Рішення

від 29.07.2015 по справі 910/10699/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2015Справа №910/10699/15

за позовом: Заступника військового прокурора Центрального регіону України, м.Київ в інтересах держави в особі 1.Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, м.Київ, ЄДРПОУ 34620942; 2.Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, м.Київ, ЄДРПОУ 01190043

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Телерадіосвіт», м.Київ, ЄДРПОУ 32485339

про стягнення 1 692 073,72 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

прокурор: Леонідов В.О. - по посв.

від позивача 1: Фурманович С.О. - по дов.

від позивача 2: Хмельнюк А.П. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Заступник військового прокурора Центрального регіону України, м.Київ в інтересах держави в особі 1.Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, м.Київ; 2.Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, м.Київ звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Телерадіосвіт», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 862 416,83 грн., пені в розмірі 238 453,71 грн., 3% річних в сумі 24381,27 грн. та інфляційних втрат в розмірі 239 867,45 грн.

01.07.2015р. до господарського суду м.Києва надійшла заява №2703/9-03 від 01.07.2015р. Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про збільшення позовних вимог, в якій позивач 2 просив стягнути з відповідача на користь Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення основний борг в сумі 768 266,83 грн., пеню в розмірі 347 781,60 грн., 3% річних в сумі 29 847,67 грн. та інфляційні втрати в сумі 546 177,62 грн.

Прокурор у заяві б/н від 08.07.2015р. та позивач 1 у заяві без номеру та дати, що надійшла до суду 08.07.2015р., заяву Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення про збільшення позовних вимог підтримали в повному обсязі.

Згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що заява №2703/9-03 від 01.07.2015р. Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення з урахуванням заяв прокурора та позивача 1 відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги, викладені в останній.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Телерадіосвіт» умов договору №4-498 від 05.03.2014р. в частині здійснення оплати наданих телекомунікаційних послуг в повному обсязі та у строки, передбачені договором, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Позивач 1 під час розгляду спору у судових засіданнях 08.07.2015р. та 29.07.2015р. вимоги прокурора з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог підтримав в повному обсязі з визначених у позові підстав.

Позивач 2 у судових засіданнях 08.07.2015р. та 29.07.2015р. також підтримав позов прокурора та наголосив про порушення відповідачем умов договору №4-498 від 05.03.2014р. в частині своєчасних розрахунків з Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення за послуги, надані у період з березня 2014р. по липень 2014р.

Відповідач у відзиві б/н від 03.06.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що послуги, надані позивачем 2 відповідачу, не могли надаватись Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення з огляду на анулювання ліцензії Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Телерадіосвіт», якою вказаному суб'єкту господарювання надавалось право на здійснення мовлення на відповідних територіях, в тому числі, у спірний період. Одночасно, за твердженнями наведеного учасника судового процесу, прокурором здійснено невірний розрахунок заявленої до стягнення пені, оскільки до спірних правовідносин слід застосувати приписи Закону України «Про телекомунікації» в частині визначення розміру неустойки, а не умов укладеного між сторонами правочину.

У судове засідання 29.07.2015р., як і в попереднє засідання суду, відповідач не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався.

Проте, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Телерадіосвіт» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи. При цьому, суд зазначає наступне.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 01033, м.Київ, Голосіївський район, вул.Гайдара, буд.50-В.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 08.07.2015р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Конверт з судовою кореспонденцією було вручено відповідачу 20.07.2015р., що підтверджується поштовим повідомленням №0103034464743.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Телерадіосвіт», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на наявність в матеріалах справи доказів отримання вказаним учасником судового процесу ухвали від 08.07.2015р., суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

З приводу неявки відповідача в судове засідання 29.07.2015р. господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Наразі, господарським судом прийнято до уваги, що відповідачем у відзиві було висловлено свою правову позицію по суті заявленого прокурором позову.

Судом також враховано, що ухвалою від 08.07.2015р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а прокурором та сторонами клопотань про відкладення розгляду справи не заявллось.

За висновками суду, незважаючи на те, відповідач не з'явився у судове засідання 29.07.2015р. та не скористався правами, що передбачені господарським процесуальним законодавством, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників позивачів, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст.ст.2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Аналогічну позицію наведено у п.1 Постанови №17 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам»

Згідно рішення №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

У відповідності до п.1 Положення про Адміністрацію Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, яке затверджено Указом №717/2011 від 30.06.2011р. Президента України, Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України є центральним органом виконавчої влади у складі Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Адміністрація Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (Адміністрація Держспецзв'язку) є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах організації спеціального зв'язку, захисту інформації, телекомунікацій і користування радіочастотним ресурсом України (п.1 Положення про Адміністрацію Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, яке затверджено Постановою №411 від 03.09.2014р. Кабінету Міністрів України).

У відповідності до п.1 статуту Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення позивач 2 є державним господарським об'єднанням підприємств, створеним Наказом №102 від 04.10.1991р. Державного комітету України «Про створення Концерну РТТ», заснованим на державній власності і належить до сфери управління Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Пунктом 2.1 статуту позивача 2 визначено, що метою діяльності Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення є задоволення потреб фізичних та юридичних осіб і органів державної влади України в продукції, роботах, послугах концерну, забезпечення інформаційної безпеки України у сфері телекомунікацій, обмін досвідом і розвиток зв'язків із резидентами й нерезидентами України, формування ринкових відносин, підвищення ефективності використання державного майна з метою отримання прибутку.

Тобто, з наведеного вбачається, що Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення має велике соціальне значення для населення та здійснює забезпечення інформаційної безпеки держави.

Таким чином, приймаючи до уваги предмет та підстави позовних вимог, враховуючи соціальну значимість позивачів та їх створення з метою забезпечення інтересів держави та населення, господарський суд дійшов висновку, що звернення прокурора в інтересах держави в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення з розглядуваним позовом відповідало функціям позивачів та направлено на захист їх охоронюваних законом інтересів.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 Цивільного кодексу України).

Під телекомунікаційними послугами слід розуміти продукт діяльності оператора та/або провайдера телекомунікацій, спрямований на задоволення потреб споживачів у сфері телекомунікацій (ст.1 Закону України «Про телекомунікації»).

Як свідчать матеріали справи, 05.03.2014р. між Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Телерадіосвіт» (замовник) було укладено договір №4-498, предметом якого, відповідно до п.1.1 є надання виконавцем телекомунікаційних послуг у відповідності до ліцензії виконавця на технічне обслуговування і експлуатацію мереж ефірного телемовлення.

За умовами п.3.1 договору №4-498 від 05.03.2014р. ціна договору на 2014р. визначається додатком №1 та складається з ціни на телекомунікаційні послуги з використанням технічних засобів виконавця за «Тарифами на телекомунікаційні послуги Концерну РРТ», що оприлюднені в офіційному галузевому виданні «Діловий кур'єр - зв'язок», №47-50 (828-831) від 13.12.2013р., та з ціни на технічне обслуговування та експлуатацію технічних засобів замовника за домовленістю сторін.

У додатку №1 до спірного правочину позивачем 2 та відповідачем досягнуто згоди, що ціна договору №4-498 від 05.03.2014р. на 2014р. складає 3 093 119,18 грн.

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 05.03.2014р. до 31.12.2014р. включно, а в частині виникнення фінансових зобов'язань за правочином - до їх повного виконання.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №4-498 від 05.03.2014р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з надання юридичних послуг.

За приписами зі ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За умовами п.2.2 договору №4-498 від 05.03.2014р. виконавець зобов'язався надавати замовнику телекомунікаційні послуги з технічного обслуговування технічними засобами виконавця згідно додатку №1 до спірного правочину; послуги з технічного обслуговування та експлуатації технічних засобів замовника; забезпечувати безперебійну роботу технічних засобів: засобів мовного телебачення (передавачів та ретрансляторів телевізійного зображення) супутникових приймальних станцій; забезпечувати якісні показники роботи технічних засобів згідно з нормами, встановленими Правилами технічної експлуатації засобів мовного телебачення (ПТЕ-88).

Пунктом 4.1 спірного правочину передбачено, що виконавець надає телекомунікаційні послуги тільки після отримання від замовника належним чином завіреної копії ліцензії Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення на право користування каналами мовлення з всіма додатками.

