Рішення

від 20.07.2009 по справі 33/237

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

33/237

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№  33/237

20.07.09

Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом   Головного фінансового управління Волинської обласної державної адміністрації

до                  відкритого акціонерного товариства „Акціонерний комерційного банк „Київ” в особі Житомирської філії відкритого акціонерного товариства „Акціонерний  комерційний банк „Київ”

про                стягнення пені в розмірі 267 842,62 грн.

За участю представників сторін:

від позивача:       Черніка С.В. –представник за довіреністю б/н від 29.05.2009 року;

від відповідача:   не з'явився.

встановив :

Головне фінансове управління Волинської обласної державної адміністрації звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до відкритого акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Київ” в особі Житомирської філії відкритого акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Київ” про стягнення пені в розмірі 267 842,62 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 05.02.2008 року між головним фінансовим управлінням Волинської обласної державної адміністрації (позивачем) та Житомирською філією АКБ «Київ» (відповідачем) був укладений договір № 0708 банківського вкладу (депозиту), згідно умов якого на депозитному рахунку позивача відкритому банком розміщено кошти загального та спеціального фонду під відсоткову ставку 14 % річних.

24.04.2008 року сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору банківського вкладу (депозиту) № 0708 від 05.02.2008 року, відповідно до умов якої депозит розміщується на депозитному рахунку по 19 грудня 2008 року, процентна ставка з 01.05.2008 року становить 15,0 %. Інші умови договору залишаються незмінними.

02.06.2008 року сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору банківського вкладу (депозиту) № 0708 від 05.02.2008 року, відповідно до умов якої процентна ставка з 01.06.2008 року становить 17,0 %. Інші умови договору залишаються незмінними.

Пунктом 3.2.5 договору № 0708 від 05.02.2008 року передбачено, що банк зобов'язаний повернути всю суму вкладу (депозиту) або його частину на першу вимогу вкладника, про що вкладник письмово повідомляє банк за один робочий день до запланованого повернення не пізніше 11 год. 30 хв. за київським часом.

14.10.2008 року позивач направив відповідачеві лист з проханням повернути кошти у розмірі 6284000,00 грн., але відповідач не задовольнив вимоги щодо повернення суми вкладу.

Порушення умов договору відповідачем щодо своєчасного повернення коштів спричинило затримку у виплаті заробітної плати працівниками бюджетних установ Волинської області.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.03.2009 року порушено провадження у справі № 33/237, розгляд справи призначено на 18.05.2009 року.

У судове засідання 18.05.2009 року представники сторін не з'явились, вимоги ухвали Господарського суду м. Києва від 23.03.2009 року не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ст. 77 ГПК України суд відклав розгляд справи на 09.06.2009 року у зв'язку із неявкою представників сторін.

Представник відповідача у судове засідання 09.06.2009 не з'явився, через загальний відділ діловодства подав відзив на позовну заяву.

Представник позивача через загальний відділ діловодства подав заяву про збільшення позовних вимог, а у судовому засіданні - документи на виконання вимог ухвали суду від 23.03.2009 року, а також заяву про продовження строку розгляду справи.

Суд задовольнив клопотання представника позивача про продовження строку розгляду справи.

Відповідно до ст. 77 ГПК України суд відклав розгляд справи на 20.07.2009 року у зв'язку із неявкою представника відповідача.

Представник відповідача у судове засідання 20.07.2009 не з'явився, проте через загальний відділ діловодства подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти позовних вимог заперечує у зв'язку з введенням у відповідача мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Представник позивача подав суду заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить вказати відповідачем ВАТ АКБ «Київ», просить додатково стягнути з відповідача 3% річних від простроченої суми в розмірі 33480,33 грн., інфляційні втрати в розмірі 260764,48 грн., тобто, з огляду на викладене, позивач висуває нові вимоги до відповідача.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача, зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

З огляду на вищевикладене, суд відхилив подану представником позивача заяву про збільшення позовних вимог.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.  

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

05.02.2008 року між головним фінансовим управлінням Волинської обласної державної адміністрації (позивачем) та Житомирською філією АКБ «Київ»(відповідачем) був укладений договір № 0708 банківського вкладу (депозиту) (з правом поповнення або зменшення та щомісячною виплатою процентів).

