Рішення

від 03.08.2015 по справі 916/1942/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2015 р.Справа № 916/1942/15

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Воробйова А.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: Добровольський О.В. за довіреністю № 77 від 02.01.2015р.

Від відповідача: Шерстньова О.С. за довіреністю № 2 від 29.05.2015р.

Від третіх осіб:

- ОСОБА_4: не з'явився;

- приватного підприємства „Капріка Трейдінг": не з'явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з додатковою відповідальністю „Страхова компанія „Альфа-Гарант" до товариства з обмеженою відповідальністю „Рутбауер", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_4, приватного підприємства „Капріка Трейдінг", про стягнення 49 000 грн., а також за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Рутбауер" до товариства з додатковою відповідальністю „Страхова компанія „Альфа-Гарант" про визнання договору страхування недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю „Страхова компанія „Альфа-Гарант" (далі по тексту - ТДВ „СК „Альфа-Гарант") звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Рутбауер" (далі по тексту - ТОВ „Рутбауер") про стягнення 49 000 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог ТДВ „СК „Альфа-Гарант" посилається на необхідність відшкодування збитків, які були заподіяні йому у зв'язку з виплатою страхового відшкодування на користь особи, постраждалої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталась внаслідок винних дій водія належного відповідачу транспортного засобу, цивільна відповідальність якого була застрахована у позивача як страховика відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/6870725.

Не погоджуючись із позовними вимогами за первісним позовом, ТОВ „Рутбауер" звернулось до суду із зустрічною позовною заявою до ТДВ „СК „Альфа-Гарант" про визнання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що оформлений полісом № АС/6870725, недійсним. Ухвалою від 01.07.2015р. вказаний зустрічний позов був прийнятий до сумісного розгляду із первісним позовом ТДВ „СК „Альфа-Гарант".

Згідно з ухвалою від 13.07.2015р. судом в порядку ст. 27 ГПК України було залучено ОСОБА_4 та приватне підприємство „Капріка Трейдінг" до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. на стороні відповідача.

Позивач повністю підтримує заявлений ним позов та заперечує проти задоволення зустрічного позову ТОВ „Рутбауер". Останнє, в свою чергу, заперечує проти задоволення позову ТДВ „СК „Альфа-Гарант" та наголошує на необхідності задоволення зустрічного позову.

Треті особи власної правової позиції по суті заявлених вимог суду не навели.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

Відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що оформлений полісом № АС/6870725, ТОВ „Рутбауер" як Страхувальник застрахувало свою цивільну відповідальність власника транспортного засобу: МАЗ 5432, д.н.з. НОМЕР_1, у страховика ТДВ „СК „Альфа-Гарант". Договір був укладений 07.12.2013р. строком до 07.12.2014р. Розмір франшизи відповідно до даного договору визначено в сумі 1 000 грн., а ліміт відповідальності страховика становить 50 000 грн. за шкоду, заподіяну майну.

Як свідчать матеріали справи, 31.12.2013р. о 04 год. 40 хв. ОСОБА_4, керуючи вантажним автомобілем МАЗ 5434, д/н НОМЕР_1 по а/д Миколаїв-Дніпропетровськ 202+80 км., під час вимушеної зупинки через технічну несправність в темну пору доби, поза межами населеного пункту, не вжив заходи щодо усунення автомобіля з проїзної частини, внаслідок чого сталась дорожньо-транспортна пригода, чим було порушено пункти 9.10, 15.11 Правил дорожнього руху України.

Вина ОСОБА_4 у вчиненні вказаної дорожньо-транспортної пригоди підтверджується постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 25.03.2014р. по справі № 521/3253/14-а, яка набрала законної сили 04.04.2014р.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб VOLVO FH-12420, д/н НОМЕР_2, разом із напівпричіпом SCHMITZ SKO-24, д/н НОМЕР_3, який на момент дорожньо-транспортної пригоди перебував під керуванням ОСОБА_5, посвідчення серії НОМЕР_4, отримав наступні механічні пошкодження: повністю деформовано кабіну автомобіля, розрив передньої стінки напівпричіпа рефрежиратора в районі холодильного мотору (сідловий тягач не придатний для руху), що підтверджується довідкою Казанківського РВ УМВС України в Миколаївській області.

