Рішення

від 08.09.2009 по справі 37/155

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

37/155

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

08.09.09 р.                                                                                     Справа № 37/155                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О.,

припомічнику судді Левшиної Я.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Науково-виробничого об'єднання „Енергосоюз”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 13503518

до Відповідача 1: Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у місті Донецьку, м. Донецьк, ідентифікаційний код 35035985

та Відповідача 2: Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області, м. Донецьк, ідентифікаційний код 23977045

про стягнення майнової шкоди у сумі 3000грн., 3% річних у сумі 78,08грн., інфляційної індексації у сумі 420грн.

із залученням  у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача: Фізичної особи  - підприємця Сидоріна Олексія Сергійовича, м. Донецьк

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Мелещенко Л.В. (за довіреністю №б/н від 07.07.2009р.);

від Відповідача  - Гопцій С.П. (за довіреністю №б/н від 23.06.2009р.);

від Третьої особи 1 – Гречихін С.О. (за довіреністю №44/3с від 29.12.2008р.).

від Третьої особи 2 – не з'явився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України  судове засідання відкладалось з 23.06.2009р. на 14.07.2009р., з 14.07.2009р. на 28.07.2009р., з 28.07.2009р. на 27.08.2009р., з 27.08.2009р. на 08.09.2009р.

СУТЬ СПРАВИ:

Науково-виробниче об'єднання „Енергосоюз”, м. Донецьк (далі – Позивач)  звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у місті Донецьку, м. Донецьк (далі – Відповідач 1) про стягнення заборгованості у сумі 3000грн., 3% річних у сумі 194,79грн. та інфляційної індексації у сумі 1626грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається  на стягнення правопопередником Відповідачем 1 з нього в межах виконавчого провадження 3000грн. згідно ухвали та постанови, які в подальшому були скасовані, невиконання Відповідачем зобов'язання із сплати Позивачу стягнутих коштів, у зв'язку із чим на відповідну заборгованість були нараховані 3% річних та інфляційна індексація.

На  підтвердження вказаних обставин Позивач надає: постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 29.05.2006р., ухвалу Ленінського районного суду м. Донецька від 30.05.2006р., платіжні вимоги №1153-3/06 від 30.05.2006р. та від 05.06.2006р., банківські виписки, ухвалу Господарського суду Донецької області від 29.03.2007р. у справі №40/356пн, скаргу №28-08/1 від 28.08.2008р. на бездіяльність ВДВС, лист начальника ВДВС від 16.09.2008р. № 48-08-80.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує, посилаючись на ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ст.ст. 15, 16, 319, 321, 625, 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 139, 147 Господарського кодексу України, ст.11 Закону України „Про державну виконавчу службу”, ст. 86 Закону України „Про виконавче провадження”.  

Позивачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.56, 57, 59-63, 76, 77, 96-102)  у тому числі – письмові пояснення №09-07/2-4 від 09.07.2009р., що містять заперечення проти аргументів відзиву Відповідача 1, та письмові пояснення №01-09/4-7 від 01.09.2009р. із обґрунтуванням правомірності нарахування 3% річних та інфляційної індексації на суму майнової шкоди.

Заявою №09-07/1 від 09.07.2009р. про уточнення позовних вимог (а.с.58) Позивач сформулював свої вимоги наступним чином: стягнути з Відповідача 1 майнову шкоду у сумі 3000грн., 3 проценти річних у сумі 194,79грн. та інфляційну індексацію у сумі 1626грн.

Заявою №22-07/1-4 від 22.07.2009р. про зменшення розміру позовних вимог (а.с.а.с.78-80) Позивач зменшив вимоги до Відповідача 1 в частині 3% річних – до 78,08грн., та в частині інфляційної індексації – до 420грн., мотивуючи це іншим визначенням дати початку відліку відповідних нарахувань.

Заявою №19-08/1-4 від 19.08.2009р. (а.с.а.с.91-93) Позивач остаточно свої вимоги сформулював наступним чином: стягнути з державного бюджету України на свою користь завдану майнову шкоду у сумі 3000грн., 3% річних у сумі 78,08грн. та інфляційну індексацію у сумі 420грн.

