Ухвала

від 30.07.2015 по справі 816/1234/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2015 року м. Київ К/800/48127/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поладіс-Монтаж»

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.06.2014

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2014

у справі № 816/1234/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Поладіс-Монтаж»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Поладіс-Монтаж» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Поладіс-Монтаж») звернулося до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, Кременчуцька ОДПІ ГУ Міндоходів Полтавській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.02.2013 №000042015, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем земельний податок з юридичних осіб на суму 72817,54 грн., в тому числі за основним платежем - 59427,43 грн., штрафні (фінансові) санкції - 13390,11 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.06.2014, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2014, в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «Титан-Кремінь» та ТОВ «Придніпровський агропромисловий союз» за період з 01.03.2012 по 31.10.2012, за результатами якої складено акт від 21.02.2014 №490/16/-03-22-12/37154252.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог п. 44.1 ст. 44 , п. 198.1 , п. 198.4 , п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України ), в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету в сумі 111464,00 грн.

На підставі висновку акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.03.2014 №0001042202/356, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 139330,00 грн., у т.ч. за основним платежем - 111464,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 27866,00 грн. (25% від донарахованої суми основного платежу).

З матеріалів справи вбачається, що фактично підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, слугували висновки податкового органу про те, що господарські відносини між позивачем та контрагентами - ПП «Титан-Кремінь» та ТОВ «Придніпровський агропромисловий союз», не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки позивачем не було підтверджено факт реальності та фактичності господарських операцій із контрагентами, то висновки податкового органу про порушення ним вимог діючого законодавства, що призвело до завищення суми податку на додану вартість у спірний період є обґрунтованими, та як наслідок, нарахування грошового зобов'язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є законним.

Колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (із змінами та доповненнями) господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції.

Відповідно до п. 2 ст. 9 даного Закону первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складений документ, назву документа (форми), код форми, дату і місце складання; зміст господарської операції, вимірювачі господарської операції (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містити достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Також судами вірно зазначено, що наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано суду документів, які б свідчили про виконання робіт по відвантаженню, перевезенню, прийманню продукції тощо.

Отже, з урахуванням встановлених обставин справи, правильними є висновки судів, що податковий орган довів факт необґрунтованості отриманої платником податку податкової вигоди, зокрема, з тих підстав, що для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою та операції не обумовлені розумними економічними та іншими причинами (метою ділового характеру). Разом з тим враховано, що діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак, податкова вигода не є самостійною діловою метою.

У той же час, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами необхідними первинними документами не підтверджується.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поладіс-Монтаж» залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10.06.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.08.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров