Рішення

від 10.08.2015 по справі 182/5072/14-ц

НІКОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/5072/14-ц

Провадження № 2/0182/866/2015

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем УКРАЇНИ

10.08.2015 м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді Кобеляцької-Шаховал І.О.

за участю секретаря Скоробогатової А.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю „ЄС ГЕСВ» про внесення змін до наказів, запису в трудову книжку, стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „ЄС ГЕСВ» про внесення змін до наказів, запису в трудову книжку, стягнення середнього заробітку за затримку видачі трудової книжки, стягнення моральної шкоди.

На підтвердження своїх вимог позивач посилається на наступне.

01.11.2013 року вона була прийнята на роботу оператором АЗС в ТОВ „ЄС ГЕСВ» на підставі наказу № 4. Графік її роботи був встановлений позмінно, доба через три доби. 29.01.2014 року в 14-00 годин, перебуваючи на робочому місці, вона виносила собакам, що охороняють АЗС корм, бо це входило до її обов'язків. Сходинки з приміщення адміністративної будівлі були дуже слизькі, а поручні відсутні. В цей день був дуже сильний вітер і коли вона вийшла на сходинки її збило вхідними дверима, після чого вона впала і зламала нижню частину лівої гомілки з частковим розривом зв'язок. Одразу подзвонили директору ОСОБА_3 і він викликав їй заміну, після чого її чоловік відвіз її до травматологічного відділення лікарні № 1 м.Нікополя. Директор товариства попросив її не оформляти виробничу травму і не викликати швидку допомогу, а натомість пообіцяв повністю оплатити лікарняний лист за весь час лікування та надати матеріальну допомогу. Однак, після того, як було встановлено, що у неї серйозна травма ноги з ускладненнями, оскільки їй був остаточно поставлений діагноз - закритий перелом зовнішньої кісточки лівої гомілки, ускладнений пост травматичним остомієлітом, директор став вимагати від неї написати заяву про звільнення за власним бажанням. 26.04.2014 року їй закрили лікарняний лист і вона вийшла на роботу. Однак, її не допустили до роботи, не включивчи до графіку роботи і вона була вимушена написати заяву про звільнення за власним бажанням. Крім того, директор погрожував їй звільнити всіх операторів, якщо вона не звільнеться за власним бажанням. Через три дні після написання заяви, вона стала вимагати видати їй трудову книжку, оскільки мала намір влаштуватись на іншу роботу, однак їй було відмовлено у видачі трудової книжки та здійснені розрахунку (ст.47 КЗпП). Вона була вимушена звернутись зі скаргою до прокуратури, однак трудову книжку їй не повернули. Тільки 19.06.2014 року їй видали трудову книжку, наказ про прийом на роботу № 6-к\1 від 01.11.2013 року, наказ про звільнення № 7-к\1 від 01.03.2014 року, з якого вона дізналась, що звільнена відповідно до п.2 ст.40 КЗпП України „у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посадіВ» . Вона категорично заперечує проти зазначення в наказі про прийом на роботу іспитового строку 6 місяців. Відповідно до ст.27 КЗпП України, її іспитовий строк при прийомі на роботу не повинен перевищувати трьох місяців. При прийомі її на роботу між нею та директором товариства іспитовий строк взагалі не обговорювався. З наказом прийому на роботу її ніхто не ознайомлював і не ознайомлював із записом в трудовій книжці. Вважає, що директор товариства помстився їй за те, що вона надала до оплати лікарняний лист. Вважає, що наказ № 7-к\1 від 01.03.2014 року взагалі незаконний. Звільняючи її на підставі п.2 ст.40 КЗпП України, директор в наказі повинен був зазначити, що стало підставою для видання наказу про звільнення по ініціативі адміністрації. Які та коли порушення вона допустила. Наказ № 7-к\1 записаний в її трудову книжку під № 34. Такий запис є для неї ганьбою. У неї великий життєвий досвід. Вона успішно працювала медичною сестрою в лікувальних закладах. Її праця була пов'язана з великою відповідальністю. А на останньому місці роботи потрібно було вивчити тільки 2-3 кнопки. Крім того, з 29.01.2014 року вона перебувала на лікарняному та не могла допустити ніяких порушень. При звільнені їй також не запропонували іншої роботи. Постійні дзвінки з погрозами від директора товариства, біль в нозі через отриману травму були причиною психічного зриву і її поклали на стаціонарне лікування в неврологічне відділення лікарні № 4. Крім того, до цього часу в неї не відновлена нормальна функція ноги. 19.06.2014 року після видачі наказів та трудової книжки вона отримала шок. Вона не заслужила такого відношення до себе. Вона ображена наказом про звільнення та допущеними порушеннями трудового законодавств стосовно себе. Їй тільки 49 років. Їй ще працювати і працювати, тому при влаштуванні на роботу вона буде вимушена доводити, що вона нормальна людина, така, що має знання і відповідальний працівник, а не обмежена в розвитку людина, яка не може виконати елементарну роботу. Вважає, що їй заподіяна моральна шкода, розмір якої оцінює в 10 000,00 грн. Вважає також, що, відповідно до ст.235 КЗпП, відповідач повинен внести зміни до запису № 34, вказавши, що вона звільнена за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП з 26.04.2014 року. Відповідно до п.2 ст.235 КЗпП України, з відповідача повинно бути стягнуто середній заробіток за весь час до внесення змін в трудову книжку, оскільки вона не має можливості влаштуватись на іншу роботу через компрометуючий її запис. Крім того, відповідач зобов'язаний, відповідно до п.4 ст.235 КЗпП, оплатити їй середню заробітну плату за весь час затримки видачі трудової книжки. Відповідач відмовився видати їй довідку про середній заробіток, тому вона може надати суду тільки довідку з банку про перерахування їй заробітної плати. Її середня заробітна плата складає приблизно 1 500,00 грн. на місяць. За таких обставин звернулась до суду.

В судове засідання позивач та її представник не прибули. Надали заяви про розгляд справи у свою відсутність. На задоволенні позовних вимог наполягали. Представник відповідача в судове засідання не прибув, був повідомлений належним чином. Про причину неявки в судове засідання не повідомив, заперечень на позов не надав.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно з п.4 ст.36 КЗпП України, однією з підстав розірвання трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи власника чи уповноваженого ним органу (ст.40, 41 КЗпП України).

Відповідно до п.2 ст.41 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоровВ»я, які перешкоджають продовженню даної роботи.

Згідно зі ст.149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 „Про практику розгляду судами трудових спорівВ» , діяльність судів по розгляду справ цієї категорії повинна спрямовуватися на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Як встановлено в судовому засіданні, 01.11.2013 року позивачка була прийнята на роботу оператором АЗС в ТОВ „ЄС ГЕСВ» на підставі наказу № 4 (4-7). Графік її роботи був встановлений позмінно, доба через три доби. 29.01.2014 року в 14-00 годин, перебуваючи на робочому місці, позивачка впала і зламала нижню частину лівої гомілки з частковим розривом зв'язок, в звВ»язку з чим тривалий час перебувала на лікарняному (а.с.9-13). 26.04.2014 року після закриття лікарняного листа, позивачка вийшла на роботу. Однак, до роботи її не допустили і позивачка була вимушена написати заяву про звільнення за власним бажанням. Через три дні після написання заяви, позивачка стала вимагати видати їй трудову книжку, однак їй було відмовлено у видачі трудової книжки та здійснені розрахунку. З цього приводу позивачка звернулась зі скаргою до прокуратури (а.с.17-18), однак трудову книжку їй не повернули. 19.06.2014 року позивачці видали трудову книжку, наказ про прийом на роботу № 6-к\1 від 01.11.2013 року, наказ про звільнення № 7-к\1 від 01.03.2014 року, з яких вона дізналась, що звільнена відповідно до п.2 ст.40 КЗпП України „у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посадіВ» (а.с.8).

Відповідно до ст.27 КЗпП України, строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України,не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідними виборним органом первинної профспілкової організації, - шести місяців.

Однак, жодних доказів погодження з відповідними виборним органом первинної профспілкової організації строку для випробування позивачки в шість місяців відповідачем до суду не надано. Крім того, позивачка категорично заперечує застосування щодо неї іспитового строку, стверджуючи, що при прийомі її на роботу, між нею та директором товариства іспитовий строк взагалі не обговорювався. Доказів ознайомлення позивачки при прийомі на роботу з наказом про прийом на роботу та записом в трудовій книжці відповідачем також не надано.

Крім того, суд вважає, що звільняючи позивачку на підставі п.2 ст.40 КЗпП України, в наказі повинно був зазначено, що стало підставою для видання наказу про звільнення по ініціативі адміністрації, які порушення допустила позивачка.

У відповідності з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 (із змінами, внесеними постановами від 01 квітня 1994 року № 4, від 26 жовтня 1995 року № 18 та від 25 травня 1998 року № 15), розглядаючи трудові спори про звільнення за ст.41 КЗпП України, суди повинні зВ»ясовувати: в чому конкретно виявилося порушення, що послужило підставою до звільнення, і чи могло це бути основою для розірвання трудового договору за п.1 ст.41 КЗпП України, і чи дотримані власником або уповноваженим органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила й порядок застосування дисциплінарних стягнень.

Згідно ст.149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Жодного доказу порушення трудової дисципліни позивачкою відповідачем до суду надано не було.

