Ухвала

від 11.08.2015 по справі 810/1830/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/1830/15 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В. Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.

У Х В А Л А

Іменем України

11 серпня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Шелест С.Б.,

при секретарі - Грабовській Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Пересувна механізована колона-6 «Поліськсільбуд» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства «Пересувна механізована колона-6 «Поліськсільбуд» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2015 року позивач - Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Приватного акціонерного товариства «Пересувна механізована колона-6 «Поліськсільбуд», в якій просить стягнути адміністративно-господарські санкції у розмірі 17 284,47 грн. та пеню у розмірі 224,64 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Пересувна механізована колона-6 «Поліськсільбуд» - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 року - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що Приватне акціонерне товариство "Пересувна механізована колона-6 Поліськсільбуд" є юридичною особою та відповідно до статті 18 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ зобов'язане виділяти і створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Проте враховуючи, що згідно з розрахунком, наданим позивачем, за порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а саме у зв'язку із тим, що на підприємстві необхідно було працевлаштувати у 2014 році 4 особи, яким встановлена інвалідність, а фактично відповідачем було працевлаштовано лише 3 особи, та з огляду на те, що підприємство звітність за формою 3-ПН до центру зайнятості не подавало, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача адміністративно-господарські санкції в сумі 17284,47 грн. та пеня в сумі 224,64 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Керуючись нормами частини 1 статті 195 КАС України, за якими суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, судова колегія розглядає даний спір в межах апеляційної скарги.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, Приватне акціонерне товариство "Пересувна механізована колона - 6 Поліськсільбуд" є юридичною особою та відповідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» зобов'язане виділяти і створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

14.02.2015 відповідачем подано до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт (за формою 10-ПІ) про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача за рік становила 103 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 3 особи, а кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 3 особи.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, за порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, на підприємстві необхідно було працевлаштувати у 2014 році 4 особи, яким встановлена інвалідність, а фактично відповідачем було працевлаштовано лише 3 особи. При цьому звітність за формою 3-ПН підприємство до центру зайнятості не подавало.

Відтак з відповідача підлягає стягненню на користь позивача адміністративно-господарські санкції в сумі 17284,47 грн. та пеня в сумі 224,64 грн. Всього 17509,11 грн.

Проте зазначена заборгованість за адміністративно-господарськими санкціями і пенею відповідачем самостійно сплачена не була, у зв'язку з чим позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Обговорюючи правомірність вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі - Закон України від 21.03.1991 № 875-ХІІ) з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Статтею 18 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ встановлено обов'язок для підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При цьому, згідно зі статтею 20 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ, підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Згідно з частиною другою статті 20 Закону України від 21.03.1991 № 875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрі України від 31.01.2007 № 70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх реєстрації як юридичних осіб до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а порушення строків сплати суми адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені у розмірі 120 відсотків річних облікової ставки національного банку України за кожний календарний день прострочення.

Так, з матеріалів справи убачається, що згідно з звітом поданим відповідачем за формою 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача за рік становила 103 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 3 особи, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 3 особи.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, у графі "кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зазначеного звіту відповідач повинен був вказати 4 особи, оскільки 4 % від середньооблікової кількості 103 особи становить 4,12, що при округленні становить 4 особи. Таке округлення передбачено вимогами пункту 3 додатку до Інструкції зі статистики кількості працівників, яка затверджена Наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за № 1442/117222.

Крім того, в матеріалах справи міститься лист Бородянського районного центру зайнятості від 05.05.2015 № 337-01, в якому центр зайнятості повідомляє, що відповідач протягом 2014 року не подавав звіту за формою 3-ПН про вільні робочі місця.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність вимог позивача щодо стягнення з відповідача на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції та пеню у сумі 17509,11 грн.

Поряд з цим в поясненнях до апеляційної скарги відповідачем зазначено, що фактично на підприємстві працювало 4 працівники, які є інвалідами різних груп. В підтвердження заявленого апелянтом надано суду апеляційної інстанції копії:

протоколу №1 від 12.03.2007, яким обрано ОСОБА_2 членом спостережної ради, пенсійного посвідчення ОСОБА_2, довідки до акту огляду МСЕК про встановлення йому другої групи інвалідності;

наказу №55 від 16.05.2012 про прийняття на роботу ОСОБА_3, пенсійного посвідчення ОСОБА_3, довідки до акту огляду МСЕК про встановлення йому першої групи інвалідності;

наказу від 11.07.2007 про прийняття на роботу ОСОБА_4, довідки до огляду МСЕК про встановлення ОСОБА_4 про встановлення третьої групи інвалідності;

наказу №53 від 18.06.2014 про прийняття на роботу ОСОБА_6, посвіденняособи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, довідку акта огляду МСЕК про встановлення йому другої групи інвалідності.

Відповідно до ч. 2 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

Проте апелянтом не наведено обґрунтованих причин щодо ненадання перелічених вище документів суду першої інстанції.

Водночас судова колегія зазначає, що зазначені протокол, накази, пенсійні посвідчення та довідки актів огляду МСЕК не можуть бути належними доказами того, що на підприємстві в 2014 році було працевлаштовано чотири інваліди. Відповідачем не надано доказів того, що ОСОБА_2 було зараховано до штату підприємства, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які були прийняті на роботу у 2007 та 2012 роках відповідно, продовжували працювати у 2014 році. Зокрема суду не надано для огляду та завірені належним чином копії, наприклад, трудові книжки, табелі обліку робочого часу, відомості призначення заробітної плати, тощо. Натомість як уже було встановлено, підприємство самостійно вказало у звіті за формою 10-ПІ, що у 2014 році працевлаштовано було саме три інваліди.

Таким чином колегія суддів, дослідивши надані відповідачем під час апеляційного розгляду документи, вважає, що вони не можуть бути визнані як належні докази підтвердження виконання визначеного нормативу працевлаштування інвалідів.

Водночас позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції з мотивів порушення останнім норм процесуального права. Зокрема апелянт зазначає, що судом першої інстанції було протиправно не прийнято до уваги заяву представника відповідача про відкладення слухання справи, чим порушено принцип змагальності сторін.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалами суду від 05.05.2015 було відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 26.05.2015 о 10:00 год. Зазначені ухвали, а також витяг про процесуальні права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі та судову повістку було направлено на адресу відповідача 14.05.2015 та отримано ним 19.05.2015, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представником відповідача 25.05.2015 було подано клопотання про відкладення розгляду даної справи в зв'язку із його участю в розгляді іншої справи.

Згідно з журналом судового засідання від 26.05.2015, зазначене клопотання було розглянуто судом та прийнято рішення про відмову у його задоволенні. Як зазначено в постанові суду від 26.05.2015, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки зазначені в даному клопотанні причини неявки представника відповідача не є поважними і не підтверджуються жодним доказом. Крім того, судом звернуто увагу, що відповідно до вимог статті 56 КАС України законним представником підприємства в суді є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом.

Відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Таким чином, враховуючи, що судом не було визнано причину неявки представника відповідача поважною, та судом було правильно вирішено справу на підставі наявних у ній доказів, судова колегія апеляційного суду вважає, щодо доводи відповідача в цій частині є безпідставними.

Крім того, слід зазначити, що повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду визначено ст. 198 КАС України, згідно з якою повернення справи на новий розгляд не передбачено.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Пересувна механізована колона-6 «Поліськсільбуд» - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Пересувна механізована колона-6 «Поліськсільбуд» - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: О.Є. Пилипенко

Суддя: Я.Б. Глущенко

С.Б. Шелест

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 11.08.2015 року.

Головуючий суддя Пилипенко О.Є.

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.