Рішення

від 03.08.2015 по справі 904/8330/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.08.2015Справа №904/8330/14 За позовом Публічного акціонерного товариства «Надєжда»

до Фонду державного майна України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області

про визнання права власності на нерухоме майно

Головуючий суддя Отрош І.М.

судді Головіна К.І.

Комарова О.С.

Представники сторін:

від позивача: Коваль О.О. - представник за довіреністю б/н від 26.12.2014;

від відповідача: Степаненко В.В. - представник за довіреністю № 287 від 24.07.2015;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Степаненко В.В. - представник за довіреністю № 67 від 15.12.2014

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

24.10.2014 до Господарського суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Надєжда» з вимогами до Широківської районної державної адміністрації про визнання права власності на споруду у складі комплексу будівель споруд, а саме: під'їзну залізничну колію XVIII, що розташована за адресою: 50102, м. Кривий Ріг, вул. 27 Партз'їзду, 10.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що він здійснює фактичне безперервне відкрите володіння, користування нерухомим майном: під'їзною залізничною колією XVIII, що розташована за адресою: 50102, м. Кривий Ріг, вул. 27 Партз'їзду, 10 протягом десяти років, у зв'язку з чим, на думку позивача, у нього виникло право власності на вказане нерухоме майно (набувальна давність) на підставі статті 344 Цивільного кодексу України. З огляду на те, що власник вказаного нерухомого майна позивачу невідомий, позивач вважає, що саме Широківська районна державна адміністрація є уповноваженим органом з управління вказаним майном, у зв'язку з чим саме до неї пред'явив позов.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.10.2014 порушено провадження у справі № 904/8330/14; розгляд справи призначено на 20.11.2014.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2014 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Регіональне відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській області.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2014 призначено колегіальний розгляд справи № 904/8330/14.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2015 замінено первісного відповідача Широківську районну державну адміністрацію на належного відповідача - Фонд державного майна України; матеріали справи № 904/8330/14 за виключною підсудністю направлено до Господарського суду міста Києва.

13.03.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зміну підстав позову, в якій позивач зазначив, що під'їзна залізнична колія XVIII, що розташована за адресою: 50102, м. Кривий Ріг, вул. 27 Партз'їзду, 10 входила до складу цілісного майнового комплексу, що передавався за договором купівлі-продажу у власність Орендному підприємству «Криворізький дріжджовий завод», правонаступником якого є позивач. Згідно зі ст. 128 Цивільного кодексу УРСР (станом на дат укладення договору купівлі-продажу) право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором, з огляду на що позивач стверджує, що він є власником нерухомого майна, а саме: під'їзної залізничної колії XVIII, що розташована за адресою: 50102, м. Кривий Ріг, вул. 27 Партз'їзду, 10. Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Позивач зазначив, що ним було втрачено оригінали приватизаційних документів (в т.ч. договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу Орендним підприємством «Криворізький дріжджовий завод»), у зв'язку з чим позивач позбавлений можливості зареєструвати право власності на під'їзну залізничну колію XVIII, що розташована за адресою: 50102, м. Кривий Ріг, вул. 27 Партз'їзду, 10.

В результаті автоматичного розподілу справу № 904/8330/14 передано на розгляд судді Отрош І.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 справу № 904/8330/14 прийнято до провадження суддею Отрош І.М.; розгляд справи призначено на 03.04.2015.

У судовому засіданні 03.04.2015 суд розглянув заяву позивача про зміну підстав позову та прийняв її до розгляду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

В пункті 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК

Дослідивши подану представником позивача заяву про зміну підстав позову суд дійшов висновку, що вона не змінює предмету позову, подана в передбаченому законодавством порядку до початку розгляду справи по суті та в матеріалах справи наявні докази направлення вказаної заяви відповідачу та третій особі, у зв'язку з чим суд прийняв до розгляду заяву представника позивача про зміну підстав позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 17.04.2015.

У судовому засіданні 17.04.2015 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому, зокрема, зазначив, що під'їзна залізнична колія XVIII, що розташована за адресою: 50102, м. Кривий Ріг, вул. 27 Партз'їзду, 10 перебувала на балансі Орендного підприємства Криворізький дріжджовий завод, однак це не свідчить про те, що вона була приватизована у складі цілісного майнового комплексу, а є державною власністю. Крім того, відповідач зауважив, що підтвердження права власності на об'єкти нерухомості, які були приватизовані у складі цілісного майнового комплексу Орендного підприємства Криворізький дріжджовий завод шляхом підготовки відповідного переліку майна, переданого у власність , не здійснювалось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2015, відповідно до статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 18.05.2015.

