Рішення

від 10.08.2015 по справі 918/630/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 серпня 2015 р. Справа № 918/630/15

за позовом Прокурора м.Рівне

до відповідача-1 Рівненської міської ради

до відповідача-2 Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради

до відповідача-3 Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Капіталінвест"

про визнання протиправним рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та договору суборенди, повернення земельної ділянки

Суддя Андрійчук О.В.

Представники сторін:

від позивача: Лис Н.В., посв. № 031428 від 19.01.2015 року

від відповідача 1: Горчак Ю.П., дов. від 29.04.2015 року

від відповідача 2: не з'явився

від відповідача 3: Дяденчук А.І., дов. № 1126 від 11.09.2014 року

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 81 1 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У червні 2015 року Прокурор м. Рівне звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Рівненської міської ради, Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Капіталінвест" про визнання незаконним рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та договору суборенди, повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

Рішення Рівненської міської ради № 1376 від 17.11.2011 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,7360 га, що знаходиться за адресою: вул. Ювілейна в м. Рівне, в оренду відповідачу-2 строком на 10 років для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства з правом укладення договору суборенди.

12.03.2012 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, а 29.10.2012 року між відповідачем-2 та відповідачем-3 - договір суборенди.

Позивач вважає, що як рішення відповідача-1, так і укладенні договори оренди та суборенди підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, оскільки надання в оренду земельної ділянки здійснювалося без проведення земельних торгів за відсутності для цього підстав, визначених ч.ч. 2, 3 ст. 134 ЗК України.

У матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 4, 6, 9, 36-1 Закону України "Про прокуратуру", ст.ст. 122, 124, 134, 210 ЗК України, ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України тощо.

Ухвалою суду від 09.06.2015 року порушено провадження, справу призначено до розгляду на 15.06.2015 року.

Ухвалою суду від 15.06.2015 року розгляд справи відкладено на 22.06.2015 року, у порядку ст. 30 ГПК України для дачі пояснень з питань, що виникли під час розгляду справи, викликано в судове засідання представників Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради, Управління земельних відносин виконавчого комітету Рівненської міської ради, Державної інспекції сільського господарства в Рівненській області, яких зобов'язано надати усі наявні в них документи, що стосуються земельної ділянки, що знаходиться за адресою: вул. Ювілейна, м. Рівне, та перебуває у користуванні Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради.

22.06.2015 року через службу діловодства господарського суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній, посилаючись на ч. 2 ст. 134 ЗК України, зазначив, що надання земельних ділянок державним та комунальним підприємствам, бюджетним установам, а також для будівництва, обслуговування та ремонту об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу) могло здійснювати на підставі рішення органу місцевого самоврядування без проведення земельних торгів. Враховуючи, що відсутні підстави для визнання недійсним рішення, отже немає підстав для визнання недійсними договорів оренди та суборенди. На підтвердження того, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, відповідач-1 посилається на ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та на практику Європейського суду, зокрема на рішення у справі "Стретч проти Сполученого Королівства".

22.06.2015 року через службу діловодства господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній, посилаючись на ч. 2 ст. 134 ЗК України, зазначив, що надання земельних ділянок державним та комунальним підприємствам, бюджетним установам, а також для будівництва, обслуговування та ремонту об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу) могло здійснювати на підставі рішення органу місцевого самоврядування без проведення земельних торгів. Крім того, відповідач-2 вказує, що оскільки станом на 13.02.1991 року на спірній земельній ділянці уповноваженим органом погоджено місце розташування стоянки, отже надання її в оренду здійснювалося без проведення земельних торгів.

Також, 22.06.2015 року через службу діловодства господарського суду від відповідача-2 надійшла заява про застосування позовної давності, за якою останній, посилаючись на ч. 11 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації", ст.ст. 256, 261, 267 ЦК України, просить у задоволенні позовних вимог прокурора відмовити.

Ухвалою суду від 22.06.2015 року розгляд справи відкладено на 30.06.2015 року та повторно в порядку ст. 30 ГПК України для дачі пояснень з питань, що виникли під час розгляду справи, викликано в судове засідання представників Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради, Управління земельних відносин виконавчого комітету Рівненської міської ради, Державної інспекції сільського господарства в Рівненській області, яких зобов'язано надати усі наявні в них документи, що стосуються земельної ділянки, що знаходиться за адресою: вул. Ювілейна, м. Рівне, та перебуває у користуванні Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради.

