Постанова

від 03.08.2015 по справі 826/3471/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2015 року № 826/3471/15

Окружний адміністративний суд міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 81-а, у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень та вимог, ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому позивач просить суд: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.09.2014 р. №0004651701 та №0004641701, від 22.12.2014 р. №0006401701, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 22.12.2014 р. №0006391701 та від 11.02.2015 р. №0000781701, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 22.12.2014 р. №Ф-71, від 11.02.2015 р. №Ф-16, від 31.10.2014 р. №Ф-11860-25 та від 03.03.2015 р. №Ф-3732-23.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимоги про сплату боргу (недоїмки) були прийняті безпідставно та з порушенням вимог чинного законодавства України, у зв'язку з чим вони є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржувані податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимоги про сплату боргу (недоїмки) є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

У період з 26.08.2014 р. по 08.09.2014 р. ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведена документальна планова перевірка позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2013 р., дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2013 р., за результатами якої відповідачем складено акт №1036/26-54-17-01-17-2795515575 від 15.09.2014 р. (надалі - акт перевірки №1036).

Згідно висновків, викладених в акті перевірки №1036, позивачем, зокрема, порушено вимоги:

- п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у сумі 120 086,44 грн., в т.ч. у 2011 р. - у сумі 16 649,73 грн., у 2012 р. - у сумі 47 905,36 грн., у 2013 р. - у сумі 55 531,35 грн.;

- абз.3 ч.8 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 р. (надалі - Закон №2464-VI), а саме не нараховано та не сплачено суму єдиного внеску, нарахованого з чистого оподаткованого доходу, у сумі 182 472,83 грн., а саме по періодах: в 2011 р. - 32 501,38 грн., в 2012 р. - 73 159,56 грн., в 2013 р. - 76 811,89 грн.;

- п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 4 453,00 грн., в т.ч. за листопад 2011 р. - 2 000,00 грн., за грудень 2011 р. - 1 333,00 грн., за серпень 2012 р. - 147,00 грн., за березень 2013 р. - 90,00 грн., за серпень 2013 р. - 45,00 грн., за жовтень 2013 р. - 838,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки №1036 відповідачем 29.09.2014 р. були прийняті:

? податкове повідомлення-рішення №0004651701 (надалі - ППР №0004651701), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 150 108,04 грн., з яких 120 086,44 грн. - за основним платежем, а 30 021,60 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

? податкове повідомлення-рішення №0004641701 (надалі - ППР №0004641701), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 5 566,25 грн., з яких 4 453,00 грн. - за основним платежем, а 1 113,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

? рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0004631701 (надалі - Рішення №0004631701), яким позивачу донараховано 182 472,83 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та штрафні санкції у розмірі 16 031,74 грн.;

? вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-45 (надалі - Вимога №Ф-45), якою вимагалось від позивача сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 182 472,83 грн.

Крім того, 31.10.2014 р. відповідачем на підставі картки особового рахунку було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11860-25 (надалі - Вимога №Ф-11860-25), якою вимагалось від позивача сплатити 198 504,57 грн., з яких 182 472,83 грн. - сума недоїмки зі сплати єдиного внеску, а 16 031,74 грн. - штраф.

З матеріалів справи вбачається, що зазначені вище рішення (вимога) відповідача були оскаржені позивачем в адміністративному порядку.

Рішенням ГУ Міндоходів у м. Києві "Про результати розгляду первинної скарги" №33/Є/26-15-10-08 від 14.11.2014 р. скаргу позивача частково задоволено, скасовано Рішення №0004631701 та Вимогу №Ф-45, а також зобов'язано відповідача винести вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску згідно з чинним законодавством.

На підставі вказаного вище Рішення ГУ Міндоходів у м. Києві №33/Є/26-15-10-08 від 14.11.2014 р. відповідачем було прийняте: рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0006391701 від 22.12.2014 р. (надалі - Рішення №0006391701), яким позивачу донараховано 180 473,28 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та штрафні санкції у розмірі 15 731,87 грн.; вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-71 від 22.12.2014 р. (надалі - Вимога №Ф-71), якою вимагалось від позивача сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 180 473,28 грн.

Рішенням ДФС України "Про направлення скарги на новий розгляд" №4289/Є/99-99-10-01-07-15 від 19.12.2014 р. скаргу позивача у зв'язку з неповним дослідженням направлено на новий розгляд до ГУ Міндоходів у м. Києві.

