Рішення

від 02.12.2011 по справі 3/63-62/99

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/63-62/99 02.12.11

за позовом: Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, м.Київ, ЄДРПОУ 22883141

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікона", м.Київ, ЄДРПОУ 35149324

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Стомек", м.Київ, ЄДРПОУ 33150008

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м.Київ, ЄДРПОУ 26199097

про визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.04.2010р. та акту на право власності на земельну ділянку від 26.11.2008р., зобов'язання повернути земельну ділянку

та за зустрічною позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікона", м.Київ, ЄДРПОУ 35149324

до відповідача: Київської міської ради, м.Київ, ЄДРПОУ 22883141

про визнання добросовісним набувачем

ОСОБА_1

Представники сторін:

Від позивача: Безносик А.О. -заст.нач.

Від відповідача 1: Поспєлова О.Ю. -по дов.

Від відповідача 2: не з'явився

Від третьої особи: Кліщ Н.Ю. -гол.спец.

Від прокуратури: Василюк О.Г. по посв.

СУТЬ СПРАВИ:

Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, м.Київ звернувся до господарського суду до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікона", м.Київ, відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю "Стомек", м.Київ за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м.Київ про:

- визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.04.2010р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікона" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стомек";

- визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 26.11.2008р.;

- зобов'язання відповідача 1 повернути позивачу земельну ділянку площею 0,8198 га по АДРЕСА_1

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.04.2011р. позов прокурора задоволено частково:

- визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.04.2010р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стомек" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікона";

- в частині позовних вимог про зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікона" повернути Київській міській раді земельну ділянку загальною площею 0,8198 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в позові відмовлено повністю;

- в частині визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 26.11.2008 провадження у справі припинено;

- стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікона" в доход Державного бюджету України 42 грн. 50 коп. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

- стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стомек" 42 грн. 50 коп. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою від 04.07.2011р. Київського апеляційного господарського суду вказане рішення в частині п.4 скасовано; викладено п.4 рішення в наступній редакції: «Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, зареєстрований в Книзі записів за НОМЕР_1 від 26.11.2008р.»; в решті рішення залишено без змін.

Постановою від 21.09.2011р. Вищого господарського суду України касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікона" задоволено частково; рішення господарського суду міста Києва від 12.04.2011р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2011р. скасовано; справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Відповідно до ст.111-12 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Скасовуючи судові рішення першої та апеляційної інстанцій, судом касаційної інстанції зазначено, що судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки тій обставині, що на момент укладення спірного договору рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2008р. у справі №32/254 було чинне; не з'ясовано наслідки прийняття постанови Вищого господарського суду України від 20.04.2010р. у справі №32/254, яке в свою чергу було підставою для визнання укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стомек" та Київською міською радою договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки та для виникнення у Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікона" права власності на неї; не перевірено, чи відповідає ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України обраний прокурором спосіб захисту.

Ухвалою від 27.10.2011р. справу прийнято до провадження та призначено судове засідання на 12.10.2011р.

Під час нового розгляду справи прокурор повністю підтримав вимоги, викладені у позовній заяві.

При цьому, прокурором зазначено, що постановою від 20.04.2010р. по справі №32/254 Вищого господарського суду України було скасовано рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2008р. та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Стомек" до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

За таких обставин, як вказує прокурор, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Стомек" були відсутні повноваження власника щодо розпорядження спірною земельною ділянкою шляхом укладення договору купівлі-продажу з Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікона", що є підставою для визнання договору від 14.04.2010р. недійсним та повернення земельної ділянки по АДРЕСА_1 Київській міській раді.

Позивач у поясненнях без номеру та без дати, які надійшли на адресу господарського суду міста Києва 09.11.2011р., позов прокурора підтримав в повному обсязі.

