Рішення

від 27.07.2015 по справі 910/13478/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2015Справа №910/13478/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Білий Колодязь» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Лінік Україна» про стягнення 65 715,67 грн. Суддя Яковенко А.В.

Представники сторін:

від позивача -не з'явилися. від відповідача -не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Білий Колодязь» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінік Україна» про стягнення з останнього заборгованості за Договором поставки №26/0814 від 27.08.2014 у розмірі 65 715,67 грн., з яких 46 000,00 грн. - основного боргу, 669,21 грн. - пені, 5 576,71 грн. - 25% річних, 13 469,73 грн. - інфляційних втрат, крім того просив судові витрати у розмірі 1 827,00 грн. також покласти на відповідача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 27.08.2014 між сторонами укладено Договір поставки №26/0814, відповідно до якого позивач перерахував у якості попередньої оплати вартість товару у розмірі 203 000,00 грн., проте в результаті неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань стосовно передачі обумовленого сторонами товару в останнього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 46 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2015 порушено провадження у справі №910/13478/15 та призначено розгляд вказаної справи на 22.06.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2015 розгляд справи №910/13478/15 відкладався на 27.07.2015 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

24.07.2015 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі №910/13478/15 від 29.05.2015.

Представники позивача у судове засідання 27.07.2015 не з'явилися, проте в матеріалах справи наявне клопотання №550 від 23.07.2015 про розгляд справи без участі представника.

Представники відповідача в судове засідання 27.07.2015 не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі №910/13478/15 від 29.05.2015 не виконали, заяв та клопотань не подавали.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання сторони були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних у матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст.ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/13478/15.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 27.07.2015 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Білий Колодязь» (далі - Позивач, Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінік Україна» (далі - Відповідач, Постачальник) укладено Договір поставки №26/0814 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язується передавати у власність (поставляти), а Покупець приймати та оплачувати Товар (нафтопродукти, паливно-мастильні матеріали тощо), загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена сторонами у заявках, форма яких встановлена в Додатку №1 до цього Договору та які є додатками до цього Договору і становлять його невід'ємну частину.

Згідно з п. 3.1. Договору Покупець здійснює 100% передоплату за Товар шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, якщо інше не передбачено заявкою.

Сторони погодили, що поставка Товару здійснюється окремими партіями залізничними цистернами або автомобільним транспортом і за домовленістю сторін може здійснюватися на умовах EXW (передано на складі Постачальника) або на умовах СРТ (перевезення сплачено до місця, вказаного Покупцем), тощо згідно з міжнародними правилами по тлумаченню термінів «ІНКОТЕРМС» в редакції 2010 року (конкретизується у відповідній заявці). Мінімальною нормою відвантаження є один вагон (цистерна) або автоцистерна (п. 4.3. Договору).

Пунктом 4.4. Договору встановлено, що у разі неможливості або реальної загрози порушення строку поставки відповідної партії Товару з вини чи з інших обставин, які виникли у Постачальника, останній негайно повідомляє про вказаний факт Покупцю письмово, але не пізніше ніж на 5 (п'ять) робочих днів до дати поставки. У разі отримання письмового повідомлення Постачальника у строк, згідно з п. 4.4. Договору, Покупець має право письмово вимагати повернення сплачених за відповідну партію Товару коштів (у разі передплати), які Постачальник зобов'язаний сплатити протягом трьох банківських днів від дати такої вимоги Покупця, або надати на погодження Постачальника нову редакцію Додатку згідно п.п. 1.1.-1.4. Договору.

Приписами пункту 6.2. Договору передбачено, що у випадку порушення встановлених Договором та додатками строків поставки (відвантаження) Товару, Постачальник сплачує Покупцю штраф в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості не поставленого в строк Товару за кожний день прострочення. При настанні обставин, передбачених в п. 4.4 Договору, Постачальник сплачує Покупцю штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості відповідної партії Товару. Сплата штрафу не звільняє Постачальника від зобов'язань по поставці.

У випадку затримки поставки, за умови здійснення Покупцем передоплати за Товар, що постачається за цим Договором, Постачальник, на вимогу Покупця, сплачує останньому відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 25% річних від вартості оплаченого, але несвоєчасно поставленого Товару, за весь час затримки поставки.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку Позивача, виконанням Відповідачем зобов'язання з поставки Товару згідно умов укладеного Договору, у зв'язку з чим Позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 46 000,00 грн.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які регулюються Главою 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1. ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджується, що Позивач свої зобов'язання за Договором виконав у повному обсязі, здійснивши попередню оплату Товару платіжним дорученням №53 від 10.09.2013 у розмірі 203 000,00 грн. на підставі виставленого Постачальником рахунку на оплату №127 від 10.09.2014.

Як вказує у своїх письмових поясненнях Позивач, зобов'язання з поставки оплаченого Товару Відповідачем виконані не були, у зв'язку з чим було направлено лист №472 від 17.09.2014 з вимогою про повернення коштів.

З матеріалів справи вбачається, що Відповідач на виконання листа №472 від 17.09.2014 з вимогою про повернення коштів здійснив повернення грошових коштів на загальну суму 157 000,00 грн. за платіжними дорученнями:

- №245 від 17.09.2014 у розмірі 30 000,00 грн.;

- №252 від 18.09.2014 у розмірі 20 000,00 грн.;

- №253 від 18.09.2014 у розмірі 12 000,00 грн.;

- №270 від 01.10.2014 у розмірі 35 000,00 грн.;

- №271 від 02.10.2014 у розмірі 25 000,00 грн.;

- №273 від 08.10.2014 у розмірі 15 000,00 грн.;

- №276 від 13.10.2014 у розмірі 20 000,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору Позивачем направлено претензію №78 від 10.02.2015 на адресу Відповідача з вимогою повернути станом на 13.10.2014 залишок суми передоплати у розмірі 46 000,00 грн. за непоставлений Товар.

