Ухвала

від 11.08.2015 по справі 823/1068/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/1068/15 Головуючий у 1-й інстанції: Бабич А.М. Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.

У Х В А Л А

Іменем України

11 серпня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,

при секретарі - Грабовській Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Трейдпром» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 02 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Трейдпром» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС в Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2015 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Трейдпром», звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС в Черкаській області, в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.11.2014 №0003812301 (далі - ППР).

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 02 червня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, а висновок суду не відповідає чинному законодавству і дійсним обставинам справи.

У судове засідання не з'явилися всі особи, які беруть участь у справі, причини неявки суду невідомі, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Трейдпром» - залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 02 червня 2015 року - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що у зв'язку із встановленими обставинами справи, реально господарські відносини за дослідженими документами у вказаний період між позивачем та його контрагентами з урахуванням часу, місця та необхідності затрати зазначених ресурсів не відбувалися, а їх складення було направлено на отримання податкової вигоди. Відтак суд дійшов висновку, що при прийняті оскаржуваного ППР відповідач діяв правомірно, а позовні вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трейдпром" зареєстроване як юридична особа з 24.04.2012 (код ЄДРПОУ 38161779).

На підставі наказу від 11.11.2014 №847, направлення від 11.11.2014 №847/23-01-22-03 відповідачем здійснено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства у взаємовідносинах з ТОВ "РЕКОМС" за липень 2014 року.

В ході перевірки виявлено порушення позивачем вимог пунктів 198.2., 198.3., 198.6 ст.198 та пунктів 201.6 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого завищено від'ємне значення ПДВ за липень 2014 року на суму 2750,00грн.

За результатами перевірки складено акт від 17.11.2014 №453/23-01-22-03/38161779 (далі - акт перевірки), з якого вбачається, що до вказаних висновків відповідач дійшов з огляду на ознаки, що реально правочини між позивачем та вказаним підприємством не відбувалися. На підставі акту відповідач прийняв оскаржуване ППР від 27.11.2014 №0003812301, яким позивачу зменшив розмір від'ємного значення ПДВ на суму 2750,00грн.

Вказана сума коштів відповідає розміру податкового кредиту позивача за липень 2014 року згідно податковою накладною від ТОВ "РЕКОМС" (далі - ПН) від 08.07.2014 №11 на суму ПДВ 2750,00грн. При цьому, за липень 2014року позивач задекларував від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного (звітного) періоду в сумі 13516,00грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Обговорюючи правомірність вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг.

Відповідно до пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положення пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, про що зазначалося вище, передбачають, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до статті 2 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями), цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.

Згідно зі статтею 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підприємства, які мають право ведення спрощеного обліку доходів і витрат та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, можуть узагальнювати інформацію в регістрах бухгалтерського обліку без застосування подвійного запису.

Відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Зі змісту зазначених положень слідує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум до податкового кредиту та формуванні валових витрат є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Таким чином, документами, що є підставою для внесення записів до бухгалтерського обліку є накладні, витратні накладні, товарно-транспортні накладні. Відсутність відповідних первинних документів, які підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей є порушенням встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку.

Для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Отже, колегія суддів вважає, що для правильного вирішення даного спору, дослідженню підлягає перш за все реальність господарської операції, добросовісність дій платника податків, яка полягала у відповідності вчинених ним дій господарській меті та досягненню економічних цілей з його контрагентами.

Судом встановлено, що між позивачем, як покупцем, та ТОВ "РЕКОМС", як постачальником, укладено договір від 01.07.2014 №010714 на поставку рідкого аміаку (добриво - КАС-32).

Згідно умов зазначеного договору постачальник зобов'язується систематично постачати і передавати у власність Покупця товар для використання у підприємницькій діяльності, а Покупець зобов'язується прийняти його та оплатити його вартість на умовах Договору. Предметом поставки є такий товар: КАС -32, обсяг постачання: 40 тон. Товар поставляється Покупцю партіями на підставі видаткових накладних. Якість та кількість товару, що поставляється, перевіряється Покупцем в момент його отримання в присутності представника Постачальника. У випадках виявлення нестачі або пошкодження товару під час транспортування складється акт, підписаний уповноваженими представниками сторін. Постачальник зобов'язаний видати Покупцю видаткову та податкову накладну.

