Рішення

від 05.08.2015 по справі 910/12806/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2015Справа №910/12806/15

За позовомЗаступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства освіти та науки України, Міністерства культури України та Державного підприємства «Об'єднання по торгівлі та постачанню» до 1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Провідна видавнича група» за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача : 1. Державна наукова установа "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти" 2. Інститут модернізації змісту освіти 3. Інститут освітньої аналітики про визнання недійсними наказів та договору оренди нерухомого майна Суддя Яковенко А.В.

Представники сторін:

від прокуратуриАтаєва Д.К., посвідчення №027469 від 24.07.2014р. від позивача 1Костюченко О.В. дов. №9/1-9-12 від 23.01.2015р. від позивача 2не з'явилися від позивача 3 -не з'явилися від відповідача 1 -Кошман А.С. посвідчення №260 від 05.06.2012 від відповідача 2Бачинська А.Ю. дов. б/н від 15.06.2015р. Ісаєнко О.В. дов. б/н від 15.06.2015р. від третьої особи 1Гончар Б.В. дов. №14.1/10-850 від 16.06.2015р. від третьої особи 2не з'явилися від третьої особи 3не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства освіти та науки України, Міністерства культури України та Державного підприємства «Об'єднання по торгівлі та постачанню» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву та Товариства з обмеженою відповідальністю «Провідна видавнича група» про визнання недійсними наказів та договору оренди нерухомого майна.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 22.11.2011 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю «Провідна видавнича група» укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №6017 з порушенням процедури грошової оцінки пам'яток архітектури та погодження передачі об'єкта оренди з органом охорони культурної спадщини, у зв'язку з чим спірний договір, накази №1415 від 07.10.2011, №1709 від 17.11.2011 є недійсними.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2015 порушено провадження у справі №910/12806/15, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державну наукову установу «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти», та призначено розгляд вказаної справи на 17.06.2015.

16.06.2015 на адресу Господарського суду міста Києва від Державної наукової установи «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти» надійшли письмові пояснення по суті справи, відповідно до яких просив суд вирішити спір відповідно до законодавства України.

17.06.2015 на адресу Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Провідна видавнича група» надішли відзив на позовну заяву, відповідно до якого просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог, та заява про застосування строків позовної давності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2015 розгляд справи №910/12806/15 відкладався на 15.07.2015 у відповідності до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

15.07.2015 на адресу Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Провідна видавнича група» надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2015 продовжено строк розгляду справи на 15 днів, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Інститут модернізації змісту освіти та Інститут освітньої аналітики, та відкладено розгляд справи на 29.07.2015.

29.07.2015 на адресу Господарського суду міста Києва від Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву надійшли заперечення №30-1-/7727 від 28.07.2015 на позовну заяву, відповідно до яких просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2015 розгляд справи №910/12806/15 відкладено на 05.08.2015 відповідно до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Прокурор в судове засідання 05.08.2015 з'явився, надав додаткові документи для долучення до матеріалів справи, пояснення по суті спору, відповідно до яких просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник позивача-1 у судове засідання 05.08.2015 з'явився, надав пояснення по суті справи, відповідно до яких підтримав вимоги, викладені у позовній заяві.

Представники позивача-2, позивача-3 у судове засідання 05.08.2015 не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, вимог ухвали суду не виконали.

Представник відповідача-1 у судове засідання 05.08.2015 з'явився, надав пояснення по суті справи, відповідно до яких просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представники відповідача-2 у судове засідання 05.08.2015 з'явилися, надали пояснення по суті справи, відповідно до яких просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник третьої особи-1 у судове засідання 05.08.2015 з'явився, надав пояснення по суті справи, відповідно до яких підтримав вимоги, викладені в позовній заяві.

Представники третьої особи-2 та третьої особи-3 у судове засідання 05.08.2015 не з'явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, вимог ухвали суду не виконали, заяв та клопотань не подавали.

