України, відповідно до якої: особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Також, наведеною нормою передбачено, що на вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Таким чином, основною формою компенсації заподіяної шкоди потерпілої особи є відшкодування збитків. Можливість використовувати відшкодування збитків як засобу захисту порушених прав виникає із самого факту порушення цивільних прав, що свідчить про необхідність доведення їх існування, оскільки порушеним може бути визнано тільки реально існуюче право.

Відшкодування збитків має характер універсального засобу захисту цивільних прав і є мірою відповідальності. Законодавство відрізняє обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору, від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди.

У даному випадку має місце спір щодо заподіяння шкоди, яке не пов'язане з виконанням зобов'язання, що випливає з договору і такі правовідносини врегульовані зокрема статтею 1166 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до наведеної норми, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Наведена норма містить законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення. Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина.

Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень.

Шкода полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється правом, а майнова шкода - у зменшенні майнової сфери потерпілого, що в свою чергу тягне за собою негативні майнові наслідки для правопорушника.

У ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України міститься пряма вказівка на протиправність поведінки заподіювача шкоди як обов'язкову підставу деліктної відповідальності. Протиправна поведінка в цивільних правовідносинах означає порушення особою вимог правової норми, що полягає в здійсненні заборонених дій або в утриманні від здійснення наказів правової норми діяти певним чином (бездіяльність). Деліктні зобов'язання ґрунтуються на принципі генерального делікту, згідно з яким кожному заборонено завдавати шкоду майну чи особі та будь-яке завдання шкоди іншому вважається протиправним, якщо особа не уповноважена на це.

Доводи апелянта стосовно того, що починаючи з 30.10.2012 року відповідач, у порушення взятих на себе зобов'язань, припинив погашення заборгованості у зв'язку з чим утворилася прострочена заборгованість у сумі 112269,25 грн., що стало підставою для нарахування 3% річних та інфляційних збитків на суму основного боргу, що складає 50287,41 грн., а Господарський суд м. Києва, відмовляючи у задоволенні позову, залишив поза увагою та не надав належної оцінки тій обставині, що згідно гарантійного листа як одностороннього правочину, Відповідач за первісним позов взяв на себе зобов'язання відшкодувати нанесені Апелянту збитки та не виконав його, колегію суддів не приймаються з огляду на наступне.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода -наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Свої позовні вимоги щодо стягнення збитків в сумі 112269,25 грн. (50287,41 грн. основного боргу + 61981,84 грн. упущеної вигоди) позивач, з посиланням на положення п. 6.3.1 договору, обґрунтував тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса" має право вимоги щодо стягнення з відповідача вартості втраченого вантажу з урахуванням упущеної вигоди (30%), який був переданий відповідачу на підставі Договору.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. ст. 33, 34 ГПК України).

Водночас необхідно враховувати, що можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін іншій стороні не пов'язане з виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України щодо відшкодування позадоговірної шкоди (п.1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 року №02-5/215).

Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще й тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором, може бути обмеженим (ст. 225 Господарського кодексу України), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди, остання підлягає стягненню у повному обсязі (стаття 1166 Цивільного кодексу України) (п. 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 року №02-5/215).

Отже, позивач повинен довести наявність збитків і неправомірної поведінки відповідача, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків, розмір відшкодування, а відповідач в сою чергу повинен доводити відсутність своєї вини.

Водночас, в розділі договору "Терміни, які використовуються сторонами в договорі" сторони погодили, що під терміном "представник експедитора" вони розуміють працівника експедитора чи його представника, який виконує обов'язки експедитора, в т.ч. водій; під терміном "водій" - водій транспортного засобу, що перевозить вантаж.

Умовами договору передбачено, що експедитор приймає вантаж по кількості і цілісності упаковки і несе матеріальну відповідальність за даний вантаж у випадках передбачених законодавством і даним договором. Вантаж з пошкодженою упаковкою допускається до завантаження тільки з внесенням водієм зауважень до цілісності упаковок по всіх екземплярах ТТН або із складанням акту.

Експедитор зобов'язаний забезпечити наявність у водія довіреності на отримання вантажу та внесення даних ТЗ і водія в заявку, згідно п. 3.2.14 договору.

Пунктом 3.27 договору, експедитора зобов'язано при прийнятті вантажу до експедирування організувати і забезпечити оформлення товаро - транспортної накладної, подорожнього листа, інших транспортних і звітних документів, організувати загрузку вантажу.

Відповідно до п. 11.1. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом) (п.11.4 Правил).

Частиною 5 ст. 308 Господарського кодексу України передбачено, що при прийнятті вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.