Рішенням ГУ ДФС у м. Києві "Про результати розгляду скарг" №186/Є/26-15-10-08 від 21.01.2015 р.:

- залишено без змін Вимогу №Ф-71 та збільшено суму єдиного внеску, визначену у зазначеній вимозі на 29 684,12 грн.;

- залишено без змін Рішення №0006391701 та збільшено суму штрафу, визначену у зазначеному рішенні на 4 452,61 грн.;

- зобов'язано ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві винести вимогу та рішення на збільшені суми єдиного внеску та штрафних санкцій згідно чинного законодавства.

На підставі вказаного вище Рішення ГУ ДФС у м. Києві №186/Є/26-15-10-08 від 21.01.2015 р. відповідачем було прийняте: рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0000781701 від 11.02.2015 р. (надалі - Рішення №0000781701), яким позивачу донараховано 29 684,12 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та штрафні санкції у розмірі 4 452,61 грн.; вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-16 від 11.02.2015 р. (надалі - Вимога №Ф-16), якою вимагалось від позивача сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 29 684,12 грн.

Рішенням ГУ ДФС у м. Києві "Про результати розгляду первинної скарги" №306/Є/26-15-10-08 від 12.12.2014 р. скаргу позивача залишено без задоволення, ППР №0004641701 залишено без змін, при цьому збільшено суму основного платежу на 20 134,51 грн. та штрафну санкцію на 5 033,64 грн. визначені у ППР №0004651701.

На підставі вказаного вище Рішення ГУ ДФС у м. Києві №306/Є/26-15-10-08 від 12.12.2014 р. відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0006401701 від 22.12.2014 р. (надалі - ППР №0006401701), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 175 276,19 грн., з яких 140 220,95 грн. - за основним платежем, а 35 055,24 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями

Рішенням ДФС України "Про результати розгляду повторної скарги" №355/Є/99-99-10-01-03-14 від 16.01.2015 р. повторну скаргу позивача залишено без задоволення, а ППР №0004641701 та ППР №00046541701, з урахуванням Рішення ГУ ДФС у м. Києві №306/Є/26-15-10-08 від 12.12.2014 р., залишено без змін.

Рішенням ГУ ДФС у м. Києві "Про результати розгляду первинної скарги" №48/Є/26-15-10-08 від 12.01.2015 р. скаргу позивача залишено без задоволення, а Вимогу №Ф-11860-25 - без змін.

Крім того, 03.03.2015 р. відповідачем на підставі картки особового рахунку було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3732-23 (надалі - Вимога №Ф-3732-23), якою вимагалось від позивача сплатити 196 204,79 грн., з яких 180 472,92 грн. - сума недоїмки зі сплати єдиного внеску, а 15 731,87 грн. - штраф.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 12.09.2001 р. Оболонською районною в м. Києві державною адміністрацією, з 18.09.2001 р. взятий на податковий облік та станом на дату проведення перевірки перебував на обліку в ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, зареєстрований як платник податку на додану вартість 26.09.2001 р.

З матеріалів справи судом встановлено, що заниження ФОП ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, на думку відповідача, виникло у зв'язку із протиправним завищенням позивачем валових витрат, а саме, витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції, оскільки відсутня специфікація на реалізовану продукцію. В обґрунтування завищення позивачем валових витрат, відповідач також посилався на акт ДПІ у Вишгородському районі м. Вишгород №282/23-1-36862548 від 13.02.2012 р. про результати позапланової невиїзної перевірки дотримання вимог чинного законодавства ТОВ "Агентство Віасат" за період з 18.02.2009 р. по 31.12.2011 р.

При наданні оцінки спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Пунктом 1 ч.2 ст.6 Закону № 2464-VI, передбачено, що платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно із п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до п.162.1 ст.162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюються зокрема ст.177 ПК України.

Так, згідно п.177.1 - п.177.4 ст.177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п.177.2 ст.177 ПК України).

Для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг) (п.177.3 ст.177 ПК України).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (п.177.4 ст.177 ПК України).

Згідно із абз.1 п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.8 ст.138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

В пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Поряд із цим, відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-ХІV від 16.07.1999 р. (далі - Закон №996). Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996).

Згідно зі ст.1 Закону №996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996).

Згідно із ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, п.1.1 р.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. (далі - Положення №88) передбачено, що дане положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Відповідно до п.1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.1 р.2 Положення №88 встановлено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п.2.2 р.2 Положення №88).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати та податковий кредит. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, транспортно-супровідні документи тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавство.

