Рішення

від 27.07.2015 по справі 910/13936/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2015Справа №910/13936/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Абетон Елемент» доПублічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» простягнення 60166 грн. 97 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Довгалюк А.В. - представник за довіреністю № 167 від 20.02.2015

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

02.06.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Абетон Елемент» з вимогами до Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про стягнення 60166 грн. 97 коп., з яких 34382 грн. 60 коп. основного боргу, 3758 грн. 97 коп. пені, 1159 грн. 20 коп. 3% річних та 20866 грн. 20 коп. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем були укладені договори поставки, що підтверджується видатковими накладними № 83 від 15.04.2014 на суму 15700 грн. 00 коп., № 88 від 16.04.2014 на суму 16800 грн. 00 коп., № 91 від 18.04.2014 на суму 649 грн. 00 коп. та № 144 від 19.05.2014 на суму 1233 грн. 60 коп., а саме відповідачу було поставлено товар на загальну суму 34382 грн. 60 коп., однак відповідач не здійснив оплату за поставлений позивачем товар, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 34382 грн. 60 коп. Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3758 грн. 97 коп. пені за загальний період нарахування з 16.04.2014 по 19.11.2014 щодо кожного простроченого платежу окремо. Також, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 1159 грн. 20 коп. 3% річних за загальний період нарахування з 16.04.2014 по 02.06.2015 щодо кожного простроченого платежу окремо та 20866 грн. 20 коп. інфляційних втрат за період з травня 2014 року по квітень 2015 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2015 порушено провадження у справі № 910/13936/15; розгляд справи призначено на 19.06.2015.

У судовому засіданні 19.06.2015 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних видаткових накладних є посилання на Договір № 132 від 19.03.2014, однак такий договір між сторонами не укладався. Крім того, відповідач зауважив, що у нього не виник обов'язок з оплати за поставлений позивачем товар, оскільки в силу положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України перебіг строку виконання зобов'язання з оплати товару починається з моменту пред'явлення вимоги, тоді як позивачем не надано доказів пред'явлення вимоги відповідачу. З огляду на що відповідач також заперечив щодо нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки, на думку відповідача, він не прострочив виконання грошового зобов'язання.

При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач заявив про позовну давність щодо нарахованої позивачем пені, оскільки до вимог про стягнення пені застосовується позовна давність в один рік, та наголосив на тому, що розмір та базу пені у вчинених сторонами правочинах не визначено, а тому нарахування її є безпідставним.

У судовому засіданні 19.06.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 10.07.2015.

У судовому засіданні 10.07.2015 представник позивача подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 36073 грн. 72 коп., пеню у розмірі 3758 грн. 97 коп., 3% річних у розмірі 1211 грн. 47 коп. та інфляційні втрати у розмірі 21930 грн. 95 коп.

У судовому засіданні 10.07.2015, розглянувши подану позивачем заяву про збільшення позовних вимог, яка по суті є заявою про зміну предмету і підстав позову (одночасно), суд відмовив в її задоволенні.

Так, у пункті 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Суд зазначає, що збільшення розміру позовних вимог позивач обґрунтовує стягненням заборгованості (предмет позову) у зв'язку з невиконанням відповідачем свого обов'язку з оплати (підстава позову) за видатковою накладною № 84 від 15.04.2014 (в тому числі основного боргу у розмірі 1691 грн. 12 коп., пені у розмірі 184 грн. 36 коп., 3% річних у розмірі 52 грн. 27 коп. та інфляційних втрат у розмірі 1031 грн. 58 коп.), яка долучена позивачем до заяви про збільшення позовних вимог, що є одночасною зміною предмету та підстав позову, оскільки вимоги за вказаною видатковою накладною у позовній заяві не заявлялись (ні в частині основного боргу, ні в частині пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення оплати видаткової накладної № 84 від 15.04.2014), з огляду на що суд відмовив задоволенні поданої позивачем заяви.

Таким чином, суд розглядає позовні вимоги, які заявлені у позовній заяві та розрахунку до неї.

У судовому засіданні 10.07.2015 представник відповідача подав письмові пояснення на позовну заяву, в яких, зокрема, зазначив, про відсутність однозначних доказів факту отримання товару саме відповідачем.

У судовому засіданні 10.07.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 27.07.2015.

Представник позивача у судове засідання 27.07.2015 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

У судове засідання 27.07.2015 з'явився представник відповідача, надав усні пояснення по суті спору; проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 27.07.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

15.04.2014, 16.04.2014, 18.04.2014 та 19.05.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю «Абетон Елемент» поставило Публічному акціонерному товариству «Акціонерна компанія «Київводоканал» узгоджений між сторонами товар на загальну суму 34382 грн. 60 коп., що підтверджується видатковими накладними № 83 від 15.04.2014 на суму 15700 грн. 00 коп., № 88 від 16.04.2014 на суму 16800 грн. 00 коп., № 91 від 18.04.2014 на суму 649 грн. 00 коп. та № 144 від 19.05.2014 на суму 1233 грн. 60 коп., які підписані уповноваженими представниками сторін (належним чином засвідчені копії знаходяться в матеріалах справи).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Оскільки надані до матеріалів справи видаткові накладні № 83 від 15.04.2014 на суму 15700 грн. 00 коп., № 88 від 16.04.2014 на суму 16800 грн. 00 коп., № 91 від 18.04.2014 на суму 649 грн. 00 коп. та № 144 від 19.05.2014 на суму 1233 грн. 60 коп. містять найменування товару, його кількість та ціну, суд приходить до висновку, що сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору поставки.

У відповідності до частин 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 15.04.2014 відповідач отримав поставлений товар на суму 15700 грн. 00 коп. за видатковою накладною № 83 від 15.04.2014, 16.04.2014 - на суму 16800 грн. 00 коп. за видатковою накладною № 88 від 16.04.2014, 18.04.2014 - на суму 649 грн. 00 коп. за видатковою накладною № 91 від 18.04.2014 та 19.05.2014 - на суму 1233 грн. 60 коп. за видатковою накладною № 144 від 19.05.2014.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що свій обов'язок з оплати за поставлений позивачем товар відповідач повинен був здійснити 15.04.2014 за видатковою накладною № 83 від 15.04.2014, 16.04.2014 - за видатковою накладною № 88 від 16.04.2014, 18.04.2014 - за видатковою накладною № 91 від 18.04.2014 та 19.05.2014 за видатковою накладною № 144 від 19.05.2014.

У судовому засіданні 19.06.2015 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що у спірних видаткових накладних є посилання на Договір № 132 від 19.03.2014, однак такий договір між сторонами не укладався. Крім того, позивачем також не надано суду даного договору.

Втім, суд зазначає, що у спірних видаткових накладних сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що сторони уклали договори поставки у формі видаткових накладних. Посилання ж у видаткових накладних на Договір № 132 від 19.03.2014, який відповідачем не погоджувався та не підписувався, не свідчить про неукладення договорів поставки за видатковими накладними № 83 від 15.04.2014 на суму 15700 грн. 00 коп., № 88 від 16.04.2014 на суму 16800 грн. 00 коп., № 91 від 18.04.2014 на суму 649 грн. 00 коп. та № 144 від 19.05.2014 на суму 1233 грн. 60 коп. та не є підставою для невиконання відповідачем свого обов'язку з оплати за поставлений позивачем товар за вказаними видатковими накладними.

При цьому, у судовому засіданні 19.06.2015 представник позивача долучив до матеріалів справи копії довіреностей Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на отримання матеріальних цінностей від Товариства з обмеженою відповідальністю «Абетон Елемент» за певними рахунками.

У судовому засіданні 10.07.2015 суд зобов'язав позивача надати рахунки, які були виставлені відповідачу для оплати за товар, поставлений за видатковими накладними № 83 від 15.04.2014 на суму 15700 грн. 00 коп., № 88 від 16.04.2014 на суму 16800 грн. 00 коп., № 91 від 18.04.2014 на суму 649 грн. 00 коп. та № 144 від 19.05.2014 на суму 1233 грн. 60 коп.

Втім, позивач рахунків на оплату не надав, у судове засідання 27.07.2015 не з'явився.

Разом з тим, як встановлено судом, у видатковій накладній № 83 від 15.04.2014 та видатковій накладній № 88 від 16.04.2014 є посилання на довіреність відповідача № 175 від 15.04.2014. Вказана довіреність була долучена позивачем до матеріалів справи та з неї вбачається, що представник відповідача уповноважений на отримання товару, зокрема - кришки ПП 10-2 загальною кількістю 70 шт. та кілець КС 10.9 Євро загальною кількістю 20 шт., які в повному обсязі і були поставлені відповідачу за вказаними видатковими накладними.

У видатковій накладній № 91 від 18.04.2014 є посилання на довіреність № 181 від 17.04.2014, яка долучена позивачем до матеріалів справи, та з якої вбачається, що представник відповідача уповноважений на отримання товару - розчину цементного РЦМ 150 об'ємом 4 куб.м.; у видаткові накладній № 91 від 18.04.2014 зазначено, що позивач поставив відповідачу розчин цементний РЦМ 150 об'ємом 1 куб.м.

У видатковій накладній № 144 від 19.05.2014 є посилання на довіреність № 259 від 19.05.2014. Водночас, позивачем була долучена до матеріалів справи довіреність № 260 від 19.05.2015, з якої вбачається, що представник відповідача уповноважений на отримання товару - БСГ В15 З1 F50 (М-200) об'ємом 2 куб.м.

З огляду на те, що найменування і кількість товару, які зазначені у довіреностях, поданими позивачем, в тому числі у довіреності № 260 від 19.05.2015, та у долучених до матеріалів справи видаткових накладних, у тому числі у видатковій накладній № 144 від 19.05.2014, збігаються, та представник відповідача не надав будь-яких доказів щодо отримання будь-якого іншого товару відповідачем за довіреностями на отримання матеріальних цінностей (в тому числі, за довіреністю № 260 від 19.05.2015), які наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що товар за видатковими накладними (в тому числі, за видатковою накладною № 144 від 19.05.2014) був отриманий уповноваженим представником відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд вважає безпідставним твердження відповідача (відповідно до письмових пояснень до відзиву на позовну заяву, поданих у судовому засіданні 10.07.2015) про відсутність однозначних доказів про отримання товару саме відповідачем.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості відповідача у розмірі 34382 грн. 60 коп. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, зокрема, відповідачем не надано суду доказів сплати грошових коштів у розмірі 34382 грн. 60 коп., у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Абетон Елемент» в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» основного боргу у розмірі 34382 грн. 60 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3758 грн. 97 коп. пені за загальний період нарахування з 16.04.2014 по 19.11.2014 щодо кожного простроченого платежу окремо.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін .

При цьому суд зазначає, що відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Зважаючи на те, що договорами поставок (видатковими накладними) сторони не передбачили нарахування пені за несвоєчасну сплату (покупцем) відповідачем грошових коштів за отриманий товар, та у зв'язку з відсутністю спеціального законодавчого акту, яким би встановлювались розмір та база нарахування пені у відповідних правовідносинах, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Абетон Елемент» в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» пені у розмірі 3758 грн. 97 коп.

При цьому, у відзиві на позовну заяву, поданому у судовому засіданні 19.06.2015, відповідач заявив про позовну давність щодо нарахованої позивачем пені.

Згідно з ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про відмову у позові в частині стягнення з відповідача пені, підстави для застосування позовної давності відсутні.

Крім того, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 1159 грн. 20 коп. 3% річних за загальний період з 16.04.2014 по 02.06.2015, нарахованих щодо кожного простроченого платежу окремо, та 20866 грн. 20 коп. інфляційних втрат за період з травня 2014 року по квітень 2015 року, нарахованих щодо кожного простроченого платежу окремо (відповідно до розрахунку, доданого до позовної заяви).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вони відповідають передбаченим чинним законодавством порядку та способу нарахування, у зв'язку з чим позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Абетон Елемент» в частина стягнення з Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» 3% річних у розмірі 1159 грн. 20 коп. та інфляційних втрат у розмірі 20866 грн. 20 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, суд не приймає до уваги твердження відповідача про безпідставність нарахування 3% річних та інфляційних втрат з огляду на відсутність прострочення виконання зобов'язання, оскільки факт прострочення виконання відповідачем обов'язку з оплати видаткових накладних № 83 від 15.04.2014 на суму 15700 грн. 00 коп., № 88 від 16.04.2014 на суму 16800 грн. 00 коп., № 91 від 18.04.2014 на суму 649 грн. 00 коп. та № 144 від 19.05.2014 на суму 1233 грн. 60 коп. підтверджується встановленими судом обставинами справи.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А; ідентифікаційний код: 03327664) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Абетон Елемент» (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, бу. 7; ідентифікаційний код: 39029425) основний борг у розмірі 34382 (тридцять чотири тисячі триста вісімдесят дві) грн. 60 коп., 3% річних у розмірі 1159 (одна тисяча сто п'ятдесят дев'ять) грн. 20 коп., інфляційні втрати у розмірі 20866 (двадцять тисяч вісімсот шістдесят шість) грн. 20 коп. та судовий збір у розмірі 1712 (одна тисяча сімсот дванадцять) грн. 86 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 03.08.2015

Суддя І.М. Отрош