Відповідач 1 в судових засіданнях проти позовних вимог надав заперечення. Крім того, 13.10.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікона", м.Київ звернулось до господарського суду м.Києва із зустрічною позовною заявою про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікона" добросовісним набувачем придбаної ним земельної ділянки, а саме земельної ділянки загальною площею 0,8198 га для будівництва, експлуатації та обслуговування громадського багатофункціонального торгівельно-розважального комплексу, кадастровий номер НОМЕР_3, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, придбаної 14.04.2010р. на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 14.04.2010р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С.В та зареєстрованого в реєстрі за №1066.

Ухвалою від 13.10.2011р. зустрічна позовна заява відповідача 1 прийнята до сумісного розгляду з первісним позовом по справі.

Прокурор та позивач проти зустрічних позовних вимог надали заперечення з підстав, наведених у поясненнях, які надійшли на адресу господарського суду міста Києва 09.11.2011р.

Відповідач 2 в судові засідання не з'явився. У відзиві б/н від 25.11.2011р. проти вимог прокурора надав заперечення, посилаючись на наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Стомек" права на розпорядження спірною земельною ділянкою станом на дату укладення договору купівлі-продажу від 14.04.2010р.

Одночасно, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Стомек" було належним чином повідомлено про час та місце засідань суду по розгляду вказаної справи з урахуванням наступного.

За змістом п.32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009р. Вищого господарського суду України „Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України", якщо відмітка про відправку, зроблена у встановленому порядку на першому примірникові процесуального документа, оформлена відповідним чином, вона, як правило, є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначається про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Приймаючи до уваги, що ухвали господарського суду про призначення справи до розгляду та про відкладення розгляду справи направлялись на адресу відповідача 2, що наявна у матеріалах справи, зокрема, у підписаному договорі б/н від 14.04.2010р. купівлі-продажу земельної ділянки, яка повністю збігається з адресою, що визначена у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, враховуючи наявність на процесуальних документах штампів канцелярії господарського суду про відправку останніх учасникам судового процесу, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача 2 про час і місце розгляду справи.

Наразі, судом також враховано, що згідно із ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»інформація про місцезнаходження юридичної особи підлягає внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. При цьому, ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що адреса відповідача 2 (04210 м.Київ, пр.Героїв Сталінграду, буд.24, секція 9, пр.225), на яку судом здійснювалось направлення процесуальних документів, є достовірною.

Крім того, як свідчать матеріали справи, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення №0421008728670, №0103017203456 відповідач 2 отримував поштову кореспонденцію за вказаною адресою.

Одночасно, згідно із п.3.6 роз'яснення №02-5/289 від 18.09.1997р. Вищого арбітражного суду України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Стомек" не перешкоджає вирішенню справи по суті.

В судовому засіданні 12.10.2011р. третя особа підтримала заявлені прокурором позовні вимоги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, позивача, відповідача 1 та третьої особи, а також враховуючи вказівки суду касаційної інстанції, викладені у постанові від 21.09.2011р. Вищого господарського суду України, суд вважає позовні вимоги за первісним та зустрічним позовом неправомірними, враховуючи наступне:

14.04.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стомек" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікона" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки.

За умовами вказаного договору продавець продав, а покупець прийняв і зобов'язався сплатити обговорену грошову суму за земельну ділянку площею 0,8198 га, яка розташована по АДРЕСА_1 для будівництва, експлуатації та обслуговування громадського багатофункціонального торгівельно-розважального комплексу.

Відповідно до п.1.4 договору від 14.04.2010р. земельна ділянка належить продавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого 26.11.2008р. Київською міською радою Товариству з обмеженою відповідальністю "Стомек" на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 02.06.2008р. №32/254, зареєстрованого в Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого комітету Київради (Київської міської державної адміністрації) в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за НОМЕР_1. Згідно із довідкою №ОО-09761/2010, виданою Головним Управлінням земельних ресурсів Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 09.04.2010р. за №910-д про відсутність (наявність) обмежень (обтяжень) на земельну ділянку, обтяження (обмеження) не зареєстровані.

Даний договір був зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку 16.04.2010р. за №04-8-00117.