На підставі звітів, отриманих від філій, виконавець щомісячно, не пізніше сьомого числа, складає акт приймання наданих послуг і зведення на оплату наданих послуг технічними засобами за підсумками роботи, після чого направляє рахунок, акт і зведення замовнику. Замовник у триденний строк після отримання рахунку, акту і зведення, розглядає їх, і у випадку відсутності зауважень або підписує акт, скріплює печаткою і повертає виконавцю (п.п.5.3, 5.4 договору №4-498 від 05.03.2014р.).

Пунктом 5.4 укладеного між позивачем 2 та відповідачем договору передбачено, що за наявності зауважень або заперечень до рахунку, акту або зведення, замовник протягом трьох днів після їх отримання складає протокол зауважень та заперечень, направляє його виконавцю та скликає оперативну нараду сторін. На оперативній нараді спірні питання вирішуються відповідно до чинного законодавства.

У п.5.5 договору №4-498 від 05.03.2014р. зазначено, що у разі неотримання виконавцем протоколу зауважень або заперечень від замовника у зазначений в п.5.4 строк, послуга вважається прийнятою замовником в обсязі, визначеному актом прийняття наданих послуг, а сума, зазначена в акті, вважається узгодженою сторонами і підлягає оплаті.

Тобто, з наведеного вбачається, що при укладанні договору №4-498 від 05.03.2014р. контрагентами було погоджено окремий порядок приймання-передачі наданих послуг у разі наявності у замовника певних зауважень та заперечень з приводу змісту наданих виконавцем актів.

Як свідчать матеріали справи, за результатами надання у період з березня 2014р. по липень 2014р. телекомунікаційних послуг Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення було складено акти №608 від 31.03.2014р. на суму 251 360,38 грн., №422 від 30.04.2014р. на суму 291874,32 грн., №608 від 31.05.2014р. на суму 278 396,04 грн., №754 від 30.06.2014р. на суму 268 263,30 грн. та №917 від 31.07.2014р. на суму 25 162,79 грн. Загальна сума складених за період з березня по липень 2014р. актів становить 1 113 056,83 грн.

Наразі, з представлених прокурором та позивачами документів вбачається, що акти №382 від 31.03.2014р., №422 від 30.04.2014р. та №917 від 31.07.2014р. підписано представниками обох сторін та скріплено печатками суб'єктів господарювання без жодних зауважень та заперечень.

Одночасно, акти №608 від 31.05.2014р. та №754 від 30.06.2014р. підписів повноважного представника та печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Телерадіосвіт» не містять.

За твердженнями позивача 2, які з боку відповідача не спростовані, наведені акти було отримано повноважним представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Телерадіосвіт». Зокрема, у правому нижньому куті супровідного листа №2933/4-07 від 30.05.2015р., до якого додано акт приймання-передачі за травень 2014р., міститься відмітка про отримання документів 05.06.2014р. представником ОСОБА_3 Акт за червень 2014р. було також отримано наведеним представником відповідача 03.07.2014р., на що вказує відмітка на супровідному листі №3367/4-07 від 01.07.2014р.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи судом ухвалою від 08.07.2015р. було зобов'язано відповідача надати заперечення (у разі наявності) щодо прийняття від позивача 2, в тому числі, листів №2933/4-07 від 30.05.2015р. та №3367/4-07 від 01.07.2014р., повноважним представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Телерадіосвіт».

В процесі розгляду справи відповідачем факт отримання від Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення наведених листів та актів наданих послуг (разом з ними) повноважною особою не спростовано.

При цьому, за висновками суду, з 20.07.2015р. (дата отримання ухвали від 08.07.2015р.) у відповідача було більш ніж достатньо часу для висловлення свої позиції з означеного питання та надання витребуваних документів.

Наразі, судом також враховано, що представником ОСОБА_3 одержувались акти за договором №4-498 від 05.03.2014р., які були підписані посадовою особою Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Телерадіосвіт».

Таким чином, господарський суд зазначає, що Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення було належним чином виконано свій обов'язок з передання у строк, визначений п.5.2 спірного правочину, замовнику актів приймання-передачі послуг.

