Рішення

від 29.07.2015 по справі 910/15102/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2015Справа №910/15102/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ПГВ-Сервіс» доТовариства з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» про стягнення 569 715,41 грн. Суддя Яковенко А.В.

Представники сторін:

від позивача -Пінчук Г.В. директор паспорт серія НК 281420 від 04.03.1997р. від відповідача -не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПГВ-Сервіс» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» про стягнення з останнього заборгованості за Договором поставки №0108 від 01.08.2013 у розмірі 569 715,41 грн., з яких 410 952,60 грн. - основного боргу, 8 219,05 грн. - пені, 5 066,54 грн. - 3% річних, 145 477,22 грн. - інфляційних втрат, крім того просив судові витрати у розмірі 11 394,30 грн. також покласти на відповідача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 01.08.2013 між сторонами укладено Договір поставки №0108, відповідно до якого позивач взяв на себе зобов'язання поставляти дошку перетином 150х50 мм та піддони дерев'яні розміром 800х1200 у власність відповідача, а відповідач прийняти та оплатити вказаний товар, проте, як вказує позивач, в результаті неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань у нього виникла заборгованість у розмірі 410 952,60 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2015 порушено провадження у справі №910/15102/15 та призначено розгляд вказаної справи на 22.07.2015.

В судовому засіданні 22.07.2015 оголошувалася перерва до 29.07.2015 у відповідності до вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у судове засідання 29.07.2015 з'явився, надав пояснення по справі, відповідно до яких просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідача у судове засідання 29.07.2015 не з'явилися, проте 28.07.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва подали клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку неможливістю звірки заборгованості за договором через відпустку головного бухгалтера.

У судовому засіданні обговорювалося клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Представник позивача проти задоволення заявленого клопотання заперечував, стверджуючи, що відповідач не виконує свої зобов'язання щодо добросовісного користування належними йому процесуальними правами, не виявляє взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів відповідача.

Суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю звірки заборгованості за договором, оскільки указані обставини можуть бути встановлені судом у результаті розгляду спору по суті.

Крім того, суд відповідно до ч. 1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України обмежений строком вирішення спору.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/15102/15.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 29.07.2015 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПГВ-Сервіс» (далі - Продавець, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» (далі - Покупець, Відповідач) укладено Договір поставки №0108 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору продавець зобов'язується поставляти дошку перетином 150х50 мм та піддони дерев'яні розміром 800х1200 (далі - Товар), а Покупець приймати та вчасно сплачувати за Товар.

Згідно з п. 6.1 Договору загальна сума останнього складає суму всіх його прибуткових накладних.

Сторони погодили, що Покупець здійснює 100% оплату вартості Товару, протягом 20 календарних банківських днів з моменту отримання Товару, банківським переказом на розрахунковий рахунок Продавця, на підставі рахунку, наданого Продавцем (п. 7.1. Договору).

Пунктом 8.1. Договору встановлено, що поставка Товару здійснюється на умовах DDP (склад Покупця, м. Київ, вул. Промислова, 4б) відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення торгових термінів «Інкотермс» (в редакції 2010 року).

Приписами п. 13.2. Договору передбачено, що за порушення строків оплати Товару Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення, при цьому загальна сума пені не може перевищувати 2% від несплаченої в строк суми.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку Позивача, виконанням Відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленого згідно Договору Товару, у зв'язку з чим Позивач вказує на існування заборгованості за поставлений Товар у розмірі 410 952,60 грн.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується передача Відповідачу товару за видатковими накладними.

Так, на виконання умов Договору Позивачем поставлено, а Відповідачем прийнято Товару за загальну суму 451 665,00 грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані представниками сторін без заперечень та скріплені печатками товариств, а саме:

- №РН-00076 від 07.11.2014 з урахуванням ПДВ на суму 41 265,00 грн.;

- №РН-00077 від 21.11.2014 з урахуванням ПДВ на суму 41 265,00 грн.;

- №РН-00078 від 25.11.2014 з урахуванням ПДВ на суму 41 265,00 грн.;

- №РН-00079 від 28.11.2014 з урахуванням ПДВ на суму 41 265,00 грн.;

- №РН-00080 від 02.12.2014 з урахуванням ПДВ на суму 41 265,00 грн.;

- №РН-00081 від 05.12.2014 з урахуванням ПДВ на суму 41 265,00 грн.;

- №РН-00082 від 12.12.2014 з урахуванням ПДВ на суму 41 265,00 грн.;

- №РН-00084 від 18.12.2014 з урахуванням ПДВ на суму 41 265,00 грн.;

- №РН-00085 від 25.12.2014 з урахуванням ПДВ на суму 41 265,00 грн.;

- №РН-00086 від 27.12.2014 з урахуванням ПДВ на суму 41 265,00 грн.;

- №РН-00087 від 29.12.2014 з урахуванням ПДВ на суму 39 015,00 грн.

Як вказує у своїх письмових поясненнях Позивач, зобов'язання з оплати поставленого Товару Відповідачем виконані не були, у зв'язку з чим у останнього утворилася заборгованість за Договором у розмірі 410 952,60 грн.

Також Позивач зазначає, що з метою досудового врегулювання спору надіслав Відповідачу претензію №б/н від 05.02.2015, з вимогою сплати заборгованості за поставлений Товар, однак, як вказує Позивач, відповіді на вказану претензію Відповідач не надав, розрахунків з останнім не провів.

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України, п. 7.1. Договору Покупець здійснює 100% оплату вартості Товару, протягом 20 календарних банківських днів з моменту отримання Товару, банківським переказом на розрахунковий рахунок Продавця, на підставі рахунку, наданого Продавцем.

Таким чином, після спливу указаного п. 7.1. Договору строку оплати за Товар Покупець вважається таким, що прострочив грошове зобов'язання.

Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у Відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь Позивача, на підставі Договору, за поставлений Товар суми заборгованості у розмірі 451 665,00 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

Разом з тим, суд відзначає, що згідно з п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. Оскільки відповідного клопотання у матеріалах справи немає, господарський суд не вправі виходити за межі заявлених вимог, а саме: стягувати понад указану Позивачем суму основного боргу у розмірі 410 952,60 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача суми основної заборгованості у розмірі 410 952,60 грн. за поставлений Товар є законною та обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню судом.

Крім того, Позивач просить стягнути з Відповідача у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого Товару 8 219,05 грн. - пені, 5 066,54 грн. - 3% річних, 145 477,22 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як зазначалось вище, п. 13.2. Договору передбачено, що за порушення строків оплати Товару Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення, при цьому загальна сума пені не може перевищувати 2% від несплаченої в строк суми.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" №01-8/344 від 11.04.2005 з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено, що Відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку з перерахування коштів не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії останнього є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Судом враховано положення п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013, відповідно до якого щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, враховуючи положення п. 7.1. Договору, п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 за №14, ч. 5. ст. 254 ЦК України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначається відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, суд приходить до висновку, що Відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за видатковими накладними:

- №РН-00076 від 07.11.2014 - з 28.11.2014;

- №РН-00077 від 21.11.2014 - з 12.12.2014;

- №РН-00078 від 25.11.2014 - з 16.12.2014;

- №РН-00079 від 28.11.2014 - з 19.12.2014;

- №РН-00080 від 02.12.2014 - з 23.12.2014;

- №РН-00081 від 05.12.2014 - з 26.12.2014;

- №РН-00082 від 12.12.2014 - з 02.01.2015;

- №РН-00084 від 18.12.2014 - з 09.01.2015;

- №РН-00085 від 25.12.2014 - з 15.01.2015;

- №РН-00086 від 27.12.2014 - з 17.01.2015;

- №РН-00087 від 29.12.2014 - з 20.01.2015.

Здійснивши перевірку наданого Позивачем розрахунку пені за всіма видатковими накладними, з урахуванням договірного обмеженням, згідно якого пеня не може перевищувати 2% від несплаченої в строк суми, суд приходить до висновку, що указана сума у розмірі 8 219,05 грн. є законною та обґрунтованою, а тому підлягає стягненню з Відповідача.

Судом розглянуто вимоги про стягнення з Відповідача 5 066,54 грн. - 3% річних, 145 477,22 грн. - інфляційних втрат, у зв'язку із простроченням останнім виконання грошового зобов'язання на підставі Договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з положеннями пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 за №14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 4.1. вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 за №14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Як встановлено судом, дії Відповідача, який прострочив виконання спірного грошового зобов'язання, є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів Позивача відповідно до норм статті 625 ЦК України.

Здійснивши перевірку наданого Позивачем розрахунку 3% річних у розмірі 5 066,54 грн. та інфляційних втрат у розмірі 145 477,22 грн., суд приходить до висновку, що указані суми розраховані арифметично правильно, вимога є законною та обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню судом.

Таким чином, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПГВ-Сервіс» стосовно стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» є законними та обгрунтованими в щодо стягнення 8 219,05 грн. - пені, 5 066,54 грн. - 3% річних, 145 477,22 грн. - інфляційних втрат, були доведеними Позивачем належними та допустимими доказами, а тому є такими, що підлягають задоволенню судом.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Факт невиконання зобов'язання за Договором належним чином доведений, документально обґрунтований, Відповідачем не спростований.

Відповідач правом надання відзиву на позовну заяву не скористався, заявлені до нього вимоги не спростував, доказів погашення заборгованості за поставлений Товар та/або наявності об'єктивних причин неможливості виконання договірних зобов'язань суду не надав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги Позивача про стягнення заборгованості з Відповідача за Договором поставки №0108 від 01.08.2013 у розмірі 569 715,41 грн., з яких 410 952,60 грн. - основного боргу, 8 219,05 грн. - пені, 5 066,54 грн. - 3% річних, 145 477,22 грн. - інфляційних втрат є законними, обґрунтованими та такими, що задовольняються судом у повному обсязі.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, у якому позовні вимоги задоволеному у повному обсязі, покладаються на Відповідача.

За таких обставин, на підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 49, 75, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 19; код ЄДРПОУ 24930146) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПГВ-Сервіс» (14000, м. Чернігів, просп. Перемоги, буд. 98, кв. 20; код ЄДРПОУ 37418487) заборгованість за Договором поставки №0108 від 01.08.2013 у розмірі 569 715,41 грн., з яких 410 952,60 грн. - основного боргу, 8 219,05 грн. - пені, 5 066,54 грн. - 3% річних, 145 477,22 грн. - інфляційних втрат та витрати зі сплати судового збору у розмірі 11 394,30 грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4 . Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5. Дата складання повного тексту рішення 07.08.2015.

Cуддя А.В.Яковенко