Відповідно до абзацу 3 п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач-2, позивач-3, третя особа-2, третя особа-3 повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання що позивач-2, позивач-3, третя особа-2, третя особа-3 були належним чином повідомлені, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних у матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст.ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/12806/15.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 05.08.2015 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача-1, відповідача-1, відповідача-2, третьої особи-1, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.11.2011 на підставі наказів Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву №1415 від 07.10.2011 та №1709 від 17.11.2011 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (далі - Орендодавець, Відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Провідна видавнича група» (далі - Орендар, Відповідач-2) укладено Договір оренди №6017 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення (далі - Майно) загальною площею 1 171,70 кв. м. (в т.ч.: 411,50 кв.м. - в підвалі будівлі, 760,20 кв.м. - на третьому поверсі будівлі), розміщене за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 37, що перебуває на балансі Державної наукової установи «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти», ідентифікаційний код ЄДРПОУ 34048312 (далі - Балансоутримувач, Третя особа-1), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31 серпня 2011 року і становить 8 420 000,00 грн. без ПДВ.

Майно передається в оренду з метою розміщення видавництва друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції, що видається українською мовою (п. 1.2. Договору).

Згідно з п.п. 2.1., 2.4. Договору Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та Акта приймання-передавання Майна. Обов'язок щодо складання Акта приймання-передавання покладається на Орендодавця.

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 за №786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - вересень 2011 року 28 094,73 грн.

Приписами п. 3.6. Договору передбачено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Пунктом 10.1. Договору сторони погодили, що цей Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 22 листопада 2011 року до 22 жовтня 2014 року включно.

14.02.2013 сторони уклали Договір №6017/01 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна №6017 від 22.11.2011, відповідно до якого п. 1.1. Договору виклали у наступній редакції: «Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення (далі - Майно), загальною площею 1 171,70 кв.м. (в т.ч.: 411,50 кв.м. - в підвалі будівлі, 720,20 кв.м. - на третьому поверсі будівлі), розміщене за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 37, що перебуває на балансі Державного підприємства «Об'єднання по торгівлі та постачанню», код ЄДРПОУ 02124551 (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.08.2011 і становить 8 420 000,00 грн. без урахування ПДВ».

Пунктом 4 Договору №6017/01 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна №6017 від 22.11.2011 сторони виклали п. 3.6. Договору у наступній редакції: «Орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж».

23.05.2013 сторони уклали Договір №6017/02 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна №6017 від 22.11.2011, відповідно до якого внесли зміни до певних умов Договору.

29.10.2014 сторони уклали Договір №6017/03 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна №6017 від 22.11.2011, відповідно до п. 2. якого сторони домовились, що Орендар зобов'язується забезпечити проведення незалежної оцінки орендованого згідно договору оренди №6017 від 22 листопада 2011 року нерухомого майна, що є державною власністю, на нову дату 30.08.2014, відповідно до вимог Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 за №1440; укласти договір про внесення змін до договору оренди №6017 від 22 листопада 2011 року зі зміною вартості об'єкту оренди, визначеною згідно з новим звітом, та як наслідок зміною орендної плати за базовий (переший) місяць оренди; сплатити різницю в орендній платі, якщо така виникне внаслідок переоцінки орендованого державного нерухомого майна, з дати на яку зроблено звіт про незалежну оцінку.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч.1. ст. 760 ЦК України).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 793 ЦК України передбачено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що передача об'єкта оренди відбулася 22.11.2011 відповідно до умов Договору оренди №6017 від 22.11.2011, що підтверджується належним чином засвідченою копіює Акту приймання-передавання, підписаного уповноваженими представниками Відповідача-1, Відповідача-2 та Третьої особи-1 та скріпленого їх печатками.

Заступник Генерального прокурора України звертаючись до суду в інтересах держави в особі Міністерства освіти та науки України, Міністерства культури України та Державного підприємства «Об'єднання по торгівлі та постачанню» свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що укладення Договору відбулося з порушенням процедури грошової оцінки пам'яток архітектури та погодження передачі об'єкта оренди з органом охорони культурної спадщини, у зв'язку з чим спірний Договір та накази №1415 від 07.10.2011, №1709 від 17.11.2011 є недійсними.

