Постанова

від 19.10.2015 по справі 910/12806/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2015 р. Справа№ 910/12806/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Ткаченка Б.О.

Синиці О.Ф.

при секретарі Волуйко Т.В.

представники сторін:

прокурор: Атаєва Д.К. - посвідчення № 027 469 від 24.07.2014;

позивача 1: Павлишин В.І. - довіреність № 911-9-198 від 04.09.2015;

позивача 2: не з'явився;

позивача 3: не з'явився;

відповідача 1: Гнатюк О.В. - довіреність № 03 від 15.01.2015;

відповідача 2: Ісаєнко О.В. - довіреність б/н від 15.06.2015; Бачинська А.Ю. - довіреність б/н від 15.06.2015;

третьої особи 1: не з'явився;

третьої особи 2: не з'явився;

третьої особи 3: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора України

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.08.2015

у справі № 910/12806/15 (суддя Яковенко А.В.)

за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства освіти та науки України, Міністерства культури України та Державного підприємства "Об'єднання по торгівлі та постачанню"

до 1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Провідна видавнича група"

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні

позивача: 1. Державна наукова установа "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти", 2. Інститут модернізації змісту освіти , 3. Інститут освітньої аналітики

про визнання недійсними наказів та договору оренди нерухомого майна

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.08.2015 у справі № 910/12806/15 відмовлено у задоволенні позову заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства освіти та науки України, Міністерства культури України та Державного підприємства "Об'єднання по торгівлі та постачанню" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву та Товариства з обмеженою відповідальністю "Провідна видавнича група" про визнання недійсними наказів та договору оренди нерухомого майна.

Не погодившись із вказаним рішенням, Заступник Генерального прокурора України подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2015 року у справі №910/12806/15 та прийняти нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, оскільки при передачі в оренду приміщень за спірним договором не було отримано погодження відповідного органу охорони культурної спадщини, що є підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора України по справі № 910/12806/15 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Зеленін В.О., судді: Синиця О.Ф., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.09.2015 колегію суддів у зазначеному складі прийнято до розгляду справу № 910/12806/15. Розгляд апеляційної скарги призначений на 19.10.2015.

21.09.2015 відповідач 2 подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи. Та прийняте у відповідності до норм чинного законодавства.

19.10.2015 відповідач 2 подав клопотання про залучення доказів - відповіді Департаменту культури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо орендованого будинку.

19.10.2015 позивачі 2, 3 та треті особи повноважних представників в судове засідання не направили, про причини неявки суд не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення ухвали суду.

З метою не порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів вважає за необхідне здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами та за відсутності представників позивачів 2, 3 та третіх осіб.

19.10.2015 в судовому засіданні прокурор та представник позивача 1 підтримали апеляційну скаргу, просили скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Представники відповідачів заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили залишити оскаржуване рішення без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та присутніх представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

07.10.2011 відповідачем 1 - Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києва прийнятий наказ № 1415 "Про затвердження висновку про вартість майна", наказано затвердити висновок суб'єкта оціночної діяльності - ТОВ "СлавКонсалтинг" про вартість майна - нежитлових приміщень загальною площею 1171,7 м.кв., розташованих за адресою: м.Київ, вул.Сагайдачного, 37, які перебувають на балансі ДНУ "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти" станом на 31.08.2011 р., з метою розрахунку орендної плати.

17.11.2011 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києва прийнятий наказ № 1709 "Про прийняття рішення щодо укладання договору оренди державного нерухомого майна за адресою: м.Київ, вул.П.Саксаганського, 37", яким, за результатами вивчення попиту на об'єкт оренди, вирішено укласти договір оренди державного нерухомого майна з єдиним заявником.

22.11.2011 на підставі вказаних наказів Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву №1415 від 07.10.2011 та №1709 від 17.11.2011 між відповідачем 1 - Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву, як Орендодавцем, та відповідачем 2 - Товариством з обмеженою відповідальністю "Провідна видавнича група", як Орендарем, було укладено Договір оренди №6017 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення (далі - Майно) загальною площею 1 171,70 кв. м. (в т.ч.: 411,50 кв.м. - в підвалі будівлі, 760,20 кв.м. - на третьому поверсі будівлі), розміщене за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 37, що перебуває на балансі третьої особи 1 - Державної наукової установи "Інститут інноваційних технологій і змісту освіти", ідентифікаційний код ЄДРПОУ 34048312, як Балансоутримувача, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31 серпня 2011 року і становить 8 420 000,00 грн. без ПДВ.

Пунктом 1.2. Договору встановлено, що майно передається в оренду з метою розміщення видавництва друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції, що видається українською мовою.

Згідно з п.п. 2.1., 2.4. Договору Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та Акта приймання-передавання Майна. Обов'язок щодо складання Акта приймання-передавання покладається на Орендодавця.

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 за №786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - вересень 2011 року 28 094,73 грн.

У п. 3.6. Договору передбачено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Відповідно до п. 10.1. Договору цей Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 22 листопада 2011 року до 22 жовтня 2014 року включно.

14.02.2013 відповідачі уклали Договір №6017/01 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна №6017 від 22.11.2011, відповідно до якого п. 1.1. Договору виклали у наступній редакції: "Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення (далі - Майно), загальною площею 1 171,70 кв.м. (в т.ч.: 411,50 кв.м. - в підвалі будівлі, 720,20 кв.м. - на третьому поверсі будівлі), розміщене за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 37, що перебуває на балансі Державного підприємства "Об'єднання по торгівлі та постачанню", код ЄДРПОУ 02124551 (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.08.2011 і становить 8 420 000,00 грн. без урахування ПДВ".

Пунктом 4 Договору №6017/01 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна №6017 від 22.11.2011 відповідачі виклали п. 3.6. Договору у наступній редакції: "Орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж".

23.05.2013 відповідачі уклали Договір №6017/02 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна №6017 від 22.11.2011, відповідно до якого внесли зміни до окремих умов Договору.

29.10.2014 відповідачі уклали Договір №6017/03 про внесення змін до Договору оренди нерухомого майна №6017 від 22.11.2011, відповідно до п.1 1 якого продовжили Договір оренди №6017 від 22 листопада 2011 року строком 2 роки та 11 місяців, до 22 вересня 2017 року, а у п. 2. Договору відповідачі домовились, що Орендар зобов'язується забезпечити проведення незалежної оцінки орендованого згідно договору оренди №6017 від 22 листопада 2011 року нерухомого майна, що є державною власністю, на нову дату 30.08.2014, відповідно до вимог Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 за №1440; укласти договір про внесення змін до договору оренди №6017 від 22 листопада 2011 року зі зміною вартості об'єкту оренди, визначеною згідно з новим звітом, та як наслідок зміною орендної плати за базовий (переший) місяць оренди; сплатити різницю в орендній платі, якщо така виникне внаслідок переоцінки орендованого державного нерухомого майна, з дати на яку зроблено звіт про незалежну оцінку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Вказаний Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 793 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Матеріалами справи підтверджується, що передача об'єкта оренди відповідно до умов Договору оренди №6017 від 22.11.2011 відбулась 22.11.2011, що підтверджується копією Акту приймання-передавання, підписаного уповноваженими представниками Відповідача 1, Відповідача 2 та Третьої особи 1 (як Балансоутримувачем) та скріпленого їх печатками.

Заступник Генерального прокурора України звертаючись до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства освіти та науки України, Міністерства культури України та Державного підприємства "Об'єднання по торгівлі та постачанню" свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що укладення Договору відбулося з порушенням процедури грошової оцінки пам'яток архітектури та погодження передачі об'єкта оренди з органом охорони культурної спадщини, у зв'язку з чим спірний Договір та накази №1415 від 07.10.2011, №1709 від 17.11.2011 підлягають визнанню недійсними.

У суді першої інстанції відповідачі заперечували проти позову посилаючись на те, що відповідач 1 звертався до позивача 1 - Міністерства освіти та науки України, який листом №1/11-9803 від 19.10.2011 погодив передачу в оренду Майна, зауважень щодо будівлі щодо належності будівлі до об'єктів культурної спадщини та відсутності згоди органу культурної спадщини не надано. Також відповідач 2 у своїх письмових поясненнях вказував, що Звіт про незалежну оцінку вартості вбудованих нежитлових приміщень загальною площею 1 171,7 кв.м., складений ТОВ "Слав-Консалтинг" від 31.08.2011, був предметом рецензування Громадської організації "Всеукраїнська Асоціація Фахівців Оцінки", яка у своєму висновку зазначила, що "врахування суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "Слав-Консалтинг" факту, що об'єкт оцінки є пам'яткою місцевого значення не могло б вплинути на величину визначеної вартості в сторону її збільшення".

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора, місцевий господарський суд визнав їх необґрунтованими та підлягаючими задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору, згідно ст.628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Так, згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При цьому, за змістом ч. 3 ст. 180 ГК України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до положень ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди є зокрема об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При розгляді суд першої інстанції вірно виходив з того, що договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.

Так, за змістом ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що відповідачами погодженні усі істотні для даного Договору умови, у зв'язку з чим Договір є укладеним.

Підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого ЦК України, саме на момент вчинення правочину (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як було зазначено вище, обґрунтовуючи підстави для визнання спірного Договору та наказів Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву №1415 від 07.10.2011 та №1709 від 17.11.2011 недійсними, прокурор вказав на те, що укладення Договору відбулось без врахування постанови Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 №1447, якою затверджено Методику грошової оцінки пам'яток, у зв'язку з якою визначається процедура проведення грошової оцінки пам'яток археології, історії, монументального мистецтва, архітектури та містобудування, та в порушення приписів ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", відповідно до яких об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Доказами, наявними у матеріалах справи, підтверджується, що нерухоме майно - нежилі приміщення, які розміщені за адресою: м. Київ, вул. П. Сагайдачного, 37, є об'єктом культурної спадщини, відповідно до наказу Міністерства культури і туризму України від 15.09.2010 за №706/0/16-10, якому присвоєно охоронний №633-Кв.

Щодо вказаного приміщення також укладено Охоронний договір на пам'ятку культурної спадщини №3004 від 28.07.2014, між Управлінням охорони культурної спадщини Київської міської державної адміністрації та Державним підприємством "Об'єднання по торгівлі та постачанню" та складений Паспорт об'єкта культурної спадщини, який розташований за адресою: м. Київ, Подільський район, вул. Сагайдачного, 37.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам'ятки.

Згідно з ч. 2, 3, 4 ст. 14 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об'єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам'ятки вноситься до Переліку об'єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об'єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об'єкта або уповноважений ним орган (особу). Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини видає власнику пам'ятки або уповноваженому ним органу свідоцтво про реєстрацію об'єкта культурної спадщини як пам'ятки. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини надає органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органам охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, відповідним виконавчим органам сільської, селищної, міської ради витяги з Реєстру щодо пам'яток, які розташовані на їхніх територіях.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про охорону культурної спадщини" кожна пам'ятка має майнову цінність, що обчислюється у грошовій одиниці України. Пам'ятки підлягають грошовій оцінці за нормативами і методиками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Так, пунктом 3. Методики грошової оцінки пам'яток, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 за №1447 визначено, що дія цієї Методики поширюється на випадки проведення суб'єктами оціночної діяльності грошової оцінки пам'яток та щойно виявлених об'єктів культурної спадщини до вирішення питання про занесення їх до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а саме: відчуження; передачі у володіння, користування, управління; передачі в оренду; переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку; передачі в заставу; передачі до статутного фонду господарського товариства; страхування; інші випадки, передбачені законодавством.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, при укладенні спірного Договору відповідачі керувалися Методикою розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 за №786 (зі змінами), що, за доводами, прокурора свідчить про невірність визначення орендної плати.