Проте, як вказує Позивач, відповіді на вищезазначену претензію Відповідач не надав суму передоплати у розмірі 46 000,00 грн. на розрахунковий рахунок Позивача не повернув.

Частиною 2 статті 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України, п. 4.4 Договору у разі непоставки Товару Покупець має право письмово вимагати повернення сплачених за відповідну партію Товару коштів (у разі передплати), які Постачальник зобов'язаний сплатити протягом трьох банківських днів від дати такої вимоги Покупця.

Таким чином, після спливу указаного п. 4.4. Договору строку повернення суми передоплати за поставку Товару Постачальник вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у Відповідача грошового зобов'язання з поставки Товару, який був повною мірою попередньо оплачений Позивачем, на користь Позивача на підставі Договору, у результаті чого утворилася заборгованість у розмірі 46 000,00 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача суми основної заборгованості у розмірі 46 000,00 грн. є законною та обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню судом.

Крім того, Позивач просить стягнути з Відповідача у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання 669,21 грн. - пені, 5 576,71 грн. - 25% річних, 13 469,73 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як зазначалось вище, п. 6.2. Договору передбачено, що у разі при настанні обставин, передбачених в п. 4.4 Договору, Постачальник сплачує Покупцю штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості відповідної партії Товару..

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" №01-8/344 від 11.04.2005 з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено, що Відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку з перерахування коштів не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії останнього є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Судом враховано положення п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013, відповідно до якого щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Здійснивши перевірку наданого Позивачем розрахунку пені за період з 13.10.2014 по 07.04.2015, суд приходить до висновку, що указана сума становить 7 900,66 грн., а не 669,21 грн., як на то вказує у своїх розрахунках Позивач.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Оскільки відповідного клопотання у матеріалах справи немає, господарський суд не вправі виходити за межі заявлених вимог, а саме: стягувати понад указану Позивачем суму пені у розмірі 669,21 грн.

Звідси, вимоги про стягнення пені у розмірі 669,21 грн. за порушення строків виконання грошового зобов'язання підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судом розглянуто вимоги про стягнення з Відповідача 5 576,71 грн. - 25% річних, 13 469,73 грн. - інфляційних втрат, у зв'язку із простроченням останнім виконання грошового зобов'язання на підставі Договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 за №14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Як зазначалося раніше, відповідно до п. 6.2. Договору у випадку затримки поставки, за умови здійснення Покупцем передоплати за Товар, що постачається за цим Договором, Постачальник, на вимогу Покупця, сплачує останньому відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 25% річних від вартості оплаченого, але несвоєчасно поставленого Товару, за весь час затримки поставки.

Згідно з пунктом 4.1. вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 за №14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Як встановлено судом, дії Відповідача, який прострочив виконання спірного грошового зобов'язання, є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів Позивача відповідно до норм статті 625 ЦК України.

Здійснивши перевірку наданого Позивачем розрахунку 5 576,71 грн. - 25% річних, 13 469,73 грн. - інфляційних втрат, суд приходить до висновку, що указана вимога є законною та обгрутнованою, а тому підлягає задоволенню судом.

Таким чином, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Білий Колодязь» стосовно стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінік Україна» є законними та обґрунтованими щодо стягнення 669,21 грн. - пені, 5 576,71 грн. - 25% річних, 13 469,73 грн. - інфляційних втрат, були доведеними Позивачем належними та допустимими доказами, а тому є такими, що підлягають задоволенню судом.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Факт невиконання зобов'язання за Договором належним чином доведений, документально обґрунтований, Відповідачем не спростований.

Відповідач правом надання відзиву на позовну заяву не скористався, заявлені до нього вимоги не спростував, доказів погашення заборгованості за Договором поставки №26/0814 від 27.08.2014 та/або наявності об'єктивних причин неможливості виконання договірних зобов'язань суду не надав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги Позивача про стягнення заборгованості з Відповідача за Договором поставки №26/0814 від 27.08.2014 у розмірі 65 715,65 грн., з яких 46 000,00 грн. - основного боргу, 669,21 грн. - пені, 5 576,71 грн. - 25% річних, 13 469,73 грн. - інфляційних втрат є законними, обґрунтованими та такими, що задовольняються судом у повному обсязі.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, у якому позовні вимоги задоволеному у повному обсязі, покладаються на Відповідача.

За таких обставин, на підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 49, 75, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінік Україна» (02097, м. Київ, вул. Радунська, буд. 42/10, кв. 50; код ЄДРПОУ 37312661) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Білий Колодязь» (62540, Харківська обл., Вовчанський район, смт. Білий Колодязь, вул. Димитрова, буд. 2; код ЄДРПОУ 31235456) заборгованість за Договором поставки №26/0814 від 27.08.2014 у розмірі 65 715,65 грн., з яких 46 000,00 грн. - основного боргу, 669,21 грн. - пені, 5 576,71 грн. - 25% річних, 13 469,73 грн. - інфляційних втрат та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 827,00 грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4 . Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5. Дата складання повного тексту рішення 05.08.2015.

Cуддя А.В.Яковенко