Ухвала

від 05.08.2015 по справі 808/1414/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2015 року м. Київ К/800/65976/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії судді:

Лосєва А.М.,

Кошіля В.В.,

Моторного О.А.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постановуЗапорізького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2012 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року у справі№808/1414/14 за позовомПублічного акціонерного товариства «Український графіт» до треті особиСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Український графіт» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Український графіт») звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі по тексту - відповідач, СДПІ з ОВП у м. Запоріжжі), треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області (далі по тексту - третя особа 1) та Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області (далі по тексту - третя особа 2), в якому, з урахуванням заяви про уточнення (зміну) позовних вимог, просило:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 11 грудня 2013 року №0000343010, №0000353010, №0000363010;

- зобов'язати відповідача в установленому законодавством порядку скласти та направити третій особі 2 висновок про повернення позивачу з Державного бюджету України надмірно сплаченої суми податку на додану вартість в розмірі 334068,50 грн.;

- зобов'язати відповідача в установленому законодавством порядку скласти та направити третій особі 2 висновок про повернення позивачу з Державного бюджету України надмірно сплаченої суми податку на прибуток підприємств в розмірі 2660915,00 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року позов задоволено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача подати до УДКСУ у м. Запоріжжі Запорізької області висновок про повернення надмірно сплаченої суми податку на додану вартість в сумі 334068,50 грн. та податку на прибуток підприємств в сумі 3660915,00 грн. - скасовано та позовні вимоги в цій частині залишено без задоволення.

Не погоджуючись із рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, в період з 02 вересня 2013 року по 22 жовтня 2013 року відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року.

За наслідками цієї перевірки 25 листопада 2013 року був складений Акт перевірки, відповідно до якого відповідач дійшов висновку про порушення позивачем, зокрема:

- пункту 135.1 , підпункту 135.5.11 пункту 135.5 статті 135 , підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 , пункту 138.1 , підпункту 138.12.1 пункту 138.12 , пункту 138.2 , підпунктів 138.10.2 , 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 , підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 , пункту 44.1 статті 44 , пункту 144.2 статті 144 , підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на прибуток за 2011 - 2012 року всього у сумі 2385734,00 гри.;

- підпункту 14.1.181, пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суми податкового кредиту та від'ємного значення з ПДВ за період квітень 2011 - грудень 2012 року всього у сумі 230395,00 грн.;

- підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 , пункту 44.1статті 44 , пунктів 198.1 , 198.3 статті 198 , пунктів 200.1 , 200.3 , 200.4 статті 200 ПК України , пункту 10.1 Порядку ведення реєстру виданих та отриманих накладних, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2010 року №1002, зареєстрованим в Мінюсті України 29 грудня 2010 за №1402/18697, пункту 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25 листопада 2011 року №1492, зареєстрованим в Мін'юсті України 20 грудня 2011 року за №1490/20228, в результаті чого позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за період травень 2011 - грудень 2012 року у розмірі 223072,00 грн.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем 11 грудня 2013 року винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0000353010, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 334068,50 грн., у тому числі за основним платежем 223072,00 грн. та 110996,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

№0000343010, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 230395,00 грн.;

№0000363010, яким позивачу збільшене грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2660914,50 грн., з яких 2385734,00 грн. - основний платіж, 275180,50 грн. - штрафні санкції.

23 грудня 2013 року позивач звернувся до відповідача зі листами, в яких просив для уникнення зупинення виробництва заводу зарахувати переплату: по податку на прибуток в рахунок сплати зобов'язань по податковому повідомленню рішенню №0000363010 від 11 грудня 2013 року в сумі 2167315 грн.; по податку на додану вартість по додану вартість по податковому повідомленню рішенню №0000353010 від 11 грудня 2013 року в сумі 334068,50 грн. за рахунок бюджетного відшкодування за жовтень 2013 року.

Платіжним дорученням №25165 від 27 грудня 2013 року позивач сплатив 493600 грн. грошових зобов'язань за результатами перевірки.

Крім того, 26 лютого 2014 року позивач звернувся до відповідача із заявами про повернення надмірно сплачених сум податку на додану вартість у розмірі 334068,50 грн. та податку на прибуток у розмірі 2660915,00 грн., необґрунтовано сплачених за податковими повідомленнями-рішеннями №0000353010 та №0000363010 від 11 грудня 2013 за платіжним дорученням №25165 від 27 грудня 2013 року, відповідно.

Листом від 07 березня 2014 року відповідач відмовив у поверненні коштів з бюджетних рахунків податку на прибуток та податку на додану вартість на поточний рахунок позивача через відсутність необґрунтованої сплати та надміру внесених сум до бюджету в поточному періоді.

Постановляючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що обрана відповідачем методика визначення курсової різниці не відповідає вимогам чинного законодавства, позивачем надано належним чином оформлені первинні документи на підтвердження реального виконання договірних відносин із контрагентами, названими в акті перевірки, а податковий облік основних засобів, що перебувають на консервації, передбачає здійснення платником витрат на їх утримання. Крім того, судом зауважено, що згідно висновків судово-економічної експертизи висновки відповідача, на підставі яких ним були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення документально не підтверджуються.

