Рішення

від 06.08.2015 по справі 908/3932/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 34/131/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.08.2015 Справа № 908/3932/15

Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О., при секретарі Корогод Ю.О.

За участю представників: від позивача - Медвєдєв О.Л., наказ № 01-ЛС від 15.12.2010р.; від відповідача - Близнюк А.В., довіреність № 19/44 від 05.05.2015р.

Розглянув в судовому засіданні матеріали справи № 905/3932/15,

за позовом: Приватного підприємства "Кварц-10" (69015, м. Запоріжжя, вул. Генераторна, буд. 17, кв. 2);

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Запоріжкокс" (69600, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 4);

про стягнення суми,

Сутність спору:

Приватне підприємство "Кварц-10" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Запоріжкокс" заборгованості за договором поставки № 2461 від 14.10.2014 р. в сумі 43 8181,97 грн., що складається з суми 23 000,00 грн. основного боргу, суми 7 491,46 грн. пені, нарахованої згідно ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", суми 2 228,90 грн. пені, нарахованої згідно умов договору № 2461, суми 10 510,08 грн. втрат від інфляції та суми 478,53 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 02.07.2015 р., позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/3932/15, присвоєно номер провадження 34/131/15, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 22.07.2015 р.

У судовому засіданні 22.07.2015р. на підставі ст. 77 ГПК України, оголошено перерву до 05.08.2015р.

У судовому засіданні 05.08.2015р. на підставі ст. 77 ГПК України, оголошено перерву до 06.08.2015р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до умов договору поставки № 2461, укладеного з відповідачем 14.10.2014 р., позивач за видатковою накладною № 06 від 12.11.2014р. поставив відповідачу товар на суму 27 370,00 грн. Зобов'язання щодо оплати отриманого товару відповідачем виконано лише частково на суму 4 370,00 грн., внаслідок чого у нього перед позивачем виникла заборгованість в сумі 23 000,00 грн., яку позивач просить стягнути. Пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі порушення більш ніж на 30 днів терміну оплати товару відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більш подвійної облікової ставки НБУ. Тож, внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, позивачем нараховано пеню в сумі 2 338,90 грн. за період: з 27.11.2014р. по 30.06.2015р. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь суму 7 491,46 грн. пені, нарахованої згідно ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" за період: з 27.11.2014р. по 30.06.2015р., суму 10 510,08 грн. втрат від інфляції за період: з грудня 2014р. по червень 2015р. та суму 478,53 грн. 3% річних за період: з 27.11.2014р. по 30.06.2015р. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПП "Кварц-10" посилається на ст.ст. 525, 536, 549, 610, 611, 625, 629 ЦК України, ст.ст. 7, 20, 229, 231 ГК України, ст.ст. 1, 2, 12, 61 ГПК України.

05.05.2015р. позивачем надано суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій ПП "Кварц-10" просить суд стягнути з відповідача на його користь: 19 000,00 грн. основного боргу; 8 244,22 грн. пені, нарахованої згідно ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" за період: з 27.11.2014р. по 22.07.2015р.; 10 602,08 грн. втрат від інфляції за період: з грудня 2014р. по липень 2015р.; 478,53 грн. 3% річних за період: з 27.11.2014р. по 22.07.2015р.

Зі змісту заяви вбачається, що фактично ПП "Кварц-10" зменшено вимоги в частині стягнення суми основного боргу, в зв'язку з його частковою оплатою відповідачем та суми пені, в частині вимог про стягнення втрат від інфляції позовні вимоги збільшено, в зв'язку із збільшенням періоду їх нарахування. Дослідивши подану заяву, суд дійшов висновку, що вона відповідає вимогам ст. 22 ГПК України та приймається до розгляду.

Таким чином, судом розглядались позовні вимоги про стягнення з відповідача 19 000,00 грн. основного боргу; 8 244,22 грн. пені за період: з 27.11.2014р. по 22.07.2015р.; 10 602,08 грн. втрат від інфляції за період: з грудня 2014р. по липень 2015р.; 478,53 грн. 3% річних за період: з 27.11.2014р. по 22.07.2015р.