30.06.2015 року у судовому засіданні позивачем подано заяву про зміну підстав позову, в якій останній зазначає, що відповідач-2 не підпадає під визначення бюджетної установи, що виключає можливість надання земельної ділянки поза межами проведення земельних торгів. За результатами перевірки інспекція дійшла висновку, що ще на стадії надання дозволу на розроблення проекту землеустрою чи його затвердження відповідачем-1 погоджувалася передача земельної ділянки в суборенду, що свідчить про неможливість відповідача-2 самостійно провести будівельні роботи. Виходячи з викладеного, договір оренди, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2, містить ознаки удаваного правочину та фактично мав на меті передачу права оренди земельної ділянки юридичній особі для розміщення комерційних об'єктів без проведення процедури земельних торгів (аукціону), як того вимагають приписи ч. 1 ст. 134 ЗК України. Також позивач вказує, що відповідачем-1 надавалося право на передачу земельної ділянки в суборенду без визначення особи суборендаря на пленарному засіданні сесії, що є порушенням чинного законодавства. Крім того, позивач стверджує, що за результатами передачі земельної ділянки без проведення земельних торгів, відповідач-1 фактично втрачає інвестиційно привабливу земельну ділянку.

30.06.2015 року та 06.07.2015 року через службу діловодства господарського суду від Управління містобудування та архітектури надійшли письмові пояснення, відповідно до яких останнє просить у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки спірна земельна ділянка надана в оренду у листопаді 2011 року, а рішення Рівненської міської ради № 1421 "Про затвердження Плану зонування території міста Рівного в новій редакції", на яке посилається позивач як на підставу позовних вимог, датується 22.12.2012 року. Під час надання земельної ділянки в оренду діяв Генеральний план міста Рівного, затверджений рішенням Рівненської міської ради № 1411 від 11.04.2008 року.

У судовому засіданні 30.06.2015 року оголошено перерву до 06.07.2015 року.

06.07.2015 року через службу діловодства господарського суду від позивача надійшли заперечення на відзиви відповідача-1 та відповідача-2. Відповідно до вказаних заперечень прокурор зазначає, що крита автостоянка є об'єктом дорожнього сервісу, а отже земельна ділянка, надана під її розміщення, мала надаватися за результатами земельних торгів, тощо.

У судовому засіданні 06.07.2015 року оголошено перерву до 13.07.2015 року.

Ухвалою суду від 13.07.2015 року розгляд справи відкладено на 16.07.2015 року, зобов'язано відповідача-1 надати суду у строк до 16.07.2015 року належним чином засвідчені копії стенограми та протоколу пленарного засідання Рівненської міської ради від 17.11.2011 року, листа-розсилки оскаржуваного рішення, а також будь-які інші докази, з яких можливо встановити дату, коли прокурору стало відомо про прийняття оскаржуваного рішення. Зобов'язано прокурора м. Рівного надати суду у строк до 16.07.2015 року докази участі прокурора на пленарному засіданні Рівненської міської ради від 17.11.2011 року, на якому було прийняте оскаржуване рішення.

Ухвалою суду від 16.07.2015 року розгляд справи відкладено на 03.08.2015 року, зобов'язано Рівненську міську раду надати суду докази того, що оспорюваний договір оренди від 08.02.2012 року надсилався на електронну адресу (oneal12@ukr.net) працівника прокуратури м. Рівного Ю. Грисюка на виконання листа прокуратури м. Рівного № 66-4321вих-12 від 26.04.2012 року; зобов'язано прокурора м. Рівного надати суду належним чином засвідчене завдання прокуратури Рівненської області щодо проведення перевірки додержання земельного законодавства, про яке йдеться у листі прокуратури м. Рівного до міського голови м. Рівного Хомка В.Є. № 66-4321вих-12 від 26.04.2012 року; належним чином засвідчені копії документів, підготовлених за результатами виконання вказаного завдання; зобов'язано прокурора м. Рівного надати суду результати проведеної перевірки Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради, яка, за поясненнями прокуратури, мала місце у лютому 2014 року; зобов'язано прокурора м. Рівного надати суду інформацію про посадові обов'язки працівника прокуратури Ю. Грисюка, покладені на нього у 2011-2012 роках; у порядку ст. 30 ГПК України викликано в судове засідання для дачі пояснень, що виникли під час розгляду справи, працівника прокуратури Ю. Грисюка; зобов'язано Ю. Грисюка надати суду перелік договір оренди, які були надіслані на електронну адресу: oneal12@ukr.net Рівненською міською радою на виконання листа прокуратури м. Рівного № 66-4321вих-12 від 26.04.2012 року.

03.08.2015 року через службу діловодства господарського суду від прокуратури надійшла заява про уточнення позовних вимог.

У судовому засіданні 03.08.2015 року оголошено перерву на 10.08.2015 року.

Оцінивши правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави, дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.03.2011 року рішенням Рівненської міської ради № 483 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки на вул. Ювілейній" надано дозвіл відповідачу-2 (за його клопотанням) на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 7 360 кв.м. в оренду на 10 років для будівництва та обслуговування критої автостоянки з нежитловими приміщеннями, відвівши цю ділянку за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яка згідно із земельно-обліковими документами міста Рівного обліковується за Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради (Департамент міського господарства, автостоянка) (п. 1 рішення).

