Ухвала

від 05.08.2015 по справі 804/4793/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

05 серпня 2015 рокусправа № 804/4793/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді:Юрко І.В., суддів: Гімона М.М., Чумака С. Ю.,

за участю секретаря судового засідання: Портненко М.В.,

за участі представника відповідача: Чохелі Т.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 травня 2015 року у справі № 804/4793/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аттоліс» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 03.04.2015 року звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, яким просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0003912203 від 24.10.2014 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 травня 2015 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми «Р» Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 24 жовтня 2014 року №0003912203, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Аттоліс» визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 300150,00 грн., з яких: за основним платежем 200100,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 100050,00 грн..

Не погодившись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, про відмову в задоволенні позову.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник позивача в судове засідання апеляційної інстанції не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник позивача надіслав до апеляційного суду клопотання, яким просив перенести розгляд справи на іншу дату, оскільки представник позивача знаходиться у щорічній відпустці.

Відповідно до вимог частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, та явка яких у відповідності до ст. 120 Кодексу адміністративного судочинства України не визнавалась судом обов'язковою, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - ТОВ «АТТОЛІС» (код ЄДРПОУ - 34497978) зареєстровано як юридична особа з 30.06.2006 року у виконавчому комітеті Дніпропетровської міської ради, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АБ № 704840, а також є платником податку на додану вартість в ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська, що підтверджується свідоцтвом № 04439560 НБ №135374 від 17.08.2006 року про реєстрацію платника податку на додану вартість (а.с.10-11, 12-13, 14).

Відповідач - Державна податкова інспекція у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України повноваження.

В період з 24.09.2014 року по 02.10.2014 року ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «АТТОЛІС» з питання дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість з платником податків ТОВ «Мастила та фільтра Полтава» за період лютий 2014 року, за результатами якої складено акт за № 2558/04-65-22-03/34497978 від 07.10.2014 року.

Висновками зазначеного акту встановлено порушення ТОВ «АТТОЛІС» п.198.1, п.198.2, п. 198.6. ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у лютому 2014 року в розмірі 200100,00 грн..

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форма «Р» № 0003912203 від 24.10.2014 року, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 300150,00 грн., в тому числі за основним платежем - 200100,00 грн. і штрафних санкцій - 100 050,00 грн..

Позивач оскаржив вказане податкове повідомленні-рішення до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області та до Державної фіскальної служби України. Рішеннями Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 24.12.2014 року за вих. №1397/10/04-36-10-08-09 та Державної фіскальної служби України від 24.02.2015 року за вих. №3957/6/99-99-10-01-01-25 спірне податкове повідомлення - рішення залишено без змін, а скарги без задоволення.

Використавши можливість адміністративного оскарження, позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що господарські відносини між ПП «Мастила та фільтра Полтава» та ТОВ "АТТОЛІС" були фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що свідчить про їх реальність та правомірність формування податкового обліку платника податків.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до акту перевіркою зроблені висновки про заниження ТОВ «АТТОЛІС» податку на додану вартість за рахунок відображення в обліку операцій з ТОВ «Мастила та фільтра Полтава», які не направлені на реальне настання правових наслідків.

Таке заниження ПДВ на думку податкового органу сталося у зв'язку з дефектністю товарно-транспортних накладних, відсутністю об'єктів оподаткування по ланцюгу ТОВ «Мастила та фільтра Полтава» - ТОВ «АТТОЛІС», оскільки зустрічною звіркою ТОВ «Мастила та фільтра Полтава» встановлено відсутність факту реального здійснення господарської діяльності цього підприємства по взаємовідносинах з ТОВ «Альянс-профі» за травень 2013 року, ТОВ «Горизонт - Трейдінг», ТОВ РБФ «РЕМ», ТОВ «Інторгкій» за лютий 2014 року (акт ДПІ у м.Полтава №713/16-01/22-02/36600912 від 04.08.2013 року).

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 року за № 168/704.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІУ встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції та кореспондуєтся з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, господарські операції для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або лише за умови сплати грошових коштів.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «АТТОЛІС» укладено з ТОВ «Мастила та фільтра Полтава» договір на виконання підрядних робіт № 01/02/2014 від 03.02.2014 року, згідно якого підрядник - ТОВ «Мастила та фільтра Полтава» зобов'язується виконати роботи по комплектації, підбору, перерахунку, укладці в конверти, вклейці скотчу, укладці в групову коробку, доработці поліграфічної продукції; роботи по друку поліграфічної продукції методом повнокольорового або іншого другу. Замовник зобов'язувався прийняти та оплатити виконану роботу.