Відповідно до ст. 47 Статуту автомобільного транспорту, товарно-транспортні накладні і акти заміру (зважування) є основними транспортними документами, які визначають взаємовідносини між вантажовідправниками, вантажоодержувачами та автотранспортними підприємствами і організаціями. Товарно-транспортна накладна є єдиним документом для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника, оприбуткування їх у вантажоодержувача, а також для складського, оперативного та бухгалтерського обліку. Облік транспортної роботи і розрахунки за перевезення провадяться виключно на підставі путьових листів та прикладених до них товарно-транспортних накладних або актів заміру (зважування).

Відповідно до ст. 50 Статуту автомобільного транспорту, при прийнятті вантажу до перевезення шофер-експедитор автотранспортного підприємства або організації пред'являє вантажовідправнику службове посвідчення і путьовий лист, завірений печаткою автопідприємства або організацією.

Згідно пункту 11.6. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України та ст. 51 Статуту автомобільного транспорту, прийняття вантажів до перевезення від вантажовідправника засвідчується підписом водія-експедитора в усіх екземплярах товарно-транспортних накладних.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи товарно-транспортних накладних: ТР001261 від 22.09.2011 року у графі "прийняв водій" проставлене прізвище "ОСОБА_3" та підпис, в графі "прийняв експедитор" міститься прізвище "ОСОБА_4" та підпис.

Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса" не надало, а матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 приймали вантаж за вказаними вище товарно-транспортними накладними як працівники або уповноважені відповідачем особи.

Наразі, матеріали справи також не містять доказів видачі ОСОБА_3 довіреності, яка є обов'язковим документом для отримання товарно-матеріальних цінностей відповідно до даного Договору та законодавства України.

Як вже зазначалось, ухвалою суду від 15.07.2015 року також витребувано замовлення, журнал видачі довіреностей, тощо, які суду не надані.

Також, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса" не надало доказів того, що автомобіль, яким здійснювалося перевезення втраченого вантажу належав відповідачу або був залучений відповідачем для виконання договору про транспортно-експедиційне обслуговування.

При цьому, Товариством з обмеженою відповідальністю "Трекстар Лоджистікс" не заперечувались зазначені обставини.

Складені позивачем по факту не відповідності вантажу до місця розвантаження актів здачі-приймання ТМЦ по кількості: № 6601224989, 6601224995, судом досліджено та встановлено, що вони підписані вантажоотримувачем, кладовщиком та експедитором.

У п. 2.1.4 вказаного правочину передбачено, що відповідач приймає участь у складанні актів в випадках передбачених Договором або дійсним законодавством, розглядає спільну з позивачем і приймає наміри по врегулювання претензій.

Відповідно до п. 5.2 Договору при невідповідностях, і/або пошкодження вантажу або упаковки під час розвантаження сторона складає акт про всі розходження та пошкодження, який підписується вантажоотримувачем, експедитором (водієм) і інспектором.

Відповідач за первісним позовом, повідомив суд про існування вироку Кременчуцького районного суду Полтавської області від 05.02.2013 року у кримінальній справі №1614/2192/12, яким зокрема задоволено позов ТОВ "Дієса" про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочинними діями фізичних осіб на суму 192661,00 грн., всього заявлено було 195660,00 грн., яких визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 185 Кримінального кодексу України (згідно інформації розміщеної на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень).

Довід апелянта стосовно того, що вирок у кримінальній справі не впливає на умови спірних договірних відносин і не може їх змінювати, колегію суддів не приймаються, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно з п. 4 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 року "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, преюдиціальне значення для господарського суду мають вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, щодо певних подій та ким вони вчинені або рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, щодо фактів, які встановлені судом. В інших випадках питання щодо вини конкретних осіб вирішується господарським судом самостійно за результатами дослідження всіх обставин та матеріалів справ, у тому числі матеріалів слідчих органів.

Таким чином, факт крадіжки майна підтверджений вироком суду на суму 192661,00 грн., які стягнуті на користь позивача за первісним позовом.

У постанові Верховного Суду України від 09.12.2014 року № 3-188гс14 викладено, що пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті доходи, які могли б бути реально отримані при належному виконанні боржником зобов'язання за договором.

Рішення Верховного Суду України, відповідно до положень ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Приписами ст. 32 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Таким чином, враховуючи встановлені в ході судового розгляду справи обставини, за висновками суду, Товариством з обмеженою відповідальністю "Дієса" не було доведено належними та допустимими доказами як протиправності дій відповідача, що, на думку позивача, полягають у втраті вантажу та збитками позивача у розумінні ст. 224 Господарського кодексу України.

