Постанова

від 24.07.2015 по справі 817/1780/15

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/1780/15

24 липня 2015 року 11год. 08хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Сало А.Б. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

Управління Пенсійного фонду України в Острозькому районі

до Фермерського господарства "Вілія" про стягнення заборгованості , - ВСТАНОВИВ :

Управління Пенсійного фонду України в Острозькому районі звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Фермерського господарства "Вілія" (далі - ФГ "Вілія") про стягнення заборгованості по невідшкодованих витратах на виплату і доставку пільгових пенсій за березень-травень 2015 року в сумі 26470,71грн.

Позов мотивовано тим, що станом на час звернення до суду із вказаним позовом, фактичні витрати Пенсійного Фонду на виплату і доставку пенсій призначених на пільгових умовах особам які до дня виходу на пенсію працювали у ФГ "Вілія" становлять 26470,71 грн. Відповідно на дану суму УПФУ в Острозькому районі направило ФГ "Вілія" розрахунок фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в частині пенсій, призначених відповідно до пункту "б-з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Вказана у розрахунку сума відповідачем в добровільному порядку не погашена, а тому позивач просив стягнути її в судовому порядку.

Ухвалою суду від 01.07.2015 відкрито скорочене провадження у справі.

Разом з тим. враховуючи заперечення відповідача проти позову, ухвалою суду від 13.07.2015 справу призначено до судового розгляду в відкритому судовому засіданні.

Представники сторін в судове засідання не прибули, про причини неявки суд не повідомляли, хоча належним чином повідомлялися судом про час та місце розгляду справи.

За таких обставин, на підставі частини 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши письмові докази у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити повністю, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ФГ "Вілія", відповідно до вимог чинного законодавства, є платником страхових внесків, збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування і страхувальником в розумінні Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

З наявних у справі доказів судом встановлено, що працівницям ФГ "Вілія": ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, призначена та виплачується пенсія за віком на підставі п. "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як жінкам, які працюють в сільському господарстві та виховали п'ятеро чи більше дітей, що підтверджується копією довідки про розмір пенсії, (а.с.11).

Відповідно до п.6.1 Інструкції Про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 № 21-1, відшкодуванню підлягають витрати Пенсійного фонду на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до частини 2 "Прикінцевих положень" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Крім того, позивач, УПФУ у Острозькому районі наголосив, що згідно Закону України від 28.12.2014 №71 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", який набрав чинності 01.01.2015, фіксований сільськогосподарський податок виключено з Розділу ХІУ Податкового кодексу України. Разом з тим, зазначив, що платників, які перебували на фіксованому сільськогосподарському податку тепер віднесено до платників єдиного податку.

За таких обставин, на переконання позивача - ФГ "Вілія" з 01.01.2015 не є платником фіксованого сільськогосподарського податку, а тому зобов'язане відшкодовувати пенсійному фонду витрати пов'язані виплатою та доставкою пільгових пенсій призначених на пільгових умовах. У зв'язку із чим зобов'язане відшкодувати витрати Пенсійного фонду на виплату та доставку пільгових пенсій.

На підставі наведеного позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV підписаний президентом України 09.07.2003, та відповідно до частини 1 Прикінцевих положень набрав чинності з 01.01.2004.

Відповідно до статті 4 даного Закону, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення", законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Перелік осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню визначені статтею 11 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі по тексту Закон № 1058-IV).

Разом з тим, відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди, особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення" .

При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", діяв порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, передбачений нормами Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (Закон № 400/97-ВР) .

Відповідно до абз.4 п.1 статті другої вказаного Закону, фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до п. "б"-"з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення", визначені в якості об'єкта оподаткування для усіх суб'єктів, які використовують працю найманих працівників.

Згідно з абз.3 п.1 ст.4 Закону №400/97-ВР, ставка збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлена на рівні 100% від об'єкта оподаткування.

Відповідно до статті 3 вказаного Закону, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платники збору сплачують до Пенсійного фонду України в порядку, визначеному законодавством України.

Згідно Рішення Конституційного Суду України № 12-рп/98 від 09.07.1998, поняттям "законодавство України" охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740 затверджено "Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій".

В свою чергу, порядок сплати фактичних витрати на виплату і доставку пенсій, призначених відповідно до пунктів "б"-"з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення", жодним із законів чи підзаконних нормативно правих актів прийнятих Верховною Радою, Президентом чи Кабінетом Міністрів України не визначено.

Проте останній в певній мірі був відображений в Інструкції "Про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України", затвердженою Постановою Правління Пенсійного фонду України №16-6 від 19.10.2001, яка втратила чинність у зв'язку із затвердженням Постановою Правління Пенсійного фонду України №21-1 від 19.12.2003 Інструкції "Про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України", яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 за № 64/8663 (далі - Інструкція №21-1).

В свою чергу, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, яке було затверджено Указом Президента України №121(чинне на час затвердження вказаних вище інструкцій), Пенсійний фонд України визначався, як центральний орган виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України.