Пунктом 2 вказаного рішення встановлено, що питання будівництва на цій ділянці та визначення інвестора має бути розглянуто комісією з питань залучення інвесторів у будівництво об'єктів житла, соціально-культурної сфери та інженерних мереж у м. Рівному.

Рекомендовано відповідачу-2 провести добровільну державну експертизу землевпорядної документації (п. 4 рішення).

29.09.2011 року проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки отримав позитивний висновок № 196 комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою, до складу якої входять представники: територіального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органу містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронного та санітарно-епідеміологічного органів.

Оскільки проект відповідно до Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" не підлягав обов'язковій державній експертизі, відповідач-2 звернувся із клопотанням до відповідача-1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на сесії Рівненської міської ради.

17.11.2011 року рішенням Рівненської міської ради № 1376 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Ювілейній та передачу її в оренду" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 10 років відповідачу-2 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для будівництва та обслуговування критої автостоянки з нежитловими приміщеннями, з правом укладення договору суборенди) (п. 1 рішення).

За п. 2 рішення припинено право користування земельною ділянкою площею 7 500 кв.м., яка згідно із земельно-обліковими документами міста Рівного обліковується за Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради (колишній Департамент міського господарства) і використовується як автостоянка. Земельну ділянку площею 140 кв.м. віднесено до земель запасу.

Згідно з п. 3 вказаного рішення передано відповідачу-2 земельну ділянку площею 7 360 кв.м. в оренду на 10 років для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для будівництва та обслуговування критої автостоянки з нежитловими приміщеннями, з правом укладення договору суборенди). Земельну ділянку передано за рахунок земель, вилучених відповідно до цього рішення.

08.02.2012 року між відповідачем-1 (орендодавець) та відповідачем-2 (орендар) укладено договір оренди, зареєстрований в Управлінні Держкомзему у м. Рівному 12.03.2012 року, за яким орендодавець на підставі рішення № 1376 від 17.11.2011 року передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для будівництва та обслуговування критої автостоянки з нежитловими приміщеннями, з правом укладення договору суборенди), яка знаходиться в м. Рівному на вул. Ювілейній (п. 1 договору оренди).

Відповідно до п.п. 2, 3, 8, 15, 16 договору оренди в оренду передається земельна ділянка загальною площею 7 360 кв.м. за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Кадастровий номер 5610100000:01:001:0078. На земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна. Договір оренди укладено строком на 10 років. Мета та цільове призначення земельної ділянки - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для будівництва та обслуговування критої автостоянки з нежитловими приміщеннями, з правом укладення договору суборенди).

12.03.2012 року між відповідачем-2 (замовник) та відповідачем-3 (інвестор) укладено угоду про будівництво паркінгу із нежитловими приміщеннями на вул. Ювілейній в м. Рівному, предметом якої є організація будівництва паркінгу із нежитловими приміщеннями по вул. Ювілейній в м. Рівному. Протягом 50 календарних днів з моменту укладення цієї угоди для можливості виконання будівельно-монтажних робіт безпосередньо інвестором сторони укладають договір суборенди земельної ділянки, за якими земельна ділянка для будівництва паркінгу із нежитловими приміщеннями по вул. Ювілейній в м. Рівному буде надана в суборенду інвестору (п.п. 1.1., 1.3. угоди).

08.10.2012 року між відповідачем-2 та відповідачем-3 укладений договір суборенди, зареєстрований в Управлінні Держземагентства в м. Рівному 29.10.2012 року, на тих самих умовах, що й договір оренди від 08.02.2012 року.

Розглянувши вимогу позивача про визнання незаконним рішення відповідача-1 № 1376 від 17.11.2011 року, суд встановив таке.

Згідно з приписами ст.ст. 142 - 145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Відповідно ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 12 ЗК України передбачено, що розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян і юридичних осіб, відноситься до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст.

У силу вимог ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

У ст. 12 Закону України "Про планування і забудову територій" передбачено, що сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, відповідно до генеральних планів населених пунктів, в тому числі вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

За ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської Ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (ч. 1 ст. 116 ЗК України, в редакції, що діяла станом на дату прийняття оскаржуваного рішення).

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Частинами 1, 2 ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу.

У силу вимог 1 ст. 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема: будівництва об'єктів, що в повному обсязі здійснюється за кошти державного та місцевих бюджетів; надання земельних ділянок державним та комунальним підприємствам, бюджетним установам; будівництва, обслуговування та ремонту об'єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об'єктів зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу ).