Однак, згідно Висновку №6/15 від 15.06.2015, складеного Громадською організацією "Всеукраїнська Асоціація Фахівців Оцінки", врахування суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "Слав-Консалтинг" факту, що об'єкт оцінки є пам'яткою місцевого значення не могло б вплинути на величину визначеної вартості в сторону її збільшення.

Також, згідно наявного у матеріалах справи Звіту №20141027/1 від 27.10.2014 про незалежну оцінку нежитлових приміщень загальною площею 1 171,70 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Сагайдачного, 37, виготовленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріал Епрейз", розрахунок базової відновної вартості кубічного метра будівлі здійснювався відповідно до урахування коефіцієнтів цінності, що властива пам'ятці архітектури та містобудування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що недотримання сторонами положень Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна може бути підставою лише для внесення змін до умов договору оренди в цій частині, тобто приведення її у відповідність з вимогами Закону, а не про визнання такого Договору недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

При цьому у зазначеному Законі не встановлено правових наслідків непогодження договорів оренди майна, яка є об'єктом культурної спадщини.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" дозвільна система у сфері господарської діяльності - сукупність урегульованих законодавством відносин, які виникають між дозвільними органами, адміністраторами та суб'єктами господарювання у зв'язку з видачею документів дозвільного характеру; дозвільні органи - органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, а також підприємства, установи, організації, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру; документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ, який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності і без наявності якого суб'єкт господарювання не може провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

Статтею 2 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" визначено, що його дія поширюється на дозвільні органи, адміністраторів, уповноважений орган та суб'єктів господарювання, які мають намір провадити або провадять господарську діяльність, і не поширюється на відносини у сфері ліцензування господарської діяльності, захисту економічної конкуренції, а також на дозвільну систему, яка поширюється на операції зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими матеріалами і речовинами, сильнодіючими отруйними речовинами, дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що, що погодження органу охорони культурної спадщини є документом дозвільного характеру в розумінні ст. 1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".

Згідно зі ст. 11 "Прикінцеві положення" Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" цей Закон набирає чинності через три місяці з дня його опублікування, крім частини першої статті 4, яка набирає чинності через один рік з дня опублікування цього Закону. Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Тому, враховуючи те, що Закон України "Про охорону культурної спадщини" був прийнятий 08.06.2000, тобто до набрання чинності Законом України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" (06.09.2005) суд першої інстанції дійшов ґрунтовного висновку про те, що Закон України "Про охорону культурної спадщини" діє лише у тій частині, що не суперечить положенням Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності"

Так, відповідно до ч. 4 ст.4-1 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" у редакції, що діяла на момент укладення спірного договору, у разі надання на підставі договору оренди чи інших договорів у тимчасове користування приміщень та обладнання за умови збереження виду діяльності і стану цих приміщень та обладнання від орендаря або іншого користувача не вимагається отримання документа дозвільного характеру на їх використання (експлуатацію), крім потенційно небезпечних об'єктів та в разі експлуатації машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, якщо інше не встановлено законом

Враховуючи зазначені норми, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що неотримання згоди органу охорони культурної спадщини на укладення договору оренди не є підставою для визнання недійсними наказу ФДМ України від 17.11.2011 року №1709 про прийняття рішення щодо укладення договору оренди державного нерухомого майна, визнання недійсним договору оренди від 22.11.2011 (зі змінами від 14.02.2013, 23.05.2013, 29.10.2014), укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України та ТОВ "Провідна видавнича група", щодо передачі в строкове платне користування нежитлових приміщень загальною площею 1171.7 кв.м. по вул. Сагайдачного, 37 у м. Києві.

