Рішення

від 04.08.2015 по справі 905/266/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.08.2015 Справа № 905/266/15

Суддя господарського суду Донецької області Гринько С.Ю. при секретарі судового засідання Табачнікові В.Г., розглянувши матеріали за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ» м.Маріуполь до відповідача - Науково-виробничий кооператив «Ната» м.Маріуполь про стягнення 150 940,49 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 - довіреність № 587 від 20.04.15р.(не явився),

ВСТАНОВИВ:

Заявлений позов про стягнення з відповідача 150 940,49грн., з яких: 83 928,00грн. заборгованість за поставлений товар, 59 672,81грн. - інфляційні витрати і 3% річних в сумі 7339,68грн. за період з 01.06.2012р. по 30.04.15р., обґрунтовуючи неналежним виконанням відповідачем грошових зобов»язань за договором № 191 від 24.12.2010 року.

Відповідач не надав суду відзив на позов, представник не явився на виклик суду в судове засідання, про час і місце якого був належним чином повідомлений.

При аналізі матеріалів справи господарський суд встановив достатність документів для вирішення спору по суті без відзиву на позов і неявки представника відповідача на підставі ст. 75 ГПК України.

При дослідженні документів позовної заяви, господарський суд встановив, що спір стосується виконання грошового зобов»язання за договором № 191 від 24.12.2010року.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

За своїм змістом та правовою природою договір №102 від 26.08.2013р., на який позивач посилається як на підставу своїх вимог, є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

При дослідженні матеріалів справи господарським судом встановлено, що за договором поставки №191 від 24.12.2010р. постачальник (позивач) поставляє, а покупець (відповідач) приймає і оплачує на умовах договору продукцію, кількість, асортимент і ціна якої зазначені в специфікаціях. Сторонами додатковою угодою №2 від 04.01.2012року замінена специфікація № 1 на специфікацію № 2, в якій вказані предмет поставки, креслення, ціна кожної одиниці, вартість товару, графіки поставки товару. Додатковою угодою № 3 від 20.04.2012р. змінені номери свідоцтв платників податку, рахунки і податкова адреса покупця. Додатковою угодою № 4 від 31.12.2012р. змінений строк дії договору - з моменту підписання договору до 31.12.2014року.

За умовами статті 193 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов»язання належним чином відповідно до закону і укладеного договору.

Господарським судом встановлено, що за специфікацією № 2 від 04.01.2012року позивач повинен був поставити продукцію на загальну суму 798 228,00грн. за наступним графіком: в II і III кварталах 2011року ( тобто ще до підписання специфікації ) і в II, III, IV кварталах 2012року.

Сторони встановили в пункті 5 договору строк і порядок оплати товару за наступним графіком: авансовий платіж в сумі 40 000,00грн. до кінця 2010року, доплата до 30% від вартості всього замовленого товару згідно специфікації здійснюється у січні 2011року, доплата до 100% вартості партії товару, яка належить відвантаженню і вказана в специфікації, здійснюється в термін 5 банківських днів з дня повідомлення постачальником покупця про готовність партії товару до відвантаження, але у будь-якому випадку до відвантаження товару покупцю.

Невиконання покупцем обов»язку здійснити передоплату надає продавцю право виконати свої обов»язки по поставці товару у відповідності з вимогами ч. З ст. 538 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, не дочекавшись оплати товару, здійснив поставку на суму 135 588,00грн., що підтверджує акт приймання-передачі від 31.05.2012року, тобто ще й з порушенням графіку поставки і кількості, визначеної у специфікації.

Платіжним дорученням № 1306 від 27.01.2014року покупець перерахував 51660,00грн., тобто з порушенням строків.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов»язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов»язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Оскільки продукція відповідачем отримана на суму 135588,00грн., а сплачена частково в сумі 51660,00грн., несплачений товар на суму 83928,00грн. вважається заборгованістю.

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов»язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки на час вирішення спору залишилась несплаченою сума 83928,00грн., господарський суд задовольняє вимогу про стягнення заборгованості в цій сумі.

Несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов»язання за договором №191 від 24.12.2010р. явилось для позивача підставою для нарахування інфляційних витрат в сумі 59672,81грн. і 3% річних в сумі 7339,68грн. за період з 01.06.2012року по 30.04.2015року, посилаючись на норми ч.2 ст.625 Цивільного Кодексу України.

Вирішуючи ці питання, суд виходить з наступного: ст.625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов»язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов»язання, за вимогою кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Але судом встановлено, що продавець поставив товар без попередньої оплати,як це передбачено умовами договору. Так, в силу ст. 693 ЦК України , якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк.

Якщо продавець, який не одержав суму попередньої оплати товару, передав товар у встановлений строк, він має права вимагати вартість отриманого і несплаченого товару. Тобто, оскільки в договорі сторони не передбачили строк оплати товару поставленого без попередньої оплати, розрахунок за фактично отриманий товар покупець повинен здійснити в розумний строк, або в семиденний строк з дня пред»явлення продавцем письмової вимоги, як це вимагає ст.530 Цивільного кодексу України. Суд вважає, що продавець своїми діями надав погодження на зміну умов оплати.

Господарський суд враховує, що продавець (позивач) 21.04.2015року звернувся до відповідача (покупця) з вимогою № Ю-596 про перерахування заборгованості в сумі 83928,00грн. відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України. Опис вкладення і штамп поштового відділення підтверджують, що ця вимога була направлена відповідачу 22.04.2015р.

У відповіді на вимогу позивача № 109 від 29.04.2015р., боржник підтвердив, що продукція отримана, але у зв»язку з некомплектністю не прийнята, а знаходиться на відповідальному збереженні.

Ці доводи не можуть бути підставою для відмови від обов»язку покупця сплатити отриманий товар без зауважень і не приймаються судом до уваги, оскільки не є предметом заявленого позову.

Оскільки доведений факт отримання відповідачем вимоги про здійснення оплати за поставлений товар та нездійснення оплати на час вирішення спору, господарський суд вважає доведеним факт несвоєчасного виконання грошового зобов»язання, починаючи з семиденного строку від дня пред»явлення вимоги як це застосовано правилами п.2 ст.530 Цивільного кодексу України, тобто з 30.04.2015р.

Приймаючи до уваги, що позивач не довів факт несвоєчасного виконання грошового зобоВ2язання в термін, за який він нарахував інфляційні витрати і 3%річних, тобто за період з 01.06.2012року по 30.04.2015р., тому в цій частині позову господарський суд відмовляє.

Одночасно господарський суд вказує нате, що, встановлені статтею 625 ЦК України відсотки річних та інфляційні витрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов»язання.

Оскільки позивач довів частково позовні вимоги, господарський суд стягує з відповідача судові витрати в розмірі передбаченому Законом «Про судовий збір» в сумі 1827,00грн.

.На підставі ст.ст. 526 , 530 , 546 , 549 , 610 , 612 , 625 Цивільного кодексу України , ст. ст. 67 , 193 Господарського кодексу України та, керуючись статтями 49 , 82 , 84 , 81-1 , 85 Господарського процесуального кодексу України , господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ» м.Маріуполь про стягнення 150 940,49 грн. з Науково-виробничого кооператива «Ната» м.Маріуполь задовольнити частково.

Стягнути з Науково-виробничого кооператива «Ната», ЄДРПОУ 20333672, м.Маріуполь -87553, вул.Меламеда, 38 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ», ЄДРПОЛУ 32183383, м.Маріуполь - 87510, пр.-т Адмірала Луніна, 2 заборгованість в сумі 83928.00грн., судові витрати в сумі 1827,00грн.

Суддя С.Ю. Гринько