Проте, як зазначалось акти за травень та червень 2014р. замовником підписано не було, зауважень щодо їх змісту у порядку п.5.4 договору №4-498 від 05.03.2014р. не висловлено, протоколу зауважень або заперечень виконавцю не направлено.

Отже, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України докази вчинення відповідачем дій, що свідчили б неприйняття виконавцем послуг у порядку, що визначений умовами спірного правочину, враховуючи зміст п.5.5 договору №4-498 від 05.03.2014р., суд дійшов висновку, що послуги за травень 2014р. (акт №608 від 31.05.2014р.) та за червень 2014р. (акт №754 від 30.06.2014р.) прийняті замовником, а вартість наданих послуг, яка зазначена в актах, є узгодженою контрагентами та підлягає сплаті.

Одночасно, посилання відповідача на анулювання ліцензії Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Телерадіосвіт» на здійснення мовлення, що на думку останнього, виключає можливість надання телекомунікаційних послуг суд до уваги не приймає, як такі, що є доказово необґрунтованими.

До того ж, п.2.1 договору №4-498 від 05.03.2014р. передбачено саме право, а не обов'язок замовника припинити надання телекомунікаційних послуг у разі анулювання ліцензії замовника.

При цьому, слід зауважити, що надання виконавцем відповідних послуг з порушенням вимог чинного законодавства, яке регулює діяльність у сфері телебачення і радіомовлення, не нівелює грошових зобов'язань по їх оплаті, а може бути лише підставою для притягнення певних суб'єктів до відповідальності згідно з приписами окремих нормативно-правових актів. Аналогічне положення закріплене і у п.5.9 укладеного між позивачем 2 та відповідачем правочину.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, судом встановлено, що у період з березня по липень 2014р. Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в межах договору №4-498 від 05.03.2014р. було надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Телерадіосвіт» телекомунікаційні послуги на загальну суму 1 113 056,83 грн.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вказувалось вище, п.3.1 договору №4-498 від 05.03.2014р. передбачено, що ціна договору на 2014р. визначається додатком №1 та складається з ціни на телекомунікаційні послуги з використанням технічних засобів виконавця за «Тарифами на телекомунікаційні послуги Концерну РРТ», що оприлюднені в офіційному галузевому виданні «Діловий кур'єр - зв'язок», №47-50 (828-831) від 13.12.2013р., та з ціни на технічне обслуговування та експлуатацію технічних засобів замовника за домовленістю сторін.

У додатку №1 до спірного правочину позивачем 2 та відповідачем досягнуто згоди, що ціна договору №4-498 від 05.03.2014р. на 2014р. складає 3 093 119,18 грн.

За умовами п.5.7 договору №4-498 від 05.03.2014р. розрахунки за надання телекомунікаційних послуг здійснюються безпосередньо між замовником та виконавцем за цінами, наведеними в додатку №1.

Щомісячна оплата здійснюється за фактично відпрацьований час фактичних технічних засобів. До п'ятого числа поточного місяця замовник перераховує виконавцю аванс у розмірі 30% орієнтовної вартості послуг у поточному місяці. Не пізніше десятого числа наступного місяця проводиться остаточний розрахунок за надані послуги з урахуванням авансу (п.5.8 договору №4-498 від 05.03.2014р.).

За твердженнями позивача 2, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення на сплату авансу та остаточний розрахунок за кожний з місяців (з березня 2014р. по липень 2014р.) виставлялись Товариству з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Телерадіосвіт» відповідні рахунки-фактури на загальну суму 1 113 056,83 грн.

До того ж, суд вважає за необхідне повторно зауважити, що умовами спірного правочину визначено, що позбавлення замовника послуг відповідної ліцензії не припиняє його обов'язку розрахуватись за надані послуги.

Таким чином, враховуючи приписи чинного законодавства України та умови укладеного між позивачем 2 та відповідачем правочину, господарський суд дійшов висновку, що строк оплати телекомунікаційних послуг, наданих у період з березня 2014р. по липень 2014р. на загальну суму 1 113 056,83 грн., настав.