Водночас, як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між позивачем та його контрагентами доречним є застосування доктрини "ділова мета".

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Так, згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ФОП ОСОБА_1 здійснює такі види діяльності: друкування газет; неспеціалізована оптова торгівля; брошурувально-палітурна діяльність і надання пов'язаних із нею послуг; виготовлення друкарських форм і надання інших поліграфічних послуг; друкування іншої продукції (основний); надання в оренду інших машин, устаткування та товарів н.в.і.у.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді позивачем з метою здійснення власної господарської діяльності придбавались у контрагентів (зокрема: ТОВ "Експрес Папір", ТОВ "Компанія ДТ-Сервіс", ФОП ОСОБА_3, ТОВ "Компанія ТВМ", ТОВ "Юнайтед Форест", ТОВ "УФ Прінт", ТОВ "Десса", ТОВ "Агентство Віасат", ТОВ "Баден-проект", ТОВ "Енеїда", ТОВ "ДФК", ПП "Бест прінт") товарно-матеріальні цінності та послуги (папір, штанцформи, конверти, брошури, блокноти, виготовлення фотоформ, додрукарська підготовка та ін.), на підтвердження чого ФОП ОСОБА_1 було надано до суду відповідні рахунки-фактури, видаткові накладні та банківські виписки з відміткою банку про проведення операції.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що зазначені вище товарно-матеріальні цінності (послуги) придбавались з метою їх використання (реалізації) у власній господарській діяльності, що підтверджується, наданими позивачем до суду, рахунками-фактурами, видатковими накладними та банківськими виписками, згідно яких ФОП ОСОБА_1 реалізовував контрагентам (зокрема: ПП "Громко", ТОВ "Полірекс-ЛТД", ТОВ "Аякс Прінт", ФОП ОСОБА_4, ТОВ "МПІ", ТОВ "Полігранд", ФОП ОСОБА_5) відповідну продукцію (папір, візитки, етикетки, блокноти, конверти, плакати, наліпки, бланки та ін.) та надавав послуги (зокрема: виготовлення оригінал-макета, виготовлення фотоформ та ін.).

Суд зазначає, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Суд критично відноситься до посилань відповідача на акт ДПІ у Вишгородському районі м. Вишгород №282/23-1-36862548 від 13.02.2012 р. та на відсутність специфікацій на реалізовану позивачем продукцію (послуги), як на докази недійсності зазначених вище правочинів, оскільки відповідачем, в порушення вимог ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) вказаного акту перевірки не було надано до суду, а відповідно до ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Так, суд звертає увагу, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання зазначених вище правочинів недійсними.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність особи за податковими зобов'язаннями іншої особи.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про нікчемність зазначених вище правочинів, вчинених позивачем з контрагентами в межах власної господарської діяльності, оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-ч.3, ч.5 та ч.6 ст.203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст.228 ЦК України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаних правочинів, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд також звертає увагу, що в силу положень ч.3 ст.228 ЦК України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Із зазначеного вище вбачається, що відповідач дійшов помилкового висновку щодо завищення позивачем валових витрат, а саме, витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що ФОП ОСОБА_1 не було допущено порушень вимог законодавства, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб та ненарахування та не сплати суми єдиного внеску, нарахованого з чистого оподаткованого доходу, а, відтак, у відповідача також відсутні підстави для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, визначених оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, рішеннями та вимогами.

Враховуючи вищезазначене, ППР №0004651701, ППР №0006401701, Рішення №0006391701, Рішення №0000781701, Вимога №Ф-71, Вимога №Ф-16, Вимога №Ф-11860-25 та Вимога №Ф-3732-23 є протиправними, а тому підлягають скасуванню.

Відносно правомірності ППР №0004651701 суд зазначає наступне.

З акту перевірки №1036 вбачається, що заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 4 453,00 грн., в т.ч. за листопад 2011 р. - 2 000,00 грн., за грудень 2011 р. - 1 333,00 грн., за серпень 2012 р. - 147,00 грн., за березень 2013 р. - 90,00 грн., за серпень 2013 р. - 45,00 грн., за жовтень 2013 р. - 838,00 грн., виникло у зв'язку з віднесенням ФОП ОСОБА_1 до податкового кредиту:

- 147,00 грн. за серпень 2012 р. - не підтверджено декларацією митного органу податок на дону вартість, сплачений митним органам;

- 90,00 грн. за березень 2013 р. - не надано до перевірки податкову накладну №40 від 26.03.2013 р., оформлену ПП "Моравія";

