Рішення

від 04.08.2015 по справі 922/3214/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2015 р.Справа № 922/3214/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Лук'яненко Ю.Ю.

розглянувши справу

за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", м. Харків до Московського районного відділення Харківської міської спілки ветеранів Афганістану, м. Харків про стягнення коштів за участю представників сторін:

від позивача: Падалко О.О. (дов. № 38-4425/395 від 23.11.2010 року);

від відповідача: Лагутін І.В. (дов. б/н від 10.06.2015 року).

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Московського районного відділення Харківської міської спілки ветеранів Афганістану (відповідач) про стягнення суми боргу за невиконання договірних зобов'язань у сумі 146 730,37 грн., з яких 125 615,29 грн. основної заборгованості, 16 212,03 грн. інфляційних втрат, 3097,64 грн. 3% річних та 1805,41 грн. пені. Також до стягнення заявлено судовий збір.

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором №3334 від 01.07.2004 року в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги теплопостачання.

Ухвалою суду від 02.06.2015 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 11.06.2015 р.

У межах строків, визначених ст. 69 ГПК України на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи було відкладено з 11.06.2015 року до 06.07.2015 року, з 06.07.2015 року до 21.07.2015 року, з 21.07.2015 року до 27.07.2015. року та з 27.07.2015 року до 05.08.2015 року для повторного виклику представників сторін у судове засідання та витребування додаткових документів, необхідних для повного та всебічного дослідження усіх фактичних обставин спору.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вх.№26869 від 06.07.2015) та зазначає, що відповідно до Закону України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" відповідач звільняється від сплати комунальних послуг в межах середніх норм споживання.

Крім того, відповідач зазначив про частковий сплив строку позовної давності щодо нарахування основної заборгованості за період з січня 2010 року по квітень 2012 року, інфляційних втрат, 3% річних та пені, нарахованих на цю суму основного боргу. Просив суд застосувати позовну давність на підставі ч. 3 ст. 267 ЦК України.

21.07.2015 року відповідачам надані додаткові пояснення до відзиву на позовну заяву (вх. №29147) у яких останній вважає, що позовна заява підлягає залишенню судом без розгляду, оскільки на думку відповідача позивачем не виконані вимоги суду та не надано до суду матеріали, необхідні для вирішення спору. Крім того, вважає, що спірний договір укладено з порушенням норм чинного законодавства, а тому в силу ст. 215 ЦК України він є не дійсним та у відповідності до ст. 216 ЦК України не створює для сторін юридичних наслідків. У зв'язку з наведеним, на думку відповідача, позивач безпідставно нарахував та заявив до стягнення суму заборгованості за договором.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 05.08.2015 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01.07.2004 року між позивачем та відповідачем укладено Тимчасовий договір про поставку теплової енергії №3334, відповідно до якого позивач зобов'язався постачати відповідачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а відповідач зобов'язався оплатити одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни передбачені цим договором. Наведений договір підписано сторонами та скріплено їх печатками.

Факт підключення та відключення споживача підтверджується актами підключення/відключення споживача до джерела теплової енергії.

У відповідності до п. 10.1 договору цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2004 року.

Припинення дії договору не звільняє споживача від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії (п.10.3 договору).

На підставі п. 10.4. договору, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення дії договору не буде письмово заявлено однією із сторін.

Згідно з п. 5.1. договору облік споживання теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

Порядок розрахунків визначено розділом 6 договору. Згідно з п. 6.1. договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі, відповідно до встановлених тарифів.

За умовами п. 6.2. договору розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт звірки розрахунків.

Пунктом 6.3 договору визначено, що споживач за 3 дні до потачку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації вартість, зазначеної в додатку № 1 до договору кількості теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду.

За змістом п. 6.5. договору, споживачі, що не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначають згідно з договірними навантаженнями з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи теплоспоживального обладнання споживача в розрахунковому періоді. Різниця між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачується споживачем не пізніше як в термін 5 банківських днів з часу отримання рахунку на оплату.

Пунктом 7.2.3. передбачено, що в разі несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ належної до сплати за кожен день прострочення.

Позивач здійснив постачання теплової енергії до приміщень відповідача в опалювальні сезони 2010 - 2014 роки та січень 2015 року, про що свідчить акти підключення/відключення споживача до джерела теплової енергії.

