Рішення

від 06.08.2015 по справі 904/4443/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06.08.15р. Справа № 904/4443/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства "Промтехуслуги", м. Дніпропетровськ

до Міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі", м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості у сумі 167 787,26 грн.

Суддя Крижний О.М.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, керівник, ОСОБА_2, ордер серії ДП494, адвокат

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність №1226 від 12.06.15 року, представник

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Промтехуслуги" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, у якому просить стягнути з Міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" на свою користь суму основного боргу 113 819,70 грн., пеню у розмірі 10515,80 грн., 3% у розмірі 1323,89 грн., інфляційні нарахування у розмірі 42127,87 грн., загалом на суму 167787,26 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем договору на створення (передачу) науково-технічної продукції № 064-14 Р від 13.05.2014 року щодо оплати виконаних позивачем робіт, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість та відповідно нараховані штрафні санкції, 3% річних та втрати від інфляції на загальну суму 167787,26 грн.

Відповідач підтверджує наявність заборгованості за спірним договором у розмірі 113819,70 грн., однак, проти позову заперечує, у відзиві на позов зазначає, що спірний договір укладений між позивачем та відповідачем на основі Закону України "Про здійснення державних закупівель", тому повинен регулюватися нормами саме даного Закону.

Відповідач стверджує, що невірне регулювання спірного договору передбачає правочин, який порушує публічний порядок та спрямований на заволодіння державним майном, тому такий правочин є нікчемним.

Також, відповідач заперечує проти нарахування штрафних санкцій, 3% річних та втрати від інфляції, так як договором не визначений строк оплати виконаних позивачем робіт, тому просить в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.

Розгляд справи був відкладений з 04.06.2015 року на 24.06.2015 року та з 24.06.2015 року на 14.07.2015 року та з 14.07.2015 року на 05.08.2015 року.

Під час розгляду справи оголошувалася перерва з 05.08.2015 року на 06.08.2015 року.

У судовому засіданні 06.08.2015 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

13.05.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства "Промтехуслуги" (виконавець) та Міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" (замовник) був укладений договір на створення (передачу) науково-технічної продукції № 064-14 Р (далі - Договір), за умовами п. 1.1. якого замовник доручає, а виконавець переймає на себе виконання РП "Установка блочної котельні за адресою вул.Молодолгвардійська, 61 та перек4лючення споживачів по вул. Молодо гвардійській та вул. Механічній".

Згідно п.п. 1.2.-.1.3. Договору технічні, економічні і інші дані і вимоги до проектної продукції, що є предметом Договору, вказані в завданні на проектування. Зміст і терміни виконання окремих робіт і основних етапів визначаються календарним планом, що є невід'ємною частиною цього Договору.

За умовами п. 2.1. Договору за виконану проектну продукцію, згідно із цим Договором, замовник перераховує виконавцю 115 476,00 грн., в тому числі ПДВ 20,00% - 19 246,00 грн.

Оплата роботи здійснюється згідно акту виконаних робіт (п. 2.2. Договору).

Відповідно до п. 3.1. Договору при завершенні робіт виконавець надає замовникові акт здачі-приймання проектної продукції.

У разі мотивованої відмови від приймання робіт сторонами складається акт з переліком необхідних доопрацювань, термінів їх виконання (п. 3.2. Договору).

На виконання умов Договору позивач виконав роботи на загальну суму 113 819,70 грн.

На підтвердження наведеного факту позивач надав до суду належним чином завірені копії ОСОБА_3 здачі-приймання проектно-дослідницької продукції, а саме:

- ОСОБА_3 здачі-приймання проектно-дослідницької продукції № 1 від 29.12.2014 року на суму 110 582,34 грн., за яким відповідачу позивачем передана документація на підставі ОСОБА_3 приймання-передачі документації № 064-14-2 від 24.12.2014 року та ОСОБА_3 приймання-передачі документації № 064-14-2 від 24.12.2014 року (а.с.19-20);

- ОСОБА_3 здачі-приймання проектно-дослідницької продукції № 2 від 15.01.2015 року на суму 3 237,36 грн., за яким відповідачу позивачем передана документація на підставі ОСОБА_3 приймання-передачі документації № 159-1 від 15.01.2015 (а.с.22).

Також, позивач надав до суду ОСОБА_3 звірки взаємних розрахунків станом на 22.01.2015 року, відповідно до якого сальдо на 22.01.2015 року становить 113 819,70 грн. (а.с. 24).

Наведені документи містять підписи уповноважених осіб позивача та відповідача, відповідно скріплені печатками підприємств.