Умовами пункту 5.1.3 п.5.1 ст.5 договору постачальник позивача протягом двох днів з початку перевезень повинен створити графік відпуску товару, який би забезпечив безперебійне завантаження агрегатів для внесення, і приєднується до договору і має бути узгоджений до початку виконання робіт по внесенню рідкого аміаку в грунт. Однак такого доказу позивач суду не надав.

Проте позивачем не надано доказів погодження сторін щодо термінів, умов транспортування товару, його якості.

Види діяльності зазначеного контрагента позивача згідно з відомостями ЄДРПОУ не передбачають торгівлю хімічними добривами.

На підтвердження формування витрат за договором згідно з даними акту перевірки у позивача наявна видаткова накладна від 08.07.2014 №РК00003549 на 5тон КАС-32 загальною вартістю 13750,00грн. (ПДВ 20% - 2750,00грн.). Виписок банку та платіжних доручень про оплату товару позивач суду не надав. Згідно з даними оборотно-сальдових відомостей на 631 (а.с.42) та 902 (а.с.114) бухгалтерських рахунках 2750,00грн. на підставі ВН від 08.07.2014 №РН-00000035 відображено в колонці "кредит" та на 281 рахунку (а.с.115) - "дебет".

Крім того, надана в якості доказу замовлення товару рахунок-фактура від 08.07.2014 №РК00003554 не містить посилання на виписування саме до вищевказаного договору та розшифрування підпису (прізвище, ініціали) особи, яка виписала вказаний документ.

Поряд з цим, висновки суду першої інстанції, з якими погоджується суд апеляційної інстанції ґрунтуються, крім іншого, на дослідженні властивостей придбаного товару.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.97 № 363 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна (форма № 1-ТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація відноситься до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів. (п.11.1 Правил №363)

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику (пункт 11.5. та 11.7 Правил №363).

Надана позивачем, як доказ транспортування товару, ТТН від 08.07.2014 №08/07 виписана на переміщення товару в кількості 39,45тонн від ПАТ "АЗОТ", а не від ТОВ "РЕКОМС". Останнє не зазначене як будь-який учасник правочинів за цією ТТН. Крім того, суд врахував.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про пестициди і агрохімікати" від 02.03.1995 №86/95-ВР агрохімікати - органічні, мінеральні і бактеріальні добрива, хімічні меліоранти, регулятори росту рослин та інші речовини, що застосовуються для підвищення родючості грунтів, урожайності сільськогосподарських культур і поліпшення якості рослинницької продукції.

Відповідно до абз.1 ст.11 вказаного Закону транспортування, зберігання, застосування, утилізація, знищення та знешкодження пестицидів і агрохімікатів та торгівля ними здійснюються відповідно до вимог, встановлених чинним законодавством, санітарними правилами транспортування, зберігання і застосування пестицидів і агрохімікатів та іншими нормативними актами.

Відповідно до підп.4.1.1.п4 ДCанПіН 8.8.1.2.001-98, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 3 серпня 1998 року №1, агрохімікати входять у перелік небезпечних вантажів, які потребують спеціальних умов транспортування та виконання вантажно-розвантажувальних робіт.

Порядок, а також основні вимоги до забезпечення безпеки перевезень небезпечних вантажів автомобільними дорогами на всій території України, що є обов'язковими для виконання всіма українськими перевізниками, встановлені Правилами дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26 липня 2004 року № 822 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2004 року № 1040/9639) (далі - Правила). Оскільки карбамідно-аміачна суміш за своїми фізичко-хімічними властивостями є небезпечним товаром відповідно до п.1.5 Порядку, тому суд вважає, що докази перевезення товару є істотними для висновків про те, чи здійснювалися фактично відповідні правочини.

Згідно з п.1.3. Правил небезпечні вантажі дозволено перевозити автомобільним транспортом тільки у випадках, якщо вони згідно з вимогами ДОПНВ і цих Правил допущені до перевезення та коли всі вимоги щодо перевезення таких вантажів виконані. Забороняється розвантажувати небезпечний вантаж, якщо були виявлені недоліки, які можуть негативно вплинути на безпеку розвантаження. Контроль має здійснюватись вантажоодержувачем. (п.11.3 Правил).

