Ухвала

від 24.06.2015 по справі 2а-14512/11/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2015 року м. Київ К/9991/63945/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А., суддів: Веденяпіна О.А., Зайцев М.П., при секретарі: Корецькому І.О.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів

(правнаступник Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012

у справі № 2а-14512/11 Харківського окружного адміністративного суду

за позовом Державного підприємства (ДП) «Завод «Електроважмаш»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби (СДПІ у м. Харкові)

треті особи: 1. Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Сонар»

2. Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Український стандарт»

3. Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Ітер»

4. Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Інтехмаш»

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2012 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення СДПІ у м. Харкові від 16.08.2011

№ 0001050840, № 0001060480, № 0001070840.

У касаційній скарзі СДПІ у м. Харкові просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для зменшення у податковому обліку позивача суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 29.07.2011 № 1870/40-028/00213121. Згідно з цим актом підприємство порушило норми пункту 3.1 ст. 3, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР), пункту 198.3 ст. 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України (ПК): завищено валові витрати на загальну суму 19421740,00 грн. у податковому обліку за 3-й та 4-й квартали 2009 року, 2009 рік, 1, 2, 3 та 4-й квартали 2010 року, 2010 рік, 1-й квартал 2011 року та податковий кредит на загальну суму 3884347,00 грн. у податковому обліку за липень, серпень, листопад, грудень 2009 року, лютий, березень, квітень, вересень, жовтень 2010 року, лютий, березень 2011 року за нікчемними правочинами з поставок товарів позивачу від ТОВ «Сонар», ТОВ «Інтехмаш», ТОВ «ІТЕР», ТОВ «Український стандарт», у результаті чого занижено податок на прибуток на 4855435,00 грн. у податковому обліку за 3-4-й квартали 2009 року, 2009 рік, 1, 2, 3 та 4-й квартали 2010 року, 2010 рік, 1-й квартал 2011 року; завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за липень, серпень, листопад, грудень 2009 року, січень, лютий, березень, квітень, вересень, жовтень 2010 року, лютий, березень 2011 року на 3884347,00 грн.; завищено задекларовані до відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість за вересень, жовтень, грудень 2009 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, жовтень 2010 року, квітень, травень 2011 року на загальну суму 3995827,00 грн.

За наслідками перевірки СДПІ у м. Харкові стосовно ДП «Завод «Електроважмаш» прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.08.2011: № 0001050840 - про зменшення від'ємного значення податку на додану вартість у податковому обліку за травень 2011 року на 389239,00 грн.; № 0001060480 - про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у податковому обліку за вересень, жовтень, грудень 2009 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, жовтень 2010 року, квітень, травень 2011 року на загальну суму 3995827,00 грн., визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 3995827,00 грн. та про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) в розмірі 1555390,00 грн.; № 0001070840 - про збільшення грошового зобов'язання із податку на прибуток на 1505623,00 грн., 3308929,00 грн. та 40883,00 грн. у податковому обліку за 2009 рік, 2010 рік, 1-й квартал 2011 року відповідно та про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) в розмірі 376405,75 грн., 827232,25 грн.,1,00 грн.

У судовому процесі встановлено, що за наслідками господарських операцій з поставки позивачу товарно-матеріальних цінностей (електроізоляційні матеріали, мідний прокат, стрічка гумова, інші матеріали) від ТОВ «Сонар», ТОВ «Інтехмаш», ТОВ «ІТЕР», ТОВ «Український стандарт» ці постачальники виписали позивачу видаткові та податкові накладні, на підставі яких позивач сформував валові витрати та податковий кредит у податкових деклараціях з податку на прибуток та з податку на додану вартість за зазначені вище податкові звітні періоди та сплатив вартість отриманих товарів.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У відповідності до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 198.3 ст. 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 ст. 198 ПК).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР та пунктом 201.11 ст. 201 ПК) сум витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність зменшення у податковому обліку позивача сум валових витрат, податкового кредиту, задекларованих за податковими накладними, виписаними ТОВ «Сонар», ТОВ «Інтехмаш», ТОВ «ІТЕР», ТОВ «Український стандарт», СДПІ у м. Харкові посилається на нікчемність правочинів поставки між цими постачальниками і позивачем. Як на підставу такого висновку СДПІ вказує на обставини, встановленні при перевірці цих постачальників, щодо відсутності у ТОВ «ІТЕР», ТОВ «Український стандарт» та постачальників ТОВ «Сонар», ТОВ «Інтехмаш у ланцюзі поставок майна, інших матеріальних і трудових ресурсів, необхідних для здійснення операцій з поставки.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції на підставі приєднаних до справи доказів, а саме: копій договорів поставки, видаткових та податкових накладних, прибуткових ордерів, карток складського обліку матеріалів; витягу із журналу вхідного контролю, в якому вказано вид матеріалів, постачальник, накладна, за якою матеріали оприбутковані, сертифікат відповідності; лімітно-забірних карток про списання матеріалів у виробництво; платіжних доручень, сертифікатів якості; витягу з журналу ввезення продукції на територію підприємства, в якому відображена інформація щодо автомобіля, водія, товарно-транспортної накладної, накладної на ввезений вантаж та його постачальника, - оцінка яких апеляційним судом відповідає вимогам норм ст. 86 КАС України, встановив факт поставки позивачу від ТОВ «Сонар», ТОВ «Інтехмаш», ТОВ «ІТЕР», ТОВ «Український стандарт» товарів (матеріалів) і відповідно до встановлених обставин зробили юридично правильний висновок про правомірне декларування позивачем за наслідками господарських операцій з цими суб'єктами підприємницької діяльності сум валових витрат і податкового кредиту.

Вищенаведені норми Закону № 168/97-ВР, Закону № 334/94-ВР, ПК не ставлять у залежність право платника податку на валові витрати, податковий кредит від фактичної сплати сум податків до бюджету постачальниками товарів (послуг) по всьому ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, сплатив ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність операцій з придбання ним товарів (послуг) у судовому процесі не спростована. Апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції, зробив правильний висновок про індивідуальний характер відповідальності платника податку. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми валових витрат та/або суми податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань. Обставини, які б достовірно свідчили про наявність таких фактів, у справі не встановлені. Будь-яких доводів з приводу того, що позивач був обізнаний зі станом виконання податкових зобов'язань постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу поставок СДПІ не наводить. Разом з тим, відповідно до норми частини другої ст. 71 КАС України на СДПІ як на суб'єкта владних повноважень покладено процесуальний обов'язок довести правомірність прийнятих стосовно позивача податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції щодо юридичної оцінки податкових повідомлень-рішень, які є предметом спору, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко Судді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев