Ухвала

від 30.07.2015 по справі 821/4708/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2015 р.м.ОдесаСправа № 821/4708/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Хом'якова В.В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Запорожана Д.В.,

- ОСОБА_1,

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 04 березня 2015 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ампір» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ампір» (далі - позивач, або ТОВ «Ампір») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі - відповідач або ДПІ у м. Херсоні ГУ Міндоходів у Херсонській області) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 23 лютого 2010 року № 0000712301/0.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 04 березня 2015 року вказаний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області від 23 лютого 2010 року № 0000712301/0.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, наголошуючи, зокрема, на порушенні судом норм матеріального права, що призвело до неправильного її вирішення.

В судове засідання представник позивача не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи був повідомлений належним чином та своєчасно, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомлення про вручення судової повістки (а.с.250).

Представник відповідача у судове засідання, також, не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи був повідомлений належним чином та своєчасно, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомлення про вручення судової повістки (а.с.250).

Згідно вимог ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Крім того, відповідно до приписів п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Колегія суддів, з огляду на зазначене, а також враховуючи те, що в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи, - дійшла висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, ДПІ у м. Херсоні проведено невиїзну документальну перевірку обґрунтованості відшкодування з бюджету ПДВ ТОВ «Ампір» за період липень 2008 року, за результатами якої складено акт від 18.02.2010 року № 684/23-2/31294087.

Зазначеною перевіркою встановлено порушення п.п. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем завищено ПДВ, що підлягає відшкодуванню з бюджету по декларації за липень 2008 року на суму 58 598,13 грн., п. 1.3 ст. 1, п.п. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту за липень 2008 року на вказану суму.

На підставі виявлених порушень відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 23 лютого 2010 року № 0000712301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 58598,13 грн. та застосовано штрафні фінансові санкції у сумі 29299,06 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням - рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом.

Як вбачається з матеріалів, справа розглядалась неодноразово.

Так, постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2012 року, позовні вимоги ТОВ «Ампір» залишено без задоволення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2014 року за результатом розгляду касаційної скарги ТОВ «Ампір» постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2012 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, Вищий адміністративний суд України вказав на неповне з'ясування судами попередніх інстанцій обставин справи та необґрунтованість висновків судів про безтоварність операцій і в залежності від встановленого та у відповідності з нормами матеріального права - судам вирішити спір.

Під час нового розгляду, задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що операції позивача з його контрагентом підтверджуються первинними документами, складеними у відповідності до вимог податкового законодавства та бухгалтерського обліку, на час здійснення господарських операцій з позивачем безпосередній постачальник робіт був діючим підприємством, зареєстрований платником податку на додану вартість та мав право виписувати податкові накладні, отже податковий орган під час перевірки необґрунтовано не прийняв до уваги первинну документацію за цими операціями, сформував свої висновки про порушення позивачем норм податкового законодавства лише на недоведених порушеннях контрагентом норм законодавства, відтак податковий орган не мав підстав для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ та прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, у зв'язку із чим суд визнав його протиправним та скасував.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає, що вони ґрунтуються на повному та всебічному дослідженні обставин справи, правильному застосуванні норм матеріального права, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду, в тому числі, у зв'язку з придбанням, виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

При цьому, датою виникнення права платника податку на податковий кредит є перша з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Таким чином, право на віднесення сум податку на додану вартість, сплачених при постачанні робіт, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання в разі фактичного виконання робіт, наявність первинних документів та обґрунтованість їх використання в господарській діяльності.

При цьому, відповідно до ст. 1, ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 року господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Разом з цим, згідно із п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 10.01.2008 року, 15.06.2008 року між ТОВ «Ампір» та ПП «Стройімпульс» укладено договори №№ 12, 15, за якими ТОВ «Ампір» доручає, а ПП «Стройімпульс» зобов'язується на свій ризик своїми матеріалами (частково матеріали надає ТОВ «Ампір») та механізмами виконати роботи по улаштуванню покрівлі та оздобленню фасаду станції технічного обслуговування; роботи по улаштуванню огорожі та внутрішні оздоблювальні роботи станції технічного обслуговування, що знаходиться в м. Херсон, вул. Будьонного, а ТОВ «Ампір» зобов'язується прийняти та оплатити ці роботи.

