Рішення

від 10.08.2015 по справі 916/2135/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" серпня 2015 р.Справа № 916/2135/15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „ІнфобіосервіспромВ» ;

до відповідача: Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Управління Одеської обласної ради з майнових відносин;

про визнання акту прийому-передачі нежитлових приміщень недійсним

та за зустрічним позовом: Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації ;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „ІнфобіосервіспромВ» ;

про розірвання договору оренди та стягнення 97013,43 грн.

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність № 5/04 від 27.04.2015р.;

від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність № 01/12/1473 від 03.06.2015р.;

від третьої особи: ОСОБА_3 - довіреність № 21 від 17.07.2015р.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю „ІнфобіосервіспромВ» звернулася до господарського суду Одеської області із позовною заявою до Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, в якій просить суд визнати акт прийому-передачі нежитлових приміщень пам'ятки архітектури від 24.11.2014р. недійсним з підстав його укладення під впливом обману, а також стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у сумі 1218 грн. та витрати на послуги адвоката у розмірі 20 000 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає про те, що відповідач, укладаючи з ним договір оренди майна від 24.11.2014р. та підписуючи оспорюваний акт прийому-передачі нежитлових приміщень, заздалегідь знав, що у нього немає жодних прав на систему зовнішнього електропостачання будівлі, яка передається в оренду. Відтак, вказує на те, що така будівля без забезпечення електропостачання не може використовуватися ним, як Орендарем, за призначенням згідно договору.

Позивач вважає, що, оскільки він при прийманні в оренду будівлі та підписанні оспорюваного акту не був повідомлений про вищевказану обставину, яка згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України, є істотною, то вказаний правочин щодо прийому-передачі нежитлових приміщень слід вважати таким, що вчинений під впливом обману, що відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

При цьому, у позовній заяві ТОВ «Інфобіосервіспром» зазначає про те, що в результаті укладення вищевказаного акту він зазнав збитки у сумі 11992,09 грн., а також про наявні спроби досудового врегулювання спору, які були залишені без реагування, що і призвело до звернення до суду з відповідним позовом.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.05.2015 року було порушено провадження у справі №916/2135/15 із призначенням її до розгляду в засіданні суду 22.06.2015 року.

19.06.2015р. до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (т.1 а.с.23-27), згідно якого останній просить суд відмовити в повному обсязі у задоволенні заявлених позовних вимог.

В обґрунтування поданого відзиву відповідач вказує на те, що ним 28.10.2014р. було направлено до Білгород-Дністровського РЕМ ПАТ «ЕК Одесаобленерго» листа з проханням з'ясувати причини відключення будівлі, що є об'єктом оренди до договору від 24.1.2014р. від електропостачання, а також відновити таке електропостачання.

При цьому, зазначає, що попереднім орендарем приміщення (ТОВ «Ягер») на виконання умов договору оренди було укладено з вищевказаним РЕМ договір на електропостачання будівлі строком до кінця 2014р.

Як вказує відповідач, у відповідь на його лист Білгород-Дністровський РЕМ ПАТ «ЕК Одесаобленерго» надав пояснення, згідно яких зазначив, що з огляду на закінчення строку зазначеного вище договору, попереднім Орендарем при звільненні приміщення було демонтовано лічильник, що призвело до знеструмлення будівлі, зауваживши про те, що мережі внутрішнього та зовнішнього електропостачання будівлі були залишені в первісному стані.

Відповідач у відзиві на позов зазначає про те, що відповідно до умов договору оренди, новий Орендар повинен був самостійно укласти договір електропостачання з РЕМ.

Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації наполягає на тому, що позивач завчасно знав про стан електропостачання об'єкта оренди, оскільки в період дії договору оренди, укладеного відповідачем з ТОВ «Ягер», фактично, за адресою приміщення, на підставі договору оренди від 01.11.2013р. була розташована медична клініка ТОВ „ІнфобіосервіспромВ» .

При цьому зауважує, що укладення такого договору суборенди Управлінням погоджено не було.

Вказані обставини, на думку відповідача, спростовують безпідставні звинувачення позивача щодо укладення з ним договору оренди від 24.11.2014р. під впливом обману.

У відзиві на позов, відповідач також зазначає про існування у позивача перед Управлінням заборгованості з орендної плати та про здійснення ним заходів щодо сприяння укладення договору ТОВ „ІнфобіосервіспромВ» з Білгород-Дністровський РЕМ ПАТ «ЕК Одесаобленерго» для відновлення електропостачання.