Відповідач  надав відзив № 640/08-34 від 19.06.2009р. (а.с.а.с.31, 32) в якому проти позовних вимог заперечив, посилаючись на: стягнення з Позивача грошових коштів в порядку примусового виконання наказу Господарського суду Донецької області №40/356пн від 23.01.2006р.; те, що ухвала Господарського суду Донецької області від 29.03.2007р. у справі №40/356пн не визначає питання повернення Позивачу стягнутих коштів, а її висновки про прийняття постанови ВДВС в рамках виконавчого провадження не відповідають дійсності; скасування ухвали Ленінського районного суду м. Донецька  від 30.05.2006р. з формальних підстав та прийняття в подальшому тотожної ухвали про арешт коштів; неможливість повернення стягуваних грошових коштів у сумі 3000грн. у зв'язку із їх подальшим перерахуванням відповідальному зберігачу майна.

Відповідач  надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.35-49), а також – клопотання від 14.07.2009р. №640/08-34-2 (а.с.72) про залучення до участі у справу третьої особи, лист від 14.07.2009р. №640/08-34-1 (а.с.69) із запереченнями стосовно вимог Позивача про стягнення 3% річних та інфляційної індексації, а також – лист від 28.07.2009р. №26/08/43 (а.с.84) з поясненнями щодо приналежності отриманих від Позивача в межах виконавчого провадження грошових коштів.

У листі №34/08-43 від 08.09.2009р. (а.с.105) Відповідач підтвердив  свою попередню позицію щодо заявлених позовних вимог.  

Ухвалою суду від 04.06.2009р. до участі у справи у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача залучено Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області.

Третя особою надала письмові пояснення від 13.07.2009р. №19.40/07-23/752 з додатками (а.с.а.с.66,67), якими  з доданням відповідних виписок з рахунку підтвердило стягнення ВДВС з Позивача грошових коштів у сумі 3000грн., а також – письмові пояснення від 28.07.2009р. №19.40-23/834 (а.с.а.с.86,87), в яких сформульовані заперечення про стягнення 3% річних та інфляційної індексації.

Ухвалою суду від 28.07.2009р. процесуальний статус Третьої особи  в порядку ст. 24 Господарського процесуального кодексу України змінено на Відповідача 2.

У якості Відповідача 2  Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області, м. Донецьк проти позову заперечило, надавши відзив від 07.09.2009р. №19.40/07-23/1092 (а.с.а.с.103, 104), в якому зазначено, що стягувана шкода має відшкодовуватися з рахунків Відповідача 1.

Ухвалою суду від 14.07.2009р. до участі у справу у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Відповідача залучено Фізичну особу – підприємця Сидоріна Олексія Сергійовича (далі – Третя особа )

Третя особа  своєї позиції з приводу розглядуваної справи до відома суду не довела, у судове засідання не з'являлась, процесуальними правами, передбаченими ст.ст. 22, 27 Господарського процесуального кодексу України не скористалась, хоча належним чином повідомлялась про судові засідання шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою, визначеною за матеріалами справи.

Учасники справи у судових засіданнях підтримали свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка Третьої особи та ненадання нею певних документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України істотним чином не впливає на таку кваліфікацію.   

Вислухавши у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

27.02.2006р. між Відповідачем 1 (Поклажодавець) та Третьої особою  (Зберігач) був укладений договір відповідального зберігання (а.с.а.с.46, 47), згідно умов п.1.1. якого Зберігач здає в оренду складські приміщення з послугами відповідального зберігання та приймає на відповідальне зберігання майно, яке перелічене у додатку №1.

За змістом умов розділу 3 вказаного договору оплата послуг Зберігача становить 4500грн. із розрахунку 20грн. за кв.м. та здійснюється на підставі виставленого рахунку.

27.05.2006р. та 26.05.2006р. Третьою особою були виставлені рахунки (а.с.45) на 3000грн. та 1500грн. відповідно.

