Рішення

від 05.08.2015 по справі 320/13381/14-ц

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу 05.08.2015

Справа N 320/13381/14-ц

(2/320/637/15)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«05» серпня 2015 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Кучеренко В.В.

при секретарі - Прозоровій Т.О.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

представників відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Меліто полі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, та про визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати свідоцтво про право на спадщину від 24.07.1999 року за реєстровим № 2-2052, видане Мелітопольською державною нотаріальною конторою недійсним в частині спадкування ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_6, на 9/40 частин жилого будинку за адресою м. Мелітополь, вул. Ломоносова, 184, які належали його померлому батьку ОСОБА_7, на підставі свідоцтва про право на спадщину по заповіту від 09.10.1991 року, за реєстровим № 1-3790, виданим Мелітопольською державною нотаріальною конторою, які померлий ОСОБА_6 нібито фактично успадкував після рідного брата, але не оформив. Визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 9/40 частин жилого будинку за адресою м. Мелітополь, вул. Ломоносова, 184, які належали ОСОБА_7, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09.10.1991 року, після смерті батька ОСОБА_7, померлого 10 квітня 1996 року.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі. Представник позивача пояснив, що батьками позивача ОСОБА_4 є ОСОБА_7 та ОСОБА_8. В дитинстві позивача взяли на виховання його дідусь та бабуся, і він переїхав мешкати до м. Мелітополя, в будинок № 184 по вул. Ломоносова, який належав його бабусі та діду по 9/40 частин. А 11/20 частин належать ОСОБА_9 вірі Миколаївні. У батька позивача був молодший брат - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у якого є рідний син - ОСОБА_5, та дружина ОСОБА_3. У зв'язку з розлученням з дядьком позивача, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з середини 80-х років мешкали в Республіці Казахстан. З 50-х років позивач будучи зареєстрованим, фактично мешкав за адресою м. Мелітополь, вул. Ломоносова, 184 до 1999 року, зареєстрованим залишається і по теперішній час. Після смерті діда, в 1990 році, дядько позивача ОСОБА_6 успадкував 9/40 частин житлового будинку за адресою м. Мелітополь, вул. Ломоносова, 184, що підтверджується довідкою КП «Мелітопольського МБТІ» № 3277 від 29.11.2014 року. Після смерті бабусі позивача ОСОБА_10, в 1991 році, його батько ОСОБА_7 успадкував також 9/40 частин жилого будинку за адресою м. Мелітополь, вул. Ломоносова, 184, та переїхав мешкати до зазначеного будинку, що підтверджується довідкою КП «Мелітопольського МБТІ» № 3277 від 29.11.2014 року та копією свідоцтва про право на спадщину по заповіту від 09.10.1991 року, за реєстровим № 1-3790, виданим Мелітопольською державною нотаріальною конторою. 10 квітня 1996 року, будучи зареєстрованим та мешкаючи сумісно з позивачем його батько ОСОБА_7, помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть І-ЖС № 302846, виданим 17.04.1996 року Міським відділом реєстрації актів громадського стану м. Мелітополя, актова запис № 762, та довідкою голови квартального комітету № 35, від 17.11.2014 року. Позивач за власний рахунок здійснив поховання померлого батька. Мати позивача ОСОБА_8 на час смерті батька була розлученою з ним та мешкала в с. Воскресенка Приазовського району Запорізької області, померла через декілька років. Місцем відкриття спадщини після смерті батька позивача є жилий будинок, розташований за адресою м. Мелітополь, вул. Ломоносова, 184, частина якого належала померлому, фактично успадкував позивач, являючись рідним сином, мешкаючи з спадкодавцем на момент смерті, але не оформив. Відповідно до ст. 525 ЦК України 1963 року, часом відкриття спадщини після померлого батька позивача є 10 квітня 1996 року. Відповідно до норм ст. 549 ЦК України 1963 року, позивач фактично мешкаючи по зазначеній адресі прийняв спадщину, здійснюючи управління та володіння спадковим майном. 07 березня 1997 року, будучи зареєстрованим сумісно з позивачем в зазначеному будинку, але мешкаючи за різними адресами, помер дядько позивача ОСОБА_6. Поховання ОСОБА_6 здійснив позивач за власний рахунок, його колишня дружина ОСОБА_3 та двоюрідний брат позивача ОСОБА_5 були взагалі відсутні на похоронах, та знаходились в Казахстані, не дивлячись на своєчасне повідомлення їх про смерть дядька позивача ОСОБА_6 Приблизно через півтора роки після смерті дядька позивача, в кінці 1998 року колишня дружина дядька позивача - ОСОБА_3, та його двоюрідний брат ОСОБА_5 - відповідач по справі приїхали в м. Мелітополь, та звернулись до позивача з проханням дозволити їм мешкати в будинку за адресою м. Мелітополь, вул. Ломоносова, 184. Позивач дозволив їм, навіть зареєструватись, передавши документи на будинок. В листопаді 2014 року позивач з метою оформлення спадщини після померлого батька звернувся за юридичною допомогою. В ході оформлення спадщини позивача повідомили що в рамках спадкової справи № 696 за 1999 р. його двоюрідний брат ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право на спадщину від 24.07.1999 року за реєстровим номером 2-2052, в Мелітопольській державній нотаріальній конторі, після померлого 07.03.1997 року його батька, дядька позивача ОСОБА_6, на 9/40 частин житлового будинку за адресою м. Мелітополь, вул. Ломоносова, 184, також успадкував і 9/40 частин житлового будинку за адресою м. Мелітополь, вул. Ломоносова, 184 які належали померлому батьку позивача ОСОБА_7, які померлий ОСОБА_6 нібито фактично успадкував але не оформив, тобто ті 9/40 частин житлового будинку які позивач фактично прийняв в спадщину в 1996 році після померлого батька. 28.11.2014 року державним нотаріусом Мелітопольської нотаріальної контори складена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у видачі свідоцтва на право на спадщину за законом на 9/40 частин житлового будинку за адресою м. Мелітополь, вул. Ломоносова, 184 які належали померлому батьку позивача ОСОБА_7 Позивач звернувся за роз'ясненнями до ОСОБА_3, але вона відмовила йому у видачі документів, та зазначила що позивач вже не власник будинку. Вважаю, що свідоцтво про право на спадщину від 24.07.1999 року за реєстровим № 2-2052 видане Мелітопольською державною нотаріальною конторою, часткове не дійсне, так як дядько позивача ОСОБА_6 після смерті свого брата - батька позивача, являвся спадкоємцем лише 2-ї черги, та прийняти спадщину міг лише у випадку неприйняття спадщини позивачем.

В запереченнях проти позову відповідач ОСОБА_5 вказав, що в зв'язку з хворобою батьків, а саме його матері він разом з нею відбули до її батьків в Узбекистан. Позивач ОСОБА_4 що він може і був прописаний та внесений у стару домову книгу за даною адресою за досягнення 16 - літнього віку, однак це відбувалося у 1972 - 1973 роках і мешкав за даною адресою до 1980 -1982 рр. У домовій книзі виданої 2002 році він зареєстрований лише з 22.12.2000 року. Крім того, його батько ОСОБА_6 успадкував 9/40 частин будинку по вул. Ломоносова 184 у м. Мелітополі, після смерті його діда ОСОБА_11 1986 році, другу частину 9/40 цього будинку успадкував брат його батька ОСОБА_7, після смерті бабці ОСОБА_10, яка померла 12 лютого 1991 року. Позивач вказує не вірні дані про мешкання з батьком ОСОБА_7. На підстави довідки ОСОБА_7 дійсно помер 10 квітня 1996 року, а прописаний ОСОБА_4 на дану адресу на підставі домової книги 21.12.2000 року. У травні 1999 року він разом матір'ю ОСОБА_3 та сестрою ОСОБА_5 повернулися на проживання у ІНФОРМАЦІЯ_2 з Узбекистану. На момент повернення виникла проблема зв'язку з тим, ОСОБА_6, мешкаючи за вказаною адресою, фактично прийняв спадок від батька ОСОБА_11, але фактично спадщину не оформив Після смерті ОСОБА_7, який зареєстрував спадщину по заповіту від матері ОСОБА_10 також ніхто із спадкоємців не заявляв право на спадщину. Його матір ОСОБА_3 та сестра ОСОБА_5 написали відмову від спадщини у долях, які досталися від померлого ОСОБА_6 на його користь, що складає та відповідає 9/40 частин у цьому будинку. 9/40 у цьому ж домі належало померлому у 1996 році ОСОБА_7. Після його смерті спадкоємці прийняти спадщину відмовилися: це жінка ОСОБА_8 (померла в 2000 році), син ОСОБА_4 та син ОСОБА_12 В подальшому усі вони написали нотаріальну відмову від прийняття спадкових частин на його користь про що свідчить свідоцтво про право спадщини за законом від 24.07.1999 року Державним нотаріусом ОСОБА_13.