Суд, проаналізувавши підстави, з якими закон, чинний на дату виникнення спірних правовідносин, пов'язував можливість передачі земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів, вважає за необхідне зазначити таке.

Щодо будівництва об'єктів, які в повному обсязі здійснюються за кошти державного та місцевих бюджетів, то за визначенням, наведеним у п. 11 ст. 2 БК України, в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, бюджетні кошти (кошти бюджету) - належні відповідно до законодавства надходження бюджету та витрати бюджету.

З матеріалів справи судом встановлено, що будівництво критої автостоянки з нежитловими приміщеннями планувалося здійснювати за рахунок інвестиційних коштів суб'єктів господарювання приватного сектора економіки, а отже застосування вказаної підстави до спірних правовідносин неможливе.

Стосовно надання спірної земельної ділянки для державного чи комунального підприємства, бюджетної установи, то слід зазначити таке.

Земельну ділянку без проведення земельних торгів надано відповідачу-2 - Управлінню капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради.

Згідно з Положенням про управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради, затвердженого рішенням міської ради № 148 від 03.06.1999 року, відповідно до ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" управління капітального будівництва утворюється і ліквідується міською радою. Управління капітального будівництва є виконавчим органом ради, підконтрольним і підзвітним їй. У своїй діяльності управління підпорядковується виконавчому комітету, міському голові, його першому заступнику, а з питань здійснення делегованих повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольний облдержадміністрації.

За приписами ч. 1 ст. 5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Отже, відповідач-2, є виконавчим органом місцевої ради, тобто її структурним підрозділом, на який покладено функції виконавчо-розпорядчої діяльності в певній сфері управління.

Виконавчий орган, яким є відповідач-2 у справі, не є тотожним поняттю "комунального підприємства" (вказані поняття на законодавчому рівні не розцінюються як синоніми, ст. 78 ГК України).

Так само відповідач-2 не є державним підприємством чи бюджетною установою (визначення яких наведене у ст.ст. 73, 74 ГК України та п. 12 ст. 2 БК України відповідно).

Стосовно надання земельної ділянки для будівництва, обслуговування та ремонту об'єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об'єктів зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу ), то судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з рішень відповідача-1 № 483 від 17.03.2011 року, № 1376 від 17.11.2011 року, договору оренди, Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, земельна ділянка надавалася в оренду за оскаржуваним рішенням за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

За ч.ч. 1, 2 ст. 65 ЗК України землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об'єктів транспорту. Землі транспорту можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності (ч.ч. 1, 2 ст. 67 ЗК України).

Статтею 71 ЗК України встановлено, що до земель автомобільного транспорту належать землі під спорудами та устаткуванням енергетичного, гаражного і паливороздавального господарства, автовокзалами, автостанціями, лінійними виробничими спорудами, службово-технічними будівлями, станціями технічного обслуговування, автозаправними станціями, автотранспортними, транспортно-експедиційними підприємствами, авторемонтними заводами, базами, вантажними дворами, майданчиками контейнерними та для перечеплення, службовими та культурно-побутовими будівлями й іншими об'єктами, що забезпечують роботу автомобільного транспорту. До земель дорожнього господарства належать землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, тунелями, транспортними розв'язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщені споруди, що забезпечують функціонування автомобільних доріг, зокрема майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, підприємства та об'єкти служби дорожнього сервісу.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що на земельній ділянці, наданій відповідачу-2 за оскаржуваним рішенням, планувалося будівництво та обслуговування критої автостоянки (паркінгу) з нежитловими приміщеннями.

У свою чергу, за визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України "Про автомобільні дороги", у редакції, чинній станом на дату прийняття оскаржуваного рішення, об'єкти дорожнього сервісу - спеціально облаштовані місця для зупинки маршрутних транспортних засобів, майданчики для стоянки транспортних засобів , майданчики відпочинку, видові майданчики, автозаправні станції, пункти технічного обслуговування, мотелі, готелі, кемпінги, торговельні пункти (у тому числі малі архітектурні форми), автозаправні комплекси, складські комплекси, пункти медичної та технічно-евакуаційної допомоги, пункти миття транспортних засобів, пункти приймання їжі та питної води, автопавільйони, а також інші об'єкти, на яких здійснюється обслуговування учасників дорожнього руху та які розміщуються на землях дорожнього господарства або потребують їх використання для заїзду та виїзду на автомобільну дорогу.

Згідно з Правилами дорожнього руху стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов'язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу.

Відповідно до Додатку Б (обов'язковий) ДБН В.2.3-15:2007 "Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів" автостоянка - спеціально обладнана відкрита площадка для постійного або тимчасового зберігання легкових автомобілів та інших мототранспортних засобів, паркінг (англ. parking < park) - ставити автомобіль на стоянку (паркувати). У зарубіжній літературі та практиці паркінги - автостоянки, наземні (переважно відкритого типу) та підземні гаражі для тимчасового зберігання легкових автомобілів.

