Ухвала

від 06.08.2015 по справі 804/20410/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

06 серпня 2015 рокусправа № 804/20410/14 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мартиненка О.В.

суддів: Олефіренко Н.А. Юрко І.В.

за участю секретаря судового засідання: Портненко М.В.

за участю:

представника позивача: Решетніка Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 січня 2015 року у справі №804/20410/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Техелектромонтаж» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

09.12.2014 року ТОВ «Техелектромонтаж» звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0004682203 за формою «Р» від 01.12.2014 року про застосування до ТОВ «Техелектромонтаж» збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в У країні товарів за основним платежем у розмірі 34177грн. та штрафних санкцій на суму 8544,25грн., прийняте Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області. В обґрунтування своїх вимог посилалося на безпідставність висновків перевіряючих осіб щодо нереальності здійснення господарських операцій між ТОВ «Техелектромонтаж» та ТОВ «Український центр послуг» та ТОВ «ІНТЕР-СЕРВІС ГРУП». Позивач вказував на правомірність формування податкового кредиту, а також реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість .

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 січня 2015 року адміністративний позов задоволено. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0004682203 від 01.12.2014 року винесене Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Кіровському районі м.Дніпропетровська подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в Акті перевірки та які на думку ДПІ, свідчать про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України в частині формування податкового кредиту, що призвело до заниження грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму, визначену спірним податковим повідомленням-рішенням.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, надану правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з 06.11.2014р. по 12.11.2014р. повноважними особами ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Техелектромонтаж» щодо дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з платниками податків ТОВ «УЦП» та ТОВ «ІНТЕР-СЕРВІС ГРУП» за липень 2014 року, за результатами якої складено Акт №3228/04-65-22-03/36295923 від 19.11.2014р. (далі по тексту - Акт перевірки)

В Акті перевірки зроблено висновки про порушення позивачем:

п.198.1, п.198.2, п.198.6, ст198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 34177,00грн. в липні 2014 року.

На підставі Акту перевірки №3228/04-65-22-03/36295923 від 19.11.2014р. ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська було прийнято податкове повідомлення-рішення №0004682203 від 01.12.2014р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів у розмірі 42721,25грн., в тому числі за основним платежем 34177,00грн., та штрафні (фінансові) санкції - 8544,25грн. (а.с.42);

Правомірність та обґрунтованість вказаного податкового повідомлення-рішення є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржене рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, з огляду на необґрунтованість висновків, які викладені в Акті перевірки, що став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товару (робіт, послуг), сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Відповідно до ч.1 ст.138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Отже, предмет доказування обумовлений предметом спору, який передано на вирішення суду.

Предметом доказування у цій справі є обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що у перевіреному періоді позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Український центр послуг» та ТОВ «ІНТЕР-СЕРВІС ГРУП», які полягали в придбанні комплектуючих товарів для використання їх у власній господарській діяльності, яка, у відповідності до Статуту підприємства, полягає, зокрема, в наступному: монтаж в будинках та інших будівельних об'єктах електропроводки, електроарматури та електроприладів; монтажні роботи, пов'язані з установленням систем телекомунікації; установлення електроопалювального устаткування; роботи з установлення систем протипожежної сигналізації, систем проти зламної (охоронної) сигналізації, радіо- та телевізійних антен, громовідводів; установлення в будинках та інших будівельних об'єктах ліфтів та ескалаторів тощо, улаштування в будівлях та інших будівельних об'єктах опалювальних, вентиляційних, охолоджувальних систем та устаткування, систем кондиціонування повітря, неелектричних приймачів сонячної енергії, установлення лічильників опалення..

01.07.2014 року між ТОВ «Техелектромонтаж» (Покупець) та ТОВ «Український центр Послуг» (Постачальник) укладено Договір поставки № 01/07/01, згідно якого Постачальник зобов'язався передати у власність Покупцеві товар з найменуванням, зазначеним у Специфікаціях до Договору, підписаних Постачальником та Покупцем, а Покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити його на умовах, передбачених цим Договором.

Згідно п. 1.5 Договору постачання товару здійснюється на умовах, визначених Специфікаціях у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2000 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього Договору, а також тих особливостей, що випливають з умов цього Договору. За умовами п. 2.2 Договору датою поставки товару являється дата прийому-передачі, що вказана в накладній чи інших документах. Відповідно до п. 2.4 Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику загальну вартість товару на підставі рахунків або рахунків-фактур, виставлених Постачальником, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника в уповноваженій банківській установі та на умовах платежу, сказаного в Специфікації.

