Постанова

від 13.02.2007 по справі 15/500-06-13128а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

15/500-06-13128А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

         "13" лютого 2007 р. Справа  № 15/500-06-13128А

  15 год. 00 хв.                                                                               м. Одеса

Господарський суд Одеської області у складі:

судді                                                Петрова В.С.

при секретарі                                  Стойковій М.Д.

За участю представників сторін:

від позивача –          Тимошенко Т.В.,

від відповідача –      Гайдачук В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державного підприємства „Білгород-Дністровський морський торговельний порт” до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень, -

    ВСТАНОВИВ:  

Державне підприємство „Білгород-Дністровський морський торговельний порт” звернулось до господарського суду Одеської області з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції № 0002232301/1 від 29.11.2006 р. щодо нарахування позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 84 174 грн. і штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 41 679,70 грн. та № 0002222301/1 від 29.11.2006 р. щодо нарахування позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 86 765 грн. і штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 27 111,30 грн., посилаючись на неправомірність зазначених донарахувань у зв'язку з відсутністю порушень позивачем вимог п. 4.2 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість” та вимог п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п.п. 8.1.2, п.п. 8.4.1 п. 8.1., п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13 грудня 2006 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 15/500-06-13128А та призначено попереднє засідання.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26 грудня 2006 р. у справі № 15/500-06-13128А закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду в засіданні суду.

Відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та незаконними, у зв'язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, про що зазначено у відзиві  на адміністративний позов.

У зв'язку з набранням 01 вересня 2005 р. чинності Кодексом адміністративного судочинства України господарський суд Одеської області зазначає, що згідно п. 6 розділу VII Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд встановив наступне.

З 14 серпня по 25 вересня 2006 р. на підставі направлення № 760/2320 від 14.08.2006 р. та № 837/2320 від 11.09.2006 р. відповідно до ст. 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 р. працівниками Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції проведено планову документальну перевірку фінансово-господарської діяльності Білгород-Дністровського морського торговельного порту з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 р. по 01.07.2006 р.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 2496/2320-01125689 від 02.10.2006 р., на підставі якого 11.10.2006 р. Білгород-Дністровською об'єднаною ДПІ  винесені податкові повідомлення-рішення:

-          № 0002222301/0 про визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 91 848 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 29 071,80 грн.,  всього на суму  120 919,80  грн., за порушення вимог п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2.5 п. 5.2, п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5, п.п. 8.1.1, п.п. 8.1.4 п. 8.1, п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8  Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”;

-          № 0002232301/0 про визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 88 239 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 43 712,20 грн., всього на суму  131 951,20  грн., за порушення вимог п. 4.2, п.п. 4.5.1 п. 4.5  ст. 4, п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”.

Як з'ясовано судом, позивачем прийняті відповідачем вищевказані податкові повідомлення-рішення були визнані частково, а саме: в частині донарахування суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 5 033 грн. і штрафних санкцій в розмірі 352 грн. за порушення п.п. 5.2.5 п. 5.2, п.п. 5.3.2, п.п 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та в частині донарахування суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 38 090 грн. і штрафних санкцій в розмірі 18 638 грн. за порушення п.п. 4.5.1 п. 4.5  ст. 4, п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”. Так, визнані суми податкових зобов'язань позивачем були сплачені до державного бюджету у розмірі  5385,00 грн. по податку на прибуток та 56728,00 грн. по податку на додану вартість, що підтверджується  випискою з рахунку позивача № 26004051015 ОФ АБ „Експрес-Банк” від 20.10.2006 р. (а.с. 157 т. ІІ).

В іншій частині вищезазначені податкові повідомлення-рішення від 11.10.2006 р. (86615 грн. основного платежу та штрафних санкцій в розмірі 28 719,80 грн. по податку на прибуток; 50 149 грн. основного платежу та штрафних санкцій в розмірі 25 074,20 грн. по податку на додану вартість) Білгород-Дністровський морський торговельний порт оскаржив до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції. Так, рішенням Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції про результати розгляду первинної скарги від 29.11.2006 р. вих. № 16351/23-1 податкове повідомлення-рішення № 0002222301/0 від 11.10.2006 р. з податку на прибуток скасовано в частині 5 083 грн. основного платежу та штрафних санкцій 1 960,50 грн., податкове повідомлення-рішення № 0002232301/0 від 11.10.2006 р. з податку на додану вартість скасовано в частині 4 065 грн. основного платежу та штрафних санкцій 2 032,50 грн.