Платіжні вимоги з доданими платіжними дорученнями були надані позивачем до суду в підтвердження виконання ним своїх зобов'язань.

Пунктом 6.7 договору передбачено, що погашення боргу та відсотків за товарний кредит повинно бути здійснено протягом 5 днів після одержання розрахунку безпосередньо від працівника підприємства або 7 днів після відправлення поштою.

На виконання п. 6.7 договору позивач направив відповідачу 24 травня 2012 року платіжну вимогу № 777 від 23.05.2012 року в якій виклав вимоги щодо сплати суми боргу та направив платіжні доручення за період з січня 2010 року по квітень 2012 року. Відправлення вимоги підтверджується копією чека від 24.05.2012 (а. с. 16).

03 липня 2013 року позивачем було надіслано відповідачу платіжну вимогу № 1076/17 щодо сплати суми боргу, яка утворилась за період з листопада 2012 року по квітень 2013 року та направив платіжні доручення за вказаний період. Відправка вимоги також підтверджується наявними в матеріалах справи чеком (а.с. 41-42).

08 липня 2014 року позивач направив відповідачу платіжну вимогу №1056/17 в якій виклав вимоги щодо сплати боргу, який утворився за період з листопада 2013 року по квітень 2014 року, та направив відповідні платіжні доручення. Відправлення вимоги підтверджується чеком від 08.07.2014 року (а. с. 51-52).

04 грудня 2014 року позивач направив відповідачу платіжні доручення за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2014 року по грудень 2014 року та січень 2015 року. Відправлення вимоги підтверджується листом від 04.12.2014 року(а.с. 63-64).

На думку позивача, відповідач порушив покладені на нього умовами договору зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги, та не розрахувався за поставлену теплову енергію, внаслідок чого у останнього станом на 01.02.2015 року утворилася заборгованість у розмірі 125 615,29 грн. за період з січня 2010 року по січень 2015 року.

У пункті 7.2.3 договору сторони погодили, що за прострочення оплати належним чином виконаних робіт споживач сплачує енергопостачальній організації пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожний день прострочення.

На підставі вказаного пункту договору позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 1805,41 грн. за зобов'язаннями січня - квітня 2014 року за період з 16.07.2014 року по 04.03.2015 року (а.с. 72).

Також, згідно до ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача 3097,64 грн. 3% річних від простроченої суми заборгованості за період з 01.06.2012 року по 01.02.2015 року та 16212,03 грн. інфляційних втрат за період з 01.06.2012 року по 01.02.2015 року. (а.с. 70-71).

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а інша сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. 11 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Згідно ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав умови договору, а саме здійснив постачання теплової енергії до приміщень відповідача, про що свідчать акти підключення споживача до джерела теплової енергії за період січня 2010 року по січень 2015 року.

За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В свою чергу, відповідач посилається на положення ст. 20 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", згідно якої органи державної виконавчої влади, місцеві органи державної виконавчої влади і самоврядування, у межах своєї компетенції надають ветеранським організаціям фінансову підтримку, кредити з коштів відповідних бюджетів, а також безплатно надають будинки, приміщення, обладнання та інше майно, необхідне для здійснення їх статутних завдань. Ветеранські організації звільняються від плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) в межах середніх норм споживання (надання), телефоном у приміщеннях та будинках, які вони займають.

У зв'язку з цим останній вважає, що він звільнений від сплати комунальних послуг на підставі ст. 20 Закону України від 22.10.1993р. № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому не має сплачувати нараховану позивачем вартість необлікованої теплової енергії.

Однак суд вважає дані доводи відповідача помилковими з огляду на наступне.

Так, частиною 1 ст. 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Згідно з підпунктом "в" п. 9 ст. 87 Бюджетного кодексу України, до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, державну підтримку громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських.

Відповідно до п. 3 Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті на фінансову підтримку громадських організацій інвалідів та ветеранів, заходи з відвідування військових поховань і військових пам'ятників та з увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 березня 2012 р. № 176, для отримання бюджетних коштів громадські організації інвалідів подають Фонду соціального захисту інвалідів, а громадські організації ветеранів - Державній службі у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції до 30 березня року, що передує періоду, в якому надається фінансова підтримка, заяву за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

Таким чином, необхідною умовою надання фінансової підтримки відповідно до вказаного порядку є наявність договору на користування комунальними послугами, а також звернення для отримання бюджетних коштів.