Автостоянки поділяються: за термінами зберігання на: довготермінові - для постійного зберігання транспортних засобів громадян, які проживають у даному населеному пункті; сезонні - для тимчасового зберігання транспортних засобів громадян у зонах відпочинку; денні - розташовані при вокзалах, портах, спортивних спорудах, торговельних, видовищних, інших підприємствах та організаціях, у місцях масового відпочинку; нічні - для тимчасового зберігання транспортних засобів на тупикових та малозавантажених вулицях; за способом зберігання на: відкриті; з навісами, та(або) гаражами, закріпленими за автостоянками; змішані - де поряд з місцями для відкритого зберігання, а також навісами та(або) гаражами, закріпленими за автостоянками, є гаражі чи навіси, що належать власникам транспортних засобів на правах приватної власності (п. 2 Постанови КМУ № 115 від 22.01.1996 року "Про затвердження правил зберігання транспортних засобів на автостоянках").

З наведеного вбачається, що автостоянки є об'єктами дорожнього сервісу, а отже надання земельної ділянки для будівництва критої стоянки мало здійснюватися за результатами проведення земельних торгів.

Таким чином, підстав, з якими ЗК України пов'язує відсутність потреби у проведенні земельних торгів та на які посилаються відповідачі у справі, судом не встановлено.

Недотримання процедури, передбаченої ч. 1 ст. 134 ЗК України, є порушенням органом місцевого самоврядування чинного законодавства під час прийняття рішення та укладення договору оренди землі.

Крім того, судом встановлено, що згідно з рішенням виконавчого комітету Ровенської міської ради народних депутатів № 78 від 13.02.1991 року вирішено відвести земельні ділянки МП "Автобан" для будівництва постійної відкритої автостоянки для індивідуального автотранспорту по вул. Котляревського площею 0,25 га; тимчасової автостоянки по вул. Ювілейній площею 0,75 га.

За твердженням відповідача-2 зазначене рішення свідчить про погодження місця розташування об'єкта - автостоянки, що за абз. 3 п. 1 Перехідних положень ЗК України є підставою для надання земельної ділянки без проведення земельних торгів.

У свою чергу, за абз. 3 п. 1 Перехідних положень ЗК України у разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 01.01.2008 року передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів).

У той же час відповідно до п. 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" прийняті і не виконані до набрання чинності цим Законом рішення відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом, а розроблені відповідно до цих рішень проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розглядаються в установленому законом порядку. Передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів).

Вказаний Закон набирає чинності з дня його опублікування (п. 1 Прикінцевих положень), перша публікація вказаного Закону - 14.10.2008 року (Голос України № 195), отже дворічний строк, протягом якого зберігали чинність рішення відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, зокрема про погодження місця розташування об'єкта, закінчився 15.10.2010 року, тобто до прийняття оскаржуваного рішення відповідача-1 та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Отже, посилання відповідача-2 на абз. 3 п. 1 Перехідних положень ЗК України, як на підставу заперечення позовних вимог, суд визнає необґрунтованим.

Судом також встановлено, що рішенням Рівненської міської ради № 1421 від 22.12.2011 року "Про затвердження Плану зонування територій міста Рівного в новій редакції", затверджено План зонування, відповідно до якого спірна земельна ділянка розташована в територіально-планувальній зоні "Р-1", до якої входять парки, сквери, бульвари, прибережні території, що активно використовуються населенням для відпочинку. Для вказаної зони встановлені переважні, допустимі та умовно допустимі види використання (що потребують спеціального дозволу або узгодження) (лист Управління містобудування та архітектури № 01-11/2019 від 09.12.2014 року). Такий вид землекористування як розміщення та експлуатація будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства у вказаній зоні не передбачений.

Зазначене рішення органу місцевого самоврядування прийняте в часі пізніше, ніж оскаржуване рішення. Разом з тим, за п.п. 3.2., 3.3. Додатку 2 до рішення № 1421 від 22.12.2011 року до територій невідповідного використання відносяться земельні ділянки, на яких розташовані існуючі об'єкти містобудування, що не відповідають встановленим Планом зонування території переважним і допустимим видам забудови та іншого використання земельних ділянок у певній зоні, а також земельні ділянки, які були надані для забудови до затвердження Плану зонування території і параметри забудови яких не відповідають встановленим для цієї зони єдиним умовам і обмеженням забудови.

Будівництво об'єктів на земельних ділянках, які набули статусу невідповідного використання (визначених п. 3.3. цієї глави), дозволяється відповідно до цільового призначення земельної ділянки за процедурою спеціального узгодження, за умови відповідності вимогам державних будівельних, санітарних, пожежних та екологічних норм, згідно із законодавством України (п. 8 Додатку 2 до рішення № 1421 від 22.12.2011 року).

