Постанова

від 04.08.2015 по справі 826/8192/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

04 серпня 2015 року 10:00 справа №826/8192/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "МВА ПЛЮС" доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві провизнання нечинними податкових повідомлень-рішень ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МВА ПЛЮС" (далі по тексту - позивач, ТОВ "МВА ПЛЮС") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Оболонському районі), в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 05 грудня 2014 року №0012542240 та №001253240.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 травня 2015 року відкрито провадження у справі №826/8192/15, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 18 червня 2015 року представники позивача позовні вимоги підтримали, представники відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечили; за спільним клопотанням сторін на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі від 05 грудня 2014 року №001253240 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 86.8 статті 86, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України за порушення пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України ТОВ "МВА ПЛЮС" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 646 718,00 грн., у тому числі за основним платежем на 517 374,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 129 344,00 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі від 05 грудня 2014 року №0012542240 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 86.8 статті 86, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, за порушення пунктів 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України ТОВ "МВА ПЛЮС" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 721 475,00 грн., у тому числі за основним платежем на 577 180,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 144 295,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 19 листопада 2014 року №1266/26-54-22-04-34345317 "Про результати документальної планової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ "МВА ПЛЮС" (код за ЄДРПОУ 34345317) при взаємовідносинах з ТОВ "Реалторг-Плюс" (код за ЄДРПОУ 38688475) та ТОВ "Сервіс Трейд Груп" (код за ЄДРПОУ 38948595) за період з 01.01.2012 по 30.06.2014" (далі по тексту - акт перевірки).

У висновку акта перевірки встановлено порушення позивачем пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за перевірений період на загальну суму 517 374,00 грн., у тому числі за 2013 рік на суму 517 374,00 грн.; пунктів 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість за перевірений період на суму 577 180,00 грн., у тому числі за червень 2013 року на суму 177 377,00 грн., за липень 2013 року 2 729,00 грн., за серпень 2013 року на 269 745,00 грн., за листопад 2013 року на 8 840,00 грн., за грудень 2013 року на 85 913,00 грн., за лютий 2014 року на суму 32 576,00 грн.

Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані безпідставним віднесенням до складу витрат та податку на додану вартість відповідних сум вартості придбаних товарів по відносинам із ТОВ "Реалторг-Плюс" та ТОВ "Сервіс Трейд Груп", які не виконують свої податкові зобов'язання з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Позивач вважає протиправними податкові повідомлення-рішення, оскільки господарські операції підтверджені первинними документами та податковими накладними, висновки акта перевірки про відсутність реального здійснення господарської діяльності не підтверджується жодними доказами.

Відповідач у письмовому запереченні проти позову підтримав висновки акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позовні вимоги ТОВ "МВА ПЛЮС" є обґрунтованими, виходячи з наступних підстав.

Згідно позиції Вищого адміністративного суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ "МВА ПЛЮС" та його контрагентами - ТОВ "Реалторг-Плюс" та ТОВ "Сервіс Трейд Груп"; мету придбання та обставини використання придбаних товарів/послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Матеріали справи підтверджують, що між ТОВ "МВА ПЛЮС" (покупець) та ТОВ "Сервіс Трейд Груп" (постачальник) укладено договір поставки від 07 лютого 2014 року №4, за умовами якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно специфікацій до вказаного договору, рахунків-фактур та видаткових накладних, датованих лютим 2014 року, ТОВ "Сервіс Трейд Груп" поставило позивачу товар (магніт) та виписало податкові накладні на загальну суму 195 456,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 32 576,00 грн.

Відповідно до платіжних доручень, копії яких містяться в матеріалах справи, позивач перераховував на рахунок постачальника грошові кошти.

Згідно договору поставки від 03 червня 2013 року №12, укладеного між ТОВ "МВА ПЛЮС" (покупець) та ТОВ "Реалторг-Плюс" (постачальник), останній зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать наявні в матеріалах справи копії специфікацій до вказаного договору, рахунків-фактури та видаткових накладних, які датовані червнем-серпнем, листопадом-груднем 2013 року, ТОВ "Реалторг-Плюс" поставило позивачу товар (каркас стійки, стрічку світлодіодну у силіконовому захисті, провід, резистор, світлодіодну смугу тощо), та виписало податкові накладні на загальну суму 3 267 624,48 грн., у тому числі податок на додану вартість - 544 604,08 грн.

