Ухвала

від 30.09.2015 по справі 826/3471/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3471/15 Головуючий у 1-й інстанції: Бояринцева М.А. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

30 вересня 2015 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

за участю секретаря Скалецької І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому позивач просить суд: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 29.09.2014 р. №0004651701 та №0004641701 , від 22.12.2014 р. №0006401701 , рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 22.12.2014 р. №0006391701 та від 11.02.2015 р. №0000781701 , вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 22.12.2014 р. №Ф-71 , від 11.02.2015 р. №Ф-16 , від 31.10.2014 р. №Ф-11860-25 та від 03.03.2015 р. №Ф-3732-23 .

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2015 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві №0004651701 від 29.09.2014 р.; податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві №0004641701 від 29.09.2014 р. в частині збільшення Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 168,25 грн., з яких 134 60 грн. - за основним платежем, а 33,65 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві №0006401701 від 22.12.2014 р.; Рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0006391701 від 22.12.2014 р.; Вимогу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-71 від 22.12.2014 р.; Рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0000781701 від 11.02.2015 р.; Вимогу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-16 від 11.02.2015 р.; Вимогу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11860-25 від 31.10.2014 р.; Вимогу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3732-23 від 03.03.2015 р. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у період з 26.08.2014 р. по 08.09.2014 р. ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведена документальна планова перевірка позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2013 р., дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 р. по 31.12.2013 р., за результатами якої відповідачем складено акт №1036/26-54-17-01-17-2795515575 від 15.09.2014 р. (надалі - акт перевірки №1036).

Згідно висновків, викладених в акті перевірки №1036, позивачем, зокрема, порушено вимоги:

- п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у сумі 120 086,44 грн., в т.ч. у 2011 р. - у сумі 16 649,73 грн., у 2012 р. - у сумі 47 905,36 грн., у 2013 р. - у сумі 55 531,35 грн.;

- абз.3 ч.8 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 р. (надалі - Закон №2464-VI), а саме не нараховано та не сплачено суму єдиного внеску, нарахованого з чистого оподаткованого доходу, у сумі 182 472,83 грн., а саме по періодах: в 2011 р. - 32 501,38 грн., в 2012 р. - 73 159,56 грн., в 2013 р. - 76 811,89 грн.;

- п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 4 453,00 грн., в т.ч. за листопад 2011 р. - 2 000,00 грн., за грудень 2011 р. - 1 333,00 грн., за серпень 2012 р. - 147,00 грн., за березень 2013 р. - 90,00 грн., за серпень 2013 р. - 45,00 грн., за жовтень 2013 р.- 838,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки №1036 відповідачем 29.09.2014 р. були прийняті:

1. податкове повідомлення-рішення №0004651701 (надалі - ППР №0004651701), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 150 108,04 грн., з яких 120 086,44 грн. - за основним платежем, а 30 021,60 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

2. податкове повідомлення-рішення №0004641701 (надалі - ППР №0004641701), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 5 566,25 грн., з яких 4 453,00 грн. - за основним платежем, а 1 113,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

3. рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0004631701 (надалі - Рішення №0004631701), яким позивачу донараховано 182 472,83 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та штрафні санкції у розмірі 16 031,74 грн.;

4. вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-45 (надалі - Вимога №Ф-45), якою вимагалось від позивача сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 182 472,83 грн.

Крім того, 31.10.2014 р. відповідачем на підставі картки особового рахунку було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-11860-25 (надалі - Вимога №Ф-11860-25), якою вимагалось від позивача сплатити 198 504,57 грн., з яких 182 472,83 грн. - сума недоїмки зі сплати єдиного внеску, а 16 031,74 грн. - штраф.

З матеріалів справи вбачається, що зазначені вище рішення (вимога) відповідача були оскаржені позивачем в адміністративному порядку.

Рішенням ГУ Міндоходів у м. Києві "Про результати розгляду первинної скарги" №33/Є/26-15-10-08 від 14.11.2014 р. скаргу позивача частково задоволено, скасовано Рішення №0004631701 та Вимогу №Ф-45 , а також зобов'язано відповідача винести вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску згідно з чинним законодавством.

На підставі вказаного вище Рішення ГУ Міндоходів у м. Києві №33/Є/26-15-10-08 від 14.11.2014 р. відповідачем було прийняте: рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0006391701 від 22.12.2014 р. (надалі - Рішення №0006391701), яким позивачу донараховано 180 473,28 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та штрафні санкції у розмірі 15 731,87 грн.; вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-71 від 22.12.2014 р. (надалі - Вимога №Ф-71), якою вимагалось від позивача сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 180 473,28 грн.

