Ухвала

від 05.08.2015 по справі 826/18673/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2015 року м. Київ К/800/26149/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Зайцева М.П.,

суддів: Веденяпіна О.А., Загороднього А.Ф.,

за участю секретаря судового засідання - Бруя О.Д.,

представника позивача - Ковадла А.М.,

представника відповідача - Острик М.М., Рябошапки С.М.,

розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року у справі № 826/18673/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дата Лінк Плюс" до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дата Лінк Плюс" (далі - ТОВ "Дата Лінк Плюс") звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - ДПІ), в якому просило визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13 листопада 2014 року № 0005512203 та № 0005522203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 березня 2015 року скасовано та винесено нову, якою позовні вимоги задоволено повністю.

В касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, присутніх у судовому засіданні, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, правильності та повноти нарахування і сплати податків до бюджетів усіх рівнів при здійсненні фінансово - господарської діяльності по взаємовідносинам із ТОВ "Марголак" за період з 01 липня 2012 року по 31 травня 2013 року, за результатами якої складено акт від 27 жовтня 2014 року № 7972/26-51-22-03/36058584 (далі - Акт).

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України) в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01 листопада 2012 року по 31 травня 2013 року на загальну суму 625 664,23 грн., та порушення пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.6, 201.10 статті 201 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 628 194,78 грн.

На підставі вищенаведеного Акта відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 13 листопада 2014 року № 0005512203, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 782 080,29 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 156 416,06 грн. та № 0005522203 якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 785 243,49 грн. у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 157 048,70 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанцій виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

До складу валових витрат платника податку належать витрати, які підтверджені первинними документами; пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

За приписами пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.2 цієї ж статті Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахунку) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Пунктом 201.1 статті 200 ПК України, встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем (Покупець) та TOB "Марголак" (Продавець) укладено договір купівлі-продажу від 01 листопада 2012 року №11, за умовами якого, Продавець в порядку та на умовах, визначених договором, зобов'язується передати у власність покупця товар за накладними, номенклатура та ціна яких попередньо узгоджені, а покупець зобов'язується приймати товар та оплачувати його на умовах цього договору.

На підтвердження реальності спірних господарських операцій, позивачем надано копії документів первинного бухгалтерського обліку, зокрема, податкових накладних, видаткових накладних, платіжних доручень, а також документів, що підтверджує подальшу реалізацію придбаної продукції третім особам, фотокопії придбаного товару тощо.

Водночас, судом встановлено, що первинні документи по спірним господарським операціям містять всю необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють встановити факт реальності здійснення господарських операцій.

Крім того, стосовно посилань податкового органу на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 10 липня 2014 року у справі № 761/18823/14-к, якою звільнено від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України на підставі пункту 1 частини першої статті 49 Кримінального кодексу України ОСОБА_5, яким від імені TOB "Марголак" підписані первинні бухгалтерські документи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що посилання на вищенаведену ухвалу, за відсутності вироку не є беззаперечним доказом безтоварності спірних господарських операцій позивача з контрагентом, оскільки вина особи у зайнятті фіктивним підприємництвом чи у підробленні документів може встановлюватися лише вироком суду.

Таким чином, спірні господарські операції позивача у перевіряємому періоді мали реальний характер, були пов'язані з його господарською діяльністю, спричиняючи зміни в структурі його активів, підтверджені належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку, а відтак позивачем правомірно віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість по зазначеним господарським операціям.

Отже, судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Згідно частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для його скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року у справі № 826/18673/14- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: