Ухвала

від 07.10.2015 по справі 320/13381/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №320/3381/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Кучеренко В.В.

Провадження № 22-ц/778/5495/15 Суддя-доповідач: Спас О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Спас О.В.,

суддів: Бабак А.М.,

Кочеткової І.В.,

при секретарі Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05 серпня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, та про визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування , -

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, та про визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування.

В позові зазначав, що батьками ОСОБА_3 є ОСОБА_5 та ОСОБА_6. В дитинстві його взяли на виховання його дідусь та бабуся, і він переїхав мешкати до м. Мелітополя, в будинок АДРЕСА_1, який належав його бабусі та діду по 9/40 частин. А 11/20 частин належать ОСОБА_7. У батька був молодший брат - ОСОБА_8, 1947 року народження, у якого є рідний син - ОСОБА_4, та дружина ОСОБА_9. У зв'язку з розлученням з дядьком позивача, ОСОБА_9 та ОСОБА_4 з середини 80-х років мешкали в Республіці Казахстан. З 50-х років позивач будучи зареєстрованим, фактично мешкав за адресою АДРЕСА_1 до 1999 року, зареєстрованим залишається і по теперішній час. Після смерті діда, в 1990 році, дядько позивача ОСОБА_8 успадкував 9/40 частин житлового будинку за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою КП «Мелітопольського МБТІ» № 3277 від 29.11.2014 року. Після смерті бабусі позивача ОСОБА_10, в 1991 році, його батько ОСОБА_5 успадкував також 9/40 частин жилого будинку за адресою АДРЕСА_1, та переїхав мешкати до зазначеного будинку, що підтверджується довідкою КП «Мелітопольського МБТІ» № 3277 від 29.11.2014 року та копією свідоцтва про право на спадщину по заповіту від 09.10.1991 року, за реєстровим № 1-3790, виданим Мелітопольською державною нотаріальною конторою. ІНФОРМАЦІЯ_1, будучи зареєстрованим та мешкаючи сумісно з позивачем його батько ОСОБА_5, помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_1, виданим 17.04.1996 року Міським відділом реєстрації актів громадського стану м. Мелітополя, актова запис № 762, та довідкою голови квартального комітету № 35, від 17.11.2014 року. Позивач за власний рахунок здійснив поховання померлого батька. Мати позивача ОСОБА_6 на час смерті батька була розлученою з ним та мешкала в с, Воскресенка Приазовського району Запорізької області, померла через декілька років. Місцем відкриття спадщини після смерті батька позивача є жилий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1, частина якого належала померлому, фактично успадкував позивач, являючись рідним сином, мешкаючи з спадкодавцем на момент смерті, але спадщину не оформив. Відповідно до ст. 525 ЦК України 1963 року, часом відкриття спадщини після померлого батька позивача є ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідно до норм ст. 549 ЦК України 1963 року, позивач фактично мешкаючи по зазначеній адресі прийняв спадщину, здійснюючи управління та володіння спадковим майном. 07 березня 1997 року, будучи зареєстрованим сумісно з позивачем в зазначеному будинку, але мешкаючи за різними адресами, помер дядько позивача ОСОБА_8. Поховання ОСОБА_8 він здійснив за власний рахунок. Колишня дружина ОСОБА_9 та двоюрідний брат позивача ОСОБА_4, були взагалі відсутні на похоронах, та знаходились в Казахстані, не дивлячись на своєчасне повідомлення їх про смерть дядька позивача ОСОБА_8 Приблизно через півтора роки після смерті дядька позивача, в кінці 1998 року колишня дружина дядька позивача - ОСОБА_9, та його двоюрідний брат ОСОБА_4 - відповідач по справі приїхали в м. Мелітополь, та звернулись до позивача з проханням дозволити їм мешкати в будинку за адресою АДРЕСА_1. Позивач дозволив їм проживати та зареєструватись, передавши документи на будинок. В листопаді 2014 року позивач з метою оформлення спадщини після померлого батька звернувся за юридичною допомогою. В ході оформлення спадщини позивача повідомили що в рамках спадкової справи № 696 за 1999 р. його двоюрідний брат ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право на спадщину від 24.07.1999 року за реєстровим номером 2-2052, в Мелітопольській державній нотаріальній конторі, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 його батька, дядька позивача ОСОБА_8, на 9/40 частин житлового будинку за адресою АДРЕСА_1, також успадкував і 9/40 частин житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 які належали померлому батьку позивача ОСОБА_5, які померлий ОСОБА_8 нібито фактично успадкував але не оформив, тобто ті 9/40 частин житлового будинку які він фактично прийняв в спадщину в 1996 році після померлого батька. 28.11.2014 року державним нотаріусом Мелітопольської нотаріальної контори складена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, у видачі свідоцтва на право на спадщину за законом на 9/40 частин житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 які належали померлому батьку позивача ОСОБА_5 Позивач звернувся за роз'ясненнями до ОСОБА_9, але вона відмовила йому у видачі документів, та зазначила що він не власник будинку. Вважаю, що свідоцтво про право на спадщину від 24.07.1999 року за реєстровим № 2-2052 видане Мелітопольською державною нотаріальною конторою, частково недійсне, так як дядько позивача ОСОБА_8 після смерті свого брата - батька позивача, являвся спадкоємцем лише 2-ї черги, та прийняти спадщину міг лише у випадку неприйняття спадщини позивачем.