Рішенням ДФС України "Про направлення скарги на новий розгляд" №4289/Є/99-99-10-01-07-15 від 19.12.2014 р. скаргу позивача у зв'язку з неповним дослідженням направлено на новий розгляд до ГУ Міндоходів у м. Києві.

Рішенням ГУ ДФС у м. Києві "Про результати розгляду скарг" №186/Є/26-15-10-08 від 21.01.2015 р.:

- залишено без змін Вимогу №Ф-71 та збільшено суму єдиного внеску, визначену у зазначеній вимозі на 29 684,12 грн.;

- залишено без змін Рішення №0006391701 та збільшено суму штрафу, визначену у зазначеному рішенні на 4 452,61 грн.;

- зобов'язано ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві винести вимогу та рішення на збільшені суми єдиного внеску та штрафних санкцій згідно чинного законодавства.

На підставі вказаного вище Рішення ГУ ДФС у м. Києві №186/Є/26-15-10-08 від 21.01.2015 р. відповідачем було прийняте: рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0000781701 від 11.02.2015 р. (надалі - Рішення №0000781701), яким позивачу донараховано 29 684,12 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та штрафні санкції у розмірі 4 452,61 грн.; вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-16 від 11.02.2015 р. (надалі - Вимога №Ф-16), якою вимагалось від позивача сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 29 684,12 грн.

Рішенням ГУ ДФС у м. Києві "Про результати розгляду первинної скарги" №306/Є/26-15-10-08 від 12.12.2014 р. скаргу позивача залишено без задоволення, ППР №0004641701 залишено без змін, при цьому збільшено суму основного платежу на 20 134,51 грн. та штрафну санкцію на 5 033,64 грн. визначені у ППР №0004651701.

На підставі вказаного вище Рішення ГУ ДФС у м. Києві №306/Є/26-15-10-08 від 12.12.2014 р. відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0006401701 від 22.12.2014 р. (надалі - ППР №0006401701), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 175 276,19 грн., з яких 140 220,95 грн. - за основним платежем, а 35 055,24 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями

Рішенням ДФС України "Про результати розгляду повторної скарги" №355/Є/99-99-10-01-03-14 від 16.01.2015 р. повторну скаргу позивача залишено без задоволення, а ППР №0004641701 та ППР №00046541701, з урахуванням Рішення ГУ ДФС у м. Києві №306/Є/26-15-10-08 від 12.12.2014 р., залишено без змін.

Рішенням ГУ ДФС у м. Києві "Про результати розгляду первинної скарги" №48/Є/26-15-10-08 від 12.01.2015 р. скаргу позивача залишено без задоволення, а Вимогу №Ф-11860-25 - без змін.

Крім того, 03.03.2015 р. відповідачем на підставі картки особового рахунку було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3732-23 (надалі - Вимога №Ф-3732-23), якою вимагалось від позивача сплатити 196 204,79 грн., з яких 180 472,92 грн. - сума недоїмки зі сплати єдиного внеску, а 15 731,87 грн. - штраф.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями та вимогами відповідача, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Так, в даному випадку, рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволення позову, тому постанова суду переглядається в цій частині.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець 12.09.2001 р. Оболонською районною в м. Києві державною адміністрацією, з 18.09.2001 р. взятий на податковий облік та станом на дату проведення перевірки перебував на обліку в ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, зареєстрований як платник податку на додану вартість 26.09.2001 р.

На думку відповідача, заниження ФОП ОСОБА_2 податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування виникло у зв'язку із протиправним завищенням позивачем валових витрат, а саме, витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції, оскільки відсутня специфікація на реалізовану продукцію. В обґрунтування завищення позивачем валових витрат, відповідач також посилався на акт ДПІ у Вишгородському районі м. Вишгород №282/23-1-36862548 від 13.02.2012 р. про результати позапланової невиїзної перевірки дотримання вимог чинного законодавства ТОВ "Агентство Віасат" за період з 18.02.2009 р. по 31.12.2011 р.

Суд першої інстанції в цій частині прийшов до висновку, що відповідач дійшов помилкового висновку щодо завищення позивачем валових витрат, а саме, витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що ФОП ОСОБА_2 не було допущено порушень вимог законодавства, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб та ненарахування та не сплати суми єдиного внеску, нарахованого з чистого оподаткованого доходу, а, відтак, у відповідача також відсутні підстави для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, визначених оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, рішеннями та вимогами.

Колегія суддів погоджується з вищезазначеним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Пунктом 1 ч.2 ст.6 Закону № 2464-VI, передбачено, що платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно із п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до п.162.1 ст.162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюються зокрема ст.177 ПК України.

Так, згідно п.177.1 - п.177.4 ст.177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п.177.2 ст.177 ПК України).

Для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг) (п.177.3 ст.177 ПК України).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (п.177.4 ст.177 ПК України).

До витрат операційної діяльності належать витрати, перелічені у пунктах 138.4, 138.6 -138.9, підпунктах 138.10.2- 138.10.4 пункту 138.10, пункті 138.11.

Згідно п. 14.1.228 ст. 14 ПКУ, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 ПКУ, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п. 138.6 ст. 138 ПКУ, собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Згідно п. 138.8 ст. 138 ПКУ собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно пп.138.8.1. п. 138.8 ст.138 ПКУ, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку;

Згідно пп.138.8.5. п. 138.8 ст.138 ПКУ до складу загальновиробничих витрат включаються:

витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інші послуги з утримання виробничих приміщень;

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно п. 177.10. ст. 177 ПКУ, фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Підпунктом 5 п. 6 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, визначено, що у графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов'язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвідчують факт оплати товарів, робіт, послуг;

Підпунктом 8 п. 6 Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, визначено, що у графі 8 відображається сума фактично понесених інших витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу, які не зазначені в графах 6 та 7, зокрема, витрати на сплату послуг, зв'язку, орендних та комунальних платежів тощо;

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-ХІV від 16.07.1999 р. (далі - Закон №996). Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Тобто, норми чинного законодавства України дозволяють платнику податку зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати та податковий кредит. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

При цьому, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, транспортно-супровідні документи тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавство.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 р. №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Разом з тим, суд першої інстанції правомірно зазначає, що до правочинів, уклдаених між позивачем та його контрагентами доречним є застосування доктрини "ділова мета".

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ФОП ОСОБА_2 здійснює такі види діяльності: друкування газет; неспеціалізована оптова торгівля; брошурувально-палітурна діяльність і надання пов'язаних із нею послуг; виготовлення друкарських форм і надання інших поліграфічних послуг; друкування іншої продукції (основний); надання в оренду інших машин, устаткування та товарів н.в.і.у.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді позивачем з метою здійснення власної господарської діяльності придбавались у контрагентів (зокрема: ТОВ "Експрес Папір", ТОВ "Компанія ДТ-Сервіс", ФОП ОСОБА_4, ТОВ "Компанія ТВМ", ТОВ "Юнайтед Форест", ТОВ "УФ Прінт", ТОВ "Десса", ТОВ "Агентство Віасат", ТОВ "Баден-проект", ТОВ "Енеїда", ТОВ "ДФК", ПП "Бест прінт") товарно-матеріальні цінності та послуги (папір, штанцформи, конверти, брошури, блокноти, виготовлення фотоформ, додрукарська підготовка та ін.), на підтвердження чого ФОП ОСОБА_2 було надано до суду відповідні рахунки-фактури, видаткові накладні та банківські виписки з відміткою банку про проведення операції.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що зазначені вище товарно-матеріальні цінності (послуги) придбавались з метою їх використання (реалізації) у власній господарській діяльності, що підтверджується, наданими позивачем до суду, рахунками-фактурами, видатковими накладними та банківськими виписками, згідно яких ФОП ОСОБА_2 реалізовував контрагентам (зокрема: ПП "Громко", ТОВ "Полірекс-ЛТД", ТОВ "Аякс Прінт", ФОП ОСОБА_5, ТОВ "МПІ", ТОВ "Полігранд", ФОП ОСОБА_6.) відповідну продукцію (папір, візитки, етикетки, блокноти, конверти, плакати, наліпки, бланки та ін.) та надавав послуги (зокрема: виготовлення оригінал-макета, виготовлення фотоформ та ін.).

Абз. 1,3 ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Ст. 179 Господарського кодексу України закріплено законодавче положення, за яким господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно- правовими актами щодо окремих видів договорів.

При цьому згідно ч.2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

У ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України законодавець наголошує на тому, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. При цьому допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Так, колегція суддів приймає до уваги посилання позивача на ту обставину, що останній погодив із кожним зі своїх контрагентів істотні умови господарського зобов'язання, такі як предмет та ціну договору. Також було погоджено строк договору, який визначався моментом покупки відповідного товару. За таких обставин з цілковитою впевненістю можна говорити про дотримання Позивачем передбаченої чинним законодавством спрощеної форми правочину.