В додаткових письмових поясненнях відповідач ОСОБА_5 пояснив, що позивач зазначає, що він начебто успадкував частину будинку № 184 по вул. Ломоносова в м. Мелітополь, яка належала його померлому батьку - ОСОБА_7, так як він: по-перше, проживав разом з ним на момент смерті, а по-друге, здійснював управління та володіння цим спадковим майном, при цьому посилається на підстави передбачені статтєю 549 ЦК УРСР 1963 року. Під фактичним вступом спадкоємця у володіння або управління спадковим майном відповідно до вказаної статті розуміється вчинення ним будь-яких активних дій, що свідчили б про наявність фактичного волевиявлення спадкоємця, спрямованого на володіння, користування та розпорядження цим майном. Зазначені дії могли виражатися, зокрема: у підтриманні майна в належному стані, сплаті комунальних витрат та інших платежів, що пов'язані з його обслуговуванням тощо. Для безспірного визнання особи спадкоємцем необхідно, щоб перелічені вище дії здійснювались ним систематично. При цьому сам по собі факт проживання спадкоємця зі спадкодавцем в одному житловому приміщенні є недостатнім для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину шляхом фактичного вступу. Однак, позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення ним вказаних дій в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини. Доводи позивача про те, що він проживав разом з батьком на момент його смерті у цьому будинку також не відповідають дійсності, адже ні він, ні його батько у цьому будинку не проживали - ОСОБА_7 до дня смерті проживав в будинку в с. Воскресенка, Приазовського р-на, а помер він у Мелітопольській лікарні де йому робили операцію.

Крім того, відповідач ОСОБА_5 просить суд відмовити в задоволені позову позивачу ОСОБА_4 так як той пропустив строк звернення до суду суду.

Представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнала в повному обсязі суду пояснила, що в 1983 році вона виїхала до батьків та не повернулась. Бабуся відповідача померла, її похованням займався старший син. В 1996 році помер ОСОБА_14. 7 березня 1997 року помер батько відповідача, їй повідомили про його смерть, проте вони з сином не змогли приїхати. Потім їй зателефонувала її донька та повідомила про те, що будинок в якому проживав її чоловік, руйнується. Вона приїхала в м. Мелітополь, будинок де проживав її чоловік стояв без вікон та дверей. В травні 1999 року вони переїхали мешкати в будинок. Позивач передав їй всі документи на будинок і вона його оформила. Даний будинок облаштувала вона. Відповідач не проживав в будинку за адресою м. Мелітополь, вул. Ломоносова, 184, а його батько проживав в ІНФОРМАЦІЯ_3, а помер в м. Мелітополі в лікарні.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засідання просив відмовити в задоволені позову мотивуючи це тим що, позивач пропустив строк звернення до суду, пояснивши, що: відповідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальний строк позовної давності становить три роки.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що про існування оскаржуваного свідоцтва про право на спадщину від 24.07.1999 року у спадковій справі № 696 за реєстровим номером 2-2052 він начебто дізнався тільки у листопаді 2014 року після отримання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 28.11.2014 року

Таким чином позивач, намагається довести, що ним не пропущено строк звернення до суду (позовної давності) з цим позовом.Однак, позивач в 2000 році був одним із засновників ТОВ «МИРОН», код ЄДРПОУ 31166702. З метою реєстрації місцезнаходження цієї юридичної особи за адресою: м. Мелітополь, вул. Ломоносова, б. 184, ОСОБА_4 отримав відповідача ОСОБА_5 копію вказаного свідоцтва про право на спадщину від 24.07.1999 року за реєстровим номером 2-2052 по спадковій справі № 696, а також нотаріально посвідчену згоду на розміщення юридичної особи за цією адресою.

На виконання ухвали суду від 07.05.2015 року відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області надав копії документів наявних у реєстраційній справі товариства з обмеженою відповідальністю "МИРОН" (код ЄДРПОУ 31166702), а саме:

- копію реєстраційної картки, статуту ТОВ «МИРОН», яка підтверджує, що позивач ОСОБА_4 був у складі засновників цієї юридичної особи на момент її державної реєстрації - 12.10.2000 року;

- копію нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_5 від 29.09.2000 року про відсутність заперечень про розміщення офісу ТОВ «МИРОН» за адресою м. Мелітополь, вул. Ломоносова, б. 184, копію свідоцтва про право на спадщину від 24.07.1999 року у спадковій справі № 696 за реєстровим номером 2-2052, які подавались засновниками ТОВ «МИРОН» державному реєстратору на момент проведення його державної реєстрації для визначення місцезнаходження товариства.

Вищенаведене достовірно підтверджує те, що про існування оскаржуваного свідоцтва про право на спадщину від 24.07.1999 року позивачу стало відомо не з постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а ще 12.10.2000 року під час заснування ним ТОВ «МИРОН». З позовною заявою позивач звернувся тільки 25.12.2014 року, тобто значно пізніше після спливу строку давності.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у позові.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, пояснення відповідача, представників відповідача, допитавши свідків, дослідивши інші матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Згідно свідоцтва про народження ЯЖ № 619921 від 28.12.1956 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 його батьками є ОСОБА_7 та ОСОБА_8.

Згідно свідоцтва про смерть І-ЖС № 302876 від 17.04.1996 року ОСОБА_7 помер 10.04.1996 року.

Згідно довідки КП МБТІ № 3277 від 29.11.2014 року право власності на житловий будинок розташовваний за адресою Запорізька область м. Мелітополь вул. Ломоносова, буд № 184 зареєстровано:

- 9/20 часток за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про спадщину від 24.07.1999 року за реєстровим № 2-2052, виданого Мелітопольською державною нотаріальною конторою Запорізької області;

- 11/20 часток за ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 23.06.1976 року за реєстровим № 2-2162, посвідченого Мелітопольською державною нотаріальною конторою Запорізької області.

Згідно свідоцтва на спадщину від 09.10.1991 року за реєстровим № 1-3790, виданого Мелітопольською державною нотаріальною конторою Запорізької області після смерті ОСОБА_15 право власності на 9/40 часток будинку № 184 по вул. Ломоносова в м. Мелітополі отримав ОСОБА_7.

Згідно свідоцтва на спадщину від 24.07.1999 року за реєстровим № 2-2052, виданого Мелітопольською державною нотаріальною конторою Запорізької області після смерті ОСОБА_6 право власності на 9/20 часток будинку № 184 по вул. Ломоносова в м. Мелітополі, яке складалося з 9/40 часток будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Мелітопольською нотаріальною конторою 02.04.1990 року та 9/40 часток будинку, які належали ОСОБА_7 померлому 10 квітня 1996 року, спадкоємцем якого за законом був його брат ОСОБА_6, який прийняв спадщину, але не оформив своїх прав, отримав ОСОБА_5.

Згідно постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 28.11.2014 року державний нотаріус Мелітопольської державної нотаріальної контори відмовила ОСОБА_4 у вчинені нотаріальної дії про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 9/40 часток будинку № 184 по вул. Ломоносова в м. Мелітополі після смерті його батька ОСОБА_7, померлого 10.04.1996 року, в зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину 27.02.1997 року (спадкова справа № 229/1997) та свідоцтва на спадщину від 24.07.1999 року за реєстровим № 2-2052, виданого Мелітопольською державною нотаріальною конторою Запорізької області після смерті ОСОБА_6 на 9/20 часток будинку № 184 по вул. Ломоносова в м. Мелітополі Кравченко ОСОБА_16.