На підставі вказаного рішення про результати розгляду первинної скарги Білгород-Дністровською об'єднаною державною податковою інспекцією винесені податкові повідомлення-рішення від 29.11.2006 р.:

-          № 0002222301/0 про визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 86 765 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 27 111,30 грн.,  всього на суму  113 876,30  грн.;

-          № 0002232301/1 про визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 84 174 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 41 679,70 грн., всього на суму  125 853,70  грн.

Проте, на думку суду, оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення від 29.11.2006 р. прийнято Білгород-Дністровською об'єднаною державною податковою інспекцією в порушення вимог законодавства, виходячи з наступного.

Як вбачається з оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, підставою для нарахування податку на прибуток відповідачем визначено порушення позивачем п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2.5 п. 5.2, п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5, п.п. 8.1.1, п.п. 8.1.4 п. 8.1, п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, тоді як позивачем було сплачено суму нарахованого податкового зобов'язання за порушення п.п. 5.2.5 п. 5.2, п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону, про що було зазначено вище. Тобто, відповідачем повторно донараховано позивачу вже сплачену суму податкового зобов'язання за порушення п.п. 5.2.5 п. 5.2, п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону, що не передбачено чинним законодавством.

Аналогічне порушення відповідачем допущено при нарахуванні податку на додану вартість. Так, підставою для нарахування суми по податку на додану вартість відповідачем в оскаржуваному повідомленні-рішенні визначено порушення позивачем п. 4.2, п.п. 4.5.1 п. 4.5  ст. 4, п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, тоді як позивачем було сплачено суму нарахованого податкового зобов'язання за порушення п.п. 4.5.1 п. 4.5  ст. 4, п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, про що було також зазначено вище. Тобто, відповідачем повторно донараховано позивачу вже сплачену ним суму податкового зобов'язання за порушення п.п. 4.5.1 п. 4.5  ст. 4, п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону.

Щодо порушень позивачем п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п.п. 8.1.1, п.п. 8.1.4 п. 8.1, п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” та п. 4.2 Закону України  „Про податок на додану вартість” суд зазначає наступне.

Як зазначено в акті перевірки від 02.10.2006 р., в порушення п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” позивачем не включено до складу валового доходу за перевіряємий період буксирний збір (за перешвартування) в сумі 250 749 грн., в результаті чого занижено суму податкових зобов'язань з податку на прибуток на загальну суму 62 687 грн. Так, за даними перевірки виявлено, що мали місце перестановки суден від одного причалу до другого, вартість цих послуг в рахунок для сплати портових зборів судновласникам не зараховувались, такі витрати проведено за рахунок морського торгового порту.

Проте, на думку суду, такий висновок перевіряючого органу є  необґрунтованим  з наступних підстав.

Згідно п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Відповідно до п. 1.31 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”  продаж результатів робіт (послуг) – будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг).

Отже, з урахуванням того, що відповідно до вищезазначених положень Закону  продаж результатів робіт (послуг) це будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), то відповідно зобов'язання щодо продажу робіт (послуг) та  оплата за виконані роботи (послуги) виникають з  договірних  правовідносин, в яких одна сторона договору замовляє ці роботи (послуги), а інша їх виконує і отримує за це винагороду.

Відповідно до Зборів і плат за послуги, що надаються суднам закордонного плавання у морських портах України, що затверджені у новій редакцій Наказом Міністерства транспорту України № 711 від 15.12.2000 року, швартовний збір, справляється у морських портах із суден закордонного плавання за послуги при швартуванні, відшвартуванні, перетягуванні і перешвартуванні суден.

