Постанова

від 30.07.2015 по справі 916/918/15-г

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2015 р.Справа № 916/918/15-г Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Бєляновського В.В.,

суддів: Величко Т.А.

Таран С.В.

при секретарі - Альошиній Г.М.

за участю представників:

Від позивача: Локтіонов А.М.

Від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізинг - Кредит»

на рішення господарського суду Одеської області

від 18 травня 2015р.

у справі № 916/918/15-г

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізинг - Кредит»

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Імексбанк»

про стягнення 161566,35 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізинг - Кредит» звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" про стягнення 89321,26 грн. заборгованості з орендної плати згідно з договором оренди нежилого приміщення № 5-14-36 від 01.07.2014р., а також 5305,63 грн. втрат від інфляції, 541,07 грн. 3% річних, 5696, 83 грн. пені та 60701,56 грн. штрафу за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Рішенням господарського суду Одеської області від 18.05.2015 року (суддя Гут С.Ф.) у позові відмовлено.

Рішення суду мотивовано висновками місцевого господарського суду про те, що, оскільки 26.01.2015р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 16 про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Імексбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації, а у спірних правовідносинах позивач є кредитором Банку щодо майнового зобов'язання зі стягнення грошових коштів, то в даному випадку слід враховувати встановлену Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" заборону на задоволення вимог кредиторів Банку щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури його ліквідації.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізинг - Кредит» звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Скаржник, зокрема, вказує те, що господарським судом першої інстанції не прийнято до уваги положення ч.ч. 4, 6 ст. 36 вищеназваного Закону, зі змісту яких випливає, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини 5 цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини четвертої цієї статті.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони заздалегідь були повідомлені належним чином, проте ПАТ «Імексбанк» не скористалося наданим законом правом на участь свого представника в судовому засіданні. Нез'явлення представника відповідача в засіданні суду не перешкоджає перегляду даної справи за наявними в ній матеріалами.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 01.07.2014 року між ТОВ "Лізинг - Кредит" (орендодавець) та ПАТ "Імексбанк" (орендар) було укладено договір оренди нежилого приміщення № 5-14-36, за умовами якого орендодавець зобов'язався передати орендарю в строкове платне користування нежиле приміщення загальною площею 94 квадратних метрів, що знаходиться за адресою: м. Київ, бул. Верховної Ради, 33/1, а орендар зобов'язався прийняти його, своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендодавцеві орендну плату і по настанню дня закінчення терміну оренди повернути зазначене приміщення орендодавцю.

Строк дії договору оренди сторони визначили у пункті 3.1. Договору - до 31 травня 2017 року.

Згідно з пунктом 4.1. договору, орендна плата за місяць розраховується згідно з Додатками до цього договору, що є його невід'ємною частиною.

Пунктом 4.2. договору оренди встановлено, що плата за користування приміщенням за квартал вноситься орендарем не пізніше 25 числа місяця, що передує першому місяцю кварталу, за який сплачується орендна плата та підлягає індексації із застосуванням індексу інфляції.

Відповідно до підпункту 3 пункту 11.2. договору оренди, орендар зобов'язаний своєчасно сплачувати орендні платежі.

Таким чином, за умовами договору оренди Відповідач зобов'язаний внести орендну плату:

- за жовтень, листопад, грудень 2014 року - не пізніше 25 вересня 2014 року (гранична дата належного виконання Орендарем зобов'язання);

- за січень, лютий та березень 2015 року - не пізніше 25 грудня 2014 року.

Згідно з пунктом 4.3. договору оренди орендна плата вноситься у безготівковій формі на поточний рахунок орендодавця чи готівкою в касу орендодавця.

Пунктом 4.5. договору встановлено, що орендна плата сплачується в повному обсязі протягом усього терміну оренди незалежно від результатів господарсько-фінансової діяльності орендаря, у тому числі у випадку, якщо орендар цілком або частково не використовував або має намір у майбутньому не використовувати приміщення (його частину) протягом терміну оренди.