Згідно довідки № 394/01-21 від 20.05.2015 року Запорізького обласного державного нотаріального архіву до суду надана копія свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.02.1997 року згідно якого спадкоємцем майна ОСОБА_7, померлого 10.04.1996 року є його син ОСОБА_12, який отримав у спадщину автомобіль М-21 Л, 1963 року випуску;

-копія копія свідоцтва про право на спадщину за законом (додаткове) від 25.03.2005 року згідно якого спадкоємцем майна ОСОБА_7, померлого 10.04.1996 року є його син ОСОБА_12, який отримав у спадщину право на земельну частку, пай розміром 7,79 га, майновий пай, члена колективного сільскогосподарського підприємства КСП «Україна», Приазовського району, с. Воскресенка, Запорізької області, житлового будинку, що знаходиться: Запорізька обл. Приазовський район, с. Воскресенка, вул. Леніна, 57.

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу І-ЖС № 257643 від 19.04.1974 рокуКравченко ОСОБА_17 уклав шлюб з ОСОБА_18 (ОСОБА_12).

Згідно свідоцтва про народження І-ЖС № 285615 від 18.03.1977 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5 його батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_3.

Згідно свідоцтва про смерть І-ЖС № 117011 від 01.07.1999 року ОСОБА_6 помер 07.03.1997 року.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_19 показала суду, що батько позивача ОСОБА_7 не проживав в ІНФОРМАЦІЯ_6 в Мелітополь - він проживав окремо (в селі). Крім того, що в цьому будинку проживав позивач - ОСОБА_4, до виповнення його дочці 5 років (1994 р.) а також все життя проживав його брат - ОСОБА_6 (батько відповідача). Інші дати, що пов'язані з вказаними обставинами, вона не пам'ятає.

Свідок ОСОБА_20 показав суду, що в цьому будинку проживав батько відповідача ОСОБА_6, а батько позивача - ОСОБА_7 - проживав окремо за іншою адресою, також відомості про те до якого часу в цьому будинку проживав позивач ОСОБА_4 він не пам'ятає, так як тільки в 1997 році він повернувся Криму та став проживати в м. Мелітополь.

Свідок ОСОБА_21 повідомив суду, що в будинку № 184 по вул. Ломоносова в м. Мелітополь проживав тільки позивач ОСОБА_4 інші особи, як йому відомо, там не проживали.

Свідок ОСОБА_12, який є рідним братом позивача, підтвердив суду, що в будинку № 184 по вул. Ломоносова в м. Мелітополь позивач - ОСОБА_4 та його батько ОСОБА_7 не проживали. Він зазначив, що ОСОБА_7 проживав все життя в с. Воскресенка Приазовського району, де його було поховано. В період 1996-1997 роки позивач ОСОБА_4 проживав у квартирі. В цьому будинку все життя до дня смерті проживав ОСОБА_6 Крім того, він вказав, що поховання ОСОБА_7 та ОСОБА_6 організовувала та оплачувала ОСОБА_8 (дружина ОСОБА_7, мати позивача).

Свідки ОСОБА_5, ОСОБА_3 повністю підтвердили вказані цим свідком показання.

Позивачем до суду надата довідка голови квартального комітету від 17.11.2014 року б/н (а.с. 10) в якій зазначено, що ОСОБА_7 з 1956 року по день смерті - 10.04.1996 р. - був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7, б. 184. Його син ОСОБА_4 проживав с померлим та здійснив поховання.

Однак 25.03.2015 року до суду була надана довідка голови квартального комітету, що ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7, б. 184, але не проживав з 1980 року.

Допитана у якості свідка голова квартального комітету ОСОБА_22 повідомила суду, що в листопаді 2014 року до неї приходив адвокат позивача та просив надати довідку про те, що позивач ОСОБА_4 проживав у ІНФОРМАЦІЯ_8 разом з його батьком - ОСОБА_7, зробив його поховання. Вона цих обставин не знала і не могла знати, так як була призначена квартальною тільки з 2009 року і до цього родину ОСОБА_7 не знала та з ними не спілкувалась. Проте адвокат наполягав на наданні цієї довідки, так як вона була необхідна йому для нотаріуса. Отже ця довідка була надана фактично під тиском адвоката та написана виключно з його слів (під диктовку). У березні 2015 року до неї звернулась ОСОБА_3, яка повідомила, що ця довідка містись відомості, які не відповідають дійсності. З метою виправлення цієї ситуації та надання достовірних відомостей було складено акт про встановлення фактичного місця проживання ОСОБА_4 за участю сусідів ОСОБА_23, ОСОБА_24 та співвласника іншої частин будинку - ОСОБА_9, які тривалий час проживають на цій вулиці. На підставі цього акту та даних домової книги була виписана нова довідка від 25.03.2015 року з вірними даними. Також на підставі актів складених за участю цих осіб були складені довідки про місце проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_7