За змістом п.2.1 договору від 14.04.2010р. продаж земельної ділянки здійснюється за 7100000 грн., які покупець зобов'язується сплатити продавцю протягом двох робочих діб з моменту підписання цього договору. Факт повного розрахунку між сторонами підтверджується укладанням акту прийому-передачі вищевказаної земельної ділянки.

За наявним у матеріалах справи актом приймання-передачі земельної ділянки Товариство з обмеженою відповідальністю "Стомек" передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікона" прийняло земельну ділянку площею 0,8198 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 кадастровий номер НОМЕР_3.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачами умови договору купівлі-продажу від 14.04.2010р. виконані.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільного права є визнання правочину недійсним.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, прокурором при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Як вказувалося вище підставою позовних вимог в цій частині прокурором визначено відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Стомек", як продавця за договором від 14.04.2010р., права власності на земельну ділянку площею 0,8198 га, яка розташована по АДРЕСА_1.

Проте, за висновками суду, вказані твердження прокурора є безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи з урахуванням наступного:

Рішенням від 02.06.2008р. господарського суду міста Києва по справі №32/254 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стомек" до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради вирішено вважати укладеним з моменту набрання судовим рішенням законної сили договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення для будівництва, експлуатації та обслуговування громадського багатопрофільного торговельно-розважального комплексу на АДРЕСА_1 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стомек" та Київською міською радою на визначених у рішенні умовах.

За приписами ст.85 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка діяла на момент прийняття рішення по справі №32/254) рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Факт набрання судовим актом законної сили підтверджується видачею господарським судом міста Києва 01.07.2008р. наказів про примусове виконання рішення.

За змістом ст.124 Конституції України, ст.ст.4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

За приписами ст.11 Закону України „Про судоустрій України" (який був чинний на момент набрання судовим рішенням по справі №32/254 законної сили та на момент підписання договору купівлі-продажу) судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. у справі за заявою №48553/99 „Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999р. у справі за заявою №28342/95 „Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі „Шмалько проти України" (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина „судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005р. по справі „Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

В силу ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права для національного суду.

Будь-яких документів, які б свідчили про скасування рішення від 02.06.2008р. по справі №32/254 у встановленому господарським процесуальним законодавством порядку або перегляд його за нововиявленими обставинами на момент укладення спірного договору , тобто, станом на 14.04.2010р. до матеріалів справи не представлено.

Згідно із ст.125 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент укладення спірного договору) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст.126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Як свідчать матеріали справи, 26.11.2008р. Київською міською радою Товариству з обмеженою відповідальністю "Стомек" видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, який зареєстрований в Книзі записів за НОМЕР_1 від 26.11.2008р.

За змістом державного акту Товариство з обмеженою відповідальністю "Стомек" є власником земельної ділянки площею 0,8198 га, яка розташована по АДРЕСА_1 Перший примірник державного акту передано власнику земельної ділянки, а другий зберігається у Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

Тобто, на момент укладення договору від 14.04.2010р. право власності відповідача 2 на майно, яке було предметом договору купівлі-продажу від 14.04.2010р., було посвідчено належним у розумінні ст.126 Земельного кодексу України документом, а саме державним актом на право власності на земельну ділянку.

Відомостей про визнання недійсним, скасування зазначеного акту або повернення його у відповідності до п.3.10 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом №43 від 04.05.1999р. Держкомзему (вказаний пункт Інструкції був чинний на момент прийняття постанови судом касаційної інстанції по справі №32/254), до архіву державного органу земельних ресурсів, де зберігається другий примірник цього документу -Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) до матеріалів справи не надано .

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено принцип мирного володіння майном, який в контексті прецендентної практики Європейського суду з прав людини закріплює засади поваги до права власності та забороняє безпідставне позбавлення або обмеження володіння особою своїм майном, інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених нормами міжнародного права.

Згідно із ч.2 ст.41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Аналогічні положення передбачені статтею 321 Цивільного кодексу України.