Проте, за поясненнями прокурора та позивачів, які з боку відповідача не заперечувались, Товариством з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Телерадіосвіт» було лише частково внесено плату за отримані у спірний період телекомунікаційні послуги, а саме перераховано на рахунок Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення грошові кошти на суму 344 790 грн., в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 768 266,83 грн.

Наразі, факт внесення відповідачем часткових оплат за договором №4-498 від 05.03.2014р. підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та банківськими виписками з рахунку позивача 2.

Судом також прийнято до уваги, що у листі №53 від 03.07.2014р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Телерадіосвіт» було підтверджено наявність заборгованості перед позивачем 2 за спірним правочином.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи суд ухвалами від 08.06.2015р. та від 08.07.2015р. зобов'язав відповідача надати докази повного або частково виконання своїх грошових зобов'язань за договором №4-498 від 05.03.2014р.

Однак, відповідачем витребуваних документів представлено не було, факт наявності заборгованості перед Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення не спростовано.

При цьому, відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Телерадіосвіт» про стягнення основного боргу в сумі 768 266,83 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог прокурора про стягнення пені в розмірі 347 781,60 грн., 3% річних в сумі 29 847,67 грн. та інфляційних втрат в сумі 546 177,62 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 вказаного нормативно-правового акту).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.6 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

За умовами п.6.5 договору №4-498 від 05.03.2014р. за несвоєчасне проведення остаточного розрахунку в строк, передбачений п.5.8 договору, замовник сплачує пеню, яка обчислюється від суми заборгованості, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення та за весь період такого прострочення.

Суд зазначає, що визначення у договорі строку нарахування неустойки «за весь період такого прострочення» фактично вказує, що контрагенти передбачили більший строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, ніж визначений положеннями ч.6 ст.232 Господарського кодексу України. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 15.04.2015р. Верховного Суду України по справі №3-53гс15, яка підлягає застосуванню в порядку приписів ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, вказані дії сторін повністю узгоджуються також з приписами ст.6, 627 Цивільного кодексу України стосовно свободи договору.

Керуючись умовами п.6.5 договору, прокурором та позивачами було заявлено до стягнення пеню в розмірі 347 781,60 грн., розраховану станом на 01.07.2015р.

Після проведення перевірки наведеного прокурором розрахунку, господарський суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Одночасно, посилання відповідача на необхідність застосування у даному випадку приписів ст.36 Закону України «Про телекомунікації», згідно з частиною другою якої у разі затримки плати за надані оператором, провайдером телекомунікаційні послуги споживачі сплачують пеню, яка обчислюється від вартості неоплачених послуг у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, суд до уваги не приймає, враховуючи наступне.

Як вже вказувалось, ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У ст.627 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що до сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

При цьому, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що одним з основоположних принципів забезпечення правового порядку в Україні є принцип дозвільної спрямованості, відповідно до якого учасникам, в тому числі, господарських правовідносин дозволено вчиняти будь-які дії, окрім тих, відносно яких існує законодавчо закріплена заборона чи прямий припис щодо конкретної поведінки учасників відповідних правовідносин.

Саме користуючись принципом свободи договору, сторонами у спірному правочині і було погоджено сплату пені у разі порушення замовником строків внесення плати за надані виконавцем послуги на рівні подвійної облікової ставки Національного банку України, що в повному обсязі відповідає приписам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Одночасно, у п.2.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено, в тому числі, ст.36 Закону України «Про телекомунікації».

Тобто, у даному випадку застосування розміру пені, який визначено у відповідному нормативно-правовому акті, здійснюється у разі, якщо контрагентами у договорі не досягнуто згоди щодо забезпечення виконання зобов'язань пенею та не визначено її розмір.

Твердження Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Телерадіосвіт» про те, що заявлена до стягнення сума неустойки є надмірно великою, суд до уваги не приймає в якості належної підстави для зменшення пені у відповідності до приписів ст.83 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, суд зауважує наступне.

Згідно з ч. 1 ст.233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами ч.4 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

При цьому, правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що зменшення розміру неустойки та відстрочення виконання судового рішення це право суду, а не його обов'язок, при якому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість. Аналогічну позицію наведено у постановах від 18.02.2014р. та від 29.04.2014р. Вищого господарського суду України по справах №904/5957/13 та №16/3012/13.

