Постанова

від 15.09.2015 по справі 918/630/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2015 р. Справа № 918/630/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Огороднік К.М.

суддя Коломис В.В. ,

суддя Тимошенко О.М.

при секретарі судового засідання Вавринчук А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційні скарги Рівненської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Капіталінвест" на рішення господарського суду Рівненської області від 10.08.15 року у справі № 918/630/15 (суддя Андрійчук О.В.)

за позовом Прокурора м.Рівне

до 1). Рівненської міської ради

2). Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради

3). Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Капіталінвест"

про визнання протиправним рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та договору суборенди, повернення земельної ділянки

за участю представників сторін:

відповідача 1 - ОСОБА_1, за довіреністю, відповідача 2 - ОСОБА_2, за довіреністю, відповідача 3 - ОСОБА_3, за ордером про надання правової допомоги, прокурор - Лис Н.В.

Для зручності викладення обставин справи, далі по тексту Рівненська міська рада йменується ОСОБА_4, Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради - Управління, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Капіталінвест" - Товариство.

В судовому засіданні відповідно до ст.ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року Прокурор міста Рівне звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_4, Управління, Товариства про визнання незаконним рішення, визнання недійсними договору оренди земельної ділянки та договору суборенди, повернення земельної ділянки.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 10.08.2015 року у справі № 918/630/15 позов задоволено. Визнано незаконним рішення ОСОБА_4 № 1376 від 17.11.2011 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Ювілейній та передачу її в оренду" в частині передачі земельної ділянки площею 7360 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Ювілейна, м. Рівне, в оренду на 10 років Управлінню. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 7360 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Ювілейна, м. Рівне, від 08.02.2012 року, зареєстрований в Управлінні Держкомзему у м. Рівному 12.03.2012 року за № 561010004000313, укладений між ОСОБА_4 та Управлінням. Визнано недійсним договір суборенди земельної ділянки площею 7360 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Ювілейна, м. Рівне, від 08.10.2012 року, зареєстрований в Управлінні Держземагентства в м. Рівному 29.10.2012 року за № 561010004000607, укладений між Управлінням та Товариством. Зобов'язано Товариство, Управління повернути до земель запасу ОСОБА_4 земельну ділянку площею 7360 кв.м. по вул. Ювілейній в м. Рівне, нормативно-грошова оцінка якої становить 1345716,47 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов Прокурора міста Рівне, суд першої інстанції виходив із того, що під час прийняття оскаржуваного рішення ОСОБА_4, а потім передачі земельної ділянки у оренду та суборенду були порушені вимоги чинного на той час земельного законодавства, оскільки надання в оренду земельної ділянки здійснювалося без проведення земельних торгів за відсутності для цього підстав, визначених ч.ч. 2, 3 ст. 134 ЗК України. Вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд виходив із того, що цей строк не пропущений. Суд надав тлумачення рішення Європейського суду з прав людини у справі "Стретч проти Сполученого Королівства".

Рада, Товариство із вказаним рішенням не погодились, звернулись до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просять рішення господарського суду Рівненської області від 10.08.2015 року у справі № 918/630/15 скасувати, посилаючись на те, що воно прийняте при неповному з'ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, скаржники, зокрема, стверджують, що порушення земельного законодавства з боку органу публічної влади під час надання земельної ділянки у власність або ж під час укладення договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення особи - набувача цього майна, якщо ця особа жодних порушень не вчиняла, у тому числі й у разі скасування як незаконного рішення органу влади про надання земельної ділянки. При цьому посилаються на ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та на практику Європейського суду, зокрема на рішення у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 року. Також, скаржники наголошують на необхідності застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.

Прокурором подано відзив на апеляційні скарги, в якому він проти доводів скарг заперечує, вважає їх безпідставними та такими, що не узгоджуються з приписами чинного законодавства та фактичними обставинами справи, а тому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

ОСОБА_4 та Товариства в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в поданих ними апеляційних скаргах, просили скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 10.08.2014 року та прийняти рішення про відмову в позові.

ОСОБА_4 Управління в судовому засіданні також підтримав доводи, викладені в апеляційних скаргах, просив їх задоволити.

Прокурор в судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційних скарг та просив залишити без змін оскаржуване рішення господарського суду.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційних скаргах, відзиві доводи сторін, вислухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню, зважаючи на таке.

Матеріалами справи підтверджено, що 17.03.2011 року рішенням ОСОБА_4 № 483 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки на вул. Ювілейній" надано дозвіл Управлінню (за його клопотанням) на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 7360 кв.м. в оренду на 10 років для будівництва та обслуговування критої автостоянки з нежитловими приміщеннями, відвівши цю ділянку за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яка згідно із земельно-обліковими документами міста Рівного обліковується за Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету ОСОБА_4 (п. 1 рішення). Пунктом 2 вказаного рішення встановлено, що питання будівництва на цій ділянці та визначення інвестора має бути розглянуто комісією з питань залучення інвесторів у будівництво об'єктів житла, соціально-культурної сфери та інженерних мереж у м. Рівному.

29.09.2011 року проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки отримав позитивний висновок № 196 комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою, до складу якої входять представники: територіального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органу містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронного та санітарно-епідеміологічного органів.

Оскільки проект відповідно до Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" не підлягав обов'язковій державній експертизі, Управління звернулось із клопотанням до ОСОБА_4 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на сесії ОСОБА_4.

17.11.2011 року рішенням ОСОБА_4 № 1376 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Ювілейній та передачу її в оренду" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 10 років Управлінню для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для будівництва та обслуговування критої автостоянки з нежитловими приміщеннями, з правом укладення договору суборенди) (п. 1 рішення). За п. 2 рішення припинено право користування земельною ділянкою площею 7500 кв.м., яка згідно із земельно-обліковими документами міста Рівного обліковується за Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету ОСОБА_4 (колишній Департамент міського господарства) і використовується як автостоянка. Земельну ділянку площею 140 кв.м. віднесено до земель запасу. ОСОБА_5 з п. 3 вказаного рішення передано Управлінню земельну ділянку площею 7360 кв.м. в оренду на 10 років для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для будівництва та обслуговування критої автостоянки з нежитловими приміщеннями, з правом укладення договору суборенди). Земельну ділянку передано за рахунок земель, вилучених відповідно до цього рішення.

08.02.2012 року між ОСОБА_4 (орендодавець) та Управління (орендар) укладено договір оренди, зареєстрований в Управлінні Держкомзему у м. Рівному 12.03.2012 року, за яким орендодавець на підставі рішення № 1376 від 17.11.2011 року передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для будівництва та обслуговування критої автостоянки з нежитловими приміщеннями, з правом укладення договору суборенди), яка знаходиться в м. Рівному на вул. Ювілейній (п. 1 договору оренди). Відповідно до п.п. 2, 3, 8, 15, 16 договору оренди в оренду передається земельна ділянка загальною площею 7360 кв.м. за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Кадастровий номер 5610100000:01:001:0078. На земельній ділянці відсутні об'єкти нерухомого майна. Договір оренди укладено строком на 10 років. Мета та цільове призначення земельної ділянки - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для будівництва та обслуговування критої автостоянки з нежитловими приміщеннями, з правом укладення договору суборенди).

12.03.2012 року між Управлінням (замовник) та Товариством (інвестор) укладено угоду про будівництво паркінгу із нежитловими приміщеннями на вул. Ювілейній в м. Рівному, предметом якої є організація будівництва паркінгу із нежитловими приміщеннями по вул. Ювілейній в м. Рівному. Сторони узгодили, що протягом 50 календарних днів з моменту укладення цієї угоди для можливості виконання будівельно-монтажних робіт безпосередньо інвестором сторони укладають договір суборенди земельної ділянки, за якими земельна ділянка для будівництва паркінгу із нежитловими приміщеннями по вул. Ювілейній в м. Рівному буде надана в суборенду інвестору (п.п. 1.1., 1.3. угоди).

08.10.2012 року між Управлінням та Товариством укладений договір суборенди, зареєстрований в Управлінні Держземагентства в м. Рівному 29.10.2012 року, на тих самих умовах, що й договір оренди від 08.02.2012 року.

ОСОБА_5 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.10.2014 року Товариство є власником об'єкта нерухомого майна: незавершеного будівництва, адреса: Рівненська область, м. Рівне, вулиця Ювілейна, будинок 4, земельна ділянка місця розташування: 5610100000:01:001:0078, цільове призначення: для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для будівництва та обслуговування критої автостоянки з нежитловими приміщеннями, з правом укладання договору суборенди), площа: 7360 кв.м.