Окрім того, позивач надав до суду Робочий проект у 6-ти томах Установки котельні за адресою: вул. Молодогвадійська, 61 та переключення споживачів по вул. Молодо гвардійській та вул. Механічній.

У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати виконаних робіт, позивач звернувся до відповідача з претензією № Вих. № 5 від 22.01.2015 року із вимогою про оплату заборгованості у сумі 113 819,70 грн., однак відповідач відповіді на претензію не надав.

Позивач зазначає, що відповідач зобов'язання щодо оплати виконаних позивачем робіт за спірним договором не виконав, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість у сумі 113 819,70 грн., що і причиною спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо виключного регулювання спірного договору Законом України "Про здійснення державних закупівель", так як відповідач посилається на ч. 1 ст. 2 наведеного Закону, відповідно до якої цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт та послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень (у будівництві - 300 тисяч гривень), а робіт - 1 мільйон гривень, крім закупівель за процедурою електронного реверсивного аукціону, умови застосування якої встановлені розділом VIII1 цього Закону, у тому числі на технічне обслуговування, іншу оплатну підтримку на майбутнє об'єкта закупівлі чи виплат, пов'язаних з використанням об'єктів права інтелектуальної власності.

Суд зазначає, що наведені положення Закону і безпосередньо Закон України "Про здійснення державних закупівель" втратив чинність на підставі Закону України "Про здійснення державних закупівель" від 10.04.2015 року, згідно ч. 1 ст. 2 якого цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт і послуг, за умови, що вартість предмета закупівлі (без урахування податку на додану вартість), товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень, а робіт - 1 мільйон гривень.

Таким чином, для застосування наведеного Закону вартість робіт повинна перевищувати 1 мільйон гривень, а згідно спірного договору вартість робіт складає 115 476,00 грн., тому у спірних правовідносин Закон не застосовується.

Також, суд відхиляє заперечення відповідача щодо невизначеного договором строку виконання зобов'язань щодо оплати виконаних позивачем робіт, звертає увагу відповідача на наступні положення законодавства.

Згідно п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

З наведеного випливає, що приймаючи роботи від позивача та підписуючи спірні акти виконаних робіт відповідач погодив їх виконання, відповідно строк оплати виконаних робіт є таким, що настав.

До того ж, позивачем наданий Робочий проект у 6-ти томах Установки котельні за адресою: вул. Молодогвадійська, 61 та переключення споживачів по вул. Молодо гвардійській та вул. Механічній, який слугує підтвердженням об'єму виконаних позивачем робіт.

Доказів оплати виконаних позивачем робіт відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу у сумі 113 819,70 грн. шляхом надання належних доказів не спростував.

За викладеного, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 113 819,70 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою. Виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Згідно п. 4.1. Договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором виконавець і замовник зобов'язані сплатити штрафні санкції не нижче облікової ставки НБУ за кожен день прострочення зобов'язань.

Позивач нарахував та заявив до стягнення пеню окремо по кожному спірному ОСОБА_3 здачі-приймання проектно-дослідницької продукції на загальну суму 10 515,80 грн.

Судом перевірений здійснений позивачем розрахунок пені та встановлена його правильність, відповідно є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 10 515,80 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача на свою користь 3% річних окремо по кожному спірному ОСОБА_3 здачі-приймання проектно-дослідницької продукції на загальну суму 1 323,89 грн.

Судом перевірений здійснений позивачем розрахунок 3% річних та встановлена його правильність, відповідно є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 1 323,89 грн.

Також позивач просить стягнути на свою користь інфляційні втрати, по кожному спірному ОСОБА_3 здачі-приймання проектно-дослідницької продукції окремо на загальну суму 42 127,87 грн.

Судом перевірений здійснений позивачем розрахунок втрат від інфляції та виявлені арифметичні помилки, тому вимога позивача про стягнення з відповідача втрат від інфляції підлягає задоволенню частково у сумі 42 127,47 грн.

Відповідно до частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський суд з прав людини під терміном "власність" розуміє також грошові кошти, що підлягають оплаті за виконані роботи. Невиконанням обов'язку щодо оплати виконаних робіт відповідач порушує права позивача, безпідставно не перераховуючи кошти (вартість виконаних робіт) у власність позивача.

Отже, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково і з відповідача підлягає стягненню 167 786,86 грн. (основний борг у розмірі 113 819,70 грн., пеня у розмірі 10 515,80 грн., 3% річних у розмірі 1 323,89 грн., втрати від інфляції у розмірі 42 127,47 грн.).