З наданих свідком ОСОБА_22 виписки з домової книги, оглянутої в судовому засіданні вбачається, що за адресою: м. Мелітополь, вул. Ломоносова, б. 184: ОСОБА_7 - не проживав та не був зареєстрований, ОСОБА_4 - не проживав з 1980 року, згідно даних домової книги зареєстрований 22.12.2000 року, ОСОБА_6 - постійно проживав до дня смерті - 07.03.1997 року.

Згідно паспорту СВ 278511, виданого Мелітопольським МВ УМВС України в Запорізькій області 21.12.2000 року ОСОБА_4, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7, б. 184 з 22.12.2000 року.

Згідно довідки №2318/3365 від 16.07.2015 року Мелітопольський МВ УДМС України в Запорізькій області повідомляє, що надати документи, які були підставою для реєстрації ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, за адресою: м. Мелітополь, вул. Ломоносова, б. 184 не має можливості, в звязку з тим, що заява про реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 від 22.12.2000 року, де було внесено інформацію про згоду власника житла на реєстрацію, на підставі наказу МВС України № 519/2002 року, було знищено в 2003 році, по закінченню терміну зберіганння.

Свідок ОСОБА_3 повідомила суду, що в 1999 році після її повернення до м. Мелітополь вона почала здійснювати оформлення спадщини після смерті її чоловіка ОСОБА_6 Вказані дії вона та всі родичі померлого проводили у нотаріуса ОСОБА_13

Допитаний у якості свідка державний нотаріус ОСОБА_13 повідомила, що для оформлення цієї спадщини необхідно було зібрати всіх родичів. Обговорюючи це питання з родичами позивач ОСОБА_4 особисто наполягав на оформленні цієї спадщини саме на відповідача ОСОБА_5, а не на його матір. Під час оформлення спадщини в 1999 році після смерті ОСОБА_6 його син - відповідач ОСОБА_5 надав їй стару домову книгу на цей будинок, технічний паспорт, та ощадні книжки оформлені на померлого та ОСОБА_7 Також їй була надана заява про відмову від прийняття та оформлення спадщини від ОСОБА_8І (мати позивача), яка була оформлена в Воскресенській сільській раді. В приміщенні Мелітопольської державної нотаріальної контори були присутні ОСОБА_4 (позивач), ОСОБА_12 (брат позивача), ОСОБА_3 (дружина померлого) та її діти - ОСОБА_5, ОСОБА_5 Вказані особи написали в її присутності відповідні заяви, внаслідок чого вказана спадщина була оформлена на користь відповідача ОСОБА_5 Йому було видано свідоцтво про право на спадщину за яким відповідач успадкував після померлого ОСОБА_6 серед іншого: 9/40 житлового будинку за адресою: м. Мелітополь, вул. Ломоносова, б. 184, які належали померлому, а також 9/40 частин цього будинку, які належали ОСОБА_7 і які померлий за законом фактично успадкував після рідного брата, але не оформив своїх спадкових прав , так як було підтверджено, що померлий ОСОБА_6 проживав у цьому будинку, в тому числі в 1996 році після смерті свого брата ОСОБА_7 Крім того, під час оформленню спадщини обов'язково перевіряється місце її відкриття за записами у домовій книзі, яка була їй надана, а також на підставі наданих документів перевіряється факт прийняття спадщини спадкоємцем. Про це зазначається в довідковому листі, який як і вся спадкова справа на даний час знищена. За нормами Цивільного кодексу УРСР 1963 року державному нотаріусу могли надаватись заяви про відмову від спадщини протягом 6 місяців з моменту відкриття спадщини), а також заяви про не прийняття спадщини (від спадкоємців, які своєчасно не прийняли спадщину, на неї не претендують, звертатися до суду за встановленням додаткового строку для прийняття спадщини не будуть. Всіх осіб які були присутні під час оформлення спадщини в 1999 році після померлого ОСОБА_6 вона не пам'ятає, але зі свідоцтва про право на спадщину по спадковій справі № 696 вбачається, що воно оформлено на ОСОБА_5, тобто він був присутній та належним чином підтвердив факт прийняття спадщини. Згідно чинного законодавства володіння ощадної книжкою, оформленої на спадкодавця, яка була надана серед інших документів до нотаріуса та вказана в цьому свідоцтві є достатнім підтвердженням факту прийняття спадщини.

Вказані обставини також були особисто підтверджені в судовому засіданні показаннями свідків ОСОБА_12, ОСОБА_5, ОСОБА_25 та відповідачем ОСОБА_5

Свідок ОСОБА_23 в судовому засіданні пояснила, що була депутатом по цій ділянці та добре знає родину ОСОБА_5, а тому знає, що що померлий ОСОБА_6 проживав у цьому будинку, в тому числі в 1996 році після смерті свого брата ОСОБА_7, який не проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7, б. 184, жив десь у селі, та прийняв після нього спадшину. Після його смерті спадщину прийняв його син ОСОБА_5, так як інші спадкоємці відмовилися на його користь.

Свідок ОСОБА_12 допитаний в судовому засіданні підтвердив, що частину спадшини (автомобіль) після смерті ОСОБА_7 була оформлена на нього, так як інші спадкоємці і його старший син - ОСОБА_4 (позивач) та його дружина - ОСОБА_8І.) під час оформлення цієї спадщини відмовились від її прийняття.

Відповідно до вимог Цивільного законодавства закріплено принцип неподільності спадкової маси, який вказує, що прийняття спадкоємцем хоча б частини спадщини свідчить про те, що спадкоємець прийняв її у цілому, незалежно від того, у чому полягає частина, що залишилася де вона знаходиться. І навпаки, відмова прийняття частини спадщини, означає відмову в прийняття спадщини в цілому, що підтверджено п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 06 червня 1983 року «Про практику розгляду судами України справ про спадкування».

Аналогічне положення закріплено в абз. 2 п. 111 Інструкції про порядок вчинені нотаріальних дій нотаріусами України, затверджене наказом Мінюсту України від 18.06.1994 року № 18 (у редакції чинній на момент існування вказаних правовідносин) де зазначено, що прийняття або відмова від спадщини можуть мати місце лише щодо всього спадкового майна. Спадкоємець не вправі прийняти одну частину спадщини, а від іншої відмовитись. Спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

Згідно вимог статті 549 ЦК УРСР 1963 року, яка передбачала, що спадщина вважалася прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном. Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід розуміти різні активні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо. Зазначені дії можуть виражатися, зокрема: у підтриманні майна в належному стані, сплаті комунальних витрат та інших платежів, що пов'язані з його обслуговуванням тощо. При цьому для безспірного визнання особи спадкоємцем необхідно, щоб перелічені вище дії здійснювались ним систематично. Водночас, сам по собі факт проживання спадкоємця зі спадкодавцем в одному житловому приміщенні є недостатнім для визнання спадкоємця таким, що прийняв спадщину шляхом фактичного вступу. Позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення ним вказаних дій в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини - тобто ним було підтверджено факт прийняття спадщини. Вказані в позовній заяві доводи позивача про те, що він начебто проживав разом з батьком на момент його смерті у цьому будинку не відповідають дійсності, адже ні він, ні його батько в цьому будинку не проживали, батько позивача ОСОБА_7 до дня смерті проживав в буд в с. Воскресенка, Приазовського р-ну, а помер він у Мелітопольській лікарні де йому робили операцію. З доданої до позову довідки Мелітопольського МБТІ та свідоцтва про спадщину по заповіту від 09.10.1991 року також не вбачається, що ОСОБА_7 фактично проживав в ІНФОРМАЦІЯ_8, як це безпідставно зазначає позивач у позові. Навпаки, в свідоцтві про право на спадщину по заповіту від 10.11.1991 року прямо вказано, що спадкоємець ОСОБА_7, який проживає в с. Воскресенка.,

Таким чином суд вважає, що належними та допустимими доказами доведено, що: позивач в будинку № 184 по вул. Ломоносова в м. Мелітополь разом з спадкодавцем ОСОБА_7 на момент його смерті не проживав та не здійснював управління та володіння цим спадковим майном в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини - тобто спадщина ним не була прийнята.

Крім того, суд критично оцінює доводи позивача про те, що йому до 2014 року не було відомо про існування спірного свідоцтва про право на спадщину по спадковій справі № 696 виходячи з наступного:

На виконання ухвали суду відділ державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області надав до матеріалів справи копії документів наявних у реєстраційній справі ТОВ "МИРОН" (код ЄДРПОУ 31166702), а саме:

-копію реєстраційної картки, статуту ТОВ «МИРОН», яка підтверджує, що позивач ОСОБА_4 був у складі засновників цієї юридичної особи на момент її державної реєстрації - 12.10.2000 року;

-копію нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_5 від 29.09.2000 року про відсутність заперечень про розміщення офісу ТОВ «МИРОН» за адресою м. Мелітополь, вул. Ломоносова, б. 184, копію спірного свідоцтва про право на спадщину від 24.07.1999 року по спадковій справі № 696, які подавались засновниками ТОВ «МИРОН» державному реєстратору на момент проведення його державної реєстрації для визначення місцезнаходження товариства згідно п. 4 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. N 740 (у редакції чинній на момент проведення державної реєстрації).

Вищенаведені документи достовірно підтверджують те, що про існування оскаржуваного свідоцтва про право на спадщину від 24.07.1999 року позивачу було відомо під час заснування ТОВ «МИРОН» (дата первинної реєстрації - 12.10.2000 року).

З позовною заявою позивач звернувся тільки 25.12.2014 року, тобто значно пізніше після спливу встановленого строку давності. На підставі цього, в судовому засіданні 28.05.2015 року відповідачем було заявлено клопотання про застосування до позовних вимог позовної давності в порядку ч. 4 ст. 267 ЦК України та на цій підставі просив суд відмовити у позові.

В судовому засіданні позивач щодо цього пояснив, що вказані документи він дійсно отримував у відповідача, проте він гадав, що отримує їх як від співвласника цього будинку. Проте, ці посилання не відповідають обставинам справи, а також суперечить змісту цих документів.

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальний строк позовної давності становить три роки.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у позові.

Суд вважає, що вважає, що позивач не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів того, що ним не пропущений строк позовної давності, навпаки, позивач користуючись тим, що вказана спадкова справа була знищена у зв'язку з закінченням строку її зберігання, а до Запорізького обласного державного нотаріального архіву були передані тільки наряди (справи) свідоцтв про право на спадщину, безпідставно не визнає вказані вище обставини про його участь в оформленні спадщини після смерті ОСОБА_6 та написання відповідної заяви нотаріусу, що було підтверджено показаннями свідків.

Враховуючи це, суд вважає, що спірне спадкове свідоцтво в 1999 році оформлено нотаріусом належним чином відповідно до чинного на той період законодавства. Підстав для його скасування суд не вбачає.

Щодо позовної вимоги про визнання за позивачем права власності в порядку спадкування за законом на 9/40 частин цього будинку, суд вважає що вони також не підлягають задоволенню. Згідно роз'яснення наведеного в п. 3.1. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року N 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" якщо судом буде встановлено, що спадкоємець не прийняв спадщину (як в даному випадку), його вимоги про визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню судом.

Таким чином, аналізуючи зібрані у справі докази кожний окремо та всі в сукупності суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, та про визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст.525,526,531,546 ЦК України (1963 рік), 256,257,267, 1216, 1220, 1221, 1261, 1268, 1270, 1272, 1273, 1275 ЦК України, ст.ст. 15,16, 57, 59, 60, 107, 208, 212-215 ЦПК України

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, та про визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування - відмовити пов ністю.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: В.В.Кучеренко