Повага до права власності закріплена і у якості загальновизнаного міжнародно-правового принципу. Відповідно до ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованих Законом України від 17.07.1997р., ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як встановлено ст.55 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожній особі (у тому числі, і юридичній, оскільки останні відповідно до ч.1 ст.91 Цивільного кодексу України здатні мати такі ж права та обов'язки, як і фізичні, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині) належить невід'ємне право на судовий захист своїх прав та інтересів.

Статтею 316 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом ст.317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 319 вказаного нормативно-правового акту встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що станом на 14.04.2010р. (на момент підписання між відповідачами спірного договору) Товариство з обмеженою відповідальністю "Стомек" було власником земельної ділянки площею 0,8198 га, яка розташована по АДРЕСА_1, внаслідок чого у відповідності до ст.ст.317, 319 Цивільного кодексу України мало право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Скасування рішення від 02.06.2008р. господарського суду міста Києва по справі №32/254 Вищим господарським судом України викладених вище висновків суду не спростовує, оскільки постанова суду касаційної інстанції була прийнята 20.04.2010р., тобто вже після укладення спірного договору купівлі-продажу , внаслідок чого не може свідчити про відсутність у відповідача 2 станом на 14.04.2010р. права на розпорядження належним на праві власності майном у відповідності до ст.ст.317, 319 Цивільного кодексу України. Посилання прокурора на вказані обставин не може бути прийнято судом до уваги в якості підстав для визнання укладеного між відповідачами договору недійсним, виходячи також з принципу правової певності, встановленого в викладених вище рішеннях Європейського суду з прав людини, які в силу частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є приоритетним джерелом права для національного суду.

Одночасно, судом також враховано, що після прийняття постанови від 20.04.2010р. Вищим господарським судом України Київською міською радою не було вчинено жодних дій стосовно повернення спірної земельної ділянки або анулювання державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, який зареєстрований в Книзі записів за НОМЕР_1 від 26.11.2008р.

Таким чином, приймаючи до уваги вищевикладене, а також виходячи з того, що будь-яких інших підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14.04.2010р. прокурором не вказано, а судом таких обставин не встановлено, позов Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради в цій частині підлягає залишенню без задоволення.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, позов прокурора про зобов'язання відповідача 1 повернути позивачу земельну ділянку площею 0,8198 га по АДРЕСА_1 підлягає залишенню без задоволення, враховуючи, що, за висновками суду, підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14.04.2010р. відсутні, внаслідок чого не має також підстав для повернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікона" спірної земельної ділянки на користь Київської міської ради.

Одночасно, при наданні оцінки обґрунтованості та доведеності вимог прокурора в цій частині судом також враховано наступне:

Як свідчать матеріали справи, 14.04.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стомек" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікона" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежилих будівель та споруд.

Пунктом 1.1 вказаного правочину передбачено, що продавець передає у власність, а покупець приймає у власність нежилі будівлі та споруди загальною площею 842,90 кв.м, що знаходяться по АДРЕСА_1, а саме: ангар (літера В) площею 421,90 кв.м, побутове приміщенні (літера Г) площею 27,50 кв.м, прохідна (літера Е) площею 10,40 кв.м, ангар (літера С) площею 383,10 кв.м, металевий гараж (літера Д), навіс (літера Ж), навіс (літера З), навіс (літера І), навіс (літера К), навіс (літера Л), навіс (літера М), навіс (літера Н), металевий гараж (літера О), металевий гараж (літера П), мийка (літера (Р).

У п.1.4. договору купівлі-продажу будівель та споруд зазначено, що перелічене вище майно розташоване на земельній ділянці площею 0,8198 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що знаходиться на АДРЕСА_1, та відчужується одночасно з об'єктом.

Згідно із п.2.2 зазначеного договору право власності на вищевказаний об'єкт покупець набуває з моменту державної реєстрації.

