Постанова

від 29.07.2015 по справі 804/6775/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

копія

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2015 р. Справа № 804/6775/15

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Віхрова В.С.

при секретарі судового засідання Драгота С.А.,

за участю:

представник позивача ОСОБА_1

представник відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СФ МОТОРЗ» до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

27.05.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «СФ МОТОРЗ» (надалі - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.12.2014 р. №0009491501.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.05.2015 р. позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2015 р. відкрито провадження у справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2015 р. зупинено провадження у справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.07.2015 р. провадження у справі поновлено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.07.2015 р. замінено неналежного відповідача у справі, а саме Державну податкову інспекцію в Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на Державну податкову інспекцію в Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області (надалі - відповідач).

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що вважає зазначене податкове повідомлення-рішення незаконними та такими, що підлягає скасуванню, оскільки не ґрунтується на законі та прийняте податковим органом без достатніх на те правових підстав.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити. Надав письмові доповнення до адміністративного позову.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, просив в задоволенні позову відмовити. Надав письмові заперечення проти позову.

Заслухавши представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Повноваження, компетенція контролюючих органів, обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України. Державні податкові інспекції є контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: загальність оподаткування; рівність усіх платників перед законом; невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства; презумпція правомірності рішень платника податку; фіскальна достатність; соціальна справедливість; економічність оподаткування; нейтральність оподаткування; стабільність; рівномірність та зручність сплати; єдиний підхід до встановлення податків та зборів. Зазначені принципи спрямовані на недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації.

Порядок проведення документальних перевірок залежить від способу організації та місця проведення. Методика проведення перевірок контролюючими органами передбачена главою 8 Податкового кодексу України, а саме види перевірок, порядок та особливості проведення, умови та порядок допуску посадових осіб, строки їх проведення, оформлення перевірок.

У відповідності п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Судом встановлено, що податковим органом 04.12.2014 р. проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «СФ МОТОРЗ» (код ЄДРПОУ 36942497) з питань дотримання вимог податкового законодавства при придбанні товарів (робіт, послуг) від ТОВ «Гардіс Трейд» (код ЄДРПОУ 39166935) та подальшої реалізації їх на покупців за період з 01.07.2014 р. по 31.07.2014 р., їх реальності та повноти відображення в обліку, за результатами якої складено ОСОБА_3 № 9450/04-63-22-03/36942497 від 04.12.2014 р. (надалі - ОСОБА_3 перевірки).

Перевіркою ТОВ «СФ МОТОРЗ» за липень 2014 р. документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами, їх вид, обсяг, якість та розрахунки по ланцюгу постачання: ТОВ «Гардіс Трейд» (код ЄДРПОУ 39166935) - ТОВ «СФ МОТОРЗ» (код ЄДРПОУ 36942497) за липень 2014 р.; встановлено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст. 198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту 136000,00 грн., у т.ч. за липень 2014 р. у розмірі 112400,00 грн., за серпень 2014 р. у розмірі 23600,00 грн.

Не погоджуючись з висновками ОСОБА_3 перевірки позивач надав заперечення (лист за вих. №29/12 від 16.12.2014 р.), за результатами розгляду якого висновки ОСОБА_3 перевірки залишені без змін (лист податкового органу №44890/10/04-63-22-03-18 від 22.12.2014 р.).

23.12.2014 р. податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0009491501, згідно із яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 204000,00 грн., в тому числі 136000,00 грн. за основним платежем та 68000,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з винесеними податковим повідомленням-рішенням позивач надав первинну скаргу до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (лист за вих. №12/55 від 30.12.2014 р.), за результатами розгляду якої оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін (рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №1220/10/04-36-10-07-14 від 12.02.2015 р.).

Також позивачем було подано повторну скаргу на податкове повідомлення-рішення до Державної фіскальної служби України (лист за вих. №19/02 від 26.02.2015 р.), за результатами розгляду якої оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін (рішення Державної фіскальної служби України №8546/6/99-99-10-01-04-25 від 23.04.2015 р.).

Під час перевірки податковим органом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

У періоді, що перевірявся, позивач мав господарські відносини з ТОВ «Гардіс Трейд» (код ЄДРПОУ 39166935) згідно договору поставки спортивної техніки (квадроциклів) №380523 від 23.05.2014 р.

На виконання умов договору виписано податкові накладні №№163, 164, 169 від 11.07.2014 р., №№ 505, 506, 507 від 25.07.2014 р.