Так, як зазначає позивач, перешвартування (перестановка) судна від одного причалу до іншого причалу відбувається у випадках, коли навантажувач (отримувач) вантажу замовляє  таку  перестановку  (перешвартування)  судна, а також коли порт ініціює таку  перестановку  (перешвартування) з виробничою необхідністю. У даному випадку портом не надавались послуги суднам закордонного плавання з перешвартування за їх замовленням, а відбувалась перестановка  судна  на  вимогу  порту з причин виробничої необхідності

Відтак, у разі здійснення перестановки (перешвартування) за ініціативою порту така перестановка не є продажем результатів робіт (послуг) в розумінні положень п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України  „Про оподаткування прибутку підприємств” та відповідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України, згідно якої за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Також відповідно до наявного в матеріалах справи листа Державного департаменту морського і річкового транспорту № 3/8-351 від 25.05.2005 р., що носить рекомендований характер, у випадках, коли з урахуванням специфіки виробничого процесу за ініціативою порту допускаються додаткові операції, плата із судновласників відповідно до наказу Міністерства транспорту України від 15.12.2000 р. № 711 не стягується.

За таких обставин, враховуючи те, що у перевіряємий період портом не надавались суднам закордонного плавання послуги по перешвартуванню, перестановка судна відбувалась у зв'язку з виробничою необхідністю на вимогу порту і плата із судновласників позивачем не стягувалась, то відповідно у позивача не виникли валові доходи відповідно до Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”. До того ж, як зазначалось вище, згідно рішення  про результати розгляду первинної скарги суму податку на прибуток у розмірі 62 687 грн. відповідачем було зменшено на 5083 грн. у зв'язку з помилковим нарахуванням суми буксирного збору (перешвартуванням) по українським  суднам.  

З урахуванням  вищенаведеного, безпідставним є нарахування податковим органом суми податкових зобов'язань по податку на додану вартість на суму 50 149 грн. за порушення п. 4.2 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість”,  так  як   відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 вказаного Закону об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Крім того, в акті перевірки (стор. 21 акту) зазначено, що в порушення п.п. 8.1.1 п. 8.1, п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” позивачем були завищені амортизаційні відрахування в сумі 2 066,12 грн., що привело до заниження оподаткованого прибутку на суму 2 066,12 грн. Так, перевіркою встановлено, що позивач нараховував амортизаційні відрахування на об'єкти основних фондів другої групи (транспортні засоби), що знаходились на ремонті, хоча під час ремонту транспортні засоби не використовувались в господарській діяльності.  

Проте, такі висновки відповідача, суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.     

Згідно п.п. 8.2.1 п.8.2. ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” під терміном „основні фонди” слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Проте, транспортні засоби, що знаходяться на ремонті, призначені саме для використання в господарській діяльності, тобто такі транспортні засоби підпадають під визначення „основні фонди” і підлягають амортизації згідно встановленого п. 8.3 ст. 8 України „Про оподаткування прибутку підприємств” порядку  визначення та нарахування сум амортизаційних відрахувань.   

Також пунктом 8.4 ст. 8 вказаного Закону, що визначає порядок збільшення і зменшення балансової вартості груп основних фондів, встановлено вичерпний перелік  випадків  зменшення балансової вартості груп основних фондів.

При цьому п.п. 8.4.6 п.8.4. ст. 8 того ж Закону визначено, що  у разі виведення з експлуатації окремих фондів груп 2, 3 і 4 з будь-яких причин (крім їх продажу) балансова вартість таких груп не змінюється. Зворотне введення таких основних фондів в експлуатацію після проведення їх ремонту, реконструкції та модернізації збільшує баланс групи тільки на суму витрат, пов'язаних з цими роботами.    

Таким чином, на час ремонту транспортних засобів їхня балансова вартість не змінюється і   такі транспортні засоби підлягають амортизації.  

