Постанова

від 06.08.2015 по справі 915/372/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2015 р.Справа № 915/372/15 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Петрова М.С.,

суддів: Разюк Г.П., Колоколова С.І.

при секретарі судового засідання: Полінецькій В.С

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином повідомлений

від відповідача: не з'явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином повідомлений

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Професійно - технічного училища №17

на рішення господарського суду Миколаївської області від 21.05.2015р.

по справі № 915/372/15

за позовом Професійно - технічного училища №17

до Фермерського господарства "Ланос "

про стягнення 32000 грн.

В С Т А Н О В И В :

10.03.2015 р. Професійно-технічне училище № 17 (далі по тексту ПТУ №17) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Фермерського господарства "Ланос" (далі по тексту ФГ «Ланос») про стягнення 32000,00 грн. боргу за використання земельної ділянки, наданої відповідачу за договором про сумісну діяльність №2 від 01.09.2009 р.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 21.05.15 р. (суддя Коваль С.М.) у задоволенні позову ПТУ №17 відмовлено, визнано недійсним договір про сумісну діяльність від 01.09.2009 р., укладений між ПТУ-17 та ФГ "Ланос". У позові ПТУ №17 відмовлено з огляду на те, що недійсний правочин, на підставі якого позивач просив стягнути заборгованість, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Договір про сумісну діяльність від 01.09.2009 р., укладений між ПТУ-17 та ФГ "Ланос" судом 1 інстанції визнано недійсним за власною ініціативою у відповідності із п.1 ч.1 ст.83 ГПК України на підставі ч.ч.1,5 ст.203, 215 ЦК України, ст.207 ГК України з посиланням на те, що вказаний договір не відповідає вимогам ст.ст.1137,1139 ЦК України, так як в ньому відсутні умови щодо конкретного відшкодування витрат і збитків сторін договору про сумісну діяльність, а також порядок розрахунків між сторонами.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ПТУ №17 через господарський суд Миколаївської області звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та задовольнити позов, оскільки зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги ПТУ №17 посилається на те, що суд 1 інстанції безпідставно відмовив у позові, оскільки договір про сумісну діяльність від 01.09.2009 р., укладений між ПТУ-17 та ФГ "Ланос" містить усі істотні умови, відповідач користувався земельною ділянкою і частково сплатив частину грошових коштів, які він повинен був сплачувати за вказаним договором. При цьому скаржник погоджується із тим, що договір про спільну діяльність є недосконалим з юридичної точки зору, але це не може бути підставою для відмови у позові, адже ПТУ №17 є неприбутковою організацією державної форми власності.

Скаржник в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання належним чином повідомлений, про причини неявки не повідомив, клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги не заявляв, тобто без поважних причин не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні, тому апеляційна скарга розглянута за відсутністю його представника.

Відповідач в судове засідання також не з'явився, однак направив до апеляційного суду електронне повідомлення про неможливість явки в судове засідання із клопотанням розглянути апеляційну скаргу за відсутністю його представника.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки судом першої інстанції встановлених фактичних обставин справи і застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія приходить до наступного.

Відповідно до приписів ст.101 ГПК України апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

01.09.2009 р. між Братським ПТУ-17 в особі директора Савченко Галини Григорівни, діючої на основі статуту з одного боку, та ФГ «Ланос» в особі керівника Манжос Геннадія Миколайовича, було укладено договір про сумісну діяльність № 2, у відповідності до якого ПТУ-17 надає, а ФГ "Ланос" приймає для спільного обробітку земельну ділянку площею 42 га.

Пунктом 1.2 сторони визначили, що в процесі виробничого навчання учні на полях ПТУ-17 спільно виробляють с/г продукцію. Спільну земельну ділянку загальною площею 42 га, в тому числі ріллі 42 га, багаторічних насаджень, інших угідь, сіножатей, поліпшених пасовищ, лісів, вулиць і площ.

Земельна ділянка надається на умовах про тимчасову сумісну діяльність строком на 5 років для проведення виробничого навчання. (п.1.3)

У відповідності до п.2.1 договору сторони зобов'язались провести кінцевий розділ продукції отриманої від сумісної діяльності згідно дійсного договору безпосередньо після збирання врожаю, але не пізніше 31 грудня поточного року.

Пунктом 2.2 договору сторони визначили, що оплата за спільний обробіток землі проводити погектарно із розрахунку 300 грн. за 1 га.

