Постанова

від 09.12.2015 по справі 910/15102/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" грудня 2015 р. Справа№ 910/15102/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Куксова В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Нікітчина А.О. - дов. б/н від 05.11.2015р.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2015р.

у справі № 910/15102/15 (суддя Яковенко А.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПГВ-Сервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест"

про стягнення 569 715, 41 грн.

В судовому засіданні 09.12.2015р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

В червні 2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ПГВ-Сервіс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РМ-Інвест» про стягнення 569 715, 41 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 0108 від 01.08.2013р., а саме щодо повної та своєчасної оплати товару, а тому просив стягнути з відповідача 410 952, 60 грн. заборгованості, 8 219, 05 грн. пені, 5 066, 54 грн. 3% річних та 145 477, 22 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2015р. у справі № 910/15102/15 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПГВ-Сервіс" заборгованість за Договором поставки № 0108 від 01.08.2013р. у розмірі 569 715, 41 грн., з яких 410 952, 60 грн. - основного боргу, 8 219, 05 грн. - пені, 5 066, 54 грн. - 3% річних, 145 477, 22 грн. - інфляційних втрат та 11 394, 30 грн. судового збору.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм процесуального та матеріального права, рішення прийнято на підставі не повністю досліджених доказів, з неправильним з'ясуванням фактичних обставин справи. Апелянт не погоджується з розміром заявлених позивачем та задоволених судом інфляційних втрат та 3% річних та вказує на порушення судом статті 63 ГПК України при прийнятті позовної заяви до провадження.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" 15.09.2015р. передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Самсін Р.І., Шаптала Є.Ю.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2015р., у зв'язку з перебуванням судді Самсіна Р.І. у відпустці, сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя - Скрипка І.М., судді - Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2015р. з урахуванням ухвали про виправлення описки від 15.10.2015р. колегією суддів в зазначеному складі апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 11.11.2015р.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 11.11.2015р. у відповідності до ст. 77 ГПК оголошено перерву на 09.12.2015р.

18.11.2015р. від позивача надійшли додаткові пояснення щодо розрахунку заборгованості та штрафних санкцій, а 09.12.2015р. надійшли додаткові пояснення відповідача до апеляційної скарги.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції склад колегії суддів змінювався.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 09.12.2015р. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові з урахуванням додаткових пояснень до апеляційної скраги.

Представник позивача в судове засідання апеляційної інстанції 09.12.2015р., будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, не з'явився, причини неявки суду не повідомив, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 01.08.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПГВ-Сервіс" (позивач, продавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" (відповідач, покупець за договором) укладено договір поставки №0108, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується поставляти дошку перетином 150х50 мм та піддони дерев'яні розміром 800х1200 (далі товар), а покупець приймати та вчасно сплачувати за товар.

Згідно п.2.1. договору найменування та кількість товару вказуються в специфікаціях до цього договору, які є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 6.1 договору загальна сума останнього складає суму всіх його прибуткових накладних.

Пунктом 7.1. договору сторони погодили, що покупець здійснює 100% оплату вартості товару, протягом 20 календарних банківських днів з моменту отримання товару, банківським переказом на розрахунковий рахунок продавця, на підставі рахунку, наданого продавцем.

Поставка товару здійснюється на умовах DDP (склад Покупця, м. Київ, вул. Промислова, 4б) відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення торгових термінів "Інкотермс" (в редакції 2010 року). (п. 8.1. договору).

Відповідно до п. 13.2. договору за порушення строків оплати товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення, при цьому загальна сума пені не може перевищувати 2% від несплаченої в строк суми.