Відповідно до п.1.1 договору № 0708 банківського вкладу (депозиту) банк відкриває вкладний рахунок № 25461007800800, а вкладник перераховує на цей рахунок грошові кошти загального фонду у безготівковій формі, також банк відкриває вкладний (депозитний) рахунок № 25464007807800, а вкладник перераховує на цей рахунок грошові кошти спеціального фонду у безготівковій формі, у сумі 1000 000,00 грн., які обліковуються на будь-якому з рахунків вкладника і вказані у пункті 1.2 цього договору.

Згідно з п.1.3. договору № 0708 банківського вкладу (депозиту) дата повернення вкладу (депозиту) –29.12.2008 року.

Пунктом 1.4 договору № 0708 банківського вкладу (депозиту) передбачено, що процентна ставка на вклад становить 14 % річних.

24.04.2008 року сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору банківського вкладу (депозиту) № 0708 від 05.02.2008 року, відповідно до якої сторони встановили, що вклад (депозит) розміщується на вкладному (депозитному) рахунку по 19.12.2009 року. Дата повернення вкладу (депозиту) 19.12.2009 року. Процентна ставка на вклад (депозит) з 01.05.2008 року становить 15,0 % річних.

02.06.2008 року сторонами було укладено додаткову угоду № 2 до договору банківського вкладу (депозиту) № 0708 від 05.02.2008 року, відповідно до якої сторони встановили, що процентна ставка на вклад (депозит) з 01.06.2008 року становить 17,0 % річних.

Відповідно до ч.1 стаття 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Частиною 1 статті 1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Згідно з п.3.3.5 договору № 0708 банківського вкладу (депозиту) вкладник має право ставити питання перед банком про дострокове повернення коштів в разі нестачі власних коштів на виплату заробітної плати та оплату енергоносіїв в бюджетній сфері.

Відповідно до п.3.2.5 договору № 0708 банківського вкладу (депозиту) банк зобов'язаний повернути всю суму вкладу (депозиту) або його частину на першу вимогу вкладника, про що вкладник письмово повідомляє банк за 1 робочий день до запланованого повернення. При цьому сума вкладу або його частина повертаються банком на ті рахунки вкладника, з яких кошти були перераховані на вкладний рахунок і які зазначені в пункті 1.2 цього договору.

Відповідно до п.3.3 глави 3 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами»№ 516 від 03.12.2003 року банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком.

14.10.2008 року позивач направив відповідачу лист № 1/1-18/2340 з проханням повернути кошти розміщені на депозитному рахунку у розмірі 6284000,00 грн. Аналогічні вимоги надсилались позивачем на адресу банку листами № 1/1-18/2421 від 24.10.2008 року, № 1/1-18/2436 від 28.10.2008 року, № 1/1-18/2456 від 30.10.2008 року, № 1/1-18/2518 від 05.11.2008 року.

Відповідно до частини 3 статті 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно частини 1 статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч.1 статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України  та ч.7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

По закінченню строку дії договору від 05.02.2008 року № 0708 відповідач 19.12.2008 року повернув грошові кошти у розмірі 6284000,00 грн. на вказані у договорі рахунки позивача.

Позивач просить стягнути з відповідача 267 842,62 грн. пені нарахованої за період з 15.10.2008 до 18.12.2008.

Пунктом 4.1 договору № 0708 банківського вкладу (депозиту) передбачена відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору на підставі чинного законодавства.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені), зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно зі статтею 3 вказаного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно до п.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач зобов'язаний був повернути грошові кошти на рахунки позивача 15.10.2008 року, суд погоджується з розрахунком суми пені наданим позивачем в додатках до позовної заяви, тому вимога позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 267842,62 грн. .за період з 15.10.2008 по 18.12.208 визнається судом законною та обґрунтованою

Посилання відповідача на введення в акціонерному комерційному банку «Київ»мораторію на задоволення вимог кредиторів суд не бере до уваги виходячи з наступного.

Згідно з постановою Правління Національного банку України № 53 від 06.02.2009 року «Про призначення тимчасової адміністрації в Акціонерному комерційному банку «Київ»у відповідача призначено тимчасову адміністрацію строком на 1 рік - з 09.02.2009 до 09.02.2010 та з метою створення сприятливих умов для фінансового стану банку введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців з 09.02.2009 року до 09.08.2009 року.