Розрахунок між сторонами проводився у безготівковій формі, що підтверджують виписки з банку, надані до матеріалів справи.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинні на момент виникнення спірних правовідносин) визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За правилами пунктів 138.4 та 138.5 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Наведені правові норми вказують, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В акті перевірки не встановлено відсутності у позивача на момент перевірки первинних документів по спірним господарським операціям, у свою чергу суд установив, що первинні документи, складені у межах спірних правовідносин (видаткові накладні, акти прийому-передачі), відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

При цьому суд зауважує, що ймовірні порушення постачальником та його контрагентами вимог податкового чи іншого законодавства не позбавляють правового значення первинних документів, складених таким постачальником.

Досліджуючи питання пов'язаності придбаних позивачем товарів та послуг з його господарською діяльністю, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що ТОВ "МВА ПЛЮС" здійснює діяльність у сфері виробництва виробів із пластмас.

Позивач зазначив, що придбані в межах спірних господарських операцій комплектуючі використано в подальшому для виготовлення обладнання для виставлення та продажу тютюнових виробів.

Матеріали справи підтверджують, що товар придбаний у ТОВ "Реалторг-Плюс" та ТОВ "Сервіс Трейд Груп" з метою використання у власній господарській діяльності, а саме з метою виконання зобов'язань за договором, укладеним з Приватним акціонерним товариством "А/Т тютюнова компанія "В.А.Т. - Прилуки" (покупець), за умовами якого ТОВ "МВА ПЛЮС" зобов'язується виготовити та поставити покупцю спеціальне обладнання для розміщення та демонстрації тютюнової продукції, відповідно до заявленого замовлення.

На підтвердження реальності господарських операцій, позивачем в матеріали справи надано копії наступних документів: замовлень, видаткових накладних, рахунків на оплату, виписок банку, фотокопій готової продукції.

Наведе вказує, що ТОВ "МВА ПЛЮС" здійснювало витрати на придбання у ТОВ "Реалторг-Плюс" та ТОВ "Сервіс Трейд Груп" послуг для провадження своєї господарської діяльності; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем до суду не надано.

Так само відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що ТОВ "Реалторг-Плюс" та ТОВ "Сервіс Трейд Груп" не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, не вчиняли фактичних дій, спрямованих на виконання таких зобов'язань.

За таких підстав, суд вважає, що позивач правомірно формував витрати за перевірений період по взаємовідносинам з ТОВ "Реалторг-Плюс" та ТОВ "Сервіс Трейд Груп", у зв'язку з придбанням у них товарів.

При вирішенні даного спору суд враховує вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ "Реалторг-Плюс" та ТОВ "Сервіс Трейд Груп" були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На думку суду, позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за порушення законодавства продавцем, ні за можливу недостовірність відомостей про нього, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих розрахункових та інших документів, а також придбання товарів і послуг з метою провадження господарської діяльності, висновки акта перевірки про порушення Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток є помилковими, а збільшення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток - протиправним.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Судом встановлено вище, що придбання позивачем у ТОВ "Реалторг-Плюс" та ТОВ "Сервіс Трейд Груп" товарів безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю, а здійснені господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача - ТОВ "Реалторг-Плюс" та ТОВ "Сервіс Трейд Груп", були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товарів; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, на думку суду, позивач правомірно відносив до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість по відносинам із ТОВ "Реалторг-Плюс" та ТОВ "Сервіс Трейд Груп", тому висновки акта перевірки про заниження податку на додану вартість є помилковими, а збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість - протиправним.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Оболонському районі від 05 грудня 2014 року №0012542240 та №001253240 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Оболонському районі не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "МВА ПЛЮС" підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МВА ПЛЮС" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 05 грудня 2014 року №0012542240 та №001253240.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МВА ПЛЮС" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко