Постанова

від 11.08.2015 по справі 923/431/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" серпня 2015 р.Справа № 923/431/15 Одеській апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Мирошниченко М.А. та суддів: Воронюка О.Л. і Лашина В.В.,

(склад колегії суддів сформовано на підставі автоматичного розподілу справ між суддями)

при секретарі судового засідання - Станковій І.М.

за участю представників:

ТОВ "ТРЦ Фабрика " - Лобода Г.Ю. (на підставі доручення),

Приватної виробничо-комерційної фірми "Стиль Плюс"-Швець О.В. (на підставі доручення),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу Приватної виробничо-комерційної фірми "Стиль Плюс" на рішення господарського суду Херсонської області від 21.05.2015р. по справі №923/431/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЦ Фабрика " до Приватної виробничо-комерційної фірми "Стиль Плюс" про стягнення 569703грн. 74коп.

ВСТАНОВИВ:

18.03.2015р. Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРЦ Фабрика" (далі позивач) у господарському суді Херсонської області пред'явлено позов до Приватної виробничо-комерційної фірми "Стиль Плюс"( далі відповідач) про стягнення 569703грн. 74 коп. з яких:

- 314 872,99 грн. - заборгованості по оплаті орендної плати за період з 01.12.2013 р. по 24.02.2015 р.;

- 15207,72 грн. - заборгованості зі сплаті маркетингових послуг за період з 01.12.2013 р. по 24.02.2015 р.;

211 019,02 грн. - заборгованості зі сплати по компенсації витрат на комунальні послуги загального користування ТРЦ та комунальних послуг спожитих на об'єкті оренди за період з 01.01.2014 р. по 24.02.2015 р.;

28604,01 грн. - заборгованості зі сплати компенсації експлуатаційних витрат за період з 01.12.2013 р. по 24.02.2015 р.;

Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідач, як орендар, у порушення умов укладеного між ними договору оренди приміщення від 01.03.2012р. не сплачував йому, як орендодавцю, орендні платежі, платежі за маркетингові послуги і не компенсував понесені ним витрати на комунальні послуги загального користування ТРЦ, комунальні послуги спожитих на об'єкті оренди та експлуатаційні витрати у зазначений в позові період часу та розмірі. (а.с.4-6.т.1)

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 18.03.2015р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №923/431/15. (а.с.1, т.1)

У письмовому відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав і просив суд припинити провадження у справі. (а.с. 167-169, т.1)

Свою позицію він мотивував тим, що його ліквідаційною комісією визнано кредиторські вимоги позивача в розмірі 287933 грн., а в решті вимог відмовлено у зв'язку з їх необґрунтованістю, а тому у позивача немає правових підстав для звернення з цим позовом.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 21.05.2015р.(повний текст якого складено суддею Ярошенко В.П.-26.05.2015 р.) позов задоволено в повному обсягу, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 569703 грн. 74 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 11394,07 грн. Суд також повернув позивачу з Держаного бюджету України зайве сплачений судовий збір в сумі 321,00 грн.

Свої висновки суд мотивував тим, що позивач довів належними та достатніми доказами наявність зазначеної в позові заборгованості, а заперечення відповідача не доводять необґрунтованість вимог позивача і не спростовують їх

Не погоджуючись з цим судовим рішенням відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у який просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Свою позицію він мотивував тим, що враховуючи те, що він знаходиться в ліквідаційній процедурі вимоги кредиторів задовольняються в порядку передбаченому ст. 112 ЦК України, а тому заявляючи цей позов позивач обрав невірний засіб захисту. Крім того скаржник зазначив що не погоджується зі здійснений позивачем розрахунком заборгованості та навів таки ж самі доводи що і в запереченнях на позов.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суд від 18.06.2015 р. р. вказану скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 11.08.2015 р. о 10.00 год., про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів.

Представник скаржника (відповідача) в усних поясненнях наданих суду підтримав скаргу і просив її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову в повному обсягу.

Представник позивача в усних поясненнях наданих суду просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги і залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Переглядаючи відповідно до приписів ст. 101 ГПК України справу повторно, заслухавши пояснення учасників процесу, обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд встановив наступне .

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, між сторонами спору 01.03. 2012 року було укладено договір оренди приміщення (далі договір), за умовами якого (п.1.1) позивач (орендодавець) передає, а відповідач (орендар) приймає у тимчасове платне користування відповідно до умов договору нежитлове приміщення площею 80,32 кв.м, а саме бутік № 88 площею 43,8 м.кв. та бутік № 89 площею 36,52 м.кв., розміщенні у будівлі літ. "А" у Торговельно-розважальному центрі з офісними приміщеннями за адресою: м. Херсон, вул. Залаегерсег, 18.

Відповідно до п. 3.2 Договору, строк оренди починає перебіг з моменту передачі об'єкта оренди орендарю за Актом приймання-передачі (Акт №2) та закінчується по спливу 1090 календарних днів, а у випадку дострокового припинення оренди та будь-якому іншому випадку, дата Акту приймання передачі об'єкту оренди від орендаря орендодавцю (Акт № 3) або Акту про звільнення приміщення вважається останнім днем оренди.