Суми податку на додану вартість у сумі 112400,00 грн. за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту липня 2014 р., у сумі 23600,00 грн. включено до податкового кредиту серпня 2014 р., відображено у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, який відповідає даним додатку 5 до податкової декларації з ПДВ, даним декларації з ПДВ за липень 2014 р., серпень 2014 р.

За поясненнями податкового органу, до перевірки не надано документів, які підтверджують транспортування придбаних квадроциклів, їх зберігання та подальшу реалізацію, документів, які свідчать про якість поставленого товару (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість і т.п.), журнал реєстрації видачі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, шляхові листи та ін.). Крім того, згідно протоколу допиту свідка громадянина ОСОБА_3, який згідно реєстраційних документів є засновником та директором ТОВ «Градіс Трейд» не причетний до реєстрації та фінансово-господарської діяльності зазначеного підприємства. Відповідно до заяви договори від імені підприємства ОСОБА_3 не укладав, первинних бухгалтерських документів не складав та не підписував, печатку підприємства не отримував, податкову звітність не складав та не підписував, працівників не наймав, не надавав довіреностей іншим особами на право представлення інтересів.

Також, ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська отримано від ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів м. Києва Акт від 05.08.2014 р. №2273/26-55-22- 07/39166935 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Гардіс Трейд» (код ЄДРПОУ 39166935) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.05.2014 р. по 31.07.2014 р.

Відповідно до вказаного ОСОБА_3 встановлено, що зазначене підприємство не знаходиться за місцезнаходженням, операції ТОВ «Гардіс Трейд» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, відповідних виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Тобто, встановлено відсутність реальної можливості придбання товарів (робіт, послуг) у контрагента-постачальника та подальша їх реалізація контрагентам-покупцям у зв'язку з відсутністю майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Таким чином, у ТОВ «СФ МОТОРЗ» відсутнє право на формування податкового кредиту по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Гардіс Трейд». З урахуванням викладеного, ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська зроблено висновок про здійснення ТОВ «СФ Моторз» господарських операцій з зазначеним контрагентом-постачальником, які не спрямовані на реальне настання наслідків.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення. статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХІV, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Стаття 201 Податкового кодексу України встановлює вимоги до складання податкових накладних.

Відповідно до підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України (у відповідній редакції) реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року. Податкова накладна, в якій сума податку на додану вартість не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних. Податкова накладна, виписана при здійсненні операцій з постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, з 1 січня 2012 року підлягає включенню до Єдиного реєстру податкових накладних не залежно від розміру податку на додану вартість в одній податковій накладній.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відповідно до преамбули Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 р. №363, в яких є посилання на необхідність наявності документу під назвою «товарно-транспортна накладна», ці правила визначають права, обов'язки і відповідальність перевізників, вантажовідправників та вантажоодержувачів - замовників. Згідно із п.1 цих Правил замовник - вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів.

Зазначені правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податків, а тільки встановлюють права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому документи обумовлені вказаними правилами, зокрема товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, який підтверджує обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Постановою КМУ від 21.05.2009 р. № 515, якою внесено зміни до Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого постановою КМУ від 25.02.2009 р. № 207, встановлено, що особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, забороняється вимагати у водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця документи, не передбачені зазначеним Переліком.

Документом на вантаж є:

- для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, - товарно-транспортна накладна ;

- для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, - накладна або інший документ , що підтверджує право власності на вантаж.

Отже, відсутність товарно-транспортної накладної, так само як і договору на перевезення, жодним чином не можуть слугувати підставами для висновку податкового органу щодо неможливості факту отримання товарів від постачальників.

Підтвердження отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей та отримання послуг перевезення вантажу товарно-транспортними накладними, не є визначальною умовою для отримання права на податковий кредит, оскільки, законодавчі норми не ставлять в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість.

Умовами договору поставки передбачено, що поставка товару в пункт поставки здійснюється за рахунок постачальника (ТОВ «Гардіс Трейд). Отже, ТОВ «Гардіс Трейд» здійснювало поставку власного вантажу (товару) до ТОВ «СФ МОТОРЗ».

Крім того, Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, на які посилається податковий орган, не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Правилами податкового обліку не передбачено обов'язкового складання та обліку товарно-транспортних накладних для підтвердження факту приймання - передачі товару від одного контрагента іншому. Зазначені накладні можуть вважатись обов'язковими для відображення факту транспортування товару, а факт передачі товару підтверджується звичайною видатковою накладною.