Просив суд визнати свідоцтво про право на спадщину від 24.07.1999 року за реєстровим № 2-2052, видане Мелітопольською державною нотаріальною конторою недійсним в частині спадкування ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_8, на 9/40 частин жилого будинку за адресою АДРЕСА_1, які належали його померлому батьку ОСОБА_5, на підставі свідоцтва про право на спадщину по заповіту від 09.10.1991 року, за реєстровим № 1-3790, виданим Мелітопольською державною нотаріальною конторою, які померлий ОСОБА_8 нібито фактично успадкував після рідного брата, але не оформив. Визнати за ним право власності в порядку спадкування за законом на 9/40 частин жилого будинку за адресою АДРЕСА_1, які належали ОСОБА_5, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09.10.1991 року, після смерті батька ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05 серпня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Детально кожен довід апеляційної скарги проаналізований далі в цій ухвалі.

Заперечення на апеляційну скаргу надані відповідачем, який спростовує доводи апелянта та просить залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_11, відповідача ОСОБА_4 та його представників ОСОБА_12, ОСОБА_9, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлені такі обставини.

Згідно свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 28.12.1956 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 його батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

Згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_3 від 17.04.1996 року ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно довідки КП МБТІ № 3277 від 29.11.2014 року право власності на житловий будинок розташований за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано:

9/20 часток за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про спадщину від 24.07.1999 року за реєстровим № 2-2052, виданого Мелітопольською державною нотаріальною конторою Запорізької області;

11/20 часток за ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 23.06.1976 року за реєстровим № 2-2162, посвідченого Мелітопольською державною нотаріальною конторою Запорізької області.

Згідно свідоцтва на спадщину від 09.10.1991 року за реєстровим № 1-3790, виданого Мелітопольською державною нотаріальною конторою Запорізької області після смерті ОСОБА_10 право власності на 9/40 часток будинку АДРЕСА_1 отримав ОСОБА_5.

Згідно свідоцтва на спадщину від 24.07.1999 року за реєстровим № 2-2052, виданого Мелітопольською державною нотаріальною конторою Запорізької області після смерті ОСОБА_8 право власності на 9/20 часток будинку АДРЕСА_1, яке складалося з 9/40 часток будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Мелітопольською нотаріальною конторою 02.04.1990 року та 9/40 часток будинку, які належали ОСОБА_5 померлому ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкоємцем якого за законом був його брат ОСОБА_8, який прийняв спадщину, але не оформив своїх прав, отримав ОСОБА_4.

Згідно постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 28.11.2014 року державний нотаріус Мелітопольської державної нотаріальної контори відмовила ОСОБА_3 у вчинені нотаріальної дії про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 9/40 часток будинку АДРЕСА_1 після смерті його батька ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, в зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину 27.02.1997 року (спадкова справа № 229/1997) та свідоцтва на спадщину від 24.07.1999 року за реєстровим № 2-2052, виданого Мелітопольською державною нотаріальною конторою Запорізької області після смерті ОСОБА_8 на 9/20 часток будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4.

Згідно довідки № 394/01-21 від 20.05.2015 року Запорізького обласного державного нотаріального архіву до суду надана копія свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.02.1997 року згідно якого спадкоємцем майна ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 є його син ОСОБА_15, який отримав у спадщину автомобіль М-21 Л, 1963 року випуску; копія свідоцтва про право на спадщину за законом (додаткове) від 25.03.2005 року згідно якого спадкоємцем майна ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 є його син ОСОБА_15, який отримав у спадщину право на земельну частку, пай розміром 7,79га, майновий пай, члена колективного сільськогосподарського підприємства KCП «Україна», Приазовського району, с. Воскресенка, Запорізької області, житлового будинку, що знаходиться: АДРЕСА_2.

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_4 від 19.04.1974 року ОСОБА_8 уклав шлюб з ОСОБА_9.

Згідно свідоцтва про народження НОМЕР_5 від 18.03.1977 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 його батьками є ОСОБА_8 та ОСОБА_9.

Згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_6 від 01.07.1999 року ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_4.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що суд першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 212 - 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Суд першої інстанції правильно застосував при вирішенні справи ст.549 ЦК України 1963р., який діяв на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 у 1996р. та ОСОБА_8 у 1997р.