Зі змісту п.3.17.4 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» та п.7.2 Постанови №9 від 17.10.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» вбачається, що під час розгляду заяв про зменшення неустойки чи відстрочення платежу судом, насамперед, повинно бути встановлено, що саме є підставою для задоволення наведеного клопотання, винятковість випадку, ступінь вини боржника, незначність прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Аналогічну позицію наведено у постановах від 26.06.2014р., від 30.07.2014р. та від 06.08.2014р. Вищого господарського суду України по справах №906/1904/13, №903/81/14 та №920/2148/13.

При цьому, відповідачем не було подано до суду відповідної заяви, а лише у відзиві б/н від 03.06.2015р. зазначено про скрутне фінансове становище Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Телерадіосвіт» та надмірність штрафних санкцій.

Відповідачем не представлено до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів наявності конкретних підстав для зменшення неустойки, що у даному випадку вказує на доказову необґрунтованість вказаних тверджень наведеного учасника судового процесу.

Наразі, за висновками суду, розмір основної заборгованості та сума пені, яка фактично підлягає стягненню з відповідача за розрахунком суду, є співмірними.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №4-498 від 05.03.2014р. позивачем 2 та прокурорм було нараховано станом на 01.07.2015р. 3% річних на загальну суму 29 847,67 грн. та інфляційні втрати в сумі 546 177,62 грн.

Після проведення перевірки представленого до матеріалів справи розрахунку 3% річних, господарським судом встановлено, що останній є арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у заявленому до стягнення розмірі.

Одночасно, представлений розрахунок інфляційних втрат містить помилки, при цьому, суд зауважує, що відповідно до Листа №62-97р. від 03.04.1997р. Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» та Інформаційного листа №01-06/928/2012 від 17.07.12р. Вищого господарського суду України «Про практику застосування ВГСУ у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Після проведення власного перерахунку, господарським судом встановлено, що обґрунтованим є стягнення з відповідача інфляційних втрат на загальну суму 496 434,90 грн.

За таких обставин, з огляду на все вище наведене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі 1.Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України 2.Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Телерадіосвіт» про стягнення основного боргу в сумі 768 266,83 грн., пені в розмірі 347 781,60 грн., 3% річних в сумі 29 847,67 грн. та інфляційних втрат в сумі 546 177,62 грн. підлягають задоволенню частково, у визначених вище сумах.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За змістом п.4.6 Постанови №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові стягує судовий збір з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

З огляду на висновки суду щодо часткового задоволення позову прокурора, господарський суд дійшов висновку, що судовий збір в сумі 498,42 грн. підлягає стягненню з Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на користь Державного бюджету України та з Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в сумі 498,42 грн. до Державного бюджету України.

Судовий збір в сумі 32 844,63 грн. підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Телерадіосвіт» на користь Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позов заступника військового прокурора Центрального регіону України, м.Київ в інтересах держави в особі 1.Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, м.Київ, 2.Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Телерадіосвіт», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 768 266,83 грн., пені в розмірі 347 781,60 грн., 3% річних в сумі 29 847,67 грн. та інфляційних втрат в сумі 546 177,62 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Телерадіосвіт» (01033, м.Київ, Голосіївський район, вул.Гайдара, буд.50-В, ЄДРПОУ 32485339) на користь Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (04112, м.Київ, вул.Дорогожицька, буд.10, ЄДРПОУ 01190043) основний борг в сумі 768 266,83 грн., пеню в розмірі 347 781,60 грн., 3% річних в сумі 29 847,67 грн. та інфляційні втрати в розмірі 496 434,90 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Телерадіосвіт» (01033, м.Київ, Голосіївський район, вул.Гайдара, буд.50-В, ЄДРПОУ 32485339) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 32 844,63 грн.

Стягнути з Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (03680, м.Київ, вул.Солом'янська, буд.13, ЄДРПОУ 34620942) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 498,42 грн.

Стягнути з Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (04112, м.Київ, вул.Дорогожицька, буд.10, ЄДРПОУ 01190043) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 498,42 грн.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

У судовому засіданні 29.07.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 03.08.2015р.

Суддя Любченко М.О