Реальність здійснення господарських операцій підтверджується наступними первинними документами, копії яких наявні в матеріалах справи: договором поставки № 01/07/01 від 01.07.2014року, специфікацією №1 від 01.07.2014р., специфікацією №2 від 04.07.2014р., специфікацією №3 від 04.07.2014р., специфікацією №4 від 08.07.2014р., специфікацією №5 від 14.07.2014р., специфікацією №6 від 15.07.2014р., податковою накладною №48 від 01.07.2014р., податковою накладною №49 від 04.07.2014р., податковою накладною №50 від 04.07.2014р., податковою накладною №51 від 08.07.2014р., податковою накладною №54 від 14.07.2014р., податковою накладною №53 від 15.07.2014р., видатковою накладною №РН-220 від 01.07.2014р., видатковою накладною №РН-222 від 04.07.2014р., видатковою накладною №РН-221 від 04.07.2014р., видатковою накладною №РН-223 від 08.07.2014р., видатковою накладною №РН-224 від 14.07.2014р., видатковою накладною №РН-225 від 15.07.2014р., товарно-транспортною накладною №220 від 01.07.2014р., товарно-транспортною накладною №222 від 04.07.2014р., товарно-транспортною накладною №221 від 04.07.2014р., товарно-транспортною накладною №223 від 08.07.2014р., товарно-транспортною накладною №224 від 14.07.2014р., товарно-транспортною накладною №225 від 15.07.2014р., рахунком на оплату №СФ-0701 від 01.07.2014р., рахунком на оплату №СФ-0704 від 04.07.2014р., рахунком на оплату №СФ-0705 від 04.07.2014р., рахунком на оплату №СФ-0708 від 08.07.2014р., рахунком на оплату №СФ-0714 від 14.07.2014р., рахунком на оплату № СФ-0715 від 15.07.2014р. Оплата підтверджується виписками з банку за 29.07.2014 року по рахунку № 260090000101 та по рахунку № 26004060284832.

01.07.2014 року між ТОВ «Техелектромонтаж» (Покупець) та ТОВ «Інтер-Сервіс Груп» (Постачальник) укладено Договір поставки № 0107-1, за умовами якого Постачальник зобов'язався передавати у власність Покупцеві товар з найменуванням, зазначеним у Специфікаціях до Договору, підписаних Постачальником та Покупцем, а Покупець зобов'язався прийняти товар і оплатити його на умовах, передбачених цим Договором.

Згідно п.1.5 Договору постачання товару здійснюється на умовах, визначених Специфікаціях у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» (в редакції 2000 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характерам цього Договору, а також тих особливостей, що випливають з умов цього Договору. За умовами п.2.2 Договору датою поставки товару являється дата прийому-передачі, що вказана в накладній чи інших документах. Відповідно до п. 2.4 Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику загальну вартість товару на підставі рахунків або рахунків-фактур, виставлених Постачальником, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника в уповноваженій банківській установі та на умовах платежу, сказаного в Специфікації.

Реальність здійснення господарських операцій підтверджується наступними первинними документами, копії яких наявні в матеріалах справи: специфікацією № 1 від 31.07.2014р., податковою накладною № 146 від 31.07.2014р., видатковою накладною № РН-164 від 31.07.2014р., товарно-транспортною накладною № РН-164 від 31.07.2014р., рахунком на оплату № СФ-0731 від 31.07.2014р. Оплата підтверджується випискою з банку по рахунку № 260090000101 за 18.08.2014 року.

Проте, на думку податкового органу, позивач не мав права включати до складу податкового кредиту суми за вищевказаними господарськими операціями, оскільки товарно-транспортні накладні не відповідають вимогам чинного законодавства України, оскільки не містять інформації щодо вантажно-розвантажувальних операцій, маси вантажу. У зв'язку з чим, на стор.7 та 10 Акту перевірки, податковий орган зробив висновок, що на підставі виписаних ТТН неможливо дослідити час прибуття вантажу, час вибуття вантажу, можливого простою, маси вантажу, який підлягав транспортуванню та ставлять під сумнів факт перевезення товару. Крім того, позивачем не надано сертифікатів якості товару.