Договір, згідно п. 16.1., набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2013р.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору поставки № 0108 від 01.08.2013р. позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 451 665,00 грн., що підтверджується видатковими накладними

- №РН-00076 від 07.11.2014р. на суму 41265,00 грн.;

- №РН-00077 від 21.11.2014р. на суму 41 265,00 грн.;

- №РН-00078 від 25.11.2014р. на суму 41 265,00 грн.;

- №РН-00079 від 28.11.2014р. на суму 41 265,00 грн.;

- №РН-00080 від 02.12.2014р. на суму 41 265,00 грн.;

- №РН-00081 від 05.12.2014р. на суму 41 265,00 грн.;

- №РН-00082 від 12.12.2014р. на суму 41 265,00 грн.;

- №РН-00084 від 18.12.2014р. на суму 41 265,00 грн.;

- №РН-00085 від 25.12.2014р. на суму 41 265,00 грн.;

- №РН-00086 від 27.12.2014р. на суму 41 265,00 грн.;

- №РН-00087 від 29.12.2014р. на суму 39 015,00 грн., які підписані уповноваженими представниками та скріплені печатками сторін (належним чином завірені копії наявні в матеріалах справи).

Вищезазначені видаткові накладні оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995р. № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа(форми); дату і місце складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі); посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші данні, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З вищенаведеного вбачається, що позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар без будь-яких зауважень щодо кількості, якості чи інших умов поставки.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши умови договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем було належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за договором щодо поставки товару.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем умов договору.

Матеріали справи не містять доказів поставки позивачем неякісного товару.

Так, згідно договору та наявних видаткових накладних відповідачеві поставлялися піддони дерев'яні з фіто обробкою.

Разом з відвантаженим товаром, згідно п. 11.2. договору, передається комплект документів, зазначених в п. 11.1. договору, зокрема, сертифікат якості.

Згідно п. 12.2. договору строк для пред'явлення претензії щодо асортименту, кількості та якості товару становить 20 календарних днів з дня поставки.

У встановлений договором строк відповідач не звертався з претензіями щодо якості поставленого товару, матеріали справи таких доказів не містять, а тому посилання апелянта на поставку неякісного товару та у зв'язку з цим відсутність підстав для оплати поставленого товару, не ґрунтуються на матеріалах справи та нормах чинного законодавства.

При цьому посилання апелянта на зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до ст. 601 ЦК України, у зв'язку з надсиланням на адресу позивача 09.12.2015р. заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог не приймаються судом до уваги виходячи з наступного.

Згідно ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог, зокрема у випадках встановлених договором або законом.

З системного аналізу вказаних норм слідує, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей);

- строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорічної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань, і якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГП України звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав до суду. Водночас, згоди іншої сторони у зобов'язанні із зарахуванням вимог не вимагається.

Враховуючи надіслання відповідачем заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог б/н та б/д 09.12.2015р. згідно опису вкладення у цінний лист та квитанції Укрпошти № 6699 від 09.12.2015р., та відсутність доказів існування заборгованості у позивача перед відповідачем в розмірі 429 390, 00 грн. у вигляді неповернених коштів, сплачених за товар неналежної якості згідно спірних накладних, доводи апелянта про припинення з 09.12.2015р. зобов'язань відповідача у даній справі в сумі 410 952, 60 грн. в порядку ст. 203 ГК України, ст. 601 ЦК України не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Таким чином, всупереч умовам укладеного між сторонами договору, відповідач за поставлений товар розрахунок належним чином не провів, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість в розмірі 410 952,60 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Зі змісту укладеного між сторонами договору № 0108 від 01.08.2013р. вбачається, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки.

В силу вимог ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До обов'язків покупця ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України відносить обов'язок оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 7.1. договору сторони погодили, що покупець здійснює 100% оплату вартості товару, протягом 20 календарних банківських днів з моменту отримання товару, банківським переказом на розрахунковий рахунок продавця, на підставі рахунку, наданого продавцем.

З пояснень позивача, наданих суду апеляційної інстанції та прийнятих судом до уваги, вбачається, що вказівка на оплату протягом 20 «банківських» днів є опечаткою, а тому розрахунок за поставлений товар відповідач повинен був провести протягом 20 календарних днів з моменту отримання товару.

Доказів іншого порядку проведення розрахунків відповідачем не надано.

Оскільки передбачений договором товар було належним чином передано позивачем та прийнято відповідачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, відповідач зобов'язаний його оплатити згідно умов укладеного між сторонами договору, а саме протягом 20 календарних днів з моменту отримання товару.