Відсутність у позивача технічних паспортів, сертифікатів (посвідчень) якості або інших документів відповідності якості продукції та ненадання документів, які підтверджують транспортування товару не може бути підставою для висновків про порушення підприємством вимог податкового законодавства, оскільки наявність або відсутність зазначених документів відповідно до норм Податкового кодексу України не впливає на формування податкових зобов'язань та податкового кредиту позивача. Вказані документи не відображаються в бухгалтерському та податковому обліках платника податків.

Слід зазначити, що до матеріалів справи долучені Рішення Державного підприємства «Запорізький науково-виробничий центр Стандартизації, метрології та сертифікації», згідно яких вбачається, що товар, який поставлявся позивачу не належить до контрольованих товарів.

Як вбачається з установлених судом обставин справи, підтвердженням реальності виконання договору поставки слугують такі документи: договір поставки №380523 від 23.05.2014 р.; видаткові накладні №2307, 2407, 2507 від 25.07.2014 р., №1007, 1107, 1207 від 11.07.2014 р.; податкові накладні №505, 506 від 25.07.2014 р., №163,164,169 від 11.07.2014 р.; оборотно-сальдові відомості по рах. 281 за липень 2014 р., за 2 півріччя 2014 р.; виписки по рахунку з 01.07.2014 р. по 31.08.2014 р.; реєстр виданих та отриманих накладних. Також, позивачем надано договір оренди нежитлових приміщень, де знаходиться офіс підприємства та докази використання товару у власній господарській діяльності (договір поставки, купівлі-продажу квадро циклів з іншими підприємствами, накладні на виконання умов таких договорів, договір перевезення, товарно-транспортні накладні).

Окремо слід звернути увагу, що протокол допиту свідка громадянина ОСОБА_3, на який посилається податковий орган у ОСОБА_3 перевірки, до матеріалів справи не долучений, так само як і докази того, що він є або був засновником та директором ТОВ «Градіс Трейд».

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак; юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.

Чинне законодавство не оперує поняттям типового чи нетипового виду діяльності підприємства. Підприємство має право здійснювати будь-яку господарську діяльність, яка не суперечить законодавству.

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Згідно пп. 14.1.231 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, Податковим кодексом України встановлено, що тільки у межах господарської діяльності платника податку, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг, платник податку, має право на віднесення таких сум: до податкового кредиту звітного періоду.

Господарським Кодексом України визначено наступне:

Підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарюванні у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовленим та реалізацію продукції, виконання робіт та надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Податковим кодексом України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Виходячи з вищевикладених норм Господарського Кодексу та Податкового кодексу України, що надають визначення господарської (підприємницької) діяльності, межами господарської діяльності встановлюються:

доходи в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах отримані таким платником податків у зв'язку з продажем (поставкою) товарів (робіт, послуг);

діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

Отже, є всі підстави вважати, що вказані фінансово-господарські відносини позивача зі спірним контрагентом фактично мали місце.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 Цивільного кодексу України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно частин 2, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Недійсними правочини можуть вважатися лише за умови доведеності фактів, що свідчать про нікчемність даного правочину.

Суд вважає за необхідне зазначити, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин.

При цьому обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача на укладення договору з контрагентом (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором.

Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо отримання та оплати товарів.

Зазначені обставини залишились не спростованими в ході судового розгляду справи.

Суд вважає, що нікчемність правочину має бути встановлена виключно законом, а не актом перевірки, незважаючи на те, які факти в цьому акті відображені. Висновки акту перевірки, у будь-якому разі, є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року зазначено наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань державної податкової інспекції є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право таких органів самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними (такими, що не спричиняють реальних наслідків) правочини і дані, зазначені платником податків в податкових деклараціях.

Також, суд критично оцінює використання відповідачем ОСОБА_4 ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів м. Києва від 05.08.2014 р. №2273/26-55-22- 07/39166935 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Гардіс Трейд» (код ЄДРПОУ 39166935) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.05.2014 р. по 31.07.2014 р., як підстави для висновків ОСОБА_3 перевірки, оскільки у відповідності до роз'яснень ОСОБА_5 адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11 оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд звертає увагу, що згідно ОСОБА_3 про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента без співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів щодо з'ясування факту здійснення господарських операцій, взагалі неможливо зробити висновок про відсутність факту надання/отримання товарів, реальності або нереальності здійснення господарських операцій.

Не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Слід враховувати, що, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуалізації відповідальності (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення в Постановах ВСУ від 06.04.2004 р. по справі 8/140, від 29.10.2010 р. по справі 21-14-а10, від 31.01.2010 р. по справі № 21-47а10, де встановлено, якщо контрагент платника податку не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це не тягне відповідальності та негативних наслідків для самого платника податку.