Також в матеріалах справи містяться калькуляції, які складалась в тому числі у простій письмовій формі і здійснювалась, для цілей укладення спрощеної форми договору, але хочу зазначити що, така калькуляція не є бухгалтерським документом. З доводів позивача, судом першої інстанції встановлено, що на підставі калькуляцій відбувалось виставлення відповідних рахунків, що містили істотні умови господарського зобов'язання та виступали свого роду офертою для укладення господарського зобов'язання між сторонами щодо окремого узгодженого макету.

Приймаючи таку оферту, та сплачуючи відповідні суми грошових коштів, відбувався акцепт, банківськими виписками засвідчуються реальні переведення грошових коштів, що насамкінець не повинно залишати жодних сумнівів у реальності господарських операцій та виконанні зобов'язань сторонами.

При цьому, жодною нормою законодавства, чинними в Україні підзаконними актами не передбачена обов'язковість наявності специфікації на реалізовану продукцію та замовлення для зарахування витрат до складу валових витрат.

Специфікації на реалізовану продукцію не є первинними документами, також вони не є обов'язковим документом при надання послуг (виконання робіт) з друкування виготовлення друкарських форм, макетів, надання інших поліграфічних послуг.

Таким чином, колегія суддів в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення №0004651701, податкове повідомлення-рішення №0006401701, Рішення №0006391701, Рішення №0000781701, Вимога №Ф-71, Вимога №Ф-16, Вимога №Ф-11860-25 та Вимога №Ф-3732-23 є протиправними, а тому підлягають скасуванню.

Відносно правомірності податкового повідомлення-рішення №0004651701, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про скасування його в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 168,25 грн., з яких 134 60 грн. з огляду на наступне.

Так, з акту перевірки №1036 судом першої інстанції встановлено, що заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 4 453,00 грн., в т.ч. за листопад 2011 р. - 2 000,00 грн., за грудень 2011 р. - 1 333,00 грн., за серпень 2012 р. - 147,00 грн., за березень 2013 р. - 90,00 грн., за серпень 2013 р. - 45,00 грн., за жовтень 2013 р. - 838,00 грн., виникло у зв'язку з віднесенням ФОП ОСОБА_2 до податкового кредиту:

- 147,00 грн. за серпень 2012 р. - не підтверджено декларацією митного органу податок на дону вартість, сплачений митним органам;

- 90,00 грн. за березень 2013 р. - не надано до перевірки податкову накладну №40 від 26.03.2013 р., оформлену ПП "Моравія";

- 44,60 грн. за серпень 2013 р. - не надано до перевірки податкову накладну №60 від 28.08.2013 р., оформлену ФОП ОСОБА_7;

- 3 333,33 грн. за листопад 2011 р. (2 000,00 грн.) та грудень 2011 р. (1 333,33 грн.) - за господарськими відносинами з ТОВ "Онікс Компані ЛТД", реальність яких документально не підтверджена, крім того, згідно акту ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №531/22.4-13/37817014 від 15.03.2013 р. "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Онікс Компані ЛТД" (код за ЄДРПОУ 37817014) щодо підтвердження господарських відносин із підприємствами-продавцями та підприємствами-покупцями за період листопад-грудень 2011 та січень-березень 2012" угоди укладались без мети настання реальних наслідків;

- 838,24 грн. за жовтень 2013 р. - за господарськими відносинами з ТОВ "Мейденгрін", реальність яких документально не підтверджена, крім того, згідно акту ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві №2617/26-55-22-07/38651555 від 02.12.2013 р. "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Мейденгрін", код за ЄДРПОУ 38651555 щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.08.2013 р. по 31.10.2013 р." угоди укладались без мети настання реальних наслідків.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач прийшов до помилкового висновку про завищення позивачем податкового кредиту на суму 90,00 грн. за березень 2013 р. за фінансово-господарськими операціями з ПП "Моравія", та на суму 44,60 грн. за серпень 2013 р. за фінансово-господарськими операціями з ФОП ОСОБА_7, оскільки зазначені операції підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а саме, рахунками-фактурами, видатковими накладними, податковими накладними (№40 від 26.03.2013 р., оформлена ПП "Моравія"; №60 від 28.08.2013 р., оформлена ФОП ОСОБА_7.) та банківськими виписками.

В порушення ст. 71 КАС України відповідачем ні в суду першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищезазначене апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження, а вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2015 року - залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя : Г.В.Земляна

Судді: М.В. Межевич

Є.О. Сорочко

Повний текст виготовлено 01 жовтня 2015 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Межевич М.В.

Сорочко Є.О.