05.05.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області зауважило, що позивачем не надано суду доказів порушення чи невизнання його прав відповідачем.

12.05.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов додатковий відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що відповідачем у справі повинна бути особа, якою оспорюється або не визнається право позивача, тоді як позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами факту порушення чи невизнання його прав відповідачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 02.06.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2015 призначено колегіальний розгляд справи № 904/8330/14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2015 колегією суддів у складі головуючого судді Отрош І.М., суддями Головіною К.І. та Плотницькою Н.Б. справу № 904/8330/14 прийнято до провадження; розгляд справи відкладено на 15.06.2015.

У судовому засіданні 15.06.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 20.07.2015.

У зв'язку з перебуванням судді Плотницької Н.Б. у відпустці справу № 904/8330/14 передано на повторний автоматичний розподіл, за результатами якого справу № 904/8330/14 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Отрош І.М., суддів Головіної К.І. та Комарової О.С.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2015 колегією суддів у складі головуючого судді Отрош І.М., суддями Головіною К.І. та Комаровою О.С. справу № 904/8330/14 прийнято до провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 03.08.2015.

27.07.2015 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки, як стверджує відповідач, позивач не звертався до нього з метою підтвердження права власності на спірне нерухоме майно.

У судовому засіданні 03.08.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача та третьої особи у судовому засіданні 03.08.2015 надав усні пояснення по суті спору; проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 03.08.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

02.12.1993 між Фондом державного майна України (продавець) та організацією орендарів Орендного підприємства «Криворізький дріжджовий завод» (покупець) укладено Договір КП-232 (посвідчений державним нотаріусом п'ятої Криворізької державної нотаріальної контори Петрушенко З.О. 02.12.1993, зареєстрований в реєстрі за № 2-2566), відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив державне майно цілісного майнового комплексу - Орендного підприємства «Криворізький дріжджовий завод», який знаходиться за адресою: 324102, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, яке відповідно до Договору оренди з Укрспирткрохмалпромом від 21.11.1988 та додатковими угодами до нього з Фондом державного майна України № Д-323 від 12.08.1992 та від 26.11.1993, яке було передане Організації орендарів «Криворізький дріжджовий завод» в платне користування з правом викупу.

Відповідно до п. 2 Договору КП-232, строки та організаційні форми приватизації підтверджуються Додатковою угодою від 26.11.1993.

Згідно з п. 3 Договору КП-232, акт оцінки і ціна об'єкту приватизації затверджені наказом Фонду державного майна України від 26.11.1993 № 84-ДУ. Сума даного договору купівлі-продажу відповідно до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Орендного підприємства «Криворізький дріжджовий завод», складеного за Методикою оцінки вартості об'єктів приватизації», затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 № 717, складає 1687245 тис. крб. Акт оцінки вартості є невід'ємною частиною Договору купівлі-продажу.

Згідно з 7 Договору КП-232, право власності на майно, вказане в акті оцінки майна об'єкту приватизації, за даним договором купівлі-продажу, згідно ст. 128 Цивільного кодексу України, переходить від продавця до покупця з моменту підписання сторонами акту прийму-передачі майна.

Відповідно до п. 12 Договору КП-232, свідоцтво про право власності на придбаний згідно цього Договору об'єкт приватизації видається Фондом державного майна України після підписання акті прийому-передачі майна та внесення всієї суми до викупу.

Згідно зі ст. 128 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції станом на дату укладення договору), право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Судом встановлено, що 30.12.1993 між Фондом державного майна України (продавець) та Організацією орендарів Орендного підприємства «Криворізький дріжджовий завод» (покупець) складено акт прийому-передачі державної частки цілісного майнового комплексу Орендного підприємства «Криворізький дріжджовий завод», відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв згідно з Відомостями інвентаризації викуплену частку цілісного майнового комплексу Орендного підприємства «Криворізький дріжджовий завод» вартістю 1687245000,00 крб.

