Рішення

від 04.08.2015 по справі 910/11062/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2015 р.Справа № 910/11062/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.

розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "Компанія "Служба доставки", м.Дергачі Харківської обл. до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінеральні добрива", смт.Золочів Харківської обл. про стягнення 74670,70 гривень за участю представників:

позивача - Махоніна О.С. (дов. б/н від 03.03.2015 року);

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05 травня 2015 року порушено провадження за позовом Приватного підприємства "Компанія "Служба доставки" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінеральні добрива" про стягнення 74670,70 гривень.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22 червня 2015 року справу №910/11062/15 направлено за територіальною підсудністю до господарського суду Харківської області.

06 липня 2015 року справу №910/11062/15 було передано до розгляду судді Аріт К.В., на підставі довідки про автоматичний розподіл справ між суддями.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08 липня 2015 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 21 липня 2015 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21 липня 2015 року було відкладено розгляд справи на 04 серпня 2015 року.

03 серпня 2015 року відповідач надав до суду відзив (вх.№30754), в якому просив суд відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

04 серпня 2015 року позивач надав супровідним листом (вх.№31089) документи для долучення до справи.

Судом були досліджені та долучені до справи усі надані документи.

У призначеному судовому засіданні 04 серпня 2015 року представник позивача підтримав заявлений позов та просив суд його задовольнити.

У судове засідання 04 серпня 2015 року представник відповідача не з'явився, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст.64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами, без участі представника відповідача.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

09 листопада 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Мінеральні добрива» та приватним підприємством «Компанія «Служба доставки» було укладено №МД-169/Н поставки нафтопродуктів, який є чинним на теперішній час.

Згідно з умовами вказано договору ТОВ «Мінеральні добрива» зобов'язалось постачати на користь ПП «Компанія «Служба доставки» бензин відповідних марок, дизельне пальне та моторну оливу.

Відповідно до п.3.1. Договору поставка товару має здійснюватись впродовж 2-х банківських днів з моменту отримання 100% передоплати за відповідну партію товару. Постачання (передання) товару має супроводжуватися оформленням відповідної документації (видатковими накладними).

13 лютого 2015 року позивачем згідно із платіжним дорученням №1209 було здійснено передоплату за товар у розмірі 74 760,70 гривень.

При цьому, станом на 18 лютого 2015 року належної поставки оплаченого товару відповідачем здійснено не було.

Згідно з п.6.1. Договору встановлено, що Постачальник, у разі не поставки товару, зобов'язаний повернути суму передоплати впродовж 2-х банківських днів з моменту втримання відповідної вимоги від Покупця.

Зважаючи на наявні обставини, позивачем 18 лютого 2015 року було направлено на адресу відповідача вимогу про повернення передоплати. Однак, на сьогоднішній день відповідачем не повернено суми передоплати.

Відповідач у відзиві зазначає, що 06 лютого 2015 року ТОВ «Мінеральні добрива» відвантажило ПП «Компанія «Служба доставки» нафтопродукти на суму 74670,00 грн. відповідно до видаткової накладної №РН-06-02/1 від 06.02.15р. Позивач товар на суму 74670,00 грн. прийняв, однак підписати та повернути примірник видаткової накладної №РН-06-02/1 відповідачу відмовився.

13.02.15р. позивач оплатив поставлений за видатковою накладною №РН-06-02/1 від 06.02.15р. товар відповідачу.

Відповідач посилається на наступні документи в підтвердження спірної поставки:

- видаткову накладну №РН-06-02/1 від 06.02.15р. підписану тільки відповідачем;

- товаро-транспортну накладну, підписану відповідачем (постачальником за договором) та перевізником;

- податкову накладну №14 від 06.02.15р., яка була зареєстрована ТОВ «Мінеральні добрива» в Єдиному електронному реєстрі податкових накладних;

- додатком 5 до податкової декларації позивача з податку на додану вартість позивача за лютий 2015 року;

- заяву про вчинення кримінального правопорушення за ст.190 Кримінального кодексу України до органів прокуратури на директора позивача.

Суд не сприймає вищезазначені документи як належний та допустимий доказ отримання поставленого товару позивачем з огляду на наступне.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

За приписами ч.2. п.2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Як вже було зазначено вище, між сторонами за договором поставки існували правовідносини з купівлі-продажу (поставки).

Отже, обставини щодо поставки товару, можуть підтверджуватися первинними документами в розумінні вищезазначених положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" складеними при виконанні певної господарської операції.

Податкова накладна є документом, що містить відомості про бухгалтерський облік здійснених операцій на підприємствах, однак не може вважатися належним доказом проведення цих операцій та наявності заборгованості у суб'єкта господарювання.

Саме видатковими накладними, а не податковими (за допомогою яких сторони лише подають свою звітність до податкових органів) фактично засвідчується приймання - передачу сторонами певного товару за договором, його найменування, кількість, вартість та інші необхідні реквізити.

Товаро-транспортна накладна, підписана відповідачем (постачальником за договором) та перевізником засвідчує факт перевезення товару, а не його передання позивачу.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що в матеріалах справи не міститься жодного доказу того, між позивачем та відповідачем відбувалась поставка товару за спірним договором за видатковою накладною №РН-06-02/1 від 06.02.15р. та те, що позивач отримав свій товар.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України зазначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми основної попередньої оплати у розмірі 74670,70 гривень нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на відповідача.

На підставі вищевикладеного та ст.129 Конституції України, ст.ст.11, 509, 525, 526, 530, 626, 629, 655, 692, 693 Цивільного кодексу України, ст.ст.175, 193 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінеральні добрива» (62203, Харківська обл., смт.Золочів, вул. Комсомольська, 46, код ЄДРПОУ 36564094, р/р №26007052733099 в Печерській філії ПАТ КБ "Приватбанк", м.Київ, МФО 300711) на користь Приватного підприємства «Компанія «Служба доставки» (юридична адреса: 62300, Харківська обл., Дергачівський р-н, м.Дергачі, вул.Ворошилова, 7, поштова адреса: 61010, м.Харків, пров. Ващенківський, б.28-А, оф.32, код ЄДРПОУ 38771594, р/р №26004052317186 в ХГРУ ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 351533) 74670,70 гривень попередньої оплати, 1827,00 гривень судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 10.08.2015 р.

Суддя К.В. Аріт