Ухвала

від 23.09.2010 по справі 2а-5366/10/1270

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Чиркін С.М

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2010 року справа №2а-5366/10/1270 < приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26 >

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого Василенко Л.А., суддів Бадахової Т.П., Юрченко В.П., розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2010 року у справі № 2а-5366/10/1270 за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська автотранспортна компанія» про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені, і

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2010 року у задоволенні позову Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська автотранспортна компанія» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за 2009 рік за невиконання 4 % нормативу робочих місць для інвалідів в розмірі 6660,00 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 164,00 грн. відмовлено за необґрунтованістю.

Позивач з таким судовим рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати, в зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зокрема зазначив, що суд першої інстанції безпідставно не врахував, що підприємство не надало доказів про надання щомісячно звітів до центру зайнятості та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

На апеляційну скаргу від відповідача надійшли письмові заперечення.

Сторони у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. За приписами п.2 ч.1 ст.197 КАС України розгляд справи колегією суддів здійснюється в письмовому провадженні.

Колегія суддів заслухала доповідь судді доповідача, вивчила доводи апеляційної скарги, письмові заперечення на неї, перевірила матеріали справи і дійшла до висновку, апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік (арк. справи 8), складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганська автотранспортна компанія», середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 15 працівників, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зазначена відповідачем 1 особа, фактично протягом року на підприємстві інвалідів не працювало (а.с.8).

Відповідачем протягом 2009 року надавалися звіти до Луганського міського центру зайнятості за формою №3-ПН за 2009 рік відповідно до Інструкції про заповнення форми звітності №3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженою наказом Міністерства праці і соціальної політики України 19.12.2005г. №420 про створення робочих місць для інвалідів, в яких зазначено про працевлаштування інвалідів та наявність вакансії за посадою «оператор диспетчерської служби», (арк. справи 23-28).

У листі від 19.05.2010 року, керівник Луганського міського центру зайнятості підтверджує надання відповідачем інформації про наявність вільних робочих місць та потребу в працівниках за формою 3-ПН тільки за шість місяців 2009 року (арк. справи 5).

Згідно розрахунку позивача адміністративно-господарські санкції відповідача за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2009 році нараховані у розмірі 6660,00 грн. (арк. справи 7).

Сума адміністративно-господарських санкцій, у встановлений ст. 20 України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року (із змінами та доповненнями) строк (до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу) сплачена не була, у зв'язку з чим відповідачу була нарахована пеня за порушення строків сплати адміністративно - господарських санкцій відповідно до ст. 20 цього Закон і п. 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону») з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день прострочення.

Згідно наданих позивачем розрахунків (арк. справи 7), сума пені, яку має сплатити відповідач, становить 164,00 грн.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 року (із змінами та доповненнями) для всіх підприємств, установ і організацій, у тому числі підприємств, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.

Якщо кількість працюючих інвалідів на підприємствах, установах, у тому числі підприємствах, організаціях, громадських організаціях інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 зазначеного Закону, вони щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної зарплатні на відповідному підприємстві, установі, організації.

Відповідно до положень частин 1, 2 та 3 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Статтею 18 зазначеного Закону передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахування його побажань.

Відповідно до п.2 «Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Таким чином, обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Сам факт відсутності на підприємстві працевлаштованих інвалідів не є безспірною ознакою наявності відповідальності підприємства, яка могла настати лише у випадку, не вчинення останнім прямо передбачених законодавством заходів щодо працевлаштування інвалідів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем вживалися заходи, передбачені Законом по створенню нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4%, однак в зв'язку з тим, що на підприємство інваліди не звертались для працевлаштування кількості необхідній для заповнення всіх вакантних місць, вказаний норматив не був виконаний не з вини відповідача.

Тобто, відповідач виконав залежні від нього заходи, спрямовані на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідальність за виконання яких покладена на підприємство.

Колегія суддів вважає, що заявлені до стягнення санкції є адміністративно -господарськими, відтак на них розповсюджуються загальні засади відповідальності учасників господарських відносин визначені у статтях 216-218, 238, 241 Господарського кодексу України, системний аналіз яких посвідчує підставу сплати за наявності складу правопорушення, склад якого у межах спірних правовідносин позивачем не доведений.

Стосовно вимог позивача про стягнення пені у розмірі 164,00 грн. колегія судів зазначає, що згідно до ч.2 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» пеня обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Таким чином, відсутність факту сплати обумовлює відсутність об'єкту обчислення пені, що доводить передчасність та безпідставність її пред'явлення.

З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги позивача не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні

На підставі викладеного, керуючись ст. 195, ст. 197 ч.1 п.2, ст. 198 ч.1 п.1, ст. 200, ст. 205 ч.1 п.1, ст. 206, ст. 212, ст. 254 ч.5 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія судів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2010 року у справі № 2а-5366/10/1270 за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська автотранспортна компанія» про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені залишити без змін.

Ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду прийнята за наслідками апеляційного розгляду у письмовому провадженні вступає в законну силу через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий Л.А.Василенко

ОСОБА_2

ОСОБА_3