Згідно з п. 4.1. Договору, об'єкт оренди передається орендареві на підставі Акту прийому-передачі в орендне користування (Акт № 2), в якому може вказуватись опис технічного стану, остаточний розмір площі, місце розташування об'єкту оренди на поетажному плані і технічні специфікації ТРЦ. Орендна плата нараховується орендареві з дати підписання сторонами Акту № 2 (п. 5.2.3 договору).

Матеріали справи свідчать,що акт прийому-передачі в користування визначеного договором майна (Акт № 2) підписаний сторонами договору 06.04.2012 р.

Згідно ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 5.2.1 договору, відповідач зобов'язаний вносити плату за користування об'єктом оренди в розмірах, в порядку і в строки, визначені цим договором.

Пунктом 5.2.4 договору відповідач зобов'язався сплачувати орендну плату авансом щомісячно в національній валюті України шляхом перерахування на поточний рахунок позивача не пізніше 20 числа місяця, передуючого розрахунковому. Оплата здійснюється на підставі рахунків, виставлених позивачем.

Пунктом 5.2.5 договору, відповідач зобов'язався сплачувати орендну плату не пізніше строку, зазначеного в даному Договорі, незалежно від факту одержання ним рахунків від позивача. При неотриманні відповідачем рахунків на оплату, орендна плата розраховується відповідачем самостійно згідно з договором.

Аналіз наданих позивачем доказів надає можливість зробити висновок, що станом на 16.03.2015 р. відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за договором, у зв'язку з чим, заборгованість із сплати орендної плати за користування об'єктом оренди за період з 01.12.2013 р. по 24.02.2015 р. становить 314872 грн. 99 коп.

На переконання колегії суддів апеляційної інстанції відповідач у порушення приписів ст. 33 ГПК України не надав суду доказів відсутності цієї заборгованості, тобто не довів необґрунтованість позовних вимог позивача в цієї частині, а відтак місцевий суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги позивач в цієї частині.

Відповідно до п. 5.8 договору, відповідач зобов'язаний впродовж п'яти робочих днів з моменту виставлення рахунку позивачем сплачувати позивачу щомісячні платежі за маркетингові послуги, що надаються позивачем з метою залучення найбільшої кількості відвідувачів до ТРЦ, які не перевищують суми, що у гривневому еквіваленті складає один долар США за один кв. м орендованій площі.

Як вірно встановлено судом першої інстанції станом на 16.03.2015 р. відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за договором, (докази оплати цих послуг ним суду не надано) у зв'язку з чим, заборгованість із сплати вартості маркетингових послуг за період 01.12.2013 р. - 24.02.2015 р. становить 15207 грн. 72 коп.

Відповідно до п. 5.3.3. договору, відповідач компенсує позивачу фактичні витрати позивача на оплату комунальних послуг (по електропостачанню, газопостачанню, водопостачанню) місць загального користування, що обчислюється як різниця між показниками лічильника, встановленого у ТРЦ, і сумарними показниками лічильників інших орендарів, розміщених в орендованих приміщеннях ТРЦ. Різниця сплачується пропорційно площі об'єкта до площі приміщень ТРЦ, що здаються в оренду іншим орендарям.

Згідно з п. 5.3.5. договору, оплату спожитих на об'єкті оренди комунальних послуг відповідач сплачує позивачу щомісячно на підставі рахунків позивача в строк до 15 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були спожиті такі комунальні послуги. Орендодавець надає відповідний рахунок в строк до 5 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були спожиті такі комунальні послуги.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що станом на 16.03.2015 р. відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за договором, оскільки він не довів протилежного, у зв'язку з чим, заборгованість із компенсації витрат на комунальні послуги місць загального користування ТРЦ та комунальних послуг спожитих на об'єкті оренди, як наслідок за період 01.12.2013 р. - 24.02.2015 р. становить 211 019 грн. 02 коп.

Пунктом 5.3.1 договору передбачено, що відповідач компенсує позивачу витрати, пов'язані з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням, всього ТРЦ (експлуатаційні витрати). Компенсацію експлуатаційних витрат відповідач сплачує позивачу щомісячно на підставі рахунків позивача в строк до 15 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були спожиті такі комунальні послуги. Позивач надає відповідний рахунок в строк до 5 числа місяця, що слідує за оплачуваним місяцем (п. 5.3.6 договору).

Матеріали справи свідчать, що станом на 16.03.2015 р. відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за договором, у зв'язку з чим, заборгованість із сплати компенсації експлуатаційних витрат за період 01.12.2013 р. - 24.02.2015 р. становить 28604 грн. 01коп.

Слід зазначити, що з матеріалів справи вбачається що позивач надавав відповідачу рахунки на оплату (а.с. 59-147, т. 1) і будь яких зауважень на той час з боку відповідача щодо розміру нарахував не було.