Згідно з п. 4.7. договору оренди, за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,1% від суми несплаченої орендної плати, яка діяла на період заборгованості за кожен день прострочення в оплаті. У разі затримки орендних платежів більше ніж 10 календарних днів, орендар, крім пені за кожен календарний день до моменту сплати орендних платежів, в безспірному порядку зобов'язаний сплатити на користь орендодавця штраф у розмірі місячної проіндексованої орендної плати.

Пунктом 9.1 договору визначено, що орендоване приміщення використовується орендарем для розміщення відділення банку.

Зазначене в даному договорі нежитлове приміщення було передано орендареві від орендодавця за актом приймання - передачі від 01.07.2014р.

Господарським судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідач своє зобов'язання з внесення орендної плати за жовтень, листопад та грудень 2014 року в розмірі 87567,78 грн. виконав лише 07.10.2014 року, тобто прострочення виконання зобов'язання становить 12 днів. Зобов'язання з внесення орендної плати за січень, лютий та березень 2015 року в розмірі 89 231,26 грн., яке відповідач повинен був виконати не пізніше 25.12.2014 року, останній не виконав взагалі. З наявних в матеріалах справи розрахунків, перевірених судом і не спростованих відповідачем, вбачається, що сума основного боргу відповідача за оренду приміщення становить 89 231,26 грн.

Наведене і стало підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічна норма міститься в ч. 1 ст. 283 ГК України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 ст. 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Вказана правова норма кореспондується з статтею 286 ГК України, якою встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Статтею 795 ЦК України передбачено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В силу ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом установлено, що відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 16 від 26.01.2015р., прийнятого на підставі постанови Правління Національного банку України від 26.01.2015 р. № 50 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Імексбанк" до категорії неплатоспроможних", з 27.01.2015 року розпочато процедуру виведення АТ "Імексбанк" з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 27.01.2015р. по 26.04.2015р. включно та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Імексбанк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Северина Ю.П.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 84 від 23.04.2015р. продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "ІМЕКСБАНК" по 26.05.2015 року включно.

Отже, оскільки під час розгляду даної справи в суді першої інстанції у ПАТ "Імексбанк" тривало здійснення тимчасової адміністрації, то в даному випадку застосуванню підлягають також положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Так, згідно з ч. 2 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Статтею 1 Закону Україну "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Частинами 1, 5 ст. 34 вищеназваного Закону встановлено, що Фонд розпочинає виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначаються наслідки запровадження тимчасової адміністрації в банку.

Так, зокрема, частиною 4 статті 36 даного Закону передбачено, що початок тимчасової адміністрації не є підставою для припинення, розірвання або невиконання договорів про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують господарську діяльність банку, зокрема договорів про оренду нерухомого майна, надання комунальних послуг, послуг зв'язку, охорони. У разі припинення, розірвання або порушення умов таких договорів з боку контрагентів банку Фонд має право вимагати відшкодування збитків у порядку, встановленому законодавством України.

Частиною 5 статті 36 даного Закону встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим законом; 5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед кредиторами.

За приписами п. 2 ч. 6 названого Закону обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо витрат, пов'язаних із забезпеченням його господарської діяльності відповідно до частини четвертої цієї статті.

Юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань, є кредитором банку (ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Отже, з системного аналізу вищенаведених положень названого Закону слідує, що під час тимчасової адміністрації здійснюється задоволення вимог кредиторів банку за договорами про надання послуг (виконання робіт), які забезпечують господарську діяльність банку, зокрема договорів про оренду нерухомого майна, оскільки обмеження, встановлене пунктом 1 частини 5 статті 36 цього Закону, не поширюється на зобов'язання банку саме щодо даних витрат.