29.05.2006р. заступником начальника ДВС у Ленінському районі м. Донецька на підставі зазначених рахунків та договору винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій (а.с.15), за якою передбачалося стягнути з Науково-виробничого об'єднання „Енергосоюз” витрати виконавчого провадження, пов'язані з проведення виконавчих дій у вигляді збереження майна боржника у розмірі 3000грн.

30.05.2006р. Ленінським районним судом м. Донецька винесено ухвалу (а.с.16), якою за результатами розгляду подання ДВС Ленінського району м. Донецька накладено  арешт на грошові кошти  Науково-виробничого об'єднання „Енергосоюз” в межах суми боргу 3000грн., що розташовані на розрахунковому рахунку №26000301610171, відкритому в Калінінській філії АКБ „Національний кредит”, МФО 335720.

На підставі вказаних постанови та ухвали Державною виконавчою службою у Ленінському районі м. Донецька виставлено Позивачу платіжну вимогу №1153-3/06 від 30.05.2006р. на суму 3000грн., яку було 31.05.2006р. оплачено (а.с.18) частково у сумі 148,01грн. та повернуто щодо решти суми 2851,99грн. у зв'язку із відсутністю грошових коштів на рахунку.

Відповідачем 1 була виставлена платіжна вимога №1153-3/06 від 05.06.2006р. (а.с.19) на суму несплаченого залишку у розмірі 2851,99грн., яку було оплачено 05.06.2006р. у повному обсягу (а.с.20).

Зазначений порядок і суми виконання виставлених Відповідачем 1 платіжних вимог підтверджується також виписками з рахунку (а.с.а.с.68,69), наданими Відповідачем 2.

Отримані від Позивача грошові кошти були перераховані Відповідачем 1 на користь Третьої особи згідно платіжного доручення №395 від 09.06.2006р. (а.с.38).

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області у справі №22-6748 від 27.07.2006р. (а.с.77) ухвала Ленінського районним судом м. Донецька від 30.05.2006р. була скасована.

Ухвалою Господарського суду Донецької області у справі №40/356пн від 29.03.2007р. (а.с.21)  за результатами розгляду скарги Науково-виробничого об'єднання „Енергосоюз”  визнано недійсною постанову ДВС Ленінського району м. Донецька від 29.05.2006р. про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у розмірі 3000грн. за збереження майна.

29.08.2008р. Науково-виробниче об'єднання „Енергосоюз”  звернулося до начальника ВДВС  Ленінського районного управління юстиції у м. Донецьку зі скаргою №28-08/1 від 28.08.2008р. (а.с.22), в якій, серед іншого,  вимагало повернути на свій поточний рахунок необґрунтовано стягнуті грошові кошти у сумі 3000грн.

Листом від 16.09.2009р. №48-08-80 (а.с.23) з приводу зазначеної скарги начальник ВДВС повідомив про неможливість ї розгляду за приписами ст. 85 Закону України „Про виконавче провадження”, оскільки виконавче провадження з примусового виконання ухвали Господарського суду Донецької області від 29.03.007р. у справі №40/356пн не відкривалося.

Позивач звертався до Господарського суду Донецької області з позовними вимогами про стягнення з Відповідача 1 на свою користь неправомірно стягнутих коштів у розмірі 3000грн., за результатами розгляду яких прийнято рішенням від 22.12.2008р. у справі №33/191 (а.с.а.с.33, 34) про відмову у задоволені означених вимог.

За результатами апеляційного та касаційного перегляду згідно постанови від 23.02.2008р. (а.с.а.с.35-37) та постанови від 21.05.2009р. (а.с.а.с.35-37, 61-63) відповідно рішення Господарського суду Донецької області у справі №33/191 залишене без змін. Разом із тим, Вищий господарський суду України зазначив, що Науково-виробниче об'єднання „Енергосоюз” не позбавлено можливості звернутися до суду з вимогою про відшкодування завданої шкоди в порядку ст.ст.1173, 1174 Цивільного кодексу України.

За таких обставин Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Заявами №09-07/1 від 09.07.2009р., №22-07/1-4 від 22.07.2009р.  та №19-08/1-4 від 19.08.2009р. Позивач змінював та корегував свої вимоги, остаточно вимагаючи стягнення з державного бюджету України на свою користь завдану майнову шкоду у сумі 3000грн., 3% річних у сумі 78,08грн. та інфляційну індексацію у сумі 420грн.

Відповідач  1 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві № 640/08-34 від 19.06.2009р. (а.с.31) та листі від 14.07.2009р. №640/08-34-1 (а.с.69).

Відповідач 2  надав пояснення від 13.07.2009р. №19.40/07-23/752  (а.с.а.с.66,67) та від 28.07.2009р. №19.40-23/834 (а.с.а.с.86,87), підтримавши заперечення Відповідача 1 в частині 3% річних та інфляційної індексації, а також відзив від 07.09.2009р. №19.40/07-23/1092 (а.с.а.с.103, 104), в якому зазначено, що стягувана шкода має відшкодовуватися з рахунків Відповідача 1.

Третя особа  своєї позиції по суті розглядуваного спору до відома суду не довела.

Суд розглядає справу в контексті всіх вимог, викладених у заяві №19-08/1-4 від 19.08.2009р., оскільки  за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України Позивач вправі до  прийняття рішення у справі змінювати предмет вимог.

Відносно об'єднання в межах одного провадження вимог з відшкодування шкоди та стягнення нарахованих на суму відшкодування процентів річних і інфляційної індексації суд зазначає, що всі зазначені вимоги є грошовими, пов'язаними наданими доказами та підставами виникнення, їх сумісний розгляд не суперечить ст. 58 Господарського процесуального кодексу України, не утруднює вирішення спору і сприяє дотриманню процесуальної економії, що узгоджується із принципом розумності, передбаченим п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України, та відповідає змісту права на ефективний судовий захист, гарантованого   положеннями ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. (в контексті адекватності та своєчасності).

Суд також приймає зменшення розміру позовних вимог в частині 3% річних та інфляційної індексації, вмотивоване усуненням помилки у розрахунку, оскільки при цьому не вбачається порушення ані приписів законодавства, ані чиїх-небудь прав і охоронюваних законом інтересів.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача такими, що підлягають  частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у відшкодуванні за рахунок державного бюджету завданої у процедурі виконавчого провадження майнової шкоди та стягненні нарахованих на суму відшкодування 3% річних і інфляційної індексації.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні регламентуються, насамперед, положеннями Господарського та Цивільного кодексів України, Законом України „Про виконавче провадження”, Законом України „Про державну виконавчу службу” , а також - іншими нормативними актами, які пов'язані із вказаними законами.

Оскільки спірні правовідносини між Позивачем та Відповідачами не мають договірного характеру, суд, з огляду на встановлені обставини та враховуючи абз.2 п. 1 Роз'яснення ВАСУ „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди” від 01.04.1994р. №02-5/215,  розглядає справу саме в контексті правовідносин із завдання шкоди.  

Згідно ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України підставою виникнення правовідносин (прав та обов'язків) є, зокрема,  завдання майнової шкоди іншій особі. Аналогічні положення закріплені і ст.ст. 144, 173, 174 Господарського кодексу України.

За змістом ст.1166 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними діями майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. При цьому, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових та службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Застосування зазначеної норми у розглядуваній справі зумовлено статусом Відповідача 1 як державного органу в системі виконавчої влади у розумінні ст.ст. 1, 3 Закону України „Про державну виконавчу службу”.

В розвиток зазначеної конституційної норми приписи ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України встановлюють обов'язок відшкодування державою або відповідним органом шкоди, завданої юридичні особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади або посадової чи службової особи органу, незалежно від вини цього органу або осіб. Таким чином, вказана норма формулює спеціальне, порівняно із ч. 2 ст.1166 Цивільного кодексу України, правило відносно відсутності залежності обов'язку з відшкодування шкоди  від наявності вини особи, яка цю шкоду заподіяла.