З огляду на встановлення протиправності податкових повідомлень - рішень та наявності підстав для їх скасування, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо зобов'язання відповідача скласти та подати третій особі 2 висновків щодо повернення з Державного бюджету України надмірно сплачених сум податку на додану вартість та податку на прибуток, а відтак про необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Скасовуючи постанову Запорізького окружного адміністративного суду в частині зобов'язання відповідача подати до Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області висновок про повернення надмірно сплаченої суми податку на додану вартість у сумі 334068,50 грн. та податку на прибуток підприємств в сумі 2660915 грн. та постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині, суд апеляційної зазначив про передчасність таких вимог, оскільки право на повернення грошових коштів, які були сплачені позивачем в рахунок податкових зобов'язань, виникне у останнього лише з моменту набуття грошовими коштами статусу надміру сплачених, тобто після скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Переглянувши рішення суду першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України) об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; за платниками податків закріплено обов'язок щодо подання податкових декларацій до податкових органів.

Статтею 135 ПК України закріплений порядок визначення доходів та їх склад.

Відповідно до пункту 135.1 названої статті доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 135.5.11 пункту 135.5 статті 135 ПК України до складу інших доходів включаються доходи, визначені відповідно до статей 146, 147, 153 і 155 - 161 цього Кодексу.

Так у статті 153 ПК України визначено оподаткування операцій особливого виду, до яких, зокрема, віднесені операції з розрахунками в іноземній валюті.

Підпунктами 153.1.1 та 153.1.2 пункту 153.1 статті 153 ПК України закріплено, що доходи, отримані/нараховані платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг, у частині їхньої вартості, що не була сплачена в попередніх звітних податкових періодах, перераховуються в національну валюту за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату визнання таких доходів згідно з цим розділом, а в частині раніше отриманої оплати за курсом, що діяв на дату її отримання.

Витрати, здійснені (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв'язку з придбанням у звітному податковому періоді товарів, робіт, послуг, у встановленому порядку включаються до витрат такого звітного податкового періоду шляхом перерахування в національну валюту тієї частини їх вартості, що не була раніше оплачена, за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату здійснення операції з такого придбання, а в частині раніше проведеної оплати - за таким курсом, що діяв на дату здійснення оплати.

Підпунктом 153.1.3 пункту 153.2 статті 153 ПК України передбачено, що визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

Відповідно до підпункту 153.1.4 названого пункту у разі здійснення операцій з продажу іноземної валюти та банківських металів до складу доходів або витрат платника податку відповідно включається позитивна або від'ємна різниця між доходом від продажу та балансовою вартістю такої валюти, металів.

У разі придбання іноземної валюти до складу відповідно витрат або доходів звітного періоду включається позитивна або від'ємна різниця між курсом іноземної валюти до гривні, за яким придбавається іноземна валюта, та курсом, за яким визначається балансова вартість такої валюти.

Термін «балансова вартість іноземної валюти» для цілей цього підпункту означає вартість іноземної валюти, визначену за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, на дату звітного балансу або на дату здійснення операції залежно від того, яка дата настала пізніше.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати. Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року).

Відповідно датами балансу є 31 березня, 30 червня, 30 вересня та 31 грудня.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що обрана відповідачем методика визначення курсової різниці по наявній заборгованості з експортних правовідносин станом на кінець кожного місяця 2011 року, а не на кінець кожного кварталу цього року, не відповідає наведеним вище правовим нормам податкового законодавства.

Так само колегія суддів погоджується з висновками судів попередній інстанцій щодо правомірності включення позивачем до складу витрат сум, сплачених за результатами виконання договірних відносин, які мали місце між позивачем та його контрагентами ТОВ ПКФ «Дніпро-південь», ТОВ «Лімітекс, ЛТД», ТОВ «СУ «Укрбудмонтаж», ПП «Аверс», ТОВ «Технопромгруп», ТОВ «Інта», ТОВ «Інтер-техногруп», ТОВ «НВФ «Транс-Консульт» у період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 рік, а до складу податкового кредиту по податку на додану вартість сум відповідного податку, сплачених зазначеним контрагентам.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

На підтвердження товарності та реальності виконання угод, які мали місце між позивачем та його контрагентами, названими в акті перевірки, в матеріалах справи містяться копії належним чином оформлених первинних документів, що свідчить про безпідставне збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Також колегія суддів вважає помилковими висновки податкового органу щодо завищення позивачем витрат на збут на суму вартості транспортних послуг, сплачених на користь експедиторів у зв'язку з ненаданням під час перевірки документів на підтвердження витрат, які були понесені такими експедиторами, оскільки такі документи не є первинними для позивача, а за приписами чинного законодавства, обов'язковою для зберігання документацією фінансового та бухгалтерського обліку є документація, що безпосередньо стосується особи, як сторони в господарських відносинах та підтверджує рух ТМЦ та фінансових активів між сторонами фактично (документально) укладених господарських угод.

Помилковими є висновки податкового органу щодо завищення позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на суму понесених витрат на утримання основних засобів, що знаходяться на консервації у розмірі 219562 грн.

Так положеннями підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 ПК України закріплено перелік витрат, які підлягають включенню до складу інших витрат та враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.

Також приписами пункту 144.2 статті 144 ПК України встановлено, що не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу витрат за звітний період витрати платника податку на утримання основних засобів, що знаходяться на консервації.

Будь-яких інших обмежень щодо витрат, понесених у зв'язку з утримання основних засобів, що знаходяться на консервації, для врахування під час визначення об'єкту оподаткування Податковий кодекс України не містить.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно з частиною 3 статті 220 1 Кодексу адміністратвиного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2014 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2014 року у справі №808/1414/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: В.В. Кошіль

О.А. Моторний