Відповідачі заперечували проти позову з тих підстав, що Відповідач-1 звертався до Позивача-1, який Листом №1/11-9803 від 19.10.2011 погодив передачу в оренду Майна, зауважень щодо будівлі щодо належності будівлі до об'єктів культурної спадщини та відсутності згоди органу культурної спадщини не надано.

Крім того, Відповідач-2 у своїх письмових поясненнях вказував, що Звіт про незалежну оцінку вартості вбудованих нежитлових приміщень загальною площею 1 171,7 кв.м., складений ТОВ «Слав-Консалтинг» від 31.08.2011, був предметом рецензування Громадської організації «Всеукраїнська Асоціація Фахівців Оцінки», яка у своєму висновку зазначила, що «врахування суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Слав-Консалтинг» факту, що об'єкт оцінки є пам'яткою місцевого значення не могло б вплинути на величину визначеної вартості в сторону її збільшення».

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частина 2 даної статті передбачає, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При цьому, за змістом ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У відповідності до приписів ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» істотними умовами договору оренди є зокрема об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.

За змістом ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 за №11 за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

Як зазначено у п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 за № 11 у силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

При цьому не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).

У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо.

Проаналізувавши умови Договору, суд приходить до висновку про погодження його сторонами усіх істотних для даного Договору умов, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про його укладеність.

У силу припису частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей).

Обґрунтовуючи підстави для визнання спірного Договору та наказів Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву №1415 від 07.10.2011 та №1709 від 17.11.2011 недійсними, Прокурор вказує на укладення Договору без врахування постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 №1447, якою затверджено Методику грошової оцінки пам'яток, у зв'язку з якою визначається процедура проведення грошової оцінки пам'яток археології, історії, монументального мистецтва, архітектури та містобудування, та в порушення приписів ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», відповідно до яких об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

З матеріалів справи вбачається, що Майно, яке розміщене за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 37, є об'єктом культурної спадщини, відповідно до наказу Міністерства культури і туризму України від 15.09.2010 за №706/0/16-10, якому присвоєно охоронний №633-Кв.

Указане підтверджується наданим безпосередньо Відповідачем-1 охоронним договором на пам'ятку культурної спадщини №3004 від 28.07.2014, укладеного між Управлінням охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації та Державним підприємством «Об'єднання по торгівлі та постачанню».

Крім того, у матеріалах справи наявний Паспорт об'єкта культурної спадщини, який розташований за адресою: м. Київ, Подільський район, вул. Сагайдачного, 37.

За визначенням статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини: об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль). їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного. естетичною, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність: нерухомий об'єкт культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності: пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам'ятки.

Відповідно до ч. 2, 3, 4 ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу). Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини видає власнику пам'ятки або уповноваженому ним органу свідоцтво про реєстрацію об'єкта культурної спадщини як пам'ятки. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини надає органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органам охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, відповідним виконавчим органам сільської, селищної, міської ради витяги з Реєстру щодо пам'яток, які розташовані на їхніх територіях.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про охорону культурної спадщини» кожна пам'ятка має майнову цінність, що обчислюється у грошовій одиниці України. Пам'ятки підлягають грошовій оцінці за нормативами і методиками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до п. 3. Методики грошової оцінки пам'яток, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 за №1447 дія цієї Методики поширюється на випадки проведення суб'єктами оціночної діяльності грошової оцінки пам'яток та щойно виявлених об'єктів культурної спадщини до вирішення питання про занесення їх до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а саме: відчуження; передачі у володіння, користування, управління; передачі в оренду; переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку; передачі в заставу; передачі до статутного фонду господарського товариства; страхування; інші випадки, передбачені законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що при укладенні спірного Договору Відповідач-1 та Відповідач-2 керувалися Методикою розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 за №786 (зі змінами), що, на думку, Прокурора свідчить про невірність визначення орендної плати.