- 44,60 грн. за серпень 2013 р. - не надано до перевірки податкову накладну №60 від 28.08.2013 р., оформлену ФОП ОСОБА_6;

- 3 333,33 грн. за листопад 2011 р. (2 000,00 грн.) та грудень 2011 р. (1 333,33 грн.) - за господарськими відносинами з ТОВ "Онікс Компані ЛТД", реальність яких документально не підтверджена, крім того, згідно акту ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №531/22.4-13/37817014 від 15.03.2013 р. "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Онікс Компані ЛТД" (код за ЄДРПОУ 37817014) щодо підтвердження господарських відносин із підприємствами-продавцями та підприємствами-покупцями за період листопад-грудень 2011 та січень-березень 2012" угоди укладались без мети настання реальних наслідків;

- 838,24 грн. за жовтень 2013 р. - за господарськими відносинами з ТОВ "Мейденгрін", реальність яких документально не підтверджена, крім того, згідно акту ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №2617/26-55-22-07/38651555 від 02.12.2013 р. "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Мейденгрін", код за ЄДРПОУ 38651555 щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.08.2013 р. по 31.10.2013 р." угоди укладались без мети настання реальних наслідків.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Суд звертає увагу, що у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена у його листі №742/11/13-11 від 02.06.2011р., податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Крім того, суд також звертає увагу, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин, змісту господарських операцій може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Як вже було зазначено вище судом, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч.1 ст.9 Закону №996).

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Водночас, наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Суд звертає увагу, що позивачем не було надано належних доказів в обґрунтування віднесення до податкового кредиту 147,00 грн. за серпень 2012 р. - податок на додану вартість, сплачений митним органам.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідач прийшов до помилкового висновку про завищення позивачем податкового кредиту на суму 90,00 грн. за березень 2013 р. за фінансово-господарськими операціями з ПП "Моравія", та на суму 44,60 грн. за серпень 2013 р. за фінансово-господарськими операціями з ФОП ОСОБА_6, оскільки зазначені операції підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а саме, рахунками-фактурами, видатковими накладними, податковими накладними (№40 від 26.03.2013 р., оформлена ПП "Моравія"; №60 від 28.08.2013 р., оформлена ФОП ОСОБА_6) та банківськими виписками.

Водночас, суд критично відноситься до реальності правочинів позивача з ТОВ "Онікс Компані ЛТД" та ТОВ "Мейденгрін".

Так, суд звертає увагу на надані позивачем на підтвердження реальності зазначених вище правочинів видаткові та податкові накладні, проте вважає такі докази неналежними та недостатніми, оскільки з них неможливо встановити який саме предмет договору, зокрема, який товар придбавався у ТОВ "Мейденгрін", які саме монтажні роботи проводились ТОВ "Мейденгрін", який саме сайт розроблявся ТОВ "Онікс Компані ЛТД", та їх (товарів/послуг) необхідність власній господарській діяльності позивача.

Відповідно до п.123.1 ст.123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Враховуючи вищезазначене у сукупності, суд приходить до висновку про часткову протиправність ППР №0004651701, а саме в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 168,25 грн., з яких 134 60 грн. (90,00 + 44,60 = 134,60) - за основним платежем, а 33,65 грн. (134,60 х 25% = 33,65) - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Згідно з положеннями ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 487,20 грн., а тому, керуючись вимогами ч.3 ст.94 КАС України, судові витрати у вигляді судового збору підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України в частині, а саме, у розмірі 443,20 грн.

Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві №0004651701 від 29.09.2014 р.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві №0004641701 від 29.09.2014 р. в частині збільшення Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 168,25 грн., з яких 134 60 грн. - за основним платежем, а 33,65 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві №0006401701 від 22.12.2014 р.

5. Визнати протиправним та скасувати Рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0006391701 від 22.12.2014 р.

6. Визнати протиправною та скасувати Вимогу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-71 від 22.12.2014 р.

7. Визнати протиправним та скасувати Рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0000781701 від 11.02.2015 р.

8. Визнати протиправною та скасувати Вимогу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-16 від 11.02.2015 р.

9. Визнати протиправною та скасувати Вимогу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11860-25 від 31.10.2014 р.

10. Визнати протиправною та скасувати Вимогу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3732-23 від 03.03.2015 р.

11. В іншій частині позовних вимог відмовити.

12. Стягнути судовий збір в сумі 443 (чотириста сорок три) грн. 20 коп. на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за рахунок Державного бюджету України .

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя М.А. Бояринцева