Відповідно до пункту 7 вказаного Положення, Пенсійний фонд України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Рішення Пенсійного фонду України, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

В свою чергу, у відповідності із частиною другою статті 61 Закону №1058-IV до повноважень Правління віднесено затвердження документів нормативного характеру, що регламентують діяльність Пенсійного фонду.

Зазначеній нормі повністю відповідає наведені вище положення Указу Президента України від 1.03.2001 року №121, який також надає право Правлінню Пенсійного фонду затверджувати нормативно-правові акти Пенсійного фонду.

За таких обставин, виходячи із системного аналізу вказаних норм, видана правлінням Пенсійного фонду Інструкція №21-1 від 19.12.2003 є підзаконною виключно у питаннях, що регламентують діяльність Пенсійного Фонду та його територіальних підрозділів, в тому числі - щодо порядку розрахунку сум відшкодування виплачених органами Пенсійного фонду пільгових пенсій.

Інструкція 21-1 не може визначати порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, в тому числі відшкодування витрат на виплату та доставку пенсій призначених на пільгових умовах, так як не є законодавством України, відповідно до наведених вище висновків Конституційного Суду України.

Порядок сплати боргу на обов'язкове державне пенсійне страхування також не визначався і Інструкцією №16-6 від 19.10.2001, яка була чинна на момент прийняття Закону №1058 та втратила чинність у зв'язку із затвердженням Постановою Правління Пенсійного фонду України Інструкції №21-1 від 19.12.2003, оскільки її норми мали відсильний характер (пп. 5.2.4. Інструкції №16-6) з посиланням положення Законів України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

П.10 Інструкції №16-6 було встановлено порядок визначення боргу (недоїмки) зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та направлення органам державної податкової служби України подання про здійснення заходів з погашення боргу (недоїмки) платника від органів Пенсійного фонду.

Тобто, органи Пенсійного фонду, надсилали лише подання про здійснення заходів з погашення боргу платника за формою та в порядку, установленому постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2001 №1387 "Про затвердження Порядку надіслання органам державної податкової служби подання про здійснення заходів з погашення податкового боргу платника податків та інформації про скасування або зміну суми нарахованого податкового зобов'язання за рішенням суду (господарського суду) від інших контролюючих органів".

Подальшому, вказана заборгованість стягувалась шляхом виставлення податкових вимог органами державної податкової служби.

На час звернення позивача до суду із вказаним позовом, порядок стягнення заборгованості по сплаті збору на обов'язкове державне пенсійне страхування зі страхувальників визначений лише п.8 Інструкції 21-1.

Відповідно до пп.8.2 Інструкції №21-1, органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках:

а) якщо дані документальних перевірок результатів діяльності страхувальника свідчать про донарахування сум страхових внесків;

б) якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків;

в) якщо страхувальник має на кінець звітного періоду борги зі сплати фінансових санкцій (штрафів) та пені.

У випадку "а" вимога надсилається одночасно з актом документальної перевірки.

У випадках, визначених підпунктами "б" та/або "в" цього пункту, вимога надсилається протягом п'яти робочих днів, наступних за календарним місяцем, у якому виникла або зросла недоїмка зі сплати страхових внесків (заборгованість зі сплати фінансових санкцій (штрафів) та пені). Вимога формується на підставі даних особових рахунків платників.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Іншого порядку стягнення заборгованості зі сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, в тому числі наведених вище витрат Пенсійного фонду на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, у разі несплати їх страхувальниками у добровільному порядку до 25-го числа поточного місяця, чинним законодавством не визначено.

Що ж стосується стягнення вказаних сум відшкодувань в примусовому (судовому) порядку суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В свою чергу, відповідно до ст. 6 КАС України суб'єкти владних повноважень мають право на звернення до адміністративного суду виключно у випадках передбачених Конституцією та законами України.

Станом на час звернення позивача, який є суб'єктом владних повноважень, до суду із вказаним позовом ні Законом №1058-IV ні Законом №400/97 ВР не визначено право Пенсійного фонду України звертатись до суду з позовом про стягнення витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

Висновки колегії суддів Судової палати у господарських справа Верховного Суду України, викладені у Постанові від 01.02.2005, щодо права суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування, звертатись до суду з позовами щодо спорів, які виникають у цій сфері, на переконання суду, на час виникнення спірних правовідносин і розгляду справи в межах вказаного провадження, не підлягають до застосування, так як частина положень нормативно правових актів, на яких ґрунтувалась вказана правова позиція на даний час втратила чинність.

Крім того вказані висновки були зроблені Верховним Судом без урахування особливостей адміністративного судочинства. А саме того, що звернення до суду суб'єкта владних повноважень є способом реалізації компетенції такого суб'єкта, а тому повинно відбуватися в межах, у спосіб та в порядку, передбаченому законом.

Суб'єкт владних повноважень звертається до суду не за захистом своїх порушених прав чи інтересів, а тому, що законом передбачений такий спосіб здійснення повноважень. Завдання адміністративного судочинства у цих справах досягається шляхом превентивного контролю суду за правомірністю рішень чи дій суб'єкта владних повноважень, які потенційно можуть призвести до порушення прав приватних осіб.

Для обґрунтування права на звернення до адміністративного суду суб'єкт владних повноважень зобов'язаний послатися на спеціальне положення відповідного закону, яке уповноважує його звертатися до суду з позовом .