З долученої до матеріалів справи копії Свідоцтва про власність від 28.02.1994 (реєстраційний № П-207) на майно цілісного майнового комплексу Криворізького дріжджового заводу вбачається, що воно видане покупцеві на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого у Криворізькій державній нотаріальній конторі 02.12.1993, а також акту прийому-передачі від 30.12.1993, та підтверджує, що покупець (Організація орендарів Орендного підприємства «Криворізький дріжджовий завод») є власником цілісного майнового комплексу.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради народних депутатів Дніпропетровської області № 117(4) від 13.04.1994 вирішено зареєструвати акціонерне товариство закритого типу «Надєжда», створене шляхом викупу організацією орендарів Криворізького дріжджового заводу цілісного майнового комплексу Орендного підприємства «Криворізький дріжджовий завод»; вважати закрите акціонерне товариство «Налєжда» правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Орендного підприємства «Криворізький дріжджовий завод».

Відповідно до п. 3.2 Статуту Закритого акціонерного товариства «Надєжда» (копія знаходиться в матеріалах справи), воно є правонаступником колективного підприємства Криворізького дріжджового заводу.

Відповідно до п. 2.2 Статуту Публічного акціонерного товариства «Надєжда», затвердженого протоколом Загальних зборів акціонерів № 30 від 12.04.2013 (державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 22.05.2013), товариство є правонаступником всіх прав та обов'язків Орендного підприємства «Криворізький дріжджовий завод» та Закритого акціонерного товариства «Надєжда».

Наразі, право власності на комплекс будівель та споруд, які знаходяться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вулиця XXVII Партз'їзду, буд. 10 належить Публічному акціонерному товариству «Надєжда» на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2013 у справі № 10/5005/11328/2012 та свідоцтва про право власності САЕ № 932016, виданого 21.02.2013 Реєстраційною службою Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 666676, сформованим 21.02.2013, який долучено позивачем до позовної заяви.

Так, судом встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2013 у справі № 10/5005/11328/2012 (набрало законної сили 29.01.2013) за позовом Публічного акціонерного товариства «Надєжда» до Широківської районної державної адміністрації про визнання права власності позовні вимоги задоволено повністю; визнано за Публічним акціонерним товариством «Надєжда» право власності на комплекс будівель та споруд: адміністративний корпус літ. «А-3»загальна площа 1265,1 кв. м.; головний корпус літ. «Б-1, Б-4»з антресольними поверхами та підвалами загальна площа 5 509,8 кв. м.; підсобний корпус літ. «В-2»загальна площа 1 098,8 кв. м.; котельня літ. «Г-1»загальна площа 644,9 кв. м.; забійний цех літ. «Д-1»загальна площа 168,3 кв. м.; ковбасний корпус літ. «Е-2»загальна площа 482 кв. м.; склад літ. «Ж-1»загальна площа 450,6 кв. м.; модуль літ. «З»загальна площа 952,1 кв. м.; трансформаторна підстанція літ. «І»загальна площа 82,4 кв. м.; гараж літ. «Н»загальна площа 24,2 кв. м.; ковбасний цех літ. «Е'-І»загальна площа 532,5 кв. м.; будівля їдальні літ. «Х-2, Х'-2, Хп/д»загальна площа 665,3 кв. м.; склад-модуль літ. «Ч-1» загальна площа 281,6 кв. м.; міні пивцех літ. «Ф-1, Фп/д, Ф'п/д»загальна площа 437,5 кв. м.; будівля насосної станції літ. «К'»площа основи 37,7 кв. м.; будівля насосної станції літ. «М'»площа основи 23 кв. м.; будівля щитової літ. «С'»площа основи 6,4 кв. м.; навіс літ. «Т'»площа основи 59,3 кв. м.; будівля щитової літ. «У'»площа основи 7,3 кв. м.; бродилка літ. «Ю»площа основи 307 кв. м.; повітрянадувна станція літ. «Ю'»площа основи 182,9 кв. м.; будівля сепарації літ. «Я»площа основи 154,6 кв. м.; брама/паркани 1-3, 5, 6, 11-17; замощення І, V; резервуар III; димова труба VI; меласосховище № 1-6; відкритий склад аміачної води VII; ємності VIII-XIV; градирня XV; басейн XVI; ваги XVII; насосна станція II, що розташований за адресою: місто Кривий Ріг, вулиця 27 Партз'їзду, 10.

У рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2013 у справі № 10/5005/11328/2012 судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21.10.2003 серія САА № 942232, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської селищної ради Широківського району Дніпропетровської області № 103 від 13.10.2003 - ЗАТ «Надєжда» належить на праві колективної власності 834/1000 частин комплексу будівель та споруд, розташованих по вул. 27 Партз'їзду, 10, м. Кривий Ріг, яку складають будівлі та споруди: адміністративний корпус «А-3» загальною площею 1283,4 кв. м.; головний корпус «Б-1, Б-4» загальною площею 5489,8 кв. м.; підсобний корпус «В-2» загальною площею 1080,1 кв. м.; котельня «Г-1» загальною площею 618,2 кв. м.; склад «Ж-1» загальною площею 447,0 кв. м.; модуль «З» загальною площею 930,2 кв. м.; репродуктор «К-1» загальною площею 446,4 кв. м.; теплиця «Л»; теплиця «М»; трансформаторна підстанція «І» розміром 15,8x6,2 м.; гараж «Н»; навіс «С»; 1-18 брама, паркани; І ,У - замощення; насосна підстанція «II»; резервуар «III»; вигул, площадка «Ц»; приміщення для навозу «У»; свинарник № 2 «Т-1»загальною площею 632,5 кв. м.; корівник «Ш-1»загальною площею 634,2 кв. м.; мініпивцех «Ф-1, Фп/д, Ф'»загальною площею 431,4 кв. м.; бродилка «Ю»; повітрянадувна станція «Ю1»; будівля сепарації «Я»; димова труба VI; меласховище № 1 об'ємом 1750 м3; меласховище № 2 об'ємом 1750 м3; меласховище № 3 об'ємом 1750 м3; меласховище № 4 об'ємом 2000 м3; меласховище № 5 об'ємом 3159 м3; меласховище № 6 об'ємом 4260 м3.

Крім того, судом у справі № 10/5005/11328/2012 було встановлено, що 18.08.2004 між Концерном «Надєжда»та ЗАТ «Надєжда» був укладений Договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого у власність ЗАТ «Надєжда» перейшло 166/1000 часток комплексу будівель та споруд, розташованих по вул. 27 Партзїзду, 10, м. Кривий Ріг. Зазначена частина комплексу складається з: забійний цех «Д-1»загальною площею 164,8 кв. м.; ковбасний корпус «Е-2»загальною площею 436,8 кв.м.; корівник «Щ-1»площею 1180 кв. м.; склад-модуль « 4-1»площею 228,5 кв. м.; ковбасний цех «Е'-І»загальною площею 532,5 кв. м.; сирцех «Х-2, Х'-2, Хп/д»загальною площею 663,5 кв. м. (копія вказаного договору також долучена позивачем у судовому засіданні 02.06.2015 до матеріалів даної справи).

Обгрунтовуючи позовні вимоги (в редакції заяви про зміну підстав позову) позивач зазначив, що на даний час він є власником комплексу будівель та споруд, які знаходяться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вулиця XXVII Партз'їзду, буд. 10 на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2013 у справі № 10/5005/11328/2012 та свідоцтва про право власності САЕ № 932016, виданого 21.02.2013 Реєстраційною службою Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, на підтвердження чого надав копію Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 666676, сформованого 21.02.2013.

Разом з тим, позивач стверджує, що до складу вказаного комплексу будівель та споруд входить під'їзна залізнична колія XVII, довжиною 685,04 метри (що підтверджується Технічним паспортом, складеним Товариством з обмеженою відповідальністю «Смарт Інжиніринг» 17.04.2014), яка також входила до складу цілісного майнового комплексу, який передавався за Договором КП-232 від 02.12.1993 у власність Орендного підприємства «Криворізький дріжджовий завод», правонаступником якого є позивач.

У заяві про зміну підстав позову позивач зауважив, що набув право власності на вказану під'їзну залізничну колію XVII, довжиною 685,04 метри, однак втратив оригінал приватизаційного документу (договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу Орендного підприємства «Криворізький дріжджовий завод») у зв'язку з чим позбавлений можливості зареєструвати право власності на під'їзну залізничну колію XVII, довжиною 685,04 метри.