Пункт 4 вказаного додатку, на який посилаються відповідачі у справі, до спірних правовідносин не може бути застосований, оскільки в ньому йдеться про вже збудовані об'єкти нерухомості, у той час як на земельній ділянці, щодо якої виник спір, будівництво не розпочалося (згідно із поясненнями сторін, листом відповідача-2 № 56-10031 вих-14 від 08.12.2014 року).

За визначенням, наведеним у п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4, 7 ст. 18 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів. План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації. Параметри використання території та будівель, запропонованих для розташування у межах декількох земельних ділянок або окремої земельної ділянки, зокрема функціональне призначення, граничні поверховість та площа забудови, можливе розміщення на ділянці, є обов'язковими для врахування під час зонування відповідної території. За порушення вимог, встановлених планом зонування території, фізичні та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Акт ненормативного характеру (індивідуальний акт) породжує права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Зважаючи, що рішення відповідача-1 № 1376 від 17.11.2011 року щодо надання земельної ділянки в оренду відповідачу-2 прийняте всупереч вимогам земельного законодавства, а саме: ч. 1 ст. 134 ЗК України, отже підлягає визнанню незаконним.

Щодо вимог позивача про визнання недійсними договорів оренди, суборенди земельної ділянки та про повернення земельної ділянки, то судом встановлено таке.

За ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" в редакції, чинній станом на дату укладення оспорюваних договорів, відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Згідно зі ст. 210 ЗК України угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст.ст. 215, 216 ЦК України, ст.ст. 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Оскільки відповідачем-1 недотримано процедури, передбаченої ч. 1 ст. 134 ЗК України, що є порушенням органом місцевого самоврядування чинного законодавства під час прийняття рішення про передачу в оренду земельної ділянки, яке було підставою для укладення оспорюваних правочинів, отже останні підлягають визнанню недійсними в судовому порядку.

З огляду на викладене, обґрунтованою є й вимога про повернення земельної ділянки.

Стосовно посилання позивача на те, що договір оренди є удаваним, то слід зазначити таке.

Удаваність договору оренди, на думку прокурора, полягає у тому, що останній мав на меті передачу права оренди земельної ділянки без проведення земельних торгів.

У силу вимог ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі ч. 2 ст. 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Усупереч наведеному позивачем не доведено, що шляхом укладення оспрюваного правочину сторони мали на меті приховати інший правочин, аніж договорів оренди земельної ділянки, однак в обхід встановленої процедури, а також не зазначено про який саме правочин йдеться.

Отже, підстави для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним за ст. 235 ЦК України відсутні.

Так само суд визнає необґрунтованим посилання позивача на те, що визначення конкретного суборендаря мало відбуватися на пленарному засіданні сесії Рівненської міської ради.

Як вбачається з оскаржуваного рішення та договору оренди, в них визначено право орендаря укладати договір суборенди, тобто власник земельної ділянки надав згоду на передачу земельної ділянки в суборенду, що кореспондується з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про оренду землі" (орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця) та ч. 6 ст. 93 ЗК України (орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда)).

Стосовно посилання відповідача-1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та на практику Європейського суду, зокрема на рішення у справі "Стретч проти Сполученого Королівства", то розглядаючи питання захисту права особи на мирне володіння майном, необхідно згадати позицію Європейського суду, за якою «позбавлення майна згідно із другою нормою може бути виправданим тільки якщо доведена, крім іншого, наявність «інтересів суспільства» та «умов, передбачених законом». Більше того, будь-яке втручання у володіння майном повинно задовольняти принцип пропорційності. Як Суд неодноразово зазначав, повинен бути встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства в цілому та вимогою захисту основних прав індивіда. Відчуження власності, яке здійснюється відповідно до законодавчої, соціальної, економічної політики чи з іншою метою, може відповідати «суспільним інтересам», навіть якщо суспільство в цілому безпосередньо не використовує цю відчужену власність або не володіє нею». Принцип пропорційності базується на визначальних постулатах верховенства права і, виходячи з пріоритету прав людини, передбачає баланс необхідного державного втручання у приватні справи. Вказаний принцип спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав повинні бути істотними, а засоби їх досягнення - обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.

Враховуючи, що судом встановлено невідповідність прийнятого відповідачем-1 рішення, на підставі якого укладено договори оренди та суборенди, встановленій процедурі передачі земельної ділянки, беручи до уваги принципи пропорційності та збалансованості між інтересами орендаря і суборендаря (які не приступили до фактичного використання наданої в користування земельної ділянки - будівництва паркінгу) та інтересами суспільства - у даному випадку територіальної громади м. Рівного, суд дійшов висновку про можливість державного втручання у приватні інтереси орендаря та суборендаря шляхом визнання недійсними вчинених правочинів.