Дана позиція також узгоджується з іншими положеннями договору, зокрема про надіслання претензії щодо якості товару протягом 20 календарних днів з дня поставки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 410 952,60 грн. заборгованості, які доведені позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

У зв'язку з тим, що відповідачем було прострочено виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого товару, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 8 219, 05 грн. пені, 5 066, 54 грн. 3% річних та 145 477, 22 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до п. 13.2. договору за порушення строків оплати товару покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення, при цьому загальна сума пені не може перевищувати 2% від несплаченої в строк суми.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено в статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частинами 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п. 2.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України та ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, оскільки умова застосування відповідальності у вигляді пені в даному випадку пов'язана з датою передачі товару, й відповідно пеня може бути нарахована лише за період перших шести місяців від дати початку прострочення зобов'язань щодо оплати поставленого товару (дата передачі товару + 20 днів календарних днів).

Таким чином, враховуючи положення п. 7.1. договору, п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р., ч. 5 ст. 254 ЦК України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначається відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання за видатковими накладними:

- №РН-00076 від 07.11.2014р. - з 28.11.2014р;

- №РН-00077 від 21.11.2014р. - з 12.12.2014р.;

- №РН-00078 від 25.11.2014р. - з 16.12.2014р.;

- №РН-00079 від 28.11.2014р. - з 19.12.2014р.;

- №РН-00080 від 02.12.2014р. - з 23.12.2014р.;

- №РН-00081 від 05.12.2014р. - з 26.12.2014р.;

- №РН-00082 від 12.12.2014р. - з 02.01.2015р.;

- №РН-00084 від 18.12.2014р. - з 09.01.2015р.;

- №РН-00085 від 25.12.2014р. - з 15.01.2015р.;

- №РН-00086 від 27.12.2014р. - з 17.01.2015р.;

- №РН-00087 від 29.12.2014р. - з 20.01.2015р.

Колегія суддів, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені за всіма видатковими накладними, з урахуванням договірного обмеження, згідно якого пеня не може перевищувати 2% від несплаченої в строк суми, погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 8 219, 05 грн. пені, які доведені позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. п. 3.1., 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно пункту 4.1. зазначеної постанови пленуму ВГСУ сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Колегія суддів, здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2.», погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 5 066, 54 грн. 3% річних та 145 477, 22 грн. інфляційних втрат, які доведені позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

Надані відповідачем суду апеляційної інстанції контррозрахунки 3% річних та інфляційних втрат є арифметично невірними, не ґрунтуються на матеріалах справи та умовах договору щодо строку оплати отриманого товару, а тому не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги.

При цьому, матеріали справи містять детальні розрахунки позивача щодо нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені та періоди їх застосування, у зв'язку з чим посилання апелянта на не ознайомлення з ними не заслуговують на увагу, оскільки жодних перешкод на ознайомлення з матеріалами справи судом не встановлено.

Доводи відповідача щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті позовної заяви до провадження є необґрунтованими, оскільки не направлення позивачем відповідачеві при поданні позовної заяви копії квитанції про сплату судового збору, копії витягу з ЄДРПОУ та копії Статуту позивача, не є підставою для повернення позовної заяви на підставі ст. 63 ГПК України, відповідно не є підставою для скасування цілком законного та обґрунтованого рішення суду. Стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в розмірі, не більшому ніж правильно сплачено позивачем при поданні позовної заяви, також не є підставою для скасування рішення суду.

Решта доводів апеляційної скарги щодо порушення судом принципів господарського процесу, ст. ст. 4-2, 4-3 ГПК України, розгляду справи у відсутність відповідача, не задоволення його клопотання про відкладення розгляду справи та можливості реалізувати свої права як сторони процесу, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, оскільки відповідач був належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, не був позбавлений можливості користуватися своїми правами, свого представника в судове засідання 29.07.2015р. не направив, а клопотання представника відповідача від 28.07.2015р. про відкладення розгляду справи місцевий господарський суд вірно відхилив, посилаючись на те, що вказані у ньому обставини можуть бути встановлені у результаті розгляду спору по суті.

Згідно ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення від 29.07.2015р.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2015р. у справі №910/15102/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2015р. у справі №910/15102/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/15102/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

В.В. Куксов