Разом з тим, у матеріалах справи наявний Висновок №6/15 від 15.06.2015, складений Громадською організацією «Всеукраїнська Асоціація Фахівців Оцінки», відповідно до якого «Врахування суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Слав-Консалтинг» факту, що об'єкт оцінки є пам'яткою місцевого значення не могло б вплинути на величину визначеної вартості в сторону її збільшення».

Крім того, у матеріалах справи наявний наданий Товариством з обмеженою відповідальністю «Ріал Епрейз» новий Звіт №20141027/1 від 27.10.2014 про незалежну оцінку нежитлових приміщень загальною площею 1 171,70 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Сагайдачного, 37, відповідно до якого розрахунок базової відновної вартості кубічного метра будівлі здійснювався відповідно до урахування коефіцієнтів цінності, що властива пам'ятці архітектури та містобудування.

Представники Відповідача-1 та Відповідача-2 у судовому засіданні вказували, що на даний час керуються саме вищевказаним Звітом №20141027/1 від 27.10.2014 при визначенні розміру орендної плати.

Згідно з п. 3.6. Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2014 у справі №1-10/2004 (справа про «охоронюваний законом інтерес») поняття «охоронюваний законом інтерес», означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції (254к/96-ВР) і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Тобто одним з конститутивних елементів «охоронюваного законом інтересу» однієї особи є те, що він не може порушувати законні права та інтереси інших осіб, спрямований виключно на задоволення незаборонених законодавством потреб шляхом користування наданими правами.

При цьому, судом врахована позиція Верховного Суду України у справі №3-4080к07 від 04.12.2007, відповідно до якої недотримання сторонами положень Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна може бути підставою лише для внесення змін до умов договору оренди в цій частині, тобто приведення її у відповідність з вимогами Закону, а не про визнання такого Договору недійсним.

Таким чином, Прокурором не доведено в чому саме полягає порушення охоронюваних інтересів держави при укладенні спірного Договору, у результаті чого доводи Прокурора є необґрунтованими та відхиляються судом.

З приводу обов'язкового погодження спеціально уповноваженого органу з охорони культурної спадщини для укладення Договору, судом встановлено наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» дозвільна система у сфері господарської діяльності - сукупність урегульованих законодавством відносин, які виникають між дозвільними органами, адміністраторами та суб'єктами господарювання у зв'язку з видачею документів дозвільного характеру;

дозвільні органи - органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, а також підприємства, установи, організації, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру;

документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ, який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності і без наявності якого суб'єкт господарювання не може провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності;

місцеві дозвільні органи - міські ради та їх виконавчі органи, районні та районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації, територіальні (місцеві) органи центральних органів виконавчої влади, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру від свого імені, а також підприємства, установи, організації, що у випадках, передбачених законом, уповноважені видавати документи дозвільного характеру і можуть залучатися до проведення експертизи та обстеження, необхідних для видачі документів дозвільного характеру, у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці;

об'єкт, на який видається документ дозвільного характеру, - земельна ділянка, споруда, будівля, приміщення, устаткування, обладнання та механізми, що вводяться в експлуатацію або проектуються, окрема операція, господарська діяльність певного виду, робота та послуга.

Статтею 2 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» визначено, що його дія поширюється на дозвільні органи, адміністраторів, уповноважений орган та суб'єктів господарювання, які мають намір провадити або провадять господарську діяльність, і не поширюється на відносини у сфері ліцензування господарської діяльності, захисту економічної конкуренції, а також на дозвільну систему, яка поширюється на операції зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими матеріалами і речовинами, сильнодіючими отруйними речовинами, дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії.