З огляду на викладене колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано, правильно застосувавши норми матеріального права, задовольнив позовні вимоги позивача, оскільки останній обґрунтував належними доказами вмотивованість своїх вимог, а відповідач не довів виконання ним своїх обов'язків за договором щодо оплати орендної плати та вищевказаних платежів і необґрунтованість розрахунків позивача.

При цьому колегія суддів вважає, що місцевий суд вмотивовано не погодився з позицією відповідача, щодо того, що 15.02.2013 р. є датою початку орендованого користування, оскільки Договором чітко передбачено, що строк оренди починається з моменту передачі об'єкта оренди орендарю за Актом приймання-передачі (Акт №2) (п.3.2. Договору), а такий акт було підписано сторонами 06.04.2012 р.

Колегія суддів також погоджується висновком місцевого суду щодо необґрунтованості доводів відповідача про те, що 10.12.2014 р. є датою закінчення оренди, оскільки строк оренди закінчується по спливу 1090 календарних днів, а у випадку дострокового припинення оренди та будь-якому іншому випадку, дата Акту приймання передачі об'єкту оренди від орендаря орендодавцю (Акт № 3) про звільнення приміщення вважається останнім днем оренди (п 3.2. Договору), однак сторонами не надано суду доказів повернення відповідачем позивачу орендованого майна (Акт №3).

Посилається відповідача на попередній договір від 17.01.2012 р., обґрунтовано не прийнято місцевим судом до уваги, оскільки він не стосуються предмету спору, яким у даній справі є стягнення заборгованості за договором оренди від 01.03.2012 р.

На переконання колегії суддів місцевий суд також обґрунтовано відмовив відповідачу в задоволенні його клопотання (у відзиві на позов) про припинення провадження у справі у зв'язку з тим, що засновником ПВКФ "Стиль Плюс" було прийнято рішення № 17 від 15.01.2015 р. про припинення діяльності підприємства шляхом ліквідації, з огляду на таке.

Згідно з п. 6 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Оскільки з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 06.04.2015 р. вбачається, що відповідач знаходиться у стані припинення, а не ліквідований, то відповідно правові підстави для припинення провадження у справі були відсутні.

Колегія суддів оцінюючи доводи скаржника щодо невірного обрання позивачем способу захисту своїх прав та що позивач повинен був звернутись з позовом до ліквідаційної комісії відповідача, а не до відповідача, вважає за необхідне зазначити наступне.

Так скаржник вважає, що враховуючи те, що він знаходиться в ліквідаційній процедурі вимоги кредиторів задовольняються в порядку передбаченому ст.112 ЦК України, а тому заявляючи цей позов позивач обрав невірний засіб захисту.

Згідно приписів ст. 110 ЦК України юридична особа, серед іншого, ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Матеріали справи свідчать, що засновник (власник) відповідача прийняв 15.01.2015 р. рішення № 17 про припинення діяльності відповідача шляхом ліквідації, а 16.01.2015 р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців було внесено відомості про те, що відповідач знаходиться на стадії припинення за рішення засновників, а в бюлетені державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 307 (2) від 22.01.2015 р. було опубліковано оголошення про ліквідацію відповідача та встановлено строк для подання кредиторських вимог до 23.03.2015 р.

Статтею 111 ЦК України дійсно передбачено, що виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу, згідно якої у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Згідно приписів вказаної статті (112) у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

Матеріали справи свідчать, що безпосередньо позивача відповідач повідомив про свою ліквідацію та можливість заявлення кредиторських вимог 20.03.2015р. (а.с. 175,176, т.1).

Позивач заявив до відповідача вимоги про сплату заборгованості 18.03.2015 р., водночас позивач звернувся до суду з цим позовом 17.03.2015 р., тобто до вищезазначеного повідомлення його відповідачем.

Рішення про задоволення частини кредиторської заборгованості прийнято ліквідаційною комісією відповідача 26.03.2015 р. про що позивач узвав 27.03.2015 р., через десять днів після подання позову до суду.

З огляду на викладені обставини колегія суддів дійшла висновку, що позивач не порушив встановленого ст.110-112 ЦК України порядку та строків звернення до суду з вимогою про стягнення цієї заборгованості, обравши передбачений законодавством спосіб захисту своїх прав, і оскільки ця заборгованість, в т.ч. числі часткова визнана ліквідаційною комісією відповідача, не сплачена останнім, вона обґрунтовано стягнута судом з останнього.

Посилання скаржника на те, що позов слід було заявляти до ліквідаційної комісії відповідача, а не до відповідача також не приймаються до уваги, оскільки ліквідаційна комісія в даному випадку є керівним (представницьким) органом відповідача і саме він, тобто відповідач, а не комісія є відповідачем про заявленим вимогам.

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 22.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до приписів статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На думку судової колегії місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, як зазначалось вище, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 33, 34, 99, 101-105 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Херсонської області від 21.05.2015 р. по справі №923/431/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватної виробничо-комерційної фірми "Стиль Плюс" на зазначене рішення - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено і підписано 11.08.2015 р.

Суддя - доповідач: М.А. Мирошниченко

Судді: О.Л. Воронюк

В.В. Лашин