У засіданні суду 22.06.2015р. представником позивача було надано письмові обґрунтування позовної заяви (т.1 а.с.82-83), згідно яких останній наполягає на підписанні позивачем оспорюваного акту під впливом обману та вказує на те, що йому до підписання договору оренди було надано будівлю для огляду.

При цьому, зазначає, що система зовнішнього електропостачання орендованої будівлі була справна та працювала, а сама будівля була підключеною до мереж електропостачання та про те, що Орендареві не було повідомлено, що система зовнішнього електропостачання не належить Орендодавцеві, а т ому не може бути передана ним в оренду.

01.07.2015р. до суду від Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації надійшла зустрічна позовна заява (т.1 а.с.90-93), згідно якої останнє просить суд розірвати договір оренди майна від 24.11.2014р., укладений між сторонами по справі; стягнути з ТОВ „ІнфобіосервіспромВ» загальну суму боргу у розмірі 62 546,60 грн., з яких суму орендної плати за січень - травень 2015р. у сумі 57 195,50 грн., пеню у сумі 4 810,18 грн., 3 % річних у розмірі 540,62 грн., а також витрати по сплаті судового збору.

В обґрунтування поданої зустрічної позовної заяви, Управління зазначає про те, що з січня 2015р. до теперішнього часу ТОВ „ІнфобіосервіспромВ» припинило сплачувати грошові кошти за користування об'єктом оренди, у зв'язку із чим у останнього виникла заборгованість у розмірі , що заявлена до стягнення та на яку відповідно до умов договору та чинного законодавства було нараховано пеню та 3 % річних.

Крім того, з огляду на невиконання вищевказаним товариством умов договору, на підставі ст. 782 ЦК України, просить розірвати договір. При цьому, звертає увагу на те, що повторне направлення ним на адресу ТОВ „ІнфобіосервіспромВ» додаткової угоди про дострокове припинення дії договору оренди залишено останнім без реагування.

Ухвалою суду від 06.07.2015р. зустрічну позовну заяву Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ІнфобіосервіспромВ» із призначенням розгляду у засіданні суду 06.07.2015р.

Ухвалою суду від 06.07.2015р. за клопотанням Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача по первісному позову було залучено Управління Одеської обласної ради з майнових відносин та з огляду на необхідність витребування нових доказів та ознайомлення з наданими в судовому засіданні додатковими документами, а також залучення до участі у справі третьої особи, розгляд справи відкладено на 20.07.2015р.

20.07.2015р. до канцелярії суду від третьої особи (Управління обласної ради з майнових відносин) надійшли письмові пояснення по суті (т.2 а.с.1-4), згідно яких останній просить суд у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

Управління акцентує увагу на тому, що ТОВ „ІнфобіосервіспромВ» при підписанні оспорюваного акту було відомо про те, що система зовнішнього електропостачання знаходилася в неробочому стані, про що безпосередньо було зазначено у вказаному документі.

На думку Управління, неможливим є визнання оспорюваного акту недійсним у зв'язку із тим він не є правочином, оскільки не створює (змінює) або припиняє зобов'язання. Він вважає, що такий документ не породжує самостійних прав чи обов'язків, а є лише технічною фіксацією виконання умов договору (умовою передачі) та зазначає про те, що у акті прийому-передачі не зафіксовано, які права та обов'язки виникають між сторонами і для якого інституту договірних зобов'язань вони характерні.

У судовому засіданні 20.07.2015р. від позивача за первісним позовом надійшов відзив на зустрічну позовну заяву (т.2 а.с.65-66), згідно якого останній вважає, що пред'явлення у зустрічній позовній заяви вимоги про розірвання договору підтверджує мотивацію первісного позову щодо неможливості виконання договору оренди.

У поданому відзиві ТОВ „ІнфобіосервіспромВ» вказує на те, що у нього не було можливості виявити недоліки приміщення при укладенні договору, при цьому, у відповідності до п. 6 ст. 762 ЦК України, з моменту укладення договору, вважає себе вільним від обов'язку сплати орендної плати

Щодо зустрічної позовної вимоги про розірвання договору вважає, що у разі задоволення первісного позову, договір вважатиметься таким, що не вступив в дію, а відтак розгляд цієї вимоги буде не актуальним.

Ухвалою суду від 20.07.2015р. строк розгляду справи за клопотанням представника позивача було продовжено на п'ятнадцять днів та оголошено перерву у засіданні суду 10.08.2015р.

