Ухвала

від 28.07.2015 по справі 907/461/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м.Ужгород, вул.Коцюбинського, 2-а

УХВАЛА

28.07.2015                                                   Справа № 907/461/14

Суддя господарського суду Закарпатської області Ушак І.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали скарги товариства з обмеженою відповідальністю „ГРАНО”, с. Фурси Білоцерківського району Київської області на дії Районного відділу державної виконавчої служби Мукачівського міськрайонного управління юстиції у справі № 907/461/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „ГРАНО”, с. Фурси Білоцерківського району Київської області до товариства з обмеженою відповідальністю „ШЕНКОР”, с. Нижній Коропець Мукачівського району про стягнення суми 63247,36грн., в тому числі 49762,98грн. основного боргу по оплаті за отриману продукцію з урахуванням курсової різниці, 3788,37грн. пені за несвоєчасний розрахунок, 6199,74грн. відсотки за користування коштами та 3496,27грн. збитків

представники:

стягувача (позивача) – не з'явився;

заявника (боржника) – не з'явився;

органу ДВС - не з'явився

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 24.06.2014р. у даній справі затверджено мирову угоду укладену 10.06.14 сторонами у справі – ТОВ „ГРАНО” та ТОВ „ШЕНКОР”, - за умовами якої, зокрема, останній зобов'язався сплатити ТОВ „ГРАНО” суму основного боргу з врахуванням курсової різниці в розмірі 49762,98 грн., від позовних вимог в іншій частині (3788,37грн. пені, 6199,74 грн. відсотків за користування коштами та 3496,27грн. збитків), а також від відшкодування судових витрат ТОВ „ГРАНО” відмовилося. Провадження у справі даною ухвалою суду припинено, ухвала набрала чинності 24.06.14, строк пред'явлення її до виконання визначено судом до 25.06.15.

13.07.15 ТОВ «Грано» звернулося до суду з даною скаргою на дії органу ДВС, оскільки останній постановою від 17.06.15 відмовив у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) з виконання ухвали господарського суду Закарпатської області від 24.06.14 у справі № 907/461/14 з посиланням на те, що зазначений виконавчий документ був повернутий стягувачеві за його клопотанням. Скаржник просить визнати недійсною постанову органу ДВС від 17.06.15, посилаючись на приписи ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", за змістом яких стягувач не позбавлений права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання після його повернення.

Сторони та орган ДВС, належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду справи, участі уповноважених представників в засідання суду не забезпечили, орган ДВС письмові документально обгрунтовані пояснення по суті скарги суду не надав.

За приписами ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України (ГПКУ) скарги на дії органів ДВС розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу ДВС у судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Вивчивши матеріали справи, керуючись законом, суд дійшов висновку про підставність скарги та її задоволення.

При цьому суд виходив з наступного.

Статтею 121-2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані до господарського суду стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Відповідно до п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

За приписами ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон).

Відповідно до ст. 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Прийняття виконавчого документа до виконання та відкриття виконавчого провадження, згідно ст. 25 Закону є обовязком державного виконавця, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби; державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, у якій зазначає про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та про те, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Примусове виконання рішення згідно ст. 27 Закону починається державним виконавцем у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення, на наступний день після закінчення відповідних строків.

За приписами ст. 47 Закону виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, може бути повернутий стягувачу у разі, якщо, зокрема, є письмова заява стягувача. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

          Виконавче провадження підлягає закінченню згідно ст. 49 Закону у разі, зокрема, визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду (п. 1), і в такому випадку виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав; про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований; копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (ст. 50 Закону).

Матеріалами справи встановлено та не спростовано ніким з учасників процесу, що ухвала господарського суду Закарпатської області від 24.06.14 у справі № 907/461/15 набрала законної сили та є обов'язковою на всій території України, як виконавчий документ підлягає виконанню у порядку встановленому Законом.

Зазначений виконавчий документ перебував у провадженні органу ДВС та був повернутий 11.09.14 стягувачеві за його клопотанням від 3.09.14 з посиланням на ч. 1 ст. 47 Закону.

Заявою від 04.06.15 стягувач повторно звернувся до органу ДВС про примусове виконання зазначеної ухвали, однак останній 17.06.15 постановою відмовив у відкритті виконавчого провадження (відмовив у прийнятті до провадження виконавчого документа) з посиланням на п. 7 ч. 1 ст. 26 Закону, оскільки виконавчий документ було повернуто стягувачу за його заявою

Приписами ст. 26 Закону визначено, що державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі, зокрема, якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів (п. 7 ч.1).

З огляду на фактичні обставини справи та наведені приписи Закону, суд констатує незаконність дій органу ДВС щодо відмови у відкритті виконавчого провадження за ухвалою суду від 24.06.14 у справі № 907/461/14, яка є виконавчим документом, строк пред'явлення якого не закінчився.

При цьому суд приймає до уваги, що п. 7 ч. 1 ст. 26 Закону (відмова у відкритті виконавчого провадження, якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою) кореспондується з положеннями п. 1 ч.. 1 ст. 49 Закону, якою встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду.

Системний аналіз положень статей 26, 49 Закону свідчить про те, що підставою для закінчення виконавчого провадження є саме заява стягувача про відмову від примусового виконання рішення суду, яка має бути визнана судом, і яка, відповідно, виключає можливість повторного пред'явлення виконавчого документу до виконання, оскільки за приписами ст. 50 Закону, завершене виконавче провадження з наведених підстав не може бути розпочате знову.

Приписами Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (п. 9.11) встановлено, що при розгляді скарг на дії органів Державної виконавчої служби, пов'язаних з відмовою у відкритті виконавчого провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", господарському суду слід мати на увазі, що за змістом у сукупності норм п. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 47 та положень ст. 26 повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою не означає закриття виконавчого провадження, не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до органу Державної виконавчої служби за виконанням судового рішення.

                              За таких обставин, скарга ТОВ «ГРАНО» підлягає задоволенню, оскаржувану постанову органу ДВС про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) по виконанню ухвали господарського суду Закарпатської області від 24.06.14 у справі № 907/461/15 належить визнати недійсною.

Керуючись ст. ст. 86, 1212 Господарського процесуального кодексу України,

СУД УХВАЛИВ:

           1. Задоволити скаргу ТОВ „ГРАНО” на дії районного відділу державної виконавчої служби Мукачівського міськрайонного управління юстиції.

2. Визнати недійсною постанову районного відділу державної виконавчої служби Мукачівського міськрайонного управління юстиції від 17.06.2015р. про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) по виконанню ухвали господарського суду Закарпатської області від 24.06.14 у справі № 907/461/15.

Суддя Ушак І.Г.