Представник позивача в судовому засіданні 06.08.2015 р. підтримав заявлений позов з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив його задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, надав суду письмовий відзив (вих.№19/224 від 22.07.2015р.), в якому, зазначив, що позивачем невірно здійснено розрахунок пені, без врахування приписів п. 6 ст. 232 ГК України та умов договору поставки № 2461 від 14.10.2014 р., на думку відповідача, пеню слід нараховувати з 27.12.2014р. по 26.06.2015р. (після 30 днів прострочення терміну оплати товару). Також, відповідачем наданий суду контррозрахунок заявлених до стягнення сум. Крім того, відповідачем надані суду докази часткової оплати основного боргу, після порушення провадження у справі на загальну суму 4000,00 грн.

05.08.2015р. відповідачем надано суду письмове клопотання про надання відстрочки рішення суду у даній справі на 6 місяців, в зв'язку з скрутним фінансовим станом ПАТ "Запоріжкокс", про що свідчать звіти про фінансові результати за 2013р., 2014р.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав заявлене клопотання.

За клопотанням представників сторін, розгляд справи здійснювався без застосування засобів фіксації судового процесу.

У відповідності до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

14.10.2014 р. між Приватним підприємством "Кварц-10" (постачальник, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством "Запоріжкокс" (покупець, відповідач у справі) укладено договір поставки № 2461 (далі - договір № 2461).

Відповідно до п. 1.1. договору № 2461 постачальник зобов'язується поставити, а покупець - на умовах даного договору прийняти та сплатити стенди, знаки та інші ТМЦ, у подальшому "товар", на умовах, передбачених договором.

Згідно п. 1.2 договору № 2461, кількість, номенклатура товару вказується у специфікаціях до даного договору, які є його невід'ємною частиною.

Пунктом 3.2. договору № 2461, сторони узгодили, що постачальник зобов'язується поставити товар на умовах поставки, вказаних у специфікаціях, у відповідності з міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" у редакції 2000 року.

Пунктом 3.3. договору № 2461 визначено, що строки поставки товару вказуються у специфікаціях.

Відповідно до п. 3.6. договору № 2461, право власності на товар та ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить від постачальника до покупця з дати поставки товару.

Згідно п. 4.1. договору № 2461, поставка товару здійснюється за цінами, які визначені у відповідності з умовами поставки, вказані у специфікаціях та до складу яких включені усі податки, збори і інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркировки та інші видатки постачальника пов'язані з постачанням товару.

Пунктом 5.2. договору № 2461 передбачено, що оплата за поставлений товар буде здійснюватись у порядку, що вказаний у відповідній специфікації до даного договору.

Пунктами 10.4., 10.5. сторонами встановлено строк дії договору № 2461 - даний договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 13.10.2016р. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від виконання взятих на себе зобов'язань (в тому числі гарантійних) за договором.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, заслухавши представника позивача, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За своєю правовою природою, договір по даній справі є договором поставки.

Згідно із ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з нормою ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

14.10.2014р. сторонами було укладено специфікацію № 1/2462 до договору поставки № 2461 від 14.10.2014р., відповідно до умов якої, постачальник зобов'язався поставити покупцю товару (стенди НС, ГОСТ 28916-91 у кількості 14 шт.) на суму 27 370,00 грн. Строк поставки - 25 банківських днів; строк оплати - упродовж 10 банківських днів з моменту поставки товару; датою поставки вважається дата відвантаження з відміткою у видатковій накладній.

Як свідчать матеріали справи, позивачем на підставі видаткової накладної № 06 від 12.11.2014р. поставлено відповідачу товар на суму 27 370,00 грн. Відпуск товару представнику покупця здійснювався на підставі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей № 1194 від 12.11.2014р.