Виходячи зі змісту відмітки, зробленої на останній сторінці вказаного договору, він 14.04.2010р. посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С.В. та зареєстрований в реєстрі за номером №1063, а також в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрацій права власності на об'єкти нерухомого майна: реєстраційне посвідчення №22900 та запис в реєстровій книзі №155п-215 за реєстровим номером №8473-п.

Статтею 377 Цивільного кодексу України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

За приписами п.1 ст.120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

За таких обставин, виходячи зі змісту положень ст.377 Цивільного кодексу України та ст.120 Земельного кодексу України правочини, що тягнуть перехід права власності на нерухомий об'єкт, одночасно є підставою для переходу права на землю, проте оформлення такого права здійснюється у встановленому законом порядку.

У п.2.10 Постанови №6 від 17.05.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначено, що при вирішенні питання відносно переходу права власності або права користування земельними ділянками внаслідок переходу права власності на житлові будинки, будівлі, споруди, що на них розміщені, судам необхідно досліджувати умови договору купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна, наявність у продавця визначених законом документів, що посвідчують право на земельну ділянку, відповідність нерухомого майна, розміщеного на відповідних земельних ділянках, ознакам житлового будинку (будівлі, споруди), здійснення державної реєстрації права власності особи, яка придбала відповідне нерухоме майно, з урахуванням положень статей 331, 376 Цивільного кодексу України, статей 116, 123, 124,126 Земельного кодексу України.

Правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. При цьому, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до законодавства.

З огляду на приписи ст.182, ч.2 ст.331, ст.657 Цивільного кодеску України покупець нерухомого майна вправі вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю, з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно.

За висновками суду, з виникненням права власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов'язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Таким чином, відсутність у такої особи переоформлених на її ім'я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки. Як вказувалося вище, право власності на нерухомість виникло у відповідача 1 на підставі договору купівлі-продажу, який у встановленому законом порядку не визнаний судом недійсним, внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікона" на час розгляду справи є власником нежилих будівель та споруд.

Недотримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікона" порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права власника нерухомості на користування нерухомістю та як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою.

З урахуванням викладеного, за висновками суду, позов прокурора про зобов'язання відповідача 1 повернути позивачу земельну ділянку площею 0,8198 га по АДРЕСА_1 є необґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без задоволення.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності зустрічний позов про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікона" добросовісним набувачем придбаної ним земельної ділянки є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з урахуванням наступного:

Згідно із ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст.131 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на момент укладання договору від 14.04.2010р.) громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

При цьому, з урахуванням ст.132 Земельного кодексу України угоди про перехід права власності на земельні ділянки повинні містити: назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина, назва юридичної особи); вид угоди; предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо); документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку; відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки; відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо); договірну ціну; права та обов'язки сторін; кадастровий номер земельної ділянки; момент переходу права власності на земельну ділянку. Додатком до угоди, за якою здійснюється відчуження земельної ділянки приватної власності, є державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується (або відчужувалась). Угоди про перехід права власності на земельну ділянку підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Як вказувалося вище, 14.04.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стомек" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікона" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого продавець продав, а покупець прийняв і зобов'язався сплатити обговорену грошову суму за земельну ділянку площею 0,8198 га, яка розташована по АДРЕСА_1 для будівництва, експлуатації та обслуговування громадського багатофункціонального торгівельно-розважального комплексу.

У п.п.6.1, 6.2 вказаного договору сторони домовились, що право власності на земельну ділянку переходить від продавця до покупця відповідно до ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України та виникає з моменту державної реєстрації.

Як свідчать матеріали справи, на державному акті НОМЕР_2 міститься наступний напис: «Мною, Поздняковою С.В. нотаріусом Київського міського нотаріального округу 14.04.2010р. за реєстровим номером 1066 посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого право власності на цю земельну ділянку переходить до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікона". Крім того, відповідно до штампу Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), наявному на державному акті, суб'єкт права власності зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку 16.04.2010р. за номером №04-8-00117.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікона" набуло право власності на земельну ділянку площею 0,8198 га по АДРЕСА_1 та на теперішній час є її законним власником і може здійснювати повноваження стосовно володіння, користування та розпорядження своїм майно на власний розсуд.