Крім того, посилання відповідача в акті перевірки на те, що фургон „ЗИЛ 4314” (60-22 ОДС), фургон „ЗИЛ 4314” (64-75 ОДС), „Газ 53” (74-67 ОДП) не  враховуються в бухгалтерському і податковому обліку є помилковими, оскільки:

- фургон „ЗИЛ 4314” (60-22 ОДС) обліковується в бухгалтерському обліку і по ньому нараховується амортизація в бухгалтерському обліку, у податковому обліку амортизаційні відрахування не нараховуються;

- фургон „ЗИЛ 4314” (64-75 ОДС) і „Газ 53” (74-67 ОДП) обліковується в бухгалтерському обліку і по ним нараховуються амортизаційні відрахування і в бухгалтерському і податковому обліку.

Відповідач також навів  в таблиці,  як приклад,  моторолер „ТМЗ 5403” (22-29), що є невірним, оскільки даний транспортний засіб обліковується в бухгалтерському обліку в складі основних засобів, у бухгалтерському і податковому обліку амортизаційні відрахування не нараховуються у зв'язку з тим, що даний основний засіб повністю  замортизований.

Таким чином, на думку суду, позивачем правомірно відображено в  податковому   обліку амортизаційні  відрахування в сумі 2 066,12 грн.

Безпідставними суд вважає посилання відповідача на порушення позивачем п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме: неправомірне нарахування амортизаційних відрахувань на об'єкти основних фондів другої групи (транспортні засоби), що не пройшли технічний огляд, обґрунтовуючи свої доводи тим, що оскільки ці транспортні засоби не підтверджені в акті державного технічного огляду, це є підтвердженням їх  відсутності у позивача.

Проте, згідно положень Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”    нарахування амортизаційних відрахувань на транспортні засоби не залежить від  наявності  цих засобів   в  актах  державного технічного огляду.

Згідно з  п.п. 8.1.2 п. 8.1. ст. 8  України „Про оподаткування прибутку підприємств”     амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення.

Але позивач придбав транспортні  засоби для власного виробничого використання і  ним були понесені витрати, що підтверджується первинними документами. Ці транспортні засоби були введені як виробничі об'єкти в експлуатацію, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами введення в експлуатацію основних засобів (ОЗ-1), та знаходились в експлуатації.   

Крім того, посилання відповідача  в акті перевірки (таблиця на стор.21 акту) про те, що автомашина „ГАЗ-32213-14” (8098 АВ), автомашина „РАФ-33111”, „ЗИЛ 433362” (440-4 ДО), „РАФ-2203” (63-77), „Камаз-5410 3564” (133-36) не пройшли технічний огляд спростовуються матеріалами справи. Так, вказані  транспортні засоби пройшли технічний огляд, що підтверджується актом технічного огляду даних транспортних засобів, виданим Білгород-Дністровським МВ УМВС України 23.06.2006 р. Транспортний засіб „ГАЗ-53А (57-69 ОДС) не проходив  технічний огляд, оскільки в січні 2006 р. був списаний з обліку, що підтверджується актом на списання основних засобів (ОЗ-3) і дозвільними документами Міністерства транспорту та зв'язку України. Трактор-навантажувач „Камацу” і Кран-кр 500 „Като” проходили технічний огляд не в Білгород-Дністровському МВ УМВС України, а в Держтехнадзорі Білгород-Дністровського району, про що свідчать видані на дані транспортні засоби  талони й відмітки в технічних паспортах про проходження технічного огляду.

Отже, транспортні засоби незалежно від проходження ними технічного огляду, підлягають амортизації, тому відображення позивачем в податковому обліку амортизаційних  відрахувань  в сумі 54 404,41 грн. є  правомірним,  а нарахування  ДПІ  суми податкового зобов'язання з  податку  на прибуток  на  суму 13 601,10 грн. безпідставним.   

Щодо стверджень відповідача про порушення позивачем п.п. 8.1.4 п. 8.1. ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме: неправомірне нарахування амортизаційних відрахувань на наступні об'єкти: будинок бару-магазину, будинок клубу, будинок продовольчого магазину, будинок спального корпусу, будинок їдальні, огородження бази відпочинку „Прибій”, будинок туалету, будинок навчального корпусу, територію благоустрою, територію бази відпочинок „Прибій”, які є невиробничими фондами, суд зазначає наступне.  