Звертаючи до суду із позовом, прокурор стверджував, що земельна ділянка передана в оренду для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для будівництва та обслуговування критої автостоянки з нежитловими приміщеннями) розміщена в територіально-планувальній зоні "Р-1".

Апеляційний суд зазначає, що план зонування території міста Рівне в новій редакції був затверджений після прийняття оскаржуваного рішення ОСОБА_4, зокрема рішенням 12 сесії Рівненської міської ради шостого скликання № 1421 від 22.12.2011 року, в той час, коли оскаржуване рішення було прийнято 17.03.2011 року № 483 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки на вул. Ювілейній" та 17.11.2011 року № 1376 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Ювілейній та передачу її в оренду". Правовідносини з приводу передачі земельної ділянки склались між сторонами раніше затвердження плану зонування території міста Рівного.

Щодо позовних вимог про визнання незаконним рішення ОСОБА_4 № 1376 від 17.11.2011 року, апеляційний господарський суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 3 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Нормами ст. 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу. Статтею 134 ЗК України встановлено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті. Суд, проаналізувавши підстави, з якими закон, чинний на дату виникнення спірних правовідносин, пов'язував можливість передачі земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів, встановив, що правовідносини щодо оренди спірної земельної ділянки не підпадають під перелік випадків, встановлених ч. 2 ст. 134 ЗК України, а тому необхідною умовою для їх передачі в оренду мало бути проведення земельних торгів, за результатами яких укладається договір оренди. Недотримання цієї процедури є порушенням органом місцевого самоврядування.

Разом з тим, перевіряючи доводи скаржників в частині застосування судом норм статей 257, 261, 267 ЦК України щодо позовної давності, апеляційний господарський суд виходять з такого. Як встановлено апеляційним судом, ухвалення оскаржуваного у даній справі рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин мало місце 17.11.2011 року. Позовна давність за статтею 256 ЦК України - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Йдеться про те, що протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом. ОСОБА_5 із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Крім того, стаття 261 ЦК України визначає, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права. Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Місцевий господарський суд зазначених положень не врахував. Дійшовши висновку про дотримання Прокурором міста Рівне строку звернення до суду, суд зазначив, що початок перебігу позовної давності починається з моменту, коли прокурор дізнався про порушення свого права, а саме - з листопада 2014 року за результатами перевірки дотримання вимог земельного законодавства під час передачі земельних ділянок у користування Управлінню (за результатами надання Держсільгоспінспекцією в Рівненській області інформації № 08/3073 від 02.12.2014 року на запит прокурора м. Рівного № 56-9727вих.-14 від 26.11.2014 року). Зазначене свідчить про неправильність застосування місцевим господарським судом ч. 1 ст. 261 ЦК України, оскільки за змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. При цьому норма ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Оскільки позивач (прокурор, прокуратура), як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав нагляд у сфері земельних відносин. Суд зазначає, що оскільки рішення Рівненської міської ради № 1376 від 17.11.2011 року було опубліковане на веб-сайті ОСОБА_4 у відповідності до вимог ч. 11 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", та ст. 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації", позивач, починаючи з 17.11.2011 року міг довідатись про зміст оскаржуваного рішення, а отже, позовна давність для звернення до суду для його оскарження сплила 17.11.2014 року. Крім того, позивачем не наведено поважних причин пропущення позовної давності. Оскільки застосовуючи ст. 261 ЦК України місцевий суд зазначені правила не врахував, не можна погодитись з його висновком про дотримання позивачем позовної давності та відсутності підстав для застосування наслідків її пропуску (ст. 267 ЦК України).

Зважаючи на викладене, у позові в частині визнання незаконним рішення ОСОБА_4 № 1376 від 17.11.2011 року слід відмовити у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Враховуючи рішення суду про відмову у позові в частині визнання незаконним рішення ОСОБА_4 № 1376 від 17.11.2011 року, у позові в частині вимог про визнання недійсними договору оренди земельної ділянки та договору суборенди, повернення земельної ділянки слід відмовити. При цьому, апеляційним господарським судом враховується, що прокурором не наведено та не доведено правових та фактичних підстав із наявністю яких ЗК України та ЦК України пов'язує недійсність угод. Доводи прокурора про удаваність оскаржуваних угод також не знайшли свого підтвердження, скільки прокурором не доведено в чому саме полягала удаваність.