Розділом 3 договору передбачені взаємні зобов'язання сторін. Так, для досягнення цілей за договором сторони зобов'язалися:

- п.3.1 землевласник (ПТУ-17) зобов'язався здійснювати контроль за використанням і охороною земель; своєчасно отримувати орендну плату в строки, обумовлені цим договором; на відшкодування збитків,завданих внаслідок господарської діяльності; переглядати умови оплати за оренду щорічно;

- п.3.2 землевласник (ПТУ-17) зобов'язався своєчасно передати земельну ділянку відповідно до умов договору; не перешкоджати у використанні земельної ділянки та втручатися в господарську діяльність, за винятком випадків, коли остання призводить чи може призвести до погіршення стану землі чи суміжних земель, або стане екологічно небезпечною, а також у випадках, передбачених в п.2.3. цього договору.

- п.3.4 землекористувач (ФГ "Ланос") зобов'язався використовувати земельну ділянку у відповідності з її цільовим призначенням та не допускати погіршення екологічного стану на земельній ділянці та прилеглій території в результаті своєї діяльності; нести відповідальність, передбачену діючим законодавством за цільове і раціональне використання земельної ділянки, а також за її забрудненням; здійснювати комплекс заходів по раціональному використанні і охоронні земель; дотримуватись спеціально - встановленого режиму використання земель, не порушуючи прав і інтересів власника землі.

-п.3.5. землекористувач (ФГ "Ланос") зобов'язався нести повну відповідальність за всі збитки, які він може завдати землевласнику внаслідок використання земель не за призначенням, або внаслідок своїх некомпетентних дій; нести повну відповідальність за всі збитки, які він може завдати землевласнику внаслідок використання земель не за призначенням, або внаслідок своїх некомпетентних дій; нести повну відповідальність за пожежну безпеку на даній земельній ділянці; нести повні відповідальність за екологічну безпеку полів; нести відповідальність за забруднення земельної ділянки санітарними бур'янами.

Термін дії договору сторони визначили до 01.09.2014 року. (п.4.2)

Відповідно із ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Згідно із ст.1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Як вбачається із змісту договору про сумісну діяльність № 2 від 01.09.09 р., укладеного між сторонами, та положень вищенаведених статей ЦК України, у вказаному договорі сторони не визначили яким чином покриваються витрати та збитки учасників, розподіл прибутку або можливість його визначення відповідно до ст.1139 ЦК України. Натомість зміст вказаного договору свідчить про те, що позивач фактично передав відповідачу в оренду земельну ділянку площею 42 га. і останній за користування кожним гектаром землі повинен платити орендну плату, виходячи з грошової оцінки землі, що випливає з умов п.2.2, п.3.1 договору та змісту додаткової угоди від 03.01.12 р. до цього договору, в яких прямо зазначено право позивача на своєчасне отримання орендної плати, яка визначається у 3-х відсотковому відношенні до грошової оцінки земельної ділянки і з 03.01.12 р. складає 500 грн. за 1 га.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що сторони мали на меті укласти удаваний правочин з метою приховання договору оренди земельної ділянки, який вони підписали.

Відповідно із ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно із п.3.11 постанови Пленуму ВГС України від 29.05.13 р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» із змінами та доповненнями, встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Відповідно із п.2.6 вищезазначеного Пленуму ВГС України у силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205-210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).

Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Відповідно із ст.210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно із ст.18 Закону України «Про оренду землі», яка була чинною на час укладання сторонами договору від 01.09.2009 р., договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, державна реєстрація договору від 01.09.2009 р. не здійснена, а відповідно із цим договір оренди земельної ділянки, який сторони мали на меті приховати, насправді не був вчинений, а відповідно із цим відносини сторін не можуть регулюватися не вчиненим правочином.

За таких обставин суд 1 інстанції правомірно визнав недійсним з власної ініціативи договір від 01.09.2009 р. на підставі ч.ч.1, 5 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга ПТУ №17 підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Миколаївської області від 21.05.15 р. - без змін.

Згідно із ст.49 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Професійно - технічного училища №17 залишити без задоволення, рішення господарського суду Миколаївської області від 21.05.2015 р. - без змін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 07.08. 2015р.

Головуючий суддя Петров М.С.

Суддя Разюк Г.П.

Суддя Колоколов С.І.