Як свідчать матеріали справи, 13.06.2014р. ТДВ „СК „Альфа-Гарант" було отримано заяву від ОСОБА_5 про виплату йому страхового відшкодування у зв'язку із дорожньо-транспортною пригодою, що сталась з вини водія транспортного засобу МАЗ 5434, д/н НОМЕР_1, цивільна відповідальність якого застрахована в ТДВ „СК „Альфа-Гарант" відповідно до полісу № АС/6870725.

Відповідно до звіту про вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу VOLVO FH-12420, д/н НОМЕР_2, виготовленого ТОВ „Експертум-АВЕ" станом на 25.05.2014р. на замовлення позивача, розмір збитків, завданих власнику даного транспортного засобу, становить 382 530,00 грн.

Як свідчить розрахунок страхового відшкодування, затверджений ТДВ „СК „Альфа-Гарант", а також страховий акт № ЦВ/14/0494 від 04.11.2014р., позивачем було вирішено виплатити на користь ОСОБА_5 страхове відшкодування в сумі 49 000 грн., що складає ліміт відповідальності страховика відповідно до полісу № АС/6870725, зменшений на суму франшизи. Згідно з платіжним дорученням № 6994 від 04.11.2014р. вказана сума страхового відшкодування була виплачена на користь постраждалої особи.

Проте, оскільки, за твердженнями позивача, ТОВ „Рутбауер" в порушення вимог ст.ст. 33, 38 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не повідомило позивача про настання спірної дорожньо-транспортної пригоди, ТДВ „СК „Альфа-Гарант" направило на адресу ТОВ „Рутбауер" регресну вимогу, викладену в листі від 08.01.2015р. за № 03/22, про відшкодування суми здійсненого страхового відшкодування в розмірі 49 000 грн.

Листом від 06.04.2015р. за вих. № 1 відповідач відмовив позивачу у добровільній компенсації суми здійсненого страхового відшкодування, посилаючись на неналежну організацію проведення експертизи при визначенні розміру збитків у вигляді неповідомлення ТОВ „Рутбауер" про час та місце проведення експертизи, тривале не проведення експертного дослідження у термін більш ніж три місяці з моменту настання дорожньо-транспортної пригоди, а також на той факт, що неповідомлення страховика про настання страхового випадку є наслідком недбалості водія застрахованого транспортного засобу.

У зв'язку із відмовою ТОВ „Рутбауер" здійснити виплату компенсацію здійсненого позивачем страхового відшкодування у добровільному порядку, ТДВ „СК „Альфа-Гарант" було змушене звернутись до суду із даним позовом.

В свою чергу, заперечуючи проти первісного позову та пред'являючи зустрічний позов, ТОВ „Рутбауер" наголошувало на тому, що договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що оформлений полісом № АС/6870725, суперечить законові та підлягає визнанню недійсним.

У зв'язку із викладеним, при вирішенні даного спору суд вважає за необхідне першочергово надати правову оцінку укладеному між сторонами по справі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що оформлений полісом № АС/6870725, оскільки на факті укладення даного договору грунтуються позовні вимоги ТДВ „СК „Альфа-Гарант" за первісним позовом та даний договір є предметом спору за зустрічними позовними вимогами.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Положеннями ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, договір є двостороннім правочином, у зв'язку з чим, при наданні правової оцінки договору підлягають застосуванню загальні вимоги, встановлені законом для правочинів.

Виходячи з положень п. 1.8 ст. 1, п. 10.1 ст. 10 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 1 липня 2004 року N 1961-IV (з наступними змінами та доповненнями) відповідно до цього Закону укладаються такі види договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності: внутрішній договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі - внутрішній договір страхування); договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі - договір міжнародного страхування). Страховий поліс - це єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.

Приписами п. 1.7 ст. 1 названого Закону визначено, що забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Отже, оформлення полісу № АС/6870725. підтверджує факт укладення між ТДВ „СК „Альфа-Гарант" як страховиком та ТОВ „Рутбауер" як страхувальником договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що оформлений полісом № АС/6870725.