Крім того, позивач зазначив, що звернувся до реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції із заявою про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, однак, йому було відмовлено в реєстрації права власності.

За таких обставин, керуючись статтею 392 Цивільного кодексу України, позивач просив суд визнати за Публічним акціонерним товариством «Надєжда» право власності на споруду у складі комплексу будівель і спору - під'їзну залізничну колію XVII, що розташована за адресою: 50102, м. Кривий Ріг, вул. 27 Партз'їзду, 10

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В силу норм пункту 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, способом захисту прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання права.

Відповідно до статті 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

За приписами частин 1-4 статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Здійснення права власності полягає в володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України).

Отже, повнота панування власника над річчю означає можливість здійснення з цією річчю будь-яких дій не заборонених законом.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Таким чином, позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 386 Цивільного кодексу України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказаний спосіб захисту права власності пов'язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами. Саме суд, в разі виникнення спору, здійснює це доведення.

Отже, рішення суду про визнання права власності, яке приймається за результатами розгляду позову, поданого в порядку ст. 392 Цивільного кодексу України, є правозахисним актом і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.

Тобто, позивачем у позові про визнання права власності є особа, яка вже є власником . У зв'язку із цим, момент виникнення права не залежить від набрання рішенням суду законної сили, оскільки підставою для прийняття рішення є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності.

Тобто, підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності, згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України, є оспорення або не визнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Отже, позов про визнання права власності може пред'являтись у випадках, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі втрати документа, який засвідчує її майнове право.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014.

Заперечуючи на позовні вимоги, відповідач у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 17.04.2015, зазначив, що під'їзна залізнична колія XVII, право власності на яку просить позивач визнати, не входила до складу майна, переданого у власність організації орендарів Орендного підприємства «Криворізький дріжджовий завод» на підставі Договору КП-232 від 02.12.1993, а залишається у державній власності.

Тобто, відповідач, не визнає право власності позивача на під'їзну залізничну колію XVII, яка знаходиться за адресою: 50102, м. Кривий Ріг, вул. 27 Партз'їзду, 10.

Судом встановлено, що ані вказаний договір купівлі-продажу, ані акт прийому-передачі до нього не містять вичерпного та детального переліку майна (об'єктів), які перейшли у власність позивачу.

Однак, у п. 2 Договорі КП-232 від 02.12.1993 зазначено, що строки та організаційні форми приватизації підтверджуються Додатковою угодою від 26.11.1993.

Згідно з п. 3 Договору КП-232, акт оцінки і ціна об'єкту приватизації затверджені наказом Фонду державного майна України від 26.11.1993 № 84-ДУ. Сума даного договору купівлі-продажу відповідно до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Орендного підприємства «Криворізький дріжджовий завод», складеного за Методикою оцінки вартості об'єктів приватизації», затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 № 717, складає 1687245 тис. крб . Акт оцінки вартості є невід'ємною частиною Договору купівлі-продажу.

Судом встановлено, що 26.11.1993 між Організацією орендарів Орендного підприємства «Криворізький дріжджовий завод» (орендар) та Фондом державного майна укладено Додаткову угоду про внесення змін та доповнень до Договору оренди державного майна орендного підприємства Криворізького дріжджзаводу № Д-323 від 12.08.1992, яка визначає вартість майна, що підлягає викупу орендарем, умови викупу, порядок, терміни та засоби платежів за об'єкт приватизації.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» (в редакції станом на дату укладення додаткової угоди), до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать: майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами; незавершене будівництво; частки (паї, акції), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» (в редакції станом на дату укладення додаткової угоди), державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, органи приватизації Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» (в редакції станом на дату укладення додаткової угоди), при приватизації майна державного підприємства як цілісного майнового комплексу шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 28 Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій» (в редакції станом на дату укладення додаткової угоди), орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо це передбачено договором відповідно до законодавства України. Організація орендарів (орендар) має право на укладення договору оренди з викупом орендованого майна не пізніше трьох років з дня укладення (приведення у відповідність з цим Законом) договору оренди, якщо орендоване майно не віднесено до об'єктів, приватизацію яких заборонено законодавчими актами України, та якщо це не суперечить Державній програмі приватизації. Ціна зданого в оренду з викупом майна, що приватизується, визначається на умовах, передбачених статтею 20 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", і включається до договору оренди. Умови викупу (ціна, порядок, строки та засоби платежу) визначаються у договорі оренди відповідно до законодавчих актів України про приватизацію. Орендар має право відмовитися від здійснення передбаченого у договорі права на викуп.