Відтак, у разі документального підтвердження ТОВ «Лізинг - Кредит», як кредитором, своїх вимог до Банку, як боржника, щодо його майнових зобов'язань за договором оренди нежилого приміщення № 5-14-36 від 01.07.2014р., такі вимоги підлягають задоволенню під час тимчасової адміністрації в Банку, оскільки зазначений договір, відповідно до п. 9.1, укладено для забезпечення господарської діяльності Банку.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про поширення в даному випадку передбаченої частиною 5 статті 36 згаданого вище Закону заборони на задоволення вимог ТОВ «Лізинг - Кредит», як кредитора Банку, щодо майнових зобов'язань останнього, які, на думку суду, підлягають здійсненню виключно у межах процедури ліквідації Банку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не спростувавши факту укладення між сторонами договору оренди № 5-14-36 від 01.07.2014р. не надав суду належних доказів сплати орендної плати позивачеві за користування нежитловим приміщенням за січень, лютий, березень 2015 року, у зв'язку з чим прострочену заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 89231,26 грн. слід визнати такою, що підлягає стягненню.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач на підставі п. 4.7 договору нарахував відповідачеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, сума якої складає 5696,83 грн., штраф у розмірі місячної проіндексованої орендної плати, сума якого складає 60701,56 грн., а також на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України втрати від інфляції за весь час прострочення - 5305,63 грн. та 3% річних від простроченої суми - 541,07 грн., згідно з наданими обґрунтованими розрахунками.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статей 230, 231 ГК України у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня). У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до вимог ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і договір є обов'язковим до виконання.

При цьому, колегія суддів враховує, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (постанови Верховного Суду України від 09.04.2012р. у справі № 20/246-08, від 27.04.2012р. у справі № 06/5026/1052/2011).

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 та ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що порушення відповідачем умов договору оренди щодо своєчасної сплати орендної плати у встановлені строки тягне за собою обов'язок відповідача сплатити позивачеві пеню та штраф, передбачені умовами п. 4.7 даного договору, а також втрати від інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, встановлені ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Дослідивши обчислені позивачем розрахунки пені, штрафу, втрат від інфляції та процентів річних, колегія суддів приходить до висновку, що вони відповідають умовам укладеного сторонами договору оренди та чинному законодавству, є вірними і відповідачем не спростовані як в цілому, так і за їх складовими.

Таким чином, оскільки факт порушення виконання грошового зобов'язання з боку відповідача є встановленим і сторонами не заперечується, то, відповідно, і вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій, а також втрат від інфляції та процентів річних є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Разом з тим, згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

А тому, з урахуванням конкретних обставин даної справи, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов'язання боржником та причин неналежного виконання зобов'язання, відсутності збитків у кредитора, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам та вважаючи даний випадок винятковим, колегія суддів вважає за необхідне користуючись наданим правом зменшити розмір стягуваного штрафу до 6070 грн., що складає 10% від заявленої до стягнення суми.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову місцевий господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних відносин, що призвело до неправильного вирішення спору, у зв'язку з чим зазначене рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

Згідно з ст. ст. 44, 49 ГПК України за рахунок відповідача позивачеві підлягають відшкодуванню витрати зі сплати судового збору в сумі 4852,50 грн., у тому числі 1617,50 грн. за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд -,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізинг - Кредит» задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 18 травня 2015 року у справі № 916/918/15-г скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» (65039, м. Одеса, проспект Гагаріна, 12а, код ЄДРПОУ 20971504) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізинг - Кредит» (02218, м. Київ, Дніпровський район, вул. Райдужна, 13-Б код ЄДРПОУ 30973472) 89321,26 грн. основного боргу, 5305,63 грн. втрат від інфляції, 541,07 грн. 3% річних, 5969,83 грн. пені та 6070 грн. штрафу.

В решті частини позову відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» (65039, м. Одеса, проспект Гагаріна, 12а, ЗКПО 20971504) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізинг - Кредит» (02218, м. Київ, Дніпровський район, вул. Райдужна, 13-Б, ЗКПО 30973472) 4852,50 грн. витрат зі сплати судового збору.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Величко Т.А.

Таран С.В.