На підтвердження виконання умов вказаного договору, виконання робіт позивач надав суду акти прийняття та довідки про вартість виконаних підрядних робіт, податкові накладні (а.с.67-73, 108-109).

Оплата робіт проводилась у безготівковій формі, шляхом перерахування ТОВ «Ампір» на рахунок ПП «Стройімпульс» коштів, що підтверджується випискою з банку по особовому рахунку (а.с.20).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за цими первинними та платіжними документами можливо встановити зміст та обсяг операцій, місце постачання робіт, їх отримання, оплату позивачем та надані первинні документи підтверджують факт здійснення господарських операцій, виконання умов вищевказаних договорів, а відтак - правомірність формування позивачем податкового кредиту за цими операціями.

На думку колегії суддів, позивачем обґрунтовано необхідність придбання підрядних робіт від ПП «Стройімпульс» у зв'язку із будівництвом нової будівлі автосалону та СТО по вул. Будьонного, облаштування СТО, які використовуються позивачем у власній господарській діяльності, що не заперечується контролюючим органом.

На підтвердження оприбуткування придбаних контрагентом будівельних матеріалів та використання їх і виконаних будівельних робіт у власній господарській діяльності позивачем надана бухгалтерська довідка, з якої вбачається виконання ПП «Стройімпульс» будівельних та оздоблювальних робіт по облаштуванню огорожі, металевої калитки та воріт, а також, що ПП «Стройімпульс» проводились внутрішні оздоблювальні роботи на станції технічного обслуговування з матеріалів підрядника та частково замовника по встановленню металевих каркасів стін, облицюванню стін гіпсокартоном, встановлення металевих каркасів підвісної стелі, обклеювання шпалерами стін з гіпсокартону, пофарбування стін водоемульсійною фарбою, облицювання стін та полу кахельною керамічною плиткою.

За наданими позивачем звітами про наявність та рух основних засобів, амортизацію, фінансовим звітом, карткою рахунку: 631: контрагенти: ПП «Стройімпульс», можливо встановити рух активів ТОВ «Ампір» у період проведених операцій з ПП «Стройімпульс», їх збільшення/зменшення, тощо.

Таким чином, первинними документами бухгалтерського обліку у повному обсязі підтверджується належне виконання сторонами умов договорів з зазначеним вище контрагентами, а також формування позивачем податкового кредиту. Виконані роботи були оплачені позивачем та використані у власній господарській діяльності.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно не прийнято до уваги доводи податкового органу про нелигітимність контрагента позивача, порушення ним порядку справляння податків і зборів до бюджету, оскільки наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад та податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей.

Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Також, колегія суддів враховує, що податковий орган не надав належних та допустимих доказів як-то вирок суду по факту фіктивного підприємництва з боку контрагента позивача.

При цьому, на момент здійснення операцій, складання податкових накладних контрагент позивача був діючим підприємством, зареєстрований як платник податку на додану вартість та відомості про його відсутність за юридичною адресою та припинення діяльності у встановленому законом порядку не вносились, що виключає неможливість здійснення цією юридичною особою господарських операцій до дати її припинення, відтворення в податковому обліку результатів цих операцій.

Податковим органом при вирішенні справи у суді першої інстанції та під час апеляційного розгляду не наведено обґрунтованих доводів тому, що правочини позивачем вчинено з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при безпосередньому дослідженні доказів правильно встановлено, що первинні документи, складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, відповідають дійсності, тому, враховуючи належне дослідження судом першої інстанції факту здійснення позивачем господарських операцій з придбання робіт з метою використання їх у господарській діяльності, доводи податкового органу, викладені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції знаходить безпідставними.

Таким чином, суд першої інстанції зробив вірний висновок про правомірність формування позивачем за спірними операціями податкового кредиту з податку на додану вартість та заявлення відповідних сум до бюджетного відшкодування з цього податку, а тому у податкового органу не було підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, оскільки висновки суду першої інстанції обґрунтовані та відповідають чинному законодавству, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують, колегія суддів, на підставі ст. 200 КАС України, приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 04 березня 2015 року - залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 04 березня 2015 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ампір» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання нечинним податкове повідомлення-рішення від 23 лютого 2010 року № 0000712301/0 - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання законної сили безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: М.П. Коваль

Суддя: Д.В. Запорожан

Суддя: Л.П. Шеметенко