Позивачем, УПФУ у Острозькому районі, таких обґрунтувань суду не надано.

В свою чергу, суд вважає за необхідне також звернути увагу сторін на наступне.

Абзац 4 пункту 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, визначає порядок покриття витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, виходячи із змістового та системного аналізу норми, остання стосується пенсій, призначених за списком №1 та за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, які визначені у абзаці першому вказаного пункту.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсія працівникам за списком №1 та за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України призначається на підставі пунктів "а" та "б" вказаної статті.

В свою чергу, як встановлено судом пенсія працівницям відповідача призначена та виплачується на підставі п. "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Разом з тим, відповідно до абз.5 пункту 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в"-"е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Виходячи із системного аналізу вимог пункту 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, суд приходить до висновку, що законодавцем чітко розмежовано джерела виплати пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, особам пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в"-"е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до і після 1 січня 2005 року та іншим особам, які отримують пенсію на пільгових умовах.

Таким чином, законодавець, прописавши дану норму, безпосередньо вказав на джерело виплат пенсій вказаній категорії громадян.

Більше того, вказаною нормою чітко підкреслено особливість виплати пенсії особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України норма, що за своїм змістом відповідає п.6.1 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України та прирівняними до даної категорії громадян - осіб, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в"-"е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що станом на час звернення позивача до суду із вказаним позовом про відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, особи, які отримують пенсію на підставі п. "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", отримують її за рахунок Державного бюджету.

Водночас, саме виплата пенсій за рахунок коштів Пенсійного фонду, особам, пенсії яким призначені на пільгових умовах, до досягнення ними пенсійного віку передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", є необхідною умовою для виникнення об'єкта оподаткування для сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, визначеного ст.2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування".

У випадку ж відсутності об'єкта оподаткування (виплати пенсії за рахунок Державного бюджету України), у платників збору, не може виникати обов'язок щодо його сплати.

На переконання суду, Пенсійному фонду України, як органу, наділеному владними повноваженнями в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, делеговано виключно повноваження з виплати пільгових пенсій, які в майбутньому здійснюватимуться згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Таким чином, суд приходить до висновку, що витрати по виплаті пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в"-"е" та "ж" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з не є витратами Пенсійного фонду в розумінні пункту 6.1 Інструкції, і не підлягають відшкодуванню в визначеному нею порядку.

Аналогічна правова позиція, в частині пенсій призначених особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, викладена у постановах Верховного Суду України від 25 вересня 2012 р. у справі № 21-293а12, від 25 вересня 2012 р. у справі № 21-294а12, від 2 жовтня 2012 р. у справі № 21-250а12.

Крім того, суд зазначає, що звільняються від обов'язку відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій роботодавці, які є платниками фіксованого сільськогосподарського податку.

Дані твердження відповідають вимогам ст.2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" та п.6. Інструкції №21-1.

Проте, як встановлено судом з 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи". Даним Законом проведено уніфікацію податків та зборів та виключено з Розділу ХІУ Податкового кодексу главу 2 "Фіксований сільськогосподарський податок.

У зв'язку із зміною законодавчого регулювання (визначення видів систем оподаткування), така система оподаткування, як "фіксований сільськогосподарський податок" втратила своє існування.

Разом з тим, до четвертої групи платників єдиного податку віднесено сільськогосподарських товаровиробників, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Крім того, у своїх запереченнях відповідач зазначив, що з 01.01.2015 року підприємство є платником єдиного податку.

Враховуючи законодавчу невизначеність, та не внесення відповідних змін до Закону №1058-IV та Інструкції №21-1, страхувальники (роботодавці), які перебували на фіксованому сільськогосподарському податку, зобов'язані відшкодовувати Пенсійному фонду фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

Разом з тим, виходячи із системного аналізу підстав та умов перебування платників податків - роботодавців на фіксованому сільськогосподарському податку, як системі оподаткування, яка мала місце до внесення відповідних змін до Податкового кодексу України та віднесення платників податків до четвертої групи єдиного податку спрощеної системи оподаткування (яка введена в дію з 01.01.2015), суд приходить до висновку, що підстави та умови перебування у вказаних системах оподаткування є аналогічними.

Таким чином, під час уніфікації податків і зборів, фіксований сільськогосподарський податок фактично трансформовано, шляхом введення окремої (четвертої) групи платників єдиного податку сільськогосподарських товаровиробників.

На підставі вище наведеного суд приходить до висновку, що зміна назви спрощеної систем оподаткування, чи трансформування однієї системи оподаткування в іншу не може тягнути негативних наслідків (в даному випадку виникнення обов'язку відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій) для платників податків, якщо це не пов'язано із зміною підстав та умовами передування в даній системі оподаткування.

За наведених обставин, позовні вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами. Відтак позов є необґрунтований та безпідставним, а тому не підлягає до задоволення.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Управління Пенсійного фонду України в Острозькому районі до Фермерського господарства "Вілія" про стягнення заборгованості по невідшкодованих витратах на виплату і доставку пільгових пенсій - відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Сало А.Б.