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди, орендар викупає, а орендодавець продає орендоване державне майно на наступних умовах: вартість цілісного майнового комплексу згідно протоколу інвентаризації майна (Додаток №1) та акту оцінки майна (Додаток № 2), затверджених наказом № 302-К від 04.11.1993, становить 4514925 тис. крб. Майно, для якого орендодавцем встановлені пільги - немає; нематеріальні активи не відображені в балансі - немає; майно, яке належить орендарю - 2827680 тис. крб.

Відповідно до п. 6 Додаткової угоди, вартість майна, що підлягає приватизації, - 1687245 тис. крб.; вартість майна, що підлягає викупу, - 1687245 тис. крб.

Згідно з п. 8 Додаткової угоди, після підписання цієї угоди між орендарем та орендодавцем укладається договір купівлі-продажу і орендар сплачує вартість орендованого майна в сумі 1687245 тис. крб .

Згідно з Протоколом № 1 засідання інвентаризаційної комісії з розгляду результатів інвентаризації матеріальних цінностей на Криворізькому дріжджзаводі від 16.11.1993, вартість основних фондів складає 4396631 тис. крб., взятих в оренду - 2584086 тис. крб ., власних - 1812545 тис. крб.

Відповідно до Відомості розрахунку вартості основних фондів, взятих в оренду , станом на 01.11.1993 по Криворізькому дріжджовому заводу (знаходиться в матеріалах приватизаційної справи Орендного підприємства «Криворізький дріжджовий завод»), в оренді у Криворізькому дріжджовому заводі знаходилась під'їзна колія , дата введення в експлуатацію - 30.12.1972, балансова вартість - 35538843,00 крб., експерта вартість - 22022890,00 крб.

Відповідно до акту оцінки вартості майна Орендного підприємства «Криворізький дріжджовий завод», вартість майна, що належить орендарю, становить 2827680 тис. крб. (п. 17.1), вартість майна, що підлягає приватизації, становить 1687245 тис. крб . (п. 21).

Таким чином, суд зазначає, що під'їзна залізнична колія (дата введення в експлуатацію - 30.12.1972, балансова вартість - 35538843,00 крб., експерта вартість - 22022890,00 крб.) відповідно до Відомостей розрахунку вартості основних фондів, взятих в оренду, перебувала в оренді Криворізького дріжджового заводу.

Разом з тим, враховуючи вартість основних фондів, взятих в оренду, що становить 2584086 тис. крб., та вартість майна, що підлягає викупу - 1687245 тис. крб., суд дійшов висновку, що не все майно, яке перебувало в оренді Криворізького дріжджового заводу було викуплено за Договором КП-232 від 02.12.1993 та перейшло у власність Організації орендарів Орендного підприємства «Криворізький дріжджовий завод».

При цьому, вичерпного переліку майна, яке було приватизоване позивачем, у Додатковій угоді від 26.11.1993 також не зазначено.

Суд наголошує на тому що неодноразово ухвалами від 17.04.2015, від 18.05.2015, від 02.06.2015, від 15.06.2015 та від 20.07.2015 зобов'язував відповідача та третю особу надати суду Договір оренди державного майна орендного підприємства Криворізького дріжджзаводу № Д-323 від 12.08.1992, до якого було укладено Додаткову угоду від 26.11.1993. Однак, відповідач та третя особа вказаного договору суду не надали.

Більш того, в долучених до матеріалів справи Фондом державного майна України матеріалах приватизаційної справи про укладення Договору купівлі-продажу КП-232 майна цілісного майнового комплексу Криворізького дріжджового заводу за період з 12.08.1992 по 13.04.1994 також відсутній Договір оренди державного майна орендного підприємства Криворізького дріжджзаводу № Д-323 від 12.08.1992.

Крім того, з метою встановлення факту передання у власність позивачу під'їзної залізничної колії XVII, право власності щодо якої позивач просить визнати, суд ухвалами від 17.04.2015, від 18.05.2015, від 02.06.2015, від 15.06.2015 та від 20.07.2015 зобов'язував відповідача та третю особу надати детальний перелік майна, яке були приватизоване позивачем відповідно до Договору КП-232 від 02.12.1993.

Однак, як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, поданому 17.04.2015, при передачі майна цілісного майнового комплексу у власність позивача Фондом державного майна України не складався детальний перелік об'єктів, що підлягали приватизації, що також зазначено у службовій записці № 21-226 від 31.03.2015, копія якої долучена відповідачем у судовому засіданні 02.06.2015.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд наголошує на тому, що рішення суду про визнання права власності є правозахисним актом і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.

В свою чергу, недоведення позивачем наявності у нього суб'єктивного матеріального права, на захист якого подано позов, а саме права власності на спірне майно, виключає можливість задоволення позовних вимог, які заявлено на підставі статті 392 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що позивачем не доведено, а з наявних в матеріалах справи доказів, не підтверджується суб'єктивного матеріального права позивача (права власності) на спірне нерухоме майно - під'їзну залізничну колію XVII, що знаходиться за адресою: 50102, м. Кривий Ріг, вул. 27 Партз'їзду, 10, з огляду на що суд відмовляє Публічному акціонерному товариству «Надєжда» у позові до Фонду державного майна України про визнання права власності.

Крім того, суд вважає необґрунтованим твердження позивача, викладені у заяві про зміну підстав позову, про те, що позивач позбавлений можливості зареєструвати право власності у зв'язку із втратою оригіналу Договору КП-232 від 02.12.1993 з огляду на наступне.

Так, статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд зазначає, що позов про визнання права власності у разі втрати документа, що засвідчує право власності особи на річ, подається за відсутності можливості одержати у відповідних органах дублікат правовстановлюючого документа.

Тобто, у разі втрати правовстановлюючого документа, позивач звертається до суду у зв'язку з неможливістю реалізації ним свого права власності. Відповідачем у такому спорі є особа, яка не визнає належності на праві власності майна позивачу у зв'язку з відсутністю у нього відповідного документа.

Однак, позивачем не доведено суду відсутності у нього можливості одержати у відповідних органах дублікату втраченого позивачем Договору КП-232 від 02.12.1993.

Так, відповідно до п. 18 Договору КП-232 від 02.12.1993, він складений у 4-х примірниках, кожен з яких має однакову юридичну силу, один з яких зберігається в справах Інгулецької державної нотаріальної контори м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Відповідно до ст. 32 Закону УРСР «Про нотаріат» (в редакції станом на дату укладення Договору) у разі втрати документа, посвідченого або виданого державним нотаріусом або службовою особою виконавчого комітету міської, селищної, сільської Ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії, за письмовою заявою осіб, зазначених у частині другій статті 7 цього Закону, видається дублікат втраченого документа.

Відповідно до ст. 40 Закону УРСР «Про нотаріат» (в редакції станом на дату укладення Договору), договори, заповіти, довіреності та інші документи, в яких викладено зміст угод, що посвідчуються в нотаріальному порядку, подаються державному нотаріусу або службовій особі виконавчого комітету міської, селищної, сільської Ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії, не менш ніж у двох примірниках, один з яких залишається в справах державної нотаріальної контори або виконавчого комітету міської, селищної, сільської Ради народних депутатів.

Таким чином, примірник оригіналу Договору КП-232 від 02.12.1993 був залишений на зберігання у справах Інгулецької державної нотаріальної контори м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Втім, позивачем не надано суду доказів звернення із заявою про отримання дублікату Договору КП-232 від 02.12.1993 до відповідної державної нотаріальної контори чи до іншого уповноваженого органу (зокрема, до державного нотаріального архіву), з огляду на що позивачем не надано суду доказів на підтвердження відсутності у нього можливості отримати у відповідних органах дублікат правовстановлюючого документа.

27.07.2015 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки, як стверджує відповідач, позивач не звертався до нього з метою підтвердження права власності на спірне нерухоме майно.

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Згідно з п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18, припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Таким чином, з огляду на те, що предмет спору існував до порушення провадження у даній справі, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про припинення провадження.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 10.08.2015

Головуючий суддя І.М. Отрош

Судді К.І. Головіна

О.С. Комарова