Проте, не зважаючи на встановлений у специфікації № 1/2462 до договору поставки № 2461 від 14.10.2014р. строк для проведення розрахунків, покупцем зобов'язання перед постачальником виконані не в повному обсязі. На день подання позовної заяви від покупця, в рахунок оплати за поставлений по видатковій накладній № 06 від 12.11.2014р. товар, перераховано грошові кошти в розмірі 4 370,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 39819 від 05.06.2015р. на суму 1370,00 грн., № 40531 від 26.06.2015р. на суму 1000,00 грн. та № 40622 від 30.06.2015р. на суму 2000,00 грн.

Після порушення провадження у даній справі відповідачем ще здійснено часткову оплату товару на загальну суму 4000,00 грн. (03.07.2015р. на суму 3000,00 грн. та 13.07.2015р. на суму 1000,00 грн.), що підтверджується копією виписки з рахунку позивача за період з 01.06.2015р. по 22.07.2015р. На цю суму позивачем зменшено позовні вимоги.

Таким чином, на момент прийняття рішення судом, неоплаченою залишалась заборгованість за поставлений товар в сумі 19 000,00 грн., яка підлягає стягненню.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Внаслідок порушення відповідачем зобов'язань за договором, позивачем заявлено вимоги про стягнення з нього пені в сумі 8 244,22 грн., нарахованої згідно ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" за період: з 27.11.2014р. по 22.07.2015р.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін , але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін . Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2. договору № 2461 передбачено, що у разі порушення більш ніж на 30 календарних днів терміну оплати товару, покупець сплачує пеню у розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більш подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді.

Перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що позивачем невірно визначено період її нарахування: не враховано приписи ч 6 ст. 232 ГК України та умови п. 7.2. договору № 2461. Крім того, позивачем залишено поза увагою розмір пені, визначений сторонами у п. 7.2. договору № 2461. Тож, розрахунок пені судом відкориговано відповідно до умов договору № 2461 (0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більш подвійної облікової ставки НБУ) та вимог Закону. Пеня підлягає стягненню за період: з 27.11.2014р. по 27.05.2015р. (182 дн.) в сумі 1992,54 грн.

Позиція відповідача з приводу нарахування пені з 27.12.2014р. (30 днів з дати порушення зобов'язання), є хибною, оскільки сторонами не змінювався порядок нарахування пені (від дня порушення зобов'язання), а лише встановлювалась додаткова умова, за якою неустойка застосовується у випадку тривалого порушення - понад 30 днів.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача суми 478,53 грн. 3% річних за період: з 27.11.2014р. по 22.07.2015р. та суми 10 602,08 грн. втрат від інфляції за період: з грудня 2014р. по липень 2015р.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки позивача 3% річних та втрат від інфляції, судом встановлено, що вірним розміром 3% річних за заявлений період є 480,52 грн., втрати від інфляції за заявлений період становлять 12 242,87 грн. Втім, стягненню підлягають суми 478,53 грн. 3% річних та 10 602,08 грн. втрат від інфляції, які заявлені позивачем.

Отже, в цілому позовні вимоги задовольняються частково.

Розглянувши клопотання відповідача про надання відстрочки виконання рішення суду у даній справі на 6 місяців, суд не вбачає підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

Згідно п. п. 3, 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до п. 7.1.2. постанови пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012 р., відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.

Відповідно до ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.

Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права на доступ до суду.

Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Ноrnsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Іmmobiliare Saffi v. Italy), [GС], N 22774/93, п. 66. ЕСНR 1999-V).

Позивач проти надання розстрочки заперечив, зазначив, що ПП "Кварц-10" теж знаходиться у важкому фінансовому стані і затримка виконання рішення призведе до його ще більшого погіршення.

На підтвердження свого фінансового стану сторонами в матеріали справи надані фінансові звіти підприємств за 2014р., згідно яких, збитки ПАТ "Запоріжкокс" у 2014 році склали 3014 тис.грн., у ПП "Кварц-10" у 2014 році наявний прибуток 8,1 тис.грн. (незначний розмір.)

При розгляді клопотання щодо надання відстрочки рішення, судом враховуються інтереси обох сторін, факт прийняття відповідачем товару та прострочення зобов'язання з його оплати понад 7 місяців, можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але суд також враховує такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення. Тяжкий фінансовий стан боржника не звільняє його від належного виконання зобов'язань перед кредитором, не робить неможливим виконання рішення суду.

Враховуючи викладене, суд вважає не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача про відстрочку виконання рішення на 6 місяців.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

При розгляді даної справи судом враховуються положення п.п. 9.1., 9.2 договору поставки № 2461 від 14.10.2014 р., укладеного між сторонами, якими сторони визначили порядок вирішення спорів. Так, спори та розбіжності, що виникли у зв'язку з даним договором або мають відношення до його укладення, зміни, виконання, порушення, розірвання, недійсності, будуть за можливості вирішуватись шляхом переговорів. Якщо, такі спори або розбіжності, не будуть врегульовані шляхом переговорів, їх вирішення здійснюється у відповідності до матеріального права України наступним чином:

- спори, майнові вимоги за якими перевищують еквівалент 10000 доларів США (з врахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимоги) за основною сумою зобов'язань, вирішуються у господарських судах України (у відповідності до діючого законодавства України);

- спори, майнові вимоги за якими не перевищують еквівалент 10000 доларів США (з врахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимоги) за основною сумою зобов'язань, вирішуються у Постійно діючому Регіональному Третейському суді України при Асоціації "Регіональна правова група" (у відповідності до регламенту вказаного суду), рішення якого є кінцевим та обов'язковим для сторін та підлягає виконанню сторонами у строки, вказані у рішенні суду.

Отже, сторонами по справі укладено третейську угоду.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 ГПК України, підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно п. 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції", припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Якщо є письмова угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду (пункт 5 частини першої статті 80 ГПК). Таку угоду сторони вправі укласти як до, так і після порушення провадження у справі. В останньому випадку провадження підлягає припиненню з посиланням на зазначену норму ГПК. Якщо ж таку угоду укладено до порушення провадження у справі, то: у разі коли відповідач не заперечує проти розгляду справи саме господарським судом, спір підлягає вирішенню останнім; у випадку якщо відповідач з посиланням на згадану угоду, яка є чинною, не визнавалася недійсною і може бути виконана, наполягає на вирішенні спору саме третейським судом, господарський суд має припинити провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 80 ГПК. При цьому господарському суду слід мати на увазі, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав. (п/п. 4.2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18).

У судовому засіданні 06.08.2015р. представником відповідача подано заяву, в якій вказано, що він не заперечує проти розгляду даної справи господарським судом Запорізької області в контексті п. 9.2. договору поставки № 2461 від 14.10.2014 р.

З огляду на ті обставини, що третейську угоди укладено сторонами до порушення провадження у справі і відповідач не заперечує проти розгляду справи саме господарським судом, справа підлягає розгляду господарським судом Запорізької області.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Запоріжкокс" (69600, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, 4, ідентифікаційний номер юридичної особи: 00191224) на користь Приватного підприємства "Кварц-10" (69015, м. Запоріжжя, вул. Генераторна, буд. 17, кв. 2, ідентифікаційний код юридичної особи: 32121458) суму 19 000 (дев'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, суму 1992 (одна тисяча дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 54 коп. пені, суму 10602 (десять тисяч шістсот дві) грн. 08 коп. втрат від інфляції, суму 478 (чотириста сімдесят вісім) грн. 53 коп. 3% річних, суму 1528 (одна тисяча п'ятсот двадцять вісім) грн. 97 коп. судового збору

В іншій частині позову відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.08.2015 р.

Суддя А.О. Науменко