Статтею 387 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно із положеннями ст.388 вказаного Кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати , про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто, виходячи з приписів ст.388 Цивільного кодексу України добросовісний набувач - це особа, яка за відплатним договором придбала майно в особи, яка не мала права його відчужувати.

Проте, як встановлено судом вище, Товариство з обмеженою відповідальністю "Стомек" на момент укладення договору купівлі-продажу від 14.04.2010р. було законним власником майна -земельної ділянки площею 0,8198 га по АДРЕСА_1, внаслідок чого мало повноваження на її відчуження, в тому числі, шляхом укладення договору купівлі-продажу.

За таких обставин, виходячи з того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікона" придбало майно у особи, що мала законні підстави розпорядження ним, відповідач 1 не може бути визнаний добросовісним набувачем у розумінні ст.388 Цивільного кодексу України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, зустрічні позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення.

При цьому, як встановлено судом вище, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікона" є законним власником земельної ділянки загальною площею 0,8198 га для будівництва, експлуатації та обслуговування громадського багатофункціонального торгівельно-розважального комплексу, кадастровий номер НОМЕР_3, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, придбаної 14.04.2010р. на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 14.04.2010р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С.В та зареєстрованого в реєстрі за №1066.

Одночасно, за висновками суду, вимоги про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, зареєстрованого в Книзі записів за НОМЕР_1 від 26.11.2008р., підлягають залишенню без задоволення з огляду на таке:

Відповідно до позиції, викладеної у п.2.3 постанови №6 від 17.05.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

Як вказувалося вище, державний акт серії НОМЕР_2 було видано Київською міською радою Товариству з обмеженою відповідальністю "Стомек" 26.11.2008р. та зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за НОМЕР_1.

Після укладання 14.04.2010р. між відповідачами договору купівлі-продажу земельної ділянки, на державному акті НОМЕР_2 зроблено наступний напис: «Мною, ОСОБА_7 нотаріусом Київського міського нотаріального округу 14.04.2010р. за реєстровим номером 1066 посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого право власності на цю земельну ділянку переходить до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікона"». Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) проставлено штамп про перехід права власності на земельну ділянку до відповідача 1.

Тобто, на теперішній час державний акт серії НОМЕР_2, зареєстрований в Книзі записів за НОМЕР_1 від 26.11.2008р., є документом, який у відповідності до положень ст.126 Земельного кодексу України посвідчує право власності, за висновками суду, законного власника земельної ділянки - Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікона".

Таким чином, враховуючи законність підстав для набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікона" права власності на земельну ділянку загальною площею 0,8198 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, за висновками суду, підстави для задоволення вимог прокурора про визнання недійсним державного акту, що є правоустановчим документом на вказану земельну ділянку, відсутні, внаслідок чого первісний позов в цій частині також не підлягає задоволенню.

Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за зустрічним позовом підлягають віднесенню на відповідача 1.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікона", м.Київ, Товариства з обмеженою відповідальністю "Стомек", м.Київ про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.04.2010р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вікона" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Стомек";

- визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 26.11.2008р.;

- зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікона", м.Київ повернути Київській міській раді, м.Київ земельну ділянку площею 0,8198 га по АДРЕСА_1

Відмовити повністю у задоволенні зустрічної позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікона", м.Київ до Київської міської ради, м.Київ про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікона" добросовісним набувачем придбаної ним земельної ділянки, а саме земельної ділянки загальною площею 0,8198 га для будівництва, експлуатації та обслуговування громадського багатофункціонального торгівельно-розважального комплексу, кадастровий номер НОМЕР_3, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, придбаної 14.04.2010р. на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 14.04.2010р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Позняковою С.В та зареєстрованого в реєстрі за №1066.

У судовому засіданні 02.12.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суддя М.О.Любченко

Повне рішення складено 07.12.2011р.