Щодо клопотання про застосування позовної давності, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

За приписами ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст. 253 - 255 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (постанови Верховного Суду України від 22.04.2015 року № 3-54гс15, від 27.05.2014 року № 3-23гс14, від 02.09.2014 року в справі № 3-82гс14, від 23.12.2014 року № 3-194гс14).

Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (ч. 2 ст. 29 ГПК), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Відповідачами у справі не надано суду доказів, з яких можна було б встановити, що прокурор приймав участь у пленарному засіданні та знав про оскаржуване рішення з дня його прийняття.

За ч. 3 ст. 9 Закону України "Про прокуратуру (у редакції Закону, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) прокурори областей, міст Києва і Севастополя, районні, міжрайонні, міські, транспортні та інші прирівняні до них прокурори, заступники і помічники прокурорів мають право брати участь у засіданнях Рад відповідного рівня, їх виконавчих комітетів, інших органів місцевого самоврядування.

Отже, участь у засіданні відповідної ради є правом, а не обов'язком прокурора.

Посилання відповідача-2 на ч. 11 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації", як на підставу застосування позовної давності, судом не приймається з огляду на таке.

Публікація рішення органу місцевого самоврядування, зокрема, на офіційному сайті ради може бути достатньою підставою лише для встановлення дати, коли прокурору могло стати відомо про сам факт прийняття оскаржуваного рішення.

У той же час перебіг позовної давності пов'язується з моментом виявлення порушення вимог закону внаслідок прийняття відповідного рішення, а не з датою його прийняття.

У свою чергу, порядок здійснення прокурорського нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів врегульовано Законом України "Про прокуратуру".

Так, за ст. 1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції Закону, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про прокуратуру").

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про прокуратуру" предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, зокрема, відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам. Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення.

Згідно із п. 6 ч. 2 ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Із системного аналізу норм Закону України "Про прокуратуру" в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин, вбачається, що виявлення порушень закону при прийнятті рішень, у тому числі органами місцевого самоврядування, могло відбутися за результатами проведеної перевірки, підставами для якої могли бути заяви та повідомлення третіх осіб про порушення законності під час прийняття таких рішень, або власна ініціатива прокурора, яка реалізувалася шляхом подання вимоги про надання рішення.

Як зазначалося, з аналізу ч. 1 ст. 261 ЦК України вбачається, що початок перебігу позовної давності пов'язується не з моментом, коли особі, яка звернулася до суду, стало чи могло стати відомим про існування оскаржуваного рішення чи оспорюваного правочину, а зі встановлення порушень, у даному випадку інтересів держави, у зв'язку з їх прийняттям чи укладенням відповідно.

З наведеного вбачається, що єдиною підставою для встановлення фактів порушення вимог законності при прийнятті органом місцевого самоврядування рішення є результати його перевірки, а не факт оприлюднення.

У свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, позовну заяву подано прокурором, який виступає позивачем у справі. Прокурор у позовній заяві стверджує, що про порушення йому стало відомо у листопаді 2014 року за результатами перевірки дотримання вимог земельного законодавства під час передачі земельних ділянок у користування відповідачу-2 (за результатами надання Держсільгоспінспекцією в Рівненській області інформації № 08/3073 від 02.12.2014 року на запит прокурора м. Рівного № 56-9727вих.-14 від 26.11.2014 року).

Стосовно посилання на лист прокуратури м. Рівне № 66-4321вих-12 від 26.04.2012 року, яким у відповідача-1 витребовувалися чинні договори оренди земельних ділянок на території м. Рівне, то слід зазначити таке.

Як вбачається з відповіді відповідача-1, оcтання направлена на електронну адресу oneal12@ukr.net, яка у зверненні прокуратури м. Рівне не зазначена.

Офіційно вказана інформація на адресу прокуратури м. Рівного не надходила (витяг із журналу вхідної кореспонденції прокуратури міста за період з 25.04.2012 року по 22.05.2012 року).

Вказана електронна адреса є особистою адресою працівника прокуратури - Ю. Грисюка, тобто жодного відношення до офіційних джерел отримання інформації прокуратурою м. Рівне не має.

Крім того, інформація, відправлена на електронну адресу, обмежувалася лише посиланням на дату укладення договору оренди (без зазначення про існування договору суборенди), найменування вулиці (без вказівки її номера, тобто точного місцезнаходження земельної ділянки), розмір земельної ділянки, номер та дату прийняття рішення, а також цільове призначення земельної ділянки (позиція 660).

Повні тексти оскаржуваного рішення та оспорюваного договору оренди на електронну адресу не скеровувалися.