05.08.2015р. до канцелярії суду від Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації надійшла заява про уточнення (збільшення розміру позовних вимог) (т.2 а.с.81-83), згідно якої останнє просить суд стягнути з ТОВ „ІнфобіосервіспромВ» грошову суму у розмірі 97013,43 грн., з яких сума орендної плати за січень-липень 2015р. - 85422,65 грн., суму пені у розмірі 4 810,48 грн. за період з 16.02.2015р. о 10.06.2015р.; за період з 11.06.2015р. по 10.08.2015р. у сумі 6223,95 грн.; 3 % річних у у сумі 556,35 грн.

У судовому засіданні 10.08.2015р. представник позивача за первісним позовом підтримав заявлені позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні, щодо зустрічного позову наполягав на відмові у його задоволенні.

В свою чергу представник відповідача підтримав уточнену зустрічну позовну заяву, наполягав на її задоволенні, проти задоволення первісного позову заперечував.

Представник третьої особи повністю підтримав позицію представника відповідача за первісним позовом.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та представника третьої особи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу ст. 2 Закону України В«Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вищевказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, 24.11.2014р. між Управлінням охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфобіосервіспром» (Орендар) було укладено договір оренди майна (т.1 а.с.8-12), згідно п. 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлову двоповерхову будівлю, яка відображена у технічному паспорті, виданому КП «Білгород-Дністровське БТІ» від 04.11.2009р., загальною площею 123,1 м 2 , яка розташована за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Леніна, 4, вартість якої згідно з незалежною оцінкою від 29.09.2014р., виконаної ТОВ «Інститут експертизи та управління власністю» становить 454391 грн., з метою розміщення закладу медичного обслуговування населення.

Згідно п. 1.2 договору, будівля, в якій зазначені приміщення надаються в оренду, є пам'яткою архітектури культурної спадщини спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст області (представник власника - управління Одеської обласної ради з майнових відносин).

Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта прийому-передачі майна (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору, орендна плата нараховується Орендодавцю згідно з актом виконаних послуг щомісячно не пізніше 15 числі місяця, наступного за звітним та визначається на підставі «Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу» і становить на базовий місяць розрахунку жовтень 2014р. - 7 979,83 грн.

На суму орендної плати нараховується ПДВ за ставкою 20 % відповідно до діючого законодавства. Податок на додану вартість становить 1595,97 грн. Разом з ПДВ сума орендної плати за базовий місяць оренди становить 9 575,80 грн.

Орендна плата за перший місяць оренди - листопад 2014р. - визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за листопад 2014р. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Індексація річної орендної плати проводиться один раз на рік на початку календарного року на підставі річних індексів інфляції.

Згідно п. 3.4 договору, орендна плата, сплачена несвоєчасно або не в повному обсязі, сплачується Орендодавцеві з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Приписами п. 3.6 договору сторони встановили, що якщо Орендар не вносить орендної плати протягом 60 діб понад строку їх сплати вказаного у п. 3.1, це є підставою для Орендодавця щодо розірвання цього договору, що не звільняє Орендаря від обов'язків по сплаті пені та орендної плати за час користування майном.

Договір може бути розірвано на вимогу однієї із сторін за рішенням господарського суду у разі невиконання іншою стороною своїх зобов'язань за цим договором, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (п.9.9 договору).

Орендар повинен за 30 днів сповістити Орендодавця про припинення договору, надіславши йому повідомлення про намір припинити орендні стосунки (п. 9.10 договору).

Відповідно до п. 9.1, договір діє з 24.11.2014р. і до 24.10.2017р.

24.11.2014р. на підставі положень вищевказаного договору оренди, сторонами було підписано акт прийому-передачі нежитлових приміщень пам'ятки архітектури (а.с.40-42).

У вказаному акті, зокрема, зазначено, що система зовнішнього електропостачання знаходиться в неробочому стані, технічний стан нежитлової будівлі в цілому задовільний.

Елементи будівлі придатні до експлуатації, однак вимагають проведення поточного та вибіркового ремонту.

Вказаний акт підписаний обома сторонами та скріплений відповідними печатками, жодних претензій чи зауважень з приводу його укладення сторонами не пред'явлено.

Як свідчать матеріали справи, підставою заявлення первісного позову стало те, що ТОВ„ІнфобіосервіспромВ» вважає, що, оскільки при підписанні вищевказаного акту Управління знало про відсутність у нього прав на систему зовнішнього електропостачання будівлі, з огляду на що в оренду була передана будівля не забезпечена енергопостачанням, то такий акт на його думку є таким, що був підписаний під впливом обману та повинен бути визнаний недійсним.