Щодо посилань скаржників на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо підстав позбавлення особи власності, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити, зокрема в частині позовних вимог про повернення земельної ділянки, наступне.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 року, "Новоселецький проти України" від 11.03.2003 року, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 07.12.1976 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.01.1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

У справі "Стретч проти Сполученого Королівства", на рішення Європейського суду з прав людини від 24.07.2003 року в якій посилається в своєму рішенні суд, у своїх скаргах апелянти, встановлено такі обставини. Заявник в 1969 році уклав договір оренди земельної ділянки строком на 22 роки. Відповідно до умов цього договору він за власні кошти побудував на цій земельній ділянці кілька будівель для легкої промисловості, які здав в суборенду. Договір оренди також надавав йому право в подальшому продовжити оренду ще на 21 рік. У 1990 році заявник повідомив місцеву владу про намір продовжити договір оренди, в процесі переговорів він погодився на збільшення орендної плати. Однак, орган місцевої влади повідомив заявника, що продовження договору оренди відбутися не може, оскільки, погодившись з умовою договору про можливість його пролонгації орган місцевої влади перевищив свої повноваження.

Застосовуючи положення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції до обставин цієї справи Європейський суд з праві людини вказав на таке. Заявник погодився з умовами договору оренди з огляду на те, що надалі він зможе продовжити термін його дії, і жодна із сторін не знала, що існувала якась юридична перешкода цій умові. У ситуації, яка склалася, заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати - в цілях застосування положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції - складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди.

Дії місцевої влади Європейський суд з прав людини розцінив як порушення права заявника на законне очікування виконання певних умов і, таким чином, вони утворювали акт втручання у реалізацію його права власності.

Вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника Європейський суд з прав людини відзначив, що місцева влада отримала узгоджену з заявником орендну плату і не стояло питання про те, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси якоїсь третьої сторони, або що продовження терміну оренди могло бути всупереч з якою-небудь передбаченою законом функцією органу влади. Оскільки сама місцева влада при укладенні договору вважала, що вона має право продовжити термін його дії, то заявник міг на розумних підставах сподіватися на виконання цих умов. Він не тільки мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень, але можливість продовження терміну дії договору оренди була важливим елементом його підприємницької діяльності з огляду на зобов'язання, взяті ним на себе у зв'язку з експлуатацією побудованих будівель, і взагалі періоду часу, що скоротився, за який він міг розраховувати на відшкодування своїх витрат.

За таких обставин цієї справи Європейський суд з прав людини виніс рішення на користь заявника.

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, обставини справи є подібними. Отже, висновок Європейського суду з прав людини про порушення прав заявника у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" може бути безумовним прецедентом при розгляді справи, яка переглядається.

На підставі наведеного, можна зробити на висновок про те, що самі по собі допущені органом публічної влади порушення при вирішення питання про передачу комунального майна у власність особи не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна, якщо вони не були допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача.

При цьому слід врахувати пункти 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого королівства" від 24.06.2003 року, в якому вказано, що в значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. ОСОБА_5 пункту 30 вказаного рішення Суду вилучення у заявника права володіння, раніше наданого державною установою, є порушенням Конвенції, навіть якщо державна установа не мала повноважень надавати заявнику право володіння майном згідно національного законодавства.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.10.2014 року Товариство є власником об'єкта нерухомого майна: незавершеного будівництва, адреса: Рівненська область, м. Рівне, вулиця Ювілейна, будинок 4, земельна ділянка місця розташування: 5610100000:01:001:0078, площа: 7360 кв.м. Претензій щодо наявності заборгованості по сплаті орендної плати Прокурором або ОСОБА_4 не заявляються. Вирішуючи питання про повернення земельної ділянки місцевий суд не вирішив питання пов'язане із право власності позивача.

Усе вищенаведене дає підстави апеляційному господарському суду вважати, що твердження скаржників, викладені в їх апеляційних скаргах, є підставними та обґрунтованими, зроблені при правильному трактуванні норм чинного законодавства і дійсних обставин справи, а тому, оскаржуване рішення слід скасувати та прийняти нове - про відмову в позові.

Керуючись ст.ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Рівненської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Капіталінвест" задоволити.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 10.08.2015 року у справі № 918/630/15 скасувати.

Прийняти нове рішення .

В позові відмовити.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Тимошенко О.М.