За умовами договору на виконання підрядних робіт № 01/02/2014 від 03.02.2014 року роботи здійснювались за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Краснозаводська, 68.

На виконання умов договору ТОВ «Мастила та фільтра Полтава» виписано (оформлено) акти приймання - передачі давальницької сировини, акти здачі - приймання робіт (надання послуг), накладні на передачу готової продукції, податкові накладні.

Вартість отриманого товару (робіт) включена ТОВ «АТТОЛІС» до складу податкового кредиту у податкових деклараціях з ПДВ за період лютий 2014 року у розмірі 200100,00 грн.. Розрахунки проведено у безготівковій формі. Заборгованість за розрахунками з ТОВ «Мастила та фільтра Полтава» відсутня.

Транспортування товару здійснювалось ТОВ «АТТОЛІС» згідно товарно-транспортних накладних (ТТН).

Посилання апелянта на незначні порушення в оформленні товарно-транспортних накладних, як на одну з підстав завищення податкового кредиту позивача з ПДВ, колегією суддів до уваги не приймається.

Судова колегія зазначає, що за наявності документів, які підтверджують фактичне одержання товару і його використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документу, як товарно-транспортна накладна, не може бути підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією підтверджується надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Крім того, апелянт в якості доказу на підтвердження позиції податкового органу зазначив той факт, що в договорі на виконання підрядних робіт № 01/02/2014 від 03.02.2014 року в частині «реквізити підрядника/виконавця» вказано розрахунковий рахунок ТОВ «Мастила та фільтра Полтава» № 26008020000693, відкритий в ПАТ «ІнтерКредитБанк», який згідно бази даних «Податковий блок» було відкрито 26.02.2014 року, тобто дата відкриття рахунку пізніша ніж дата укладання договору.

Судом першої інстанції з цього питання встановлено, що така невідповідність в реквізитах пов'язана з тим фактом, що ТОВ «АТТОЛІС» було укладено два договори з ТОВ «Мастила та фільтра Полтава», а саме договір на виконання підрядних робіт №01/02/2014 від 03.02.2014 року, в реквізитах якого вказано розрахунковий рахунок №26005110401668, відкритий в ПАТ «БАНК РИНКОВІ ТЕХНОЛОГІЇ» та договір на виконання підрядних робіт № 01/04/2014 від 03.04.2014 року, в реквізитах якого зазначено розрахунковий рахунок №26008020000693, відкритий в ПАТ «ІнтерКредитБанк». Враховуючи ідентичність, укладених підприємством договорів, під час підготовки первинних документів до перевірки, працівниками ТОВ «АТТОЛІС» було помилково прикріплено до договору на виконання підрядних робіт № 01/02/2014 від 03.02.2014 року останній аркуш договору на виконання підрядних робіт № 01/04/2014 від 03.04.2014 року, в якому в частині «реквізити підрядника/виконавця» зазначений рахунок №26008020000693, відкритий в ПАТ «ІнтерКредитБанк». Крім того, судом першої інстанції досліджено долучені до матеріалів справи первинні бухгалтерські документи та встановлено, що в рахунках - фактурах, актах здачі - приймання робіт (надання послуг), накладних на передачу готової продукції до договору на виконання підрядних робіт № 01/02/2014 від 03.02.2014 року в частині «реквізити виконавця» вказаний саме розрахунковий рахунок № 26005110401668, відкритий в ПАТ «БАНК РИНКОВІ ТЕХНОЛОГІЇ» у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем було дійсно помилково надано до перевірки останній аркуш договору на виконання підрядних робіт № 01/04/2014 від 03.04.2014 року, з чим погоджується колегія суддів.

Вказану обставину апелянтом в апеляційній скарзі не спростовано.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем як до суду, так і під час перевірки, було надано всю первинну документацію підприємства: договори, рахунки - фактури, акти приймання - передачі давальницької сировини, акти здачі - приймання робіт (надання послуг), накладні на передачу готової продукції, товарно - транспортні накладні, податкові накладні, виписки банку.