Відповідно до ч.2 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

Згідно з статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»мораторій - зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Враховуючи дані норми, при введені у банку мораторію на задоволення вимог кредиторів, останній звільняється від відповідальності за невиконання тих зобов'язань на які поширюється дія мораторію, позаяк вина банку у невиконанні або несвоєчасному виконанні цих зобов'язань відсутня.

При розгляді справи судом було встановлено, що банк повинен був виконати свої зобов'язання з дострокового повернення депозиту до введення мораторію. Ці зобов'язання відповідач не виконав без поважних на те причин, тим самим порушивши права та законні інтереси позивача, як власника вкладу.

Частинами 1 та 4 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Конституцією України закріплений обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), та передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 55).

Зазначені положення Конституції України реалізовані у статті 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також у статті 20 ГК України, згідно з якою держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Таким чином, у разі порушення законних прав та інтересів осіб, суд зобов'язаний їх захистити у спосіб передбачений, зокрема, статтею 16 ЦК України, частиною 2 статті 20 ГК України.

Так, пунктом 5 частини 2 статті 16 ЦК України передбачено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.

Аналогічне положення міститься і у частині 2 статті 20 ГК України, якою встановлено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання та споживачів захищається, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі.

Відтак, виходячи з аналізу зазначених положень норм чинного законодавства, порушені права та інтереси позивача підлягають захисту, зокрема, шляхом присудження до стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання зобов'язання щодо повернення грошових коштів.

При цьому, суд зазначає, що положення законодавства щодо звільнення від відповідальності банків за невиконання або несвоєчасне виконання своїх зобов'язань у разі оголошення мораторію, не звільняють ці банки від обов'язку виконувати зазначені зобов'язання.

Системний аналіз змісту положень частини 2 статті 58, пункту 2 частини 3 та частини 5 статті 85 Закону дає підстави для висновку про те, що відповідно до положень частини 2 статті 58 та пункту 2 частини 3 статті 85 вказаного Закону банк звільняється від відповідальності, яка виникає у зв'язку із невиконанням зобов'язань на які поширюється дія мораторію, саме під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Відносно відповідальності за невиконання або несвоєчасне виконання цих зобов'язань, яка настала до моменту введення мораторію, чи настане після його зняття або закінчення строку його дії, то до банку така відповідальність може бути застосована.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Згідно ч.3 статті 49 ГПК України державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.

Частина 5 статті 49 ГПК України передбачає, що витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

Відповідно до пп. а п.2 статті 3 Декрету КМ України «Про державне мито»ставка державного мита із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Враховуючи вищезазначене, витрати по сплаті державного мита в сумі 2678,43 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ч.3, 5 ст. 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Київ»(01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 16-22, код ЄДРПОУ 14371869) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь головного фінансового управління Волинської обласної державної адміністрації (р/р 31416544700001 в ГУДКУ у Волинській області, МФО 803014, код ЄДРПОУ 02311738, код доходів 24060300, отримувач „обласний бюджет”) 267842 (двісті шістдесят сім тисяч вісімсот сорок дві) грн. 62 коп.

3. Стягнути з акціонерного комерційного банку «Київ»(01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 16-22, код ЄДРПОУ 14371869) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, в доход Державного бюджету України (р/р 31110095700011 Банк: ГУДКУ м. Києва, Одержувач: УДКУ у Шевченківському районі, МФО 820019, код ЄДРПОУ 26077968, код бюджетної класифікації: 22090200, символ звітності: 095)  витрати по сплаті державного мита в сумі 2678 (дві тисячі шістсот сімдесят вісім) грн. 43 коп.

4. Стягнути з акціонерного комерційного банку «Київ»(01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 16-22, код ЄДРПОУ 14371869) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, в доход Державного бюджету України (р/р 31213259700011, Одержувач: УДКУ у Шевченківському районі, Банк одержувача: ГУДКУ у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 26077968, код економічної класифікації доходів: 22050000) 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

       Суддя                                                                                                        С.М.Мудрий

Дата підписання повного тексту рішення: 11.09.2009 року.