Також нереальність господарської операції, податковий орган пов'язує із висновками, зробленими в актах перевірки ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів м.Києва та ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м.Києві щодо постачальників ТОВ «УЦП» та ТОВ «ІНТЕР-СЕРВІС ГРУП», якими встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення ТОВ «УЦП» та ТОВ «ІНТЕР-СЕРВІС ГРУП» операцій по ланцюгу постачання з контрагентами-покупцями (стор.11 Акту перевірки).

Будь-яких інших обставин, з якими б ДПІ пов'язувала порушення ТОВ «Техелектромонтаж» вимог податкового законодавства, Акт перевірки №3228/04-65-22-03/36295923 від 19.11.2014р. не містить.

Отже, такі висновки перевіряючих ґрунтуються на двох обставинах: перша - неналежне оформлення товарно-транспортних накладних та відсутність сертифікатів якості товару; друга - акти перевірки ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів м.Києва та ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м.Києві щодо постачальників ТОВ «УЦП» та ТОВ «ІНТЕР-СЕРВІС ГРУП».

Щодо першої обставини, на якій ґрунтуються висновки перевіряючих осіб, суд зазначає наступне.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об'єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.2 ст.9 названого Закону, первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, правильність її оформлення; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Відсутність же окремих документів, а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

На підтвердження фактичного виконання сторонами умов договорів позивачем до перевірки були надані податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні. Копії вказаних накладних долучені до матеріалів справи.

Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., визначено такий документ як товарно-транспортна накладна. Між тим, вказані Правила не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Тобто, товарно-транспортні накладні призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним (або іншим) транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи.

Крім того, як вбачається зі складених Специфікацій по господарським операціям ТОВ «Техелектромонтаж» (Покупець) з ТОВ «УЦП» та ТОВ «Інтер-Сервіс Груп» (Постачальники), які містяться у матеріалах справи, було встановлено умови поставки товарів: СРТ склад Покупця відповідно Інкотермс - 2000.

Інкотермс 2000 термін «Фрахт/перевезення оплачені до» (СРТ) означає, що продавець доставить товар названому їм перевізнику. Крім цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати, пов'язані з перевезенням товару до названого пункту призначення.

Таким чином, транспортування та доставка ТМЦ здійснювалася за рахунок постачальників.

При цьому, в товарно-транспортних накладних зазначено «Вантажоодержувачем» ТОВ «Техелектромонтаж», а «Пункт розвантаження»: м. Дніпропетровськ, вул. Молодогвардійська, 13А. За вказаною адресою позивач орендує у ТДВ «КОНЦЕРН ВЕСНА» складські приміщення за договором № 16 від 20.01.2012 року. Копії підтверджуючих документів надавалися на перевірку (стор. 3 Акту) та наявні в матеріалах справи.

Посилання відповідача на нереальність здійснення господарських операцій з огляду на відсутність сертифікатів якості товару є безпідставними, оскільки сертифікат якості не містить таких ознак, які пред'являються до первинних документів та визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Отже, вказаний документ не може підтверджувати здійснення господарської операції, а відтак і його відсутність на час перевірки не може вказувати на нереальність господарських взаємовідносин між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що спірні господарські операції мають реальний цикл проходження товару, підтверджені документами первинного бухгалтерського та податкового обліку, складеними відповідно до встановлених вимог, підписаними повноважними представниками сторін та скріплених печатками сторін та з наданих позивачем первинних документів можливо встановити зміст та обсяг господарських операцій, за результатами яких товар використаний у межах господарської діяльності, мали як базу так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

Таким чином, доводи ДПІ щодо нереальності господарської операції з огляду на неналежне, як на думку ДПІ, оформлення товарно-транспортних накладних та відсутність сертифікатів якості товару є безпідставними.

Щодо другої обставини, на якій ґрунтуються висновки перевіряючих осіб, суд зазначає наступне.

Формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

А згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що акт перевірки ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська, на висновках якого ґрунтуються і доводи апеляційної скарги, не свідчить про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для збільшення контролюючим органом податкових зобов'язань.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 січня 2015 року у справі №804/20410/14 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

(Ухвалу у повному обсязі складено 07.08.2015р.)

Головуючий: О.В. Мартиненко

Суддя: Н.А. Олефіренко

Суддя: І.В. Юрко