Згідно ст. 549 ЦК України 1963р. визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Суд першої інстанції під час судового розгляду дійшов вірного висновку, що позивач не прийняв спадщину після смерті батька ОСОБА_5, який помер у 1996р., а тому його позовні вимоги безпідставні та необґрунтовані.

Доводи апеляційної скарги щодо неправомірності фактичного спадкування ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_5 не мають свого підтвердження.

Суд першої інстанції дослідив обставини спадкування ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_5 і дійшов належного висновку щодо правомірності успадкування спадкоємцем другої черги, оскільки позивач як спадкоємець першої черги дій по прийняттю спадщини не здійснив.

Апелянт наводить доводи, в яких не згоден з оцінкою доказів суду першої інстанції, що не може спростувати висновків рішення суду, оскільки докази у справі досліджені та оцінені у відповідності до вимог ст. 215 ЦПК України. Заперечення проти висновків рішення суду першої інстанції полягають у переоцінці доказів, за умови відсутності підстав для такої переоцінки.

Апелянт не наводить доказів, нових доказів, які могли б спростувати рішення суду першої інстанції, що свідчить про невідповідність таких доводів апеляційної скарги вимогам ст.ст. ст. ст. 10, 60 ЦПК України, які зобов'язують позивача на засадах змагальності доводити свої вимоги переконливими, належними та припустимими доказами. Фактично апелянт вимагає від суду зробити припущення щодо прийняття ним спадщини після смерті ОСОБА_5, що прямо заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України, яка визначає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду фактичним обставинам справи в тій частині, що після смерті ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину на автомобіль марки М-21Л,1963р.випуску, видано його іншому сину ОСОБА_15, який є спадкоємцем першої черги, а тому ОСОБА_8, як брат ОСОБА_5 незаконно успадкував 9/40 частин спірного будинку, будучи спадкоємцем другої черги, не спростовують висновки рішення суду, виходячи з наступного.

Позивач фактичною та правовою підставою вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_8 та визнання за собою права власності на 9/40 частин спірного будинку після смерті ОСОБА_5 наводить фактичне прийняття ним спадщини після смерті ОСОБА_5 у 1996р. Позивачем не оспорюється свідоцтво про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_15, видане 27 лютого 1997р. При цьому доказів прийняття позивачем спадщини після смерті ОСОБА_5 у 1996р. не надано, що унеможливлює задоволення його позовних вимог, незалежно від факту видачі свідоцтва про право на спадщину на ім'я ОСОБА_15

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного критичного ставлення суду до довідки голови квартального комітету ОСОБА_17 про мешкання позивача у спірному будинку на час відкриття спадщини після ОСОБА_5 не мають свого підтвердження.

В цій частині суд першої інстанції належним чином дослідив обставини видачі вказаної довідки та встановив з показань свідка ОСОБА_17, яка видала цю довідку, що довідка про проживання позивача у спірному будинку на час відкриття спадщини у 1996р. видана нею на прохання сторони позивача без з'ясування фактичних обставин та надалі обставини проживання та реєстрації позивача у спірному будинку на 1996р. були перевірені та спростовані, про що суду першої інстанції нею були надані акти та показання в якості свідка, попередженого про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень. ОСОБА_17 спростовано, що позивач на час відкриття спадщини у 1996р. проживав та був зареєстрований у спірному будинку.

Доводи апеляційної скарги, що відповідач не заперечує проти факту реєстрації позивача у спірному будинку не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи з тих підстав, що реєстрація позивача відбулася у 2000р., в той час, як ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і обставини фактичного прийняття позивачем спадщини мали доводитися за період з часу відкриття спадщини до 10 жовтня 1996р. За таких обставин факт реєстрації позивача у спірному будинку у 2000р. не доводить факту прийняття спадщини у вищевказаний період 1996 року.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильності рішення суду в частині висновку про відмову у позові з підстав пропуску позивачем строку позовної давності частково знайшли своє підтвердження.

З оскарженого рішення видно, що суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову. Проте, суд одночасно помилково послався на пропуск позивачем строку позовної давності. Вказаний висновок зроблено в порушення ч. 4 ст. 267 ЦК України, за якою сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є самостійною підставою для відмови у позові.

У даній справі позовні вимоги не підлягають задоволенню по суті, що правильно вказав суд першої інстанції.

За таких обставин, одночасне застосування судом першої інстанції ч. 4 ст. 267 ЦК України є порушенням норм матеріального права, яке є формальним, оскільки не призвело до неправильного вирішення справи, а тому в силу ч.2 ст. 308 ЦПК України не тягне скасування оскарженого рішення.

Інших доводів апеляційна скарга не містить.

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановлення нового рішення по справі.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05 серпня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: