Рішення

від 17.08.2015 по справі 904/6487/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.08.15р. Справа № 904/6487/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Маркет" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МТМ-Стіл" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 2-2015 від 21.01.2015 у розмірі 1 597 630 грн. 83 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 01.04.2015);

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Метал Маркет" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій, на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МТМ-Стіл" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 2-2015 від 21.01.2015 у загальному розмірі 1 667 630 грн. 80 коп.

Ціна позову складалася з суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 2-2015 від 21.01.2015 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений у період з 23.01.2015 по 24.06.2015 товар, наявністю боргу у сумі 1 597 630 грн. 83 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 17.08.2015.

У судове засідання 16.07.2015 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити додатково наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Адреса відповідача підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 22.07.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50051, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Орджонікідзе, будинок 4, офіс 417, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.45 том 2).

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2015 була отримана відповідачем 29.07.2015, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994527547911 (5005101257061), яке повернулося до господарського суду з відповідною відміткою про отримання її відповідачем. Крім того, суд зауважує, що з моменту отримання її відповідачем пройшло 19 днів, але жодних заперечень на позовні вимоги відповідач не надав.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 23.07.2015 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, при цьому, надіслав заяву про відкладення розгляду справи (вх.суду 53581/15 від 14.08.2015), яка мотивована неможливістю прибути у судове засіданні його представника, у зв'язку з відрядженням до іншого міста, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, оскільки відповідач, як юридична особа був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи та, відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України надання повноважень на представництво інтересів сторони у процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб.

Відповідно до абзацу 5 підпункту 3.6. пункту 3 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-четвертою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника відповідачем не доведена, як взагалі і не доведена неможливість явки у судове засідання представника.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

Крім того, слід зазначити, що представник позивача заперечував проти задоволення клопотання відповідача щодо відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на його фінансовому стані, оскільки у даній справі ним заявлено до стягнення з відповідача лише основний борг, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права. Так, представник позивача наголошував на тому, що обставини, що зазначені відповідачем у заяві від 14.08.2015 не можуть бути достатньою обставиною для відкладення розгляду справи. Крім того, у судовому засіданні позивач наголошував на тому, що матеріали справи містять всі необхідні докази та матеріали для прийняття обґрунтованого рішення у справі, а дії відповідача свідчать про затягування процесу, оскільки, як вбачається з матеріалів справи відповідач протягом тривалого часу не погашає спірну заборгованість, а клопотання відповідача, з урахуванням попереднього затягування погашення заборгованості, може вважатися зловживанням своїми процесуальними правами, що в свою чергу, призводить до подальшого порушення прав позивача.

Так, у судовому засіданні 17.08.2015 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Також представником позивача було викладено зміст заяви про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на кошти та майно боржника, яку він також просив