В матеріалах справи відсутні докази щодо звернення відповідача з відповідними заявами до Державної служби у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції для отримання бюджетних коштів.

Крім того, згідно Статуту відповідача, він не є Всеукраїнською організацією, а отже не відповідає положенням ст.20 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та підпункту "в" п. 9 ст. 87 Бюджетного кодексу України. Наведену обставини відповідачем не спростовано та докази щодо наявності у відповідача статусу всеукраїнської організації у матеріалах справи відсутні.

Разом тим, згідно з ч. 2 ст. 20 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ветеранські організації звільняються від плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) в межах середніх норм споживання (надання), телефоном у приміщеннях та будинках, які вони займають.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.1994 р. № 94 затверджено Порядок надання пільг, передбачених Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Даним Порядком встановлено, що пільги щодо оплати житла та комунальних послуг надаються ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, і особам, на яких поширюється чинність зазначеного Закону, незалежно від того, хто є наймачем і яка форма власності житлового фонду, з урахуванням членів їх сім'ї, які проживають разом з ними, виходячи із встановлених чинним законодавством норм житла та розміру плати за користування ним.

Отже, пільги згідно з даним Порядком надаються лише громадянам, які займають приміщення, що належать до житлового фонду, а середні норми споживання визначаються виходячи із норм житла та плати за користування ним.

В даному випадку відповідач є юридичною особою та займає нежитлове приміщення. Тому норми даного Порядку щодо надання пільг на відповідача не поширюються.

Таким чином, правові підстави для звільнення відповідача від оплати за спожиту теплову енергію відсутні.

За приписами ст.. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню за настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, судом встановлено, та не спростовано відповідачем, що у відповідача існує заборгованість перед позивачем за спожиту теплову енергію за період з січня 2010 року по січень 2015 року у сумі 125 615,29 грн.

Проте, вирішуючи клопотання відповідача щодо застосування позовної давності, суд виходить з наступного.

За загальними правилами цивільного законодавства, норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав. Але у законі є й винятки з цього правила (ст. 83 ЦК України).

Якщо відновлення порушеного суб'єктивного права не досягнуто в оперативному або претензійному порядку, управомочена особа може звернутися за захистом своїх прав і законних інтересів до юрисдикційного органу. Можливість захисту права у примусовому порядку обмежена встановленими законом строками позовної давності. Призначення останніх полягає не лише у тому, щоб визнати існуючим, відновити суб'єктивне право або юридичний обов'язок або іншим способом захистити їх, а й забезпечити здійснення, реалізацію закладених у суб'єктивному праві можливостей і задовольнити інтерес управомоченого.

Спеціальні строки позовної давності встановлено законодавчими актами для окремих видів вимог. Отже, якщо для даного виду вимог не передбачено спеціального строку позовної давності, до неї має застосовуватися загальний строк, тобто, три роки.

Відповідно до п. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Важливе значення має визначення початкового моменту перебігу позовної давності, оскільки від нього залежить і правильне обчислення строку давності і в кінцевому підсумку - захист порушеного матеріального права.

З наявних матеріалів справи вбачається, що 01.07.2004 року між позивачем та відповідачем укладено Тимчасовий договір про поставку теплової енергії №3334, який підписано представниками сторін та скріплено їх печатками.

Як вже було встановлено вище, на виконання умов даного договору позивачем здійснювалась поставка теплової енергії, а отже позивачу стало відомо про порушення його права одразу після здійснення поставки теплової енергії, тобто починаючи з наступного місяця, після поставки теплової енергії яка відбулася у січня 2010 року.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, встановлений для захисту цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність становить три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 4, 5 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно приписів п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Отже, враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність порушеного права, заява про застосування позовної давності підлягає задоволенню до позовних вимог щодо стягнення суми заборгованості, нарахованої за поставлену теплову енергію за період з січня 2010 року по квітень 2012 року на загальну суму 56 283,18 грн., у зв'язку із чим, у задоволені позовних вимог у цій частині слід відмовити.

У іншій частині позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу яка утворилася за період з листопада 2012 року по січень 2015 року, беручи до уваги п. 6.7 договору та ненадання відповідачем доказів сплати отриманих від позивача на підставі договору послуг, суд визнав позовні вимоги позивача в частині стягнення суми основного боргу у загальному розмірі 69 332,11 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, не підлягають задоволенню й позовні вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на вказану суму заборгованості за зобов'язаннями січня 2010 року - квітня 2012 року, про що зазначено нижче.