Крім того, відповідно до ст.13 Закону України від 7 травня 2001 року №2406-III "Про підтвердження відповідності" виробник зобов'язаний: сприяти проведенню всіх процедур підтвердження відповідності, встановлених для конкретного виду продукції; наносити на продукцію національний знак відповідності в законодавчо регульованій сфері; надавати постачальнику інформацію про сертифікацію продукції шляхом зазначення реєстраційних номерів сертифікатів відповідності в документах, згідно з якими передається відповідна продукція; супроводжувати продукцію декларацією про відповідність, якщо це встановлено технічним регламентом на відповідний вид продукції. Постачальник зобов'язаний: реалізовувати продукцію за умови наявності у документах, згідно з якими йому передано відповідну продукцію, реєстраційних номерів сертифіката відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності.

Отже, законодавством передбачено обов'язкову наявність документів про транспортування товару, який є небезпечним вантажем, страхування відповідальності, підтвердження сертифікатами відповідності тощо, які одночасно з іншими є доказами отримання такого товару. Суд встановив відсутність у позивача таких документів на товар, який має небезпечні властивості.

Крім того, належних доказів підвердження пояснень походження придбаного товару виробництва ПАТ "АЗОТ", жодних доказів прийняття товару на склад, у т.ч. перевірки його якості, кількості, переміщення товару на складі та вибуття зі складу, що є додатковим підтвердженням безтоварності операцій позивача з ТОВ "РЕКОМС", позивачем суду не надано.

Відповідно до п. 2, п. 3 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року №99 (далі - Інструкція №99), сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Бланки довіреностей видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей, який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. Нумерація виданих протягом року довіреностей є наскрізною.

Суд встановив відсутність у позивача таких доказів, як під час здійснення перевірки, так і під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції.

Крім того, відповідно до абз.2 ст.11 Закону України "Про пестициди і агрохімікати" особи, діяльність яких пов'язана з транспортуванням, зберіганням, застосуванням пестицидів і агрохімікатів та торгівлею ними, повинні мати допуск (посвідчення) на право роботи із зазначеними пестицидами і агрохімікатами.

Водночас, позивач не надав доказів наявності допуску на право роботи із агрохімікатами.

Як докази реалізації придбаного у ТОВ "РЕКОМС" товару позивач надав суду договір поставки, укладений з ТОВ "АгроАльянс ЛТД" на поставку рідкого аміаку. Згідно з даними ПН та ВН позивач продав ТОВ "АгроАльянс ЛТД" КАС-32 у кількості 40 тонн. Однак ПН виписана раніше (07.07.2014) дати виписування ПН ТОВ "РЕКОМС" (08.07.2014). Водночас, згідно з даними ПН від ТОВ "РЕКОМС" позивач придбав у останнього мінеральні добрива у кількості 5 тонн. Також, виписана до цього договору ВН від 08.07.2014 №РН-0000035 (а.с.44) не містить розшифрування підпису особи, яка прийняла товар.

Отже позивач не підтвердив походження товару та подальшу його реалізацію.

Суд дійшов висновку, що відповідач не довів зміни свого майнового стану у зв'язку з вищевказаними правочинами, а отже не підтвердив правомірність формування за рахунок них відповідного розміру витрат.

Враховуючи вид придбаного товару, фактичне здійснення його поставки повинно підтверджуватися доказами транспортування від вищевказаного контрагента до місця зберігання. З огляду на відсутність доказів про осіб, що брали безпосередню участь у прийманні-передачі, перевірці кількості та якості товару, встановлені обставини свідчать додатковою ознакою, що правочини реально не відбувалися.

У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції про те, що реально господарські відносини за вказаними документами у вказаний період між позивачем та його контрагентами з урахуванням часу, місця та необхідності затрати зазначених ресурсів не відбувалися, а їх складення було направлено на отримання податкової вигоди.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Трейдпром» - залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 02 червня 2015 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Трейдпром» - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 02 червня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: О.Є. Пилипенко

Суддя: Я.Б. Глущенко

С.Б. Шелест

.

Головуючий суддя Пилипенко О.Є.

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.