Таким чином, зважаючи на те, що наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади оператора АЗС, згідно п.2 ст.40 КЗпП України № 7-К/1 від 01.03.2014 року виданий з порушенням установленого порядку накладення стягнень (оскільки, в порушення ст.149 КЗпП України, наказ не конкретизований та не обґрунтований), суд вважає, що звільнення позивача відбулось з порушенням трудового законодавства і у відповідача не було підстав для звільнення його з роботи.

Згідно зі ст.235 КЗпП України, у випадку, якщо працівник звільнений без законної підстави, він повинен бути відновлений на колишній роботі.

Таким чином позивач підлягає поновленню на роботі на колишній посаді.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудову суперечку, одночасно вирішує питання про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При нарахуванні середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд виходить з того, що середній заробіток позивача, згідно довідки про середню заробітну плату, видану Директором ТОВ „ЄС ГЕСВ» від 10.12.2014 року, становить 1 684, 99 грн., а середньогодинна заробітна плата - 12, 67 гривень (а.с.46). Таким чином, виходячи з того, що робочий день за загальними правилами є 8-мигодинним, середньоденний заробіток позивачки повинен складати 101, 36 грн. (12,67 х 8 год.). Час вимушеного прогулу з 01 березня 2014 року по 10 серпня 2015 року складає - 16 місяців і 10 днів. Тому середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 27 973, 44 гривень (16 міс. х 1 684,99 грн. + 10 дн. х 101, 36 грн. = 26 959, 84 грн. + 1 013, 60 грн. = 27 973, 44 грн.).

Крім того, суд вважає за необхідне стягнутий середню заробітну плату й за час затримки видачі трудової книжки, а саме з 01.03.2014 року по 19.06.2014 року, тобто за 3 місяці та 18 днів, в сумі 6 879, 45 грн. (3 міс. х 1 684, 99 грн. + 18 дн. х 101, 36 грн.)

Обгрунтованою також суд вважає і вимогу позивача стягнути з відповідача моральну шкоду.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, відшкодування морального збитку працівнику здійснюється у випадку, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втраті нормальних життєвих звВ»язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В звВ»язку з тим, що було порушено конституційне право позивачки на працю, вона перенесла моральні страждання, які виразились в неможливості нормального відпочинку через перенесений стрес, нервові потрясіння, різке погіршення настрою, хвороби; в зв'язку з тим, що позивачка втратила нормальні життєві звВ»язки, їй доводиться докладати додаткових зусиль для організації свого життя. З огляду на характер і тривалість страждань, істотність змушених змін життєвих відносин ОСОБА_1, часу й зусиль, необхідних для відновлення колишнього стану, керуючись принципом розумності та справедливості, суд вважає, що розмір моральної шкоди повинен бути визначений в сумі 3 000 грн., які повинні бути стягнені з відповідача.

У відповідності зі ст.88 ЦПК України стягненню з відповідача на користь держави підлягають і судові витрати в розмірі 269 грн. 59 коп. у частині вимог про стягнення матеріальної шкоди і 243 грн. 60 коп. у частині вимог про стягнення моральної шкоди, а всього - 513 грн. 19 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.36, 40, 41, 42, 49-2, 231-233 КЗпП України, ст.15, 15-1, 30, 62 ЦПК України, Пленумом Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів", суд, -

В И Р І Ш И В:

Визнати наказ ТОВ „ЄС ГЕСВ» № 6-к/1 від 01.11.2013 року „Про прийняття на роботуВ» в частині „з випробувальним терміном 6 місяців, а саме до 30 квітня 2014 рокуВ» - незаконним.

Визнати наказ ТОВ „ЄС ГЕСВ» № 7-к/1 від 01.03.2014 року про звільнення ОСОБА_1 Іваінвни незаконним.

Скасувати наказ ТОВ „ЄС ГЕСВ» № 7-к/1 від 01.03.2014 року про звільнення ОСОБА_1 ОСОБА_4ванівни з роботи.

Поновити ОСОБА_1 на роботі в ТОВ „ЄС ГЕСВ» на посаді оператора АЗС.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ЄС ГЕСВ» (ідентифікаційний код 38907098, р/р 2600046997790 в ПАТ „УкрСиббанкВ» , МФО 351005, місце знаходження: АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 27 973, 44 грн. та середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки в сумі 6 879, 45 грн. А всього - 34 852, 89 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ЄС ГЕСВ» (ідентифікаційний код 38907098, р/р 2600046997790 в ПАТ „УкрСиббанкВ» , МФО 351005, місце знаходження: АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 3 000 грн.

На підставі ст.214 ЦПК України рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за 1 місяць в сумі 3 473, 11 грн. підлягає обовВ»язковому негайному виконанню.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення суду першої інстанції може бути оскаржено протягом десяти днів з дня проголошення рішення до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Нікопольський міськрайонний суд.

Суддя: ОСОБА_5