Частина 3 ст. 11 Закону України „Про державну виконавчу службу” також передбачає відшкодування шкоди, заподіяної юридичній особі державним виконавцем під час виконання рішення у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Приймаючи до уваги правову позицію касаційних інстанцій, сформульовану в п. 2 Постанови Пленуму ВСУ „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27.03.1992р. №6 та в абз. 4 п. 2 Роз'яснення ВАСУ „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди” від 01.04.1994р. №02-5/215,  та наведені приписи ст.ст. 1173 та 1174 Цивільного кодексу України, предметом доказування у справі про відшкодування шкоди, а, відтак – і судового дослідження – є неправомірність дій порушника, наявність шкоди та безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями і шкодою.

Стосовно неправомірності дій:

Дії правопопередника Відповідача 1, які призвели до стягнення з Позивача грошових коштів, полягали у винесені платіжних вимог №1153-3/06 від 30.05.2006р. та від 05.06.2006р. Як було встановлено судом, зазначені вимоги винесені на підставі постанови заступника начальника ДВС у Ленінському районі м. Донецька від 29.05.2006р. про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій (а.с.15) та ухвали Ленінським районного суду м. Донецька  від 30.05.2006р. (а.с.16) про накладання  арешту на грошові кошти  Науково-виробничого об'єднання „Енергосоюз.

Скасування зазначених постанови та ухвали відповідно ухвалою Господарського суду Донецької області у справі №40/356пн від 29.03.2007р. (а.с.21) та ухвалою Апеляційного суду Донецької області у справі №22-6748 від 27.07.2006р. (а.с.77) як неправомірних унеможливлює існування законних підстав для виставлення вказаних платіжних вимог.

Відповідно до ст.ст. 124, 129 Конституції України вказані чинні судові акти Господарського суду Донецької області та Апеляційного суду Донецької області є обов'язковим до виконання на всій території України і не можуть бути підданні сумніву інакше, ніж шляхом їх скасування за результатами оскарження у встановленому процесуальним законодавством порядку. Вказаний висновок суду у повній мірі узгоджується позицією Європейського суду з прав людини, сформульованою у  Рішенням від 25.07.2002р. зі справи „Совтрансавто-Холдинг” проти України”: „одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів” (згадується в  п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про юрисдикцію Європейського суду з прав людини в Україні” від 18.11.2003р. № 01-8/1427).

Принцип верховенства права закріплений ст. 8 Конституції України, а згідно із ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006р. рішення Європейського суду є джерелом права для національних судів.

Таким чином, суд дійшов висновку про доведеність наявності неправомірних дій Відповідача  1 як складової частини предмету доказування підстав для стягнення завданої шкоди, що, з огляду на винесення Господарським судом Донецької області  ухвали у справі №40/356пн від 29.03.2007р., враховує позицію Вищого господарського суду України, сформульовану в абз.2 п. 9 Роз'яснення „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди” від 01.04.1994р. №02-5/215.

В контексті викладеного заперечення Відповідача 1 про те, що висновки ухвали Господарського суду Донецької області від 29.03.2007р. у справі №40/356пн про прийняття визнаною недійсною постанови ВДВС в рамках виконавчого провадження не відповідають дійсності, а  скасування ухвали Ленінського районного суду м. Донецька  від 30.05.2006р.  відбулося з формальних підстав судом до уваги не приймаються як юридично неспроможні зважаючи на чинність відповідних судових актів.

В свою чергу, факт наявності такої шкоди  підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками, з яких вбачається зменшення майна Позивача внаслідок стягнення з нього грошових коштів за платіжними вимогами Відповідача 1, відсутність законних підстав для виставлення яких була встановлена судом вище.

Причинний зв'язок між неправомірними діями Відповідача та завданою шкодою зумовлений положеннями п.п.1.4.,1.7. 1.10., 2.18., 2.20 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління НБУ від 21.01.2004р. №22, які регламентують порядок розрахунків за допомогою платіжних вимог та визначають обов'язковість списання грошових коштів банком з рахунку клієнта у разі надходження відповідної платіжної вимоги уповноваженої особи, яким є Відповідач 1.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про доведеність обов'язкового складу обставин, необхідних для встановлення наявності підстав для задоволення вимог про відшкодування шкоди за рух нок коштів державного бюджету. Зважаючи на передбачені ст. 1192 Цивільного кодексу України форми відшкодування шкоди в контексті обраного Позивачем стягнення 3000грн., суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог в цій частині у повному обсягу.  