Таким чином, весь обсяг документів, наданих позивачем при перевірці, є достатнім і свідчить про реальне настання правових наслідків, що обумовлені спірними угодами, містить усі необхідні реквізити, передбачені п.п. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», у тому числі зазначено найменування продукції, об'єми постачання та суми коштів, що сплачені на виконання угод.

Таким чином, вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують реальність та здійснення господарських опреацій між позивачем та його контрагентом у перевіряємий період.

Апелянтом не спростовано того факту, що всі податкові накладні, видані ТОВ «Мастила та фільтра Полтава» були зареєстровані в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, а також того факту, що вказаний контрагент позивача є платником податку на додану вартість та сплачує його.

Отже, ТОВ «АТТОЛІС» включило до податкового кредиту з податку на додану вартість кошти за договорами, укладеними з ТОВ «Мастила та фільтра Полтава», відповідно до приписів статті 198 Податкового кодексу України (датою виникнення права на податковий кредит є дата отримання платником податку товару (послуг), що підтверджено податковою накладною).

Далі, апелянт акті перевірки та в апеляційній скарзі посилається на акт ДПІ у м.Полтава від 04.08.2013 року № 713/16-01/22-02/36600912 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Мастила та фільтра Полтава», щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ «Альянс-профі» за травень 2013 року, ТОВ «Горизонт - Трейдінг», ТОВ РБФ «РЕМ», ТОВ «Інторгкій» за лютий 2014 року», відповідно до якого контрагент позивача не знаходиться за юридичною та податковою адресою.

При цьому, як вбачається з акту ДПІ у м.Полтава за № 713/16-01/22-02/36600912 від 04.08.2013 року звірка ПП «Мастила та фільтра Полтава» проводилась у серпні 2013 року. Проте висновок про нереальність здійснення господарських операцій ТОВ «АТТОЛІС» та ПП «Мастила та фільтра Полтава» ДПІ у Кіровському районі робить за період лютий 2014 року. Отже це різні періоди, тому колегі суддів критично оцінює наведений доказ.

Крім того, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

До того ж, акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання засвідчує факт неможливості її проведення без встановлення висновків стосовно документального підтвердження або не підтвердження господарських відносин між платниками податків, оскільки додатком 3 до Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України від 22.04.2011 року № 236, чітко встановлений зразок форми акту про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання, в якому не передбачено наявності висновку щодо реальності (нереальності) вчинення господарських операцій.

Отже, вищезазначені факти унеможливлюють визначення акту ДПІ у м.Полтава від 04.08.2013 року за № 713/16-01/22-02/36600912 в якості належного доказу по даній справі.

Крім того, згідно висновку акту перевірки ТОВ «АТТОЛІС» податковий орган зробив висновок про не встановлення факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ПП «Мастила та фільтра Полтава».

Податковим органом не спростовано того факту, що контрагент позивача - ПП «Мастила та фільтра Полтава», на час виникнення спірних відношень та до теперішнього часу зареєстрований як платник податків, в тому числі й ПДВ, з Єдиного державного реєстру підприємств не виключений, податкову адресу не змінював. Доказів звернення податкового органу до суду з позовами про припинення такої юридичної особи у зв'язку з відсутністю підприємства за податковою адресою та неподанням податкової звітності не надано та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Податковий орган в акті перевірки дійшов висновку про відсутність реальності господарських операції між позивачем та його контрагентом.

Проте, відповідачем а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції не надано жодного доказу в підтвердження вказаних висновків, та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Посилання апелянта на недійсність правочину, тобто його укладення без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема, права на формування податкового кредиту та формування валових витрат, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні як першої так й апеляційної інстанцій.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В матеріалах справи відсутні будь - які докази наявності обвинувального вироку в кримінальній справі або відомостей щодо визнання в судовому порядку угоди, укладеної між позивачем та його контрагентом нікчемною або недійсною.

Таким чином, податковим органом без належних доказів та підстав в акті перевірки позивача зазначено про відсутність реальності робіт (послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом, що є тільки припущенням. Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним, оскільки факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області не доведено правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення форми "Р" від 24.10.2014р. №0003912203.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 травня 2015 року у справі №804/4793/15 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 травня 2015 року у справі № 804/4793/15 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.

В повному обсязі ухвалу складено 07 серпня 2015 року.

Головуючий суддя: І.В. Юрко

Суддя: М.М.Гімон

Суддя: С.Ю. Чумак