Також судом із пояснень прокуратури та змісту листів прокуратури та відповідача-1 встановлено, що інформація про чинні договори оренди витребовувалися для перевірки виконання умов договорів оренди виключно в частині своєчасності сплати орендної плати.

Виходячи з викладеного, судом встановлено, що обсяг інформації, наданої відповідачем-1 прокуратурі, не був достатнім (за відсутності текстів рішення та договорів оренди і суборенди) для аналізу прийнятого органом місцевого самоврядування рішення та укладених на його підставі договорів на предмет дотримання останнім процедури передачі земельної ділянки у користування, а мета перевірки, задля якої витребовувалися інформація про укладені договори оренди, зводилася виключно для виявлення фактів несвоєчасної сплати орендної плати.

Отже, з наданого сторонами листування суд не може достеменно встановити, що саме з 26.04.2012 року прокуратура довідалася або могла довідатися про порушення вимог земельного законодавства, пов'язаного із порядком передачі земельної ділянки в оренди (поза аукціоном). Протилежний висновок суду ґрунтуватиметься на припущеннях, що суперечить вимогам ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України.

І нарешті, судом враховано, що у спірних правовідносинах відсутній орган, в інтересах якого прокурором могло бути подану вказану позовну заяву. Така відсутність обумовлена тим, що, по-перше, в особі держави здійснюється по суті захист інтересів територіальної громади м. Рівного, реалізація яких може відбуватися через орган, обраний нею - Рівненську міську раду, яка, у той же час, є суб'єктом прийняття оскаржуваного рішення та стороною оспорюваного договору оренди земельної ділянки, тобто може бути лише відповідачем у спірних правовідносинах, що виключає можливість визначення її як органу звернення до суду; по-друге, не може бути таким органом Держсільгоспінспекція України чи Держсільгоспінспекція в Рівненській області у зв'язку з відсутністю в останніх таких повноважень (про це зазначено прокурором у позовній заяві).

Тобто звернутися з відповідною позовною заяву може лише прокурор, виступивши безпосереднім позивачем.

У свою чергу, право звернення прокурора до суду в якості позивача, тобто за відсутності органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або за відсутності у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, виникло на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури", яким внесено відповідні зміни до ч. 2 ст. 29 ГПК України та які набули чинності з 01.12.2012 року.

Тобто прокурор у будь-якому випадку не міг звернутися до суду з відповідним позовом раніше вказаної дати, відповідно, сплив позовної давності відбудеться лише 01.12.2015 року, тоді як прокурор подав позовну заяву 09.06.2015 року, тобто в межах позовної давності.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що позивач належними та допустимими доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, довів обґрунтованість заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку наявність підстав для їхнього задоволення.

У силу вимог ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідачів (за вимогу про визнання незаконним рішення - на відповідача-1 (в розмірі 1 218,00 грн.), за вимогу про визнання недійсним договору про оренду - порівну на відповідача-1 та відповідача-2 (в розмірі 1 218,00 грн.), за вимогу про визнання недійсним договору суборенди - порівну на відповідача-2 та відповідача-3 (в розмірі 1 218,00 грн.), за вимогу про повернення земельної ділянки - на порівну на відповідача-2 та відповідача-3 (в розмірі 1 218,00 грн.)).

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати незаконним рішення Рівненської міської ради № 1376 від 17.11.2011 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Ювілейній та передачу її в оренду" в частині передачі земельної ділянки площею 7 360 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Ювілейна, м. Рівне, в оренду на 10 років Управлінню капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 7 360 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Ювілейна, м. Рівне, від 08.02.2012 року, зареєстрований в Управлінні Держкомзему у м. Рівному 12.03.2012 року за № 561010004000313, укладений між Рівненською міською радою та Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради.

Визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки площею 7 360 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Ювілейна, м. Рівне, від 08.10.2012 року, зареєстрований в Управлінні Держземагентства в м. Рівному 29.10.2012 року за № 561010004000607, укладений між Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Капіталінвест".

Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Капіталінвест", Управлінню капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради повернути до земель запасу Рівненської міської ради земельну ділянку площею 7 360 кв.м. по вул. Ювілейній в м. Рівне, нормативно-грошова оцінка якої становить 1 345 716,47 грн.

Стягнути з Рівненської міської ради (вул. Соборна, 12-А, м. Рівне) в доход Державного бюджету судовий збір в розмірі 1 827,00 грн.

Стягнути з Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради (вул. Лермонтова,6, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 05517742) в доход Державного бюджету судовий збір в розмірі 1 827,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Капіталінвест" (вул. Грушевського,33/2, м. Рівне, 33027, код ЄДРПОУ 35717707) в доход Державного бюджету судовий збір в розмірі 1 218,00 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України . Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України .

Повне рішення складено 10.08.2015 року.

Суддя Андрійчук О.В.