Положеннями ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В силу положень ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому, у відповідності до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У п.п. 2.1, 2.5.2, 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Так, в обґрунтування позовних вимог щодо визнання недійсним договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що оформлений полісом № АС/6870725, відповідач посилається на той факт, що вказаний договір від імені ТОВ „Рутбауер" був підписаний невстановленою особою, за відсутності необхідного обсягу повноважень. З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення спірного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Приписами ч.ч. 1, 4 ст. 92, ст. 97 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 237, ст. 239 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

В силу ч. 5 ст. 65 ГК України керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Виконавчі органи юридичної особи за правовою природою їх діяльності виступають представниками юридичної особи у правовідносинах від її імені, оскільки наслідком здійснення ними своєї компетенції, вчинення певних юридично значимих дій є виникнення відповідних прав та обов'язків для самої юридичної особи. Більш того, суд зазначає, що юридична особа як суб'єкт цивільних правовідносин є правовою фікцією, оскільки даний учасник цивільного обігу не може набувати цивільних прав та обов'язків особисто, без участі своїх представників. Також, на наявність між виконавчим органом юридичної особи та самою юридичною особою правовідносин представництва прямо вказується у ч. 4 ст. 92 ЦК України, зміст якої наведено вище по тексту рішення.

Таким чином, проаналізувавши наведені положення чинного законодавства суд дійшов висновку, що юридична особа набуває своїх прав та обов'язків виключно через правовідносини представництва в особі її виконавчого органу та інших представників, у яких сама юридична особа набуває статусу довірителя, а її виконавчий орган, відповідно, представника.

Як свідчить зміст полісу № АС/6870725, від імені ТОВ „Рутбауер" даний договір був підписаний невстановленою особою та в порушення вимог ст. 207 ЦК України не був скріплений печаткою відповідача. Оскільки ідентифікувати особу, якою підписано спірний договір від імені відповідача, за допомогою наявних у матеріалах справи доказів неможливо, суд доходить висновку, що договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що оформлений полісом № АС/6870725, від імені відповідача був підписаний неуповноваженою особою.

Правові наслідки вчинення правочину особою без достатнього обсягу повноважень визначені ст. 241 ЦК України. Так, відповідно до зазначеної законодавчої норми павочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

У п. 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (з наступними змінами та доповненнями) зазначено наступне. Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Як свідчать матеріали справи, лист від 06.04.2015р. за вих. № 1, яким відповідач відмовив позивачу у добровільній компенсації суми здійсненого страхового відшкодування, містить підтвердження факту укладення між сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що оформлений полісом № АС/6870725. Вказаний лист був підписаний директором ТОВ „Рутбауер", тобто єдиною особою, яка наділена повноваженнями на представництво інтересів даної юридичної особи у правовідносинах із третіми особами без окремого доручення. Отже, наведений лист свідчить про схвалення спірного правочину відповідачем, що повністю спростовує доводи ТОВ „Рутбауер" стосовно недійсності даної угоди з підстав вчинення її неуповноваженою особою.

Посилання відповідача на факт перебування забезпеченого за спірним договором транспортного засобу на час дорожньо-транспортної пригоди в оренді ПП „Капріка Трейдінг" згідно умов договору оренди транспортного засобу без екіпажу № 1 від 04.07.2012р. не впливає на висновки суду щодо дійсності спірної угоди, оскільки відповідно до п. 1.6 ст. 1 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" власники транспортних засобів - це юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

При цьому, суд бере до уваги, що п.п. 21.1, 21.3 ст. 21 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). З урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Посилання на факт неперебування винуватця спірної дорожньо-транспортної пригоди - водія забезпеченого транспортного засобу ОСОБА_4 у трудових відносинах із відповідачем на час споєння пригоди, що підтверджений за допомогою відповідної інформації від Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області, ніяким чином не впливає на дійсність договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що оформлений полісом № АС/6870725, оскільки дані обставини виникли після укладення спірного договору.

Таким чином, за результатами вирішення даного спору суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що оформлений полісом № АС/6870725, що має наслідком відмову у задоволенні зустрічного позову ТОВ „Рутбауер".

Що стосується позовних вимог ТДВ „СК „Альфа-Гарант" за первісним позовом, суд зазначає наступне.

Як було встановлено судом під час розгляду справи, відповідно до умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що оформлений полісом № АС/6870725, який діяв протягом періоду з 07.12.2013р. по 07.12.2014р., цивільна відповідальність ТОВ „Рутбауер" як власника транспортного засобу МАЗ 5434, д/н НОМЕР_1, була застрахована у страховика ТДВ „СК „Альфа-Гарант". В результаті викладеного відповідач є страхувальником в розумінні положень ст. 1 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення відповідачем позивача як страховика про настання спірної дорожньо-транспортної пригоди, тобто про настання страхового випадку.

Положеннями ст. 38 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Згідно з п. 33.1 ст. 33 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний: 33.1.1. дотримуватися передбачених правилами дорожнього руху обов'язків водія, причетного до дорожньо-транспортної пригоди; 33.1.2. вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди; 33.1.3. поінформувати інших осіб, причетних до цієї пригоди, про себе, своє місце проживання, назву та місцезнаходження страховика та надати відомості про відповідні страхові поліси; 33.1.4. невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Тобто зазначена правова норма передбачає у випадку неповідомлення страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди наявність у нього права на пред'явлення регресного позову до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, а не відсутність такого права.

За приписами пункту 5 частини 1 статті 989 Цивільного кодексу України страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

Наведеними правовими нормами встановлено обов'язок страховика повідомити письмово страхувальника про настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, право страховика подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду регламентовано положеннями Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" і пов'язується саме із встановленим фактом неповідомлення страховика у встановлені законом строки.

При цьому, неузгодженість пунктів статей 33 та 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" після внесених змін згідно із Законом України від 17.02.2011 р. N 3045-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування" не може обмежувати встановлене статтею 38 цього Закону право страховика подати регресний позов у разі недотримання строків і умов повідомлення його про дорожньо-транспортну пригоду, а відтак і не може бути підставою для відмови у позові.

Таким чином, приймаючи до уваги відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів повідомлення відповідачем позивача про настання спірної дорожньо-транспортної пригоди у визначені ст. 38 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строки, а також враховуючи підтвердження матеріалами справи факту здійснення ТДВ „СК „Альфа-Гарант" страхового відшкодування в сумі 49 000 грн. на користь потерпілої особи , господарський суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог ТДВ „СК „Альфа-Гарант" та про наявність правових підстав для їх задоволення у повному обсязі.

Правова позиція, застосована судом під час розгляду даної справи, підтверджується судовою практикою, що знайшло своє відображення у постанові Вищого господарського суду України від 22.04.2013 р. по справі N 5011-12/15483-2012.

Наведені відповідачем під час розгляду даної справи заперечення, які зазначені вище по тексту рішення, щодо неперебування винуватця спірної дорожньо-транспортної пригоди - водія забезпеченого транспортного засобу ОСОБА_4 у трудових відносинах із відповідачем на час скоєння пригоди, а також на факт перебування забезпеченого за спірним договором транспортного засобу на час дорожньо-транспортної пригоди в оренді ПП „Капріка Трейдінг" згідно умов договору оренди транспортного засобу без екіпажу № 1 від 04.07.2012р., ніяким чином не впливають на зміст правовідносин сторін, що виникли на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що оформлений полісом № АС/6870725, та регламентовані Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Підсумовуючи все вищевикладене, відповідно до ст.ст. 11, 92, 97, 202, 203, 207, 215, 216, 237, 239, 241, 626 ЦК України, ст. 65 ГК України, ст.ст. 1, 10, 21, 33, 38 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 1 липня 2004 року N 1961-IV (з наступними змінами та доповненнями) позов ТДВ „СК „Альфа-Гарант" підлягає задоволенню у повному обсязі шляхом присудження до стягнення із ТОВ „Рутбауер" на користь позивача компенсації збитків в сумі 49 000 грн., в той час як зустрічний позов ТОВ „Рутбауер" задоволенню не підлягає.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд первісного та зустрічного позовів відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 36, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Рутбауер" /67668, Одеська область, Біляївський район, село Великий Дальник, вул. Мацька, 2, код ЄДРПОУ 35049584/ на користь товариства з додатковою відповідальністю „Страхова компанія „Альфа-Гарант" /01133, м. Київ, бульв. Лесі Українки, 26, код ЄДРПОУ 32382598/ компенсацію збитків в сумі 49 000 грн. 00 коп. /сорок дев'ять тисяч грн. 00 коп./, судовий збір в сумі 1 827 грн. 00 коп. /одна тисяча вісімсот двадцять сім грн. 00 коп./. Наказ видати.

3. В задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст.ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано 07.08.2015р.

Суддя С.П. Желєзна