Одночасно, приймаючи до уваги, що саме з моменту підписання оспорюваного акту у позивача виникає обов'язок сплати орендної плати, а у відповідача відповідно право на її отримання, ТОВ„ІнфобіосервіспромВ» вважає, що саме акт є правочином, що підлягає визнанню недійсним.

З огляду на зазначене, суд вказує наступне.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Вказані обставини належить з'ясувати на момент укладення угоди, проаналізувавши норми відповідних нормативних актів та статутних документів позивача.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодерженання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, зазначення яких є необхідними для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України N 11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману , насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину .

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Верховний Суд України у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що помилка внаслідок власного недбальства , незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Зазначене цілком відповідає нормам ст. 33 ГПК України, за змістом якої обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, доводи позивача про недійсність договору внаслідок обману зі сторони відповідача обґрунтовуються порушенням ним, як орендодавцем, вимог ст. 767 ЦК України, якою встановлено, що наймодавець зобов'язаний передати наймачеві річ у комплекті і стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню, попередити наймача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна наймача або інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 784 ЦК України наявність недоліків майна, які перешкоджають його використанню за призначенням є підставою для розірвання договору з ініціативи наймача, а не визнання його недійсним.

При цьому, матеріали справи не містять доказів сповіщення Орендодавця про намір припинити орендні стосунки в порядку п.9.10 договору, або доказів звернення до суду про розірвання договору оренди від 24.11.2014р. Натомість, повідомлення від 30.12.2014р. (т.2 а.с.59) навпаки містить пропозиції щодо внесення змін до договору, які, при цьому, також не були передані на розгляд суду в порядку ст. 188 ГК України.

Крім того, ч.3 ст.767 ЦК України передбачає обов'язок наймача в присутності наймодавця перевірити справність речі. Якщо наймач у момент передання речі в його володіння не переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про існування перешкод для перевірки позивачем стану майна, яке передавалося йому в оренду. Натомість, як свідчать матеріали справи, позивач був обізнаний про неробочий стан електрообладнання та про знеструмлення приміщення ще до укладення договору оренди (т.2 а.с.97).

Враховуючи, що обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть, та при обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін, суд вважає, що позивачем належним чином не доведено укладення правочину під впливом обману, здійсненого збоку Управління охорони об'єктів культурної спадщини ОДА. При цьому, судом встановлено, що орендодавець неодноразово звертався до енергопостачальної організації з приводу відновлення електропостачання, що однозначно свідчить про відсутність умислу з його боку (т.1 а.с.49, 51-52, 53-54, 56).

Крім того, ст. 776 ЦК України регулюється обов'язок проведення капітального та поточного ремонтів. Разом з тим, позивачем не доведено, який саме ремонт електрообладнання є необхідним, та до якого виду ремонту він відноситься.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, листом від 11.02.2015р. (т.2 а.с.57) Одесаобленерго повідомило про можливість укладення договору на електропостачання та про необхідні для цього документи. Разом з тим, обов'язок самостійного укладення наймачем договору на надання експлуатаційних та комунальних послуг прямо передбачений п.3.5 договору оренди від24.11.2014р.

Слід також погодитися з доводами відповідача та третьої особи стосовно того, що акт прийому-передачі, про визнання якого недійсним заявлені первісні позовні вимоги, не породжує самостійних права чи обов'язків, а є лише технічною фіксацією виконання умов договору.

Так, слід зазначити, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання актів приймання-передачі, оскільки такі акти підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову . Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.

Окрім викладеного, суд зазначає, що спосіб захисту, насамперед, повинен слугувати поновленню порушених прав позивача або захисту його охоронюваного законом інтересу. В даному випадку суд не вбачає, яким чином задоволення позову про визнання недійсним актів, без визнання недійсною угоди (договору оренди), може відновити права або законні інтереси позивача.

Враховуючи вищезазначене у сукупності, суд доходить висновку про відмову у первісному позові, у зв'язку із чим підстави для покладення на Управління судових витрат та витрат на послуги адвоката відсутні.

Оцінюючи вимоги зустрічного позову, суд вказує наступне.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності зі статтею 759 Господарського кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Крім того, оскільки укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „ІнфобіосервіспромВ» та Управлінням охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації договір за своєю правовою природою відноситься до договорів найму, різновидом якого є оренда, а майно, яке виступає предметом договору, належить до комунальної власності, до спірних правовідносин застосовуються також норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно до п. п.1,5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Стаття 19 вказаного закону передбачає, що за користування об'єктом оренди Орендар вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності

При цьому, суд зазначає, що спірний договір є діючим, у зв'язку з чим зобов'язання за ним мають виконуватися згідно до ст. 193 ГК України.

Відповідно до п. п. 1,2 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в порушення умов укладеного договору оренди, несвоєчасно та не в повному обсязі сплачував орендну плату, у зв'язку з чим у нього, згідно розрахунку (т.2 а.с.87), перевіреного судом, в період з січня 2015р. по липень 2015р. виникла заборгованість у розмірі 85 422,65 грн.

Враховуючи, що наявність заборгованості з орендної плати у вказаній сумі підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростована, суд доходить висновку щодо задоволення вимог в цій частині.

При цьому, твердження Товариства з обмеженою відповідальністю „ІнфобіосервіспромВ» щодо того, що воно в силу п. 6 ст. 762 ЦК України є вільним від сплати орендної плати, не приймається судом до уваги з мотивів, які були цілком наведені при оцінці позовних вимог по первісному позову.

Суд зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю „ІнфобіосервіспромВ» належним чином не доведено, що воно не могло користуватися приміщенням з підстав, які від нього не залежали та не могли бути ним усунені.

Щодо вимог Управління про стягнення з відповідача пені у сумі 4 810,48 грн . за період з 16.02.2015р. по 10.06.2015р. та пені у сумі 6 223,95 грн . за період з 11.06.2015р. по 10.08.2015р., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як встановлено судом, порядок стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ встановлений п. 3.4 договору.

Суд, враховуючи вищезазначене, перевіривши надані позивачем за зустрічним позовом розрахунки пені (т.1 а.с.110, 117, т.2а.с.90-91), вважає їх вірними та вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Оцінюючи вимоги зустрічного позову про стягнення з ТОВ „ІнфобіосервіспромВ» 3 % річних у сумі 556,35 грн. суд вказує наступне.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити, зокрема, три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3 % річних (т.2 а.с.92-95) суд вважає його вірним, у зв'язку із чим вимоги про їх стягнення у вищезазначеному розмірі є також такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про розірвання договору оренди майна від 24.11.2014р. суд зазначає таке.

Частиною 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Зазначене цілком кореспондується зі ст. 651 ЦК України, відповідно до якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" однією із істотних умов договору оренди є орендна плата з урахуванням її індексації.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Як вже було встановлено судом, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань не сплачував своєчасно та в повному обсязі орендну плату, що є істотним порушенням умов договору, та, з огляду на п. 3.6. договору, є підставою для його розірвання, у зв'язку з чим позовні вимоги Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації про розірвання договору оренди майна від 24.11.2014р. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З урахуванням задоволення зустрічного позову, витрати по сплаті судового збору за його подання слід покласти у повному обсязі на Товариство з обмеженою відповідальністю „ІнформбіосервіспромВ» згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 60, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні первісного позову відмовити.

2 . Зустрічний позов задовольнити.

3. Розірвати договір оренди майна від 24.11.2014р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „ІнфобіосервіспромВ» (67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Першотравнева, 105, код ЄДРПОУ 38342304) та Управлінням охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (65045, м. Одеса, вул. Троїцька, 43, код ЄДРПОУ 13882622).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „ІнфобіосервіспромВ» (67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Першотравнева, 105, код ЄДРПОУ 38342304) на користь Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (65045, м. Одеса, вул. Троїцька, 43, код ЄДРПОУ 13882622) суму основної заборгованості у розмірі 85422 /вісімдесят п'ять тисяч чотириста двадцять дві/грн. 65 коп.; пеню у сумі 11034 /одинадцять тисяч тридцять чотири/грн.43 коп.; 3 % річних у сумі 556/п'ятсот п'ятдесят шість/грн. 35 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 3158/три тисячі сто п'ятдесят вісім/грн. 27 коп.

5. Повернути з державного бюджету України Управлінню охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (65045, м. Одеса, вул. Троїцька, 43, код ЄДРПОУ 13882622) через Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області (65009, м. Одеса, вул. Черняховського, 6, код ЄДРПОУ 38016923) надмірно сплачений судовий збір у сумі 609/шістсот дев'ять/грн.01 коп., згідно платіжного доручення № 334 від 29.07.2015р.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 14 серпня 2015 р.

Суддя Ю.М. Щавинська