Відповідно до п.п. 8.1.4 п. 8.1 ст. 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” під терміном "невиробничі фонди" слід розуміти капітальні активи, які не використовуються у господарській діяльності платника податку. До таких невиробничих фондів відносяться: капітальні активи (або їх структурні компоненти), які підпадають під визначення групи 1 основних фондів згідно із підпунктом 8.2.2 цієї статті, включаючи орендовані; капітальні активи, які підпадають під визначення груп 2, 3 і 4 основних фондів згідно із підпунктом 8.2.2 цієї статті, які є невід'ємною частиною, розміщені або використовуються для забезпечення діяльності невиробничих фондів, що підпадають під визначення групи 1 основних фондів або вилучені з місця ведення господарської діяльності платника податку та передані у безоплатне користування особам, які не є платниками цього податку

Проте, всі вищеперелічені об'єкти використовувалися позивачем у господарській діяльності.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” господарська діяльність – це будь-яка діяльність особи, спрямована на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Правомірність віднесення цих об'єктів до виробничих основних фондів підтверджується наступним. Вказані вище об'єкти на підставі наказів начальника порту введені позивачем в експлуатацію, як виробничі. Також статутом порту передбачені послуги, які надає база відпочинку „Прибій”, зокрема, пункти громадського харчування і роздрібної торгівлі (надання туристичних послуг, торгівля і громадське харчування). Так, з громадського харчування, роздрібної торгівлі позивач отримує доходи від діяльності зазначених об'єктів. Базою відпочинку „Прибій” позивач надає відпочиваючим платні послуги.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, позивачем отримано патенти на надання послуг громадського  харчування і роздрібної торгівлі.  

Територія благоустрою порту, доріжки, стежки, що знаходиться не на вантажному районі порту – це частина портової території, яка використовується в зв'язку з виробничою необхідністю, зокрема  для проходу працівників порту на свої робочі місця в бухгалтерію, адміністративна будівля, на вантажний район, механізацію, службу постачання і т.д.

Враховуючи вищевикладене та те, що перераховані вище об'єкти основних фондів використовуються позивачем для здійснення виробничої діяльності, що спрямована на одержання доходу, такі об'єкти є виробничими основними фондами, і відповідно  підлягають амортизації  згідно  п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст 8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.

Таким чином, суд вважає, що відображення в податковому  обліку  амортизаційних  відрахувань в сумі 40 044,76 грн. є  правомірним, а  нарахування  ДПІ  суми податкового зобов'язання з податку  на прибуток  на  суму  10 011,18 грн. безпідставним.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу, що передбачає підстави для звільнення від доказування.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.  

Відтак, відповідач не довів суду правомірність прийняття ним оскаржуваних повідомлень-рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною  3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а згідно ст. 105 КАС України позивач має право вимагати скасування або визнання нечинним рішення відповідача – суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень, а також заявляти інші вимоги на захист прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.    

Приймаючи до уваги вищевикладене та оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги цілком обґрунтовані, відповідають вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача сплаченого державного мита суд зазначає наступне.   

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, на користь позивача підлягають стягненню з Державного бюджету витрати по сплаті судового збору в сумі 3 грн. 40 коп.

Керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов Державного підприємства „Білгород-Дністровський морський торговельний порт” до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

2.          СКАСУВАТИ податкові повідомлення-рішення Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції № 0002222301/1 від 29.11.2006 р. на суму 113 876,30  грн., № 0002232301/1 від 29.11.2006 р. на суму  125 853,70  грн.

3.          СТЯГНУТИ з Державного бюджету України на користь Державного підприємства „Білгород-Дністровський морський торговельний порт” (67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Шабська, 81; код ЄДРПОУ 01125689; р/р 26004051015 в Одеській філії АБ „Експрес-Банк”, МФО 328801) судовий збір в сумі 03 /три/ грн. 40 коп.

Постанову суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складено 12 березня 2007 р.

                               Суддя                                                                         Петров В.С.