Відтак, беручи до уваги наведені нормативні приписи, а також враховуючи недоведеність позивачем наявності у сукупності всіх елементів складу правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування завданих збитків в порядку ст. 22 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 112269,25 грн., є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Інші вимоги про стягнення коштів в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України, є також безпідставними з урахуванням вищенаведеного та п. 5.2 постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 року, де зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (ст. 612 Цивільного кодексу України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 Цивільного кодексу України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Щодо зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Трекстар Лоджистікс" про стягнення з Товариством з обмеженою відповідальністю "Дієса" 156318,72 грн. суму безпідставно сплачених коштів, 87910,27 грн. суми 3% річних, 18000,00 грн. суми витрат на правову допомогу, суд першої інстанції вірно зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

При цьому, зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності наступних умов.

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Тобто, враховуючи задоволення вимог відповідача за зустрічним позовом в межах кримінальної справи на суму 192661,00 грн., підстава, на якій кошти в сумі 156318,72 грн. утримувалися відповідачем, відпала.

Таким чином, ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України, встановлюють зобов'язання відповідача повернути позивачу суму помилково перераховані кошти в розмірі 156318,72 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду на викладене, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дієса" повинно було повернути позивачу грошові кошти в сумі 156318,72 грн., а відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України строк виконання відповідачем вказаного обов'язку з повернення помилково перерахованих коштів, станом на час прийняття рішення є таким, що настав, тому позовні вимоги позивача за зустрічним позовом вірно задоволені судом першої інстанції.

В пункті 5.2 постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 року, зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (ст. 612 Цивільного кодексу України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 Цивільного кодексу України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Тому, в задоволенні зустрічних позовних вимог в частині стягнення 87910,27 грн. 3% річних за користування сумою грошового зобов'язання та компенсації інфляційних витрат в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України, судом першої інстанції вірно відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трекстар Лоджистікс", також заявило до стягнення 18000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Суд першої інстанції вірно приходить до висновку, що позивач за зустрічним позовом не правомірно включив до ціни позову також суму витрат на правову допомогу.

До інших витрат у розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (ст. 30 Господарського процесуального кодексу України); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Зазначені витрати не є збитками в розумінні ст. 224 Господарського кодексу України та ст. 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків (абзац 2, 3 розділу 1 постанови пленуму ВГСУ №14 від 21.02.2013 року).

Судом встановлено, що 11.03.2015 року між ТОВ "Трекстар Лоджистікс" та Адвокатським обєднанням "Сфера Закону" укладений договір №02-09 про надання правової допомоги, за умовами якого передбаченого, що адвокат погоджується прийняти доручення клієнта про надання йому правової допомоги з питань, зазначених у п. 1.1 цього Договору. Клієнт сплачує адвокату винагороду, розмір якої визначається за домовленістю і встановлюється залежно від витраченого часу і складності питання (справи).

Згідно додатку до договору про надання правової допомоги, сторони домовились, що винагорода адвоката складає 18000,00 грн.

Також до матеріалів справи додана копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю гр. Якобчук Віктора Трояновича, посвідчення адвоката квитанція НОМЕР_2 від 22.04.2015 року.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Водночас, доказів, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 18000,00 грн. позивачем за зустрічним позовом не надано. Так, в матеріалах справи відсутні доказів того, які саме послуги, пов'язані з розглядом справи у суді, були надані адвокатом Якобчук В.Т., скільки часу було витрачено ним на надання таких послуг тощо.

При цьому, позивачем за зустрічним позовом не надано доказів понесення цих витрат.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій (п. 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Таким чином, підстави для покладення на відповідача за зустрічним позовом витрат на послуги адвоката, відсутні.

Ціна зустрічного позову становить 244228,99 грн., тому розмір судового збору в даному випадку становить 4884,56 грн., а позивач сплатив 5244,58 грн., тобто різниця є надлишково сплачена та підлягає поверненню.

З огляду на викладене зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Трекстар Лоджистікс", в частині стягнення 156318,72 грн. суми безпідставно сплачених коштів, є обґрунтованими та такими, що вірно задоволено судом в цій частині, а в іншій частині судом вірно відмовлено.

В той же час судом першої інстанції позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" за первісним позовом, є вірно визнані необґрунтованими та такими, в задоволені яких вірно відмовлено.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2015 року у справі № 910/4441/15-г відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

У зв'язку з відмовою у задоволенні первісного позову, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судом першої інстанції вірно покладено судовий збір на позивача за первісним позовом, судові витрати за зустрічною позовною заяво, на відповідача за зустрічним позовом.

Разом з тим, доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2015 року у справі № 910/4441/15-г є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" на рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2015 року у справі № 910/4441/15-г - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2015 року у справі № 910/4441/15-г - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/4441/15-г повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді В.В. Куксов

Є.Ю. Шаптала