Згідно ч. 2 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Так, за статтею 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Позивач подав до суду позовну заяву із сумою позову у розмірі 167 787,26 грн., відповідно сума судового збору, яка підлягає оплаті становить 3 355,75 грн. (167 787,26 грн. х 2 відсотки ціни позову).

Однак, позивач надав до суду платіжне доручення № 152 від 17.04.2015 року про оплату судового збору у сумі 1 827,00 грн. та платіжне доручення № 140 від 01.04.2015 року про оплату судового збору у сумі 2 685,08 грн., загалом на суму 4 512,08 грн., відповідно поверненню підлягає судовий збір у розмірі 1 156,33 грн. (4 512,08 грн. - 3 355,75 грн.)

Відповідно до п. 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України": питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення може зазначатися у тому числі в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).

Судовий збір в іншій частині підлягає розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 3 355,74 грн.

При розподілі між сторонами судових витрат, а саме - витрат на оплату послуг адвоката - суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013 року, витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Витрати на оплату послуг адвоката позивача підтверджуються платіжним дорученням № 141 від 01.04.2015 року у сумі 1 461,60 грн. (а.с. 30).

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката, суд зазначає, що дане питання необхідно розглядати в двох площинах: по-перше, це договірні відносини позивача з адвокатом (адвокатами) стосовно надання юридичних послуг і, по-друге, це вимога про оплату наданих послуг відповідачем.

Стосовно першого аспекту суд виходить із основоположного принципу цивільного права - принципу свободи договору. Позивач має право на свій розсуд оцінити вартість послуг адвоката, навіть у розмірі ціни позову.

Стосовно другої площини розглядуваного питання суд зазначає, що положення ГПК України про стягнення з відповідача вартості послуг адвоката по-суті є оплатою відповідачем наданих позивачеві послуг з правової допомоги. І в цьому аспекті оцінка вартості послуг позивачем не має беззаперечного статусу.

Право на справедливий суд, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення ст.ст. 42, 43ГПК України стосовно рівності сторін є гарантією захисту прав, у даному випадку відповідача, від покладення на нього обов'язку відшкодування необґрунтованої вартості послуг адвоката внаслідок різних причин, зокрема, помилки позивача в оцінці вартості таких послуг, отримання і оплата позивачем послуг, що не були необхідні для розгляду даної справи або ж навіть навмисного завищення позивачем та адвокатом вартості таких послуг з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок відповідача.

Завданням суду при розгляді справи не є оцінка вищевказаних причин чи підстав, чи оцінка якості роботи адвоката, а є визначення обґрунтованого і адекватного розміру грошової суми, що підлягає стягненню з відповідача за надані позивачеві послуги.

При аналізі розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу адвокатом ОСОБА_2, суд, в аспекті можливості покладення їх відшкодування на відповідача , зазначає, що справа для професійного адвоката є простою, сума боргу сформована з двох ОСОБА_3 здачі-приймання проектно-дослідницької продукції, розрахунки за позовом не викликають труднощів, і надання адвокатських послуг по даній справі не потребує значних зусиль.

Тому суд, враховуючи вищевказане, а також участь адвоката у трьох судових засіданнях, підготовку заяви про збільшення розміру позовних вимог, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та розподіляючи судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, вважає, що максимально допустимим розміром стягнення з відповідача вартості послуг адвоката, наданих позивачеві, є 1 000,00 грн.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню вартість послуг адвоката, наданих позивачеві, у розмірі 1 000,00 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ч.1 ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 1, 33, 34, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Карла Маркса, буд. 37, ідентифікаційний код 32082770) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Промтехуслуги" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, буд. 151-Ш, ідентифікаційний код 32887600) заборгованість у розмірі 113 819,70 грн., пеню у розмірі 10 515,80 грн., 3% річних у розмірі 1 323,89 грн., втрати від інфляції у розмірі 42 127,47 грн., витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 1 000,00 грн. та судовий збір у розмірі 3 355,74 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство "Промтехуслуги" (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграда, буд. 151-Ш, ідентифікаційний код 32887600) зайво сплачений судовий збір у розмірі 1 156,33 грн. (одна тисяча сто п'ятдесят шість грн. 33 коп.), перерахований згідно платіжного доручення № 152 від 17.04.2015 року та платіжного доручення № 140 від 01.04.2015 року, оригінали яких заходяться в матеріалах справи.

Повне рішення складено - 06.08.2015 року.

Суддя О.М. Крижний