Так, окрім суми основного боргу, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором, позивачем на підставі п. 7.2.3 договору та ст. 625 ЦК України, нараховані пеня у розмірі 1 805,41 грн. , 3% річних у розмірі 3097,64 грн. та інфляційні втрати у розмірі 16 212,03 грн.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір у частині стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 7.2.3 договору передбачено, що у разі несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію - нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ належної до сплати суми, за кожний день прострочення.

Суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок вказаної вище санкції (пені у розмірі 1805,41 грн. за зобов'язаннями січня - квітня 2014 року) на предмет відповідності умовам договору, вимогам чинного законодавства (зокрема, ст.ст. 253-255 ГК України, ч. 6 статті 232 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань") дійшов висновку, що відповідні позовні вимоги є законними та обґрунтованими, та враховуючи те, що відповідач мав виконати грошове зобов'язання за договором не пізніше як в термін 7 днів з часу відправлення позивачем рахунків на оплату (вимога від 08.07.2014 року №1056/17, якою направлено рахунки на оплату за листопад 2013 року - квітень 2014 року, направлена 08.07.2014 року згідно наявного у матеріалах справи чеку а.с. 31), нарахування санкцій має здійснюватися з дня наступного за днем неналежного виконання відповідачем свого грошового зобов'язання за договором, тобто після 15.07.2014 року отже нарахування санкцій має здійснюватися з 16.07.2014 року. та з урахуванням законодавчого обмеження періоду нарахування пені, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України не повинно перевищувати шестимісячного строку.

При проведенні перевірки щодо правильності нарахування пені судом встановлено, що заявлений до стягнення позивачем у позовній заяві розмір пені не суперечить вимогам наведених норм та є вірним, а тому сума пені у розмірі 1805,41 грн. підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення на його користь пені в розмірі 1805,41 грн. підлягаючими задоволенню, з огляду на викладені вище в рішенні обставини.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розглянувши позові вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідача сум інфляційних втрат та річних, суд встановив, що позовні вимоги в цій частині не суперечать умовам договору та нормам чинного законодавства.

Проте, враховуючи, що наведені санкції були нараховані й на заборгованість щодо яких було застосовано позовну давність, зокрема за зобов'язаннями січня 2010 року - квітня 2012 року, 3% річних та інфляційні втрати за цей період теж не нараховуються.

Таким чином, здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за зобов'язаннями листопада 2012 року - квітня 2013 року, листопада 2013 - квітня 2014 року та жовтня 2014 - січня 2015 року, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме, 3% у розмірі 1561,06 грн., та інфляційні втрати у розмірі 10 720,35 грн.

У задоволенні 3% річних у сумі 1536,58 грн. та інфляційних втрат у сумі 5491,68 слід відмовити.

Щодо посилань відповідача про наявні підстави для залишення судом позову без розгляду, суд відхиляє їх як необґрунтовані, оскільки позивачем надано достатньо доказів для винесення законного та обґрунтованого рішення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 ГПК України та покладає на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1668,58 грн. пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 253-255, 525, 526, 530, 610, 611, 612, 625, 629, 714 ЦК України, ст. ст. 174, 175, 193, 232, ГК України, ст.ст. 1, 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" ст.ст. 1, 4, 4-3, 4-4, 12, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Московського районного відділення Харківської міської спілки ветеранів Афганістану (61050, м. Харків, пр. Московський, 89, кв. 193, ЄДРПОУ 25616073) на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11, код ЄДРПОУ 31557119) :

- суму основного боргу в розмірі 69342,11 грн. на р/р 26031303062313 в ФХОУ ПАТ "Державний ощадний банк України", МФО 351823;

- інфляційні втрати - 10720,35 грн., 3% річних - 1561,06 грн., пеню - 1805,41 грн. та судовий збір - 1668,58 грн. на р/р 260093022313 в ФХОУ ПАТ "Державний ощадний банк України, МФО 351823,

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог суми основного боргу у розмірі 56273,18 грн, інфляційних витрат 5491,68 грн та 1536,58 грн. 3% річних відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.08.2015 р.

Суддя О.О. Ємельянова