Таким чином, суд приходить до висновку, що погодження органу охорони культурної спадщини є документом дозвільного характеру в розумінні ст. 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Згідно зі ст. 11 «Прикінцеві положення» Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» цей Закон набирає чинності через три місяці з дня його опублікування, крім частини першої статті 4, яка набирає чинності через один рік з дня опублікування цього Закону. Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Враховуючи те, що Закон України «Про охорону культурної спадщини» був прийнятий 08.06.2000, тобто до набрання чинності Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (06.09.2005) Закон України «Про охорону культурної спадщини» діє лише у тій частині, що не суперечить положенням Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»

Відповідно до ч. 4 ст.4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» у редакції, що діяла на момент укладення договору, у разі надання на підставі договору оренди чи інших договорів у тимчасове користування приміщень та обладнання за умови збереження виду діяльності і стану цих приміщень та обладнання від орендаря або іншого користувача не вимагається отримання документа дозвільного характеру на їх використання (експлуатацію), крім потенційно небезпечних об'єктів та в разі експлуатації машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, якщо інше не встановлено законом

З урахуванням вищевикладеного, не отримання згоди органу охорони культурної спадщини на укладення договору оренди не є підставою для визнання недійсними наказу ФДМ України від 17.11.2011 року №1709 про прийняття рішення щодо укладення договору оренди державного нерухомого майна, визнання недійсним договору оренди від 22.11.2011 (зі змінами від 14.02.2013, 23.05.2013, 29.10.2014), укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України та ТОВ «Провідна видавнича група», щодо передачі в строкове платне користування нежитлових приміщень загальною площею 1171.7 кв.м. по вул. Сагайдачного, 37 у м. Києві.

За змістом ст. 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону. У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець, за умови відсутності заборони на передачу майна в оренду, у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном.

Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди.

У відповідності до чинного законодавства України, а саме ч. 1 ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» - орендодавцями є: Фонд державного майна України, його регіонального відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук.

Крім того, ч. 1 ст.5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» кореспондується зі ст. 287 Господарського кодексу України, якою встановлено, що Фонд державного майна України, його регіональні відділення є орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом.

Законом України «Про управління об'єктами державної власності» визначено, що управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань: надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі; виконують інші передбачені законодавством функції з управління об'єктами державної власності (ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності»).

Таким чином, сторонами дотримано вимоги суб'єктного складу Договору, відповідно до яких Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву, як спеціально уповноважений держаний орган у сфері управління об'єктами державної власності, був наділений повноваженнями на укладання спірного Договору та видачі наказів №1415 від 07.10.2011 та №1709 від 17.11.2011.

Матеріали справи не містять доказів наявності винної, протиправної поведінки Відповідача-1 та Відповідача-2 під час укладення спірного Договору.

Судом також враховано, що відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини» 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції..

При цьому, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, згідно ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 «Стретч проти Сполученого Королівства» майном у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором , укладеним з органом публічної влади.

При цьому, рішенням Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 «Стретч проти Сполученого Королівства» встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Тобто, визнання недійсним Договору, згідно якого орендар отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього права на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Аналогічну правову позицію наведено в постанові Вищого господарського України від 13.07.2014 у справі №910/1354/13 та постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі №21-8во07.

Стосовно наявності підстав для визнання наказів №1415 від 07.10.2011 та №1709 від 17.11.2011 та Договору недійсним саме згідно зі ст. 215 ЦК України, то суд зазначає, що Прокурором не наведено обґрунтованих доводів та не надано суду доказів на підтвердження існування обставин, що можуть вважатись такими підставами (ч.ч. 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України).

Отже за відсутності доказів зворотного, спірний Договір оренди та накази №1415 від 07.10.2011, №1709 від 17.11.2011 вважається судом такими, що відповідають вимогам закону, а тому у суду відсутні підстави для визнання їх недійсними.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Прокурором не були надані суду належні та допустимі докази на підтвердження викладеного в позові.

При цьому, судом не приймається до уваги заява Відповідача-2 про застосування строків позовної давності у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог (п.2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 за №10)

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, у якому відмовлено у задоволенні позовних вимог, покладаються на Позивача.

За таких обставин, на підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 49, 82-85,Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

3. Дата складання повного тексту рішення 07.08.2015.

Суддя А.В.Яковенко