Так, за змістом ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону. У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець, за умови відсутності заборони на передачу майна в оренду, у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном. Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди.

У відповідності до положень чинного законодавства, а саме ч. 1 ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" - орендодавцями є: Фонд державного майна України, його регіонального відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук.

Зазначені положення частини 1 ст.5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" кореспондуються зі ст. 287 ГК України, якою встановлено, що Фонд державного майна України, його регіональні відділення є орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом.

Також Законом України "Про управління об'єктами державної власності" визначено, що управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань: надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі; виконують інші передбачені законодавством функції з управління об'єктами державної власності (ст. 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності").

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, сторонами дотримано вимоги суб'єктного складу Договору, відповідно до яких Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву, як спеціально уповноважений держаний орган у сфері управління об'єктами державної власності, був наділений повноваженнями на укладання спірного Договору та видачі наказів №1415 від 07.10.2011 та №1709 від 17.11.2011. При цьому матеріали справи не містять доказів наявності винної, протиправної поведінки відповідачів під час укладення спірного Договору.

Відповідно до ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції" ратифікована Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), підписана від імені України 9 листопада 1995 року, Перший Протокол, протоколи №4 і №7 до Конвенції, підписані від імені України 19 грудня 1996 року та Протоколи №2 і №11 до Конвенції, підписані від імені України 9 листопада 1995 року у м. Страсбурзі із застереженнями.

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, згідно ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Необхідно зазначити, що крім традиційної для України концепції власності (рухоме і нерухоме майно) та прав, що пов'язані з відносинами власності між особами (акції, інтелектуальна власність тощо), власністю в розумінні ст.1 Першого Протоколу до Конвенції є оренда майна. Так, у справі "Меллахер та Інші проти Австрії" (1989р.) Європейський Суд з прав людини вказав, що право на укладення договору оренди є частиною права власності (право володіння та користування) і тому дане право є одним із аспектів права власності. Крім цього, власністю в розумінні ст.1 Першого Протоколу є і "законні сподівання" на отримання на підставі закону майна для забезпечення своєї діяльності (справа Компанія Пайн Веллі девелопментс ЛТД проти Ірландії (1991р.), а згідно рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства " (2003 р.) майном у значенні статті 1 Першого протоколу вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

При цьому, місцевий господарський суд вірно врахував, що рішенням Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Отже, визнання недійсним Договору, згідно якого орендар отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього права на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим. Аналогічну правову позицію наведено в постанові Вищого господарського України від 13.07.2014 у справі №910/1354/13 та постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі №21-8во07.

Також, суд першої інстанції, стосовно наявності підстав для визнання наказів №1415 від 07.10.2011 та №1709 від 17.11.2011 та Договору недійсним саме згідно зі ст. 215 ЦК України, вірно зазначив, що прокурором не наведено обґрунтованих доводів та не надано суду доказів на підтвердження існування обставин, що можуть вважатись такими підставами (ч.ч. 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України). Тому спірний Договір оренди та накази №1415 від 07.10.2011, №1709 від 17.11.2011 обґрунтовано визнані місцевим господарським судом такими, що відповідають вимогам закону, а тому відсутні підстави для визнання їх недійсними.

Окрім цього, колегією суддів враховано те, що відповідач 2 є видавничою групою, майно за спірним Договором передано йому в оренду з метою розміщення видавництва друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції, що видається українською мовою, а відповідно до Закону України "Про видавничу справу" державна політика у видавничій справі спрямовується на підтримку розвитку національного книговидання, наповнення україномовними виданнями ринку, фондів бібліотек, забезпечення потреб навчальних і наукових закладів. Отже, задоволення позову прокурору порушить не тільки право відповідача 2 на користування орендованим приміщення, але й завдасть шкоди інтересам держави.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2015 у справі № 910/12806/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора України залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2015 у справі № 910/12806/15 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/12806/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді Б.О. Ткаченко

О.Ф. Синиця