Більш того, згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» віл 23 лютого 2006 року № 3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до ч.2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

На сьогоднішній день, судами України при вирішенні спорів з податковими органами застосовані три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Інтерсплав» проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Так, у справі «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження компанії заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Аналогічні висновки Європейського Суду з прав людини виклав у справі «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії ». Також, у справі «Інтерсплав» проти України » (2007 рік, заява № 803/02), Суд, у п. 38 рішення зазначив: «На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, які здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду, стосовно загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які вказували б на те, що заявник був безпосередньо залучений в такі зловживання».

Перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам ст. 1 Протоколу № 1, Європейський суд з прав людини застосував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає дотримання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Після проведення відповідної оцінки, Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не дотримується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування при відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, або доказів того, що йому було відомо/повинно було бути відомо про таку діяльність його постачальників.

Відповідно, Суд констатував факт порушення ст. 1 Протоколу № 1, якою гарантується право на мирне володіння майном.

Рішення ж Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності).

За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.

Окрім зазначеного, позивач вказує на процедурні порушення податковим органом при проведенні перевірки, а саме неправомірне винесення наказу на проведення перевірки.

Так, згідно з п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, який став підставою для проведення позапланової виїзної перевірки TOB «СФ МОТОРЗ», документальна позапланова перевірка здійснюється за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, вирішальною обставиною для проведення документальної позапланової перевірки з вищенаведених підстав є виявлення за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, за умови, що таке припущення податкового органу не буде спростоване платником податків письмовими поясненнями та їх документальним підтвердженням на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби.

При цьому, наказ ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 03.12.2014 р. №1785 був прийнятий з підстав, визначених пп. 78.1.1 п.78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.

22.09.2014 року підприємство отримало запит за №32589/10/04-63-15-01-19 від 18.09.2014 року про надання документів та письмових пояснень. Але, позивач не мав достатніх законних підстав для задоволення вимог щодо надання документів, зазначених в запиті, адже запит, надісланий на адресу підприємства за своїм змістом та формою взагалі не відповідав вимогам чинного законодавства України, оскільки був неналежним чином оформлений. А саме не було зазначено конкретні операції, правочини, суми податкового кредиту та/ або податкових зобов'язань до яких виникають сумніви у податкового органу, розбіжності показників податкового кредиту та податкових зобов'язань задекларовані у деклараціях, також він не містив жодного доказу, документу, факту чи посилання, які б свідчили про можливі порушення ТОВ «СФ МОТОРЗ» податкового, валютного законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби або про проведення зустрічної перевірки.

У зв'язку з чим підприємство 03.10.2014 р. листом за вих. №32/10 від 02.10.2014 року повідомило податкову інспекцію про неможливість задоволення вимог ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська, зазначених в запиті №32589/10/04-63-15-01-19, та виразило готовність надати відповідні документи у випадку отримання належним чином оформленого запиту.

Тобто, на думку позивача вказаним листом було вчасно надано відповідь на запит податкової інспекції.

Отже, відповідачем було неправомірно й безпідставно прийнято наказ №1785 щодо проведення перевірки ТОВ «СФ МОТОРЗ» та, відповідно, здійснено таку перевірку.

Відносно даних обставин відповідачем жодних доводів не наведено, заперечень не надано.

За наведених обставин у сукупності, ОСОБА_3 перевірки не свідчить про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.

Згідно із ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Метою дотримання принципу пропорційності є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення або дії суб'єкта владних повноважень, та інтересами конкретної особи, зокрема, вказаний принцип передбачає, що здійснення повноважень, як правило, не має спричиняти будь-яких негативних наслідків, що не відповідало б цілям, яких заплановано досягти.

На необхідності дотримання принципу пропорційності при прийнятті рішень органами державної влади наголошує в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, зокрема у справах «Йорданова та інші проти Болгарії» та «Ліндхайм та інші проти Норвегії».

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презумує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, в порушення вимог ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено доказів на підтвердження правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Відповідачем належним чином не доведено правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд прийшов до висновку про задоволення адміністративного позову у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СФ МОТОРЗ» до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.12.2014 р. №0009491501.

В порядку розподілу судових витрат стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СФ МОТОРЗ» судовий збір в розмірі 408,00 грн. (чотириста вісім грн. 00 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Повний текст постанови складено 03 серпня 2015 року.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили 03.08.15 Суддя З оригіналом згідно Помічник судді ОСОБА_6 ОСОБА_6 ОСОБА_7