При цьому, посилання Відповідача 1 на неможливість задоволення зазначених вимог у зв'язку із перерахуванням стягнутих з Позивача грошових коштів Третій особі, до уваги не приймається, оскільки із вказаною обставиною діюче законодавство не пов'язує можливість звільнення від обов'язку з відшкодування шкоди, тим більше, що її відшкодування здійснюється за рахунок держави.

Так само судом відхиляються і аргументи Відповідача 1 стосовно того, що ухвала Господарського суду Донецької області від 29.03.2007р. у справі №40/356пн не визначає питання повернення Позивачу стягнутих коштів, оскільки це не перешкоджає порушувати це питання в межах окремого (розглядуваного) позову, на чому наголосив і Вищий господарський суд України в постанові від 21.05.2009р.  у справі №33/191 (а.с.а.с. 61-63).

Відносно позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційної індексації позиція суду полягає у наступному:

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України, положеннями якої Позивач обґрунтовує вказані вимоги, базою для відповідних нарахувань є заборгованість – прострочене грошове зобов'язання. Між тим, у Відповідача 1 відсутнє грошове зобов'язання перед Позивачем, оскільки спірні правовідносини не випливають із договору, на чому слушно наголосив перший у листі від 14.07.2009р. №640/08-34-1 (а.с.69). В свою чергу, ст. 625 Цивільного кодексу України не передбачає можливості здійснення відповідних нарахувань на суми, стягувану у якості компенсації майнової шкоди.

Посилання на Позивача на позицію Вищого арбітражного суду України, викладену в п. 7 Листа № 01-8/795 від 29.12.2000р. та п. 3 Роз'яснення №02-5/223 від 12.05.1999р.,  судом до уваги не приймається, оскільки зазначені рекомендації касаційної інстанції не тільки не є нормативними актами, але й також не передбачають нарахування 3% річних та інфляційної індексації на суму шкоди – твердження протилежного є довільним тлумаченням відповідних положень, які за своїм змістом стосуються випадку завдання шкоди саме внаслідок зволікання із поверненням грошових коштів (чого Позивач не довів жодними доказами), а не шкоди у вигляді неповернутих коштів (як в даному випадку), та випадку відшкодування вартості майна за цінами, що існують на момент відшкодування, відповідно.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині судом залишаються без задоволення як юридично неспроможні.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати стягуються з Відповідача 1 (оскільки саме внаслідок його неправомірних дій виник розглядуваний спір) на користь Позивача пропорційно суми задоволених вимог.  

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Науково-виробничого об'єднання „Енергосоюз”, м. Донецьк  (ідентифікаційний код 13503518) до Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у місті Донецьку, м. Донецьк (ідентифікаційний код 35035985) та Головного управління Державного казначейства України у Донецькій області, м. Донецьк  (ідентифікаційний код 23977045) про стягнення з державного бюджету майнової шкоди у сумі 3000грн., 3 проценти річних у сумі 78,08грн. та інфляційної індексації у сумі 420грн. задовольнити  частково.

2. Стягнути з державного бюджету України на користь Науково-виробничого об'єднання „Енергосоюз”, м. Донецьк  (ідентифікаційний код 13503518) майнову шкоду у сумі 3000грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволенні решти вимог відмовити.

4. Стягнути з Відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у місті Донецьку, м. Донецьк (ідентифікаційний код 35035985) на користь Науково-виробничого об'єднання „Енергосоюз”, м. Донецьк  (ідентифікаційний код 13503518) витрати по сплаті  державного мита в сумі 63 грн. 48 коп. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 194  грн. 48 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою сторін у судовому засіданні 08.09.2009р. оголошено вступну та резолютивну частину судового рішення.

Повний текст рішення  підписано 08.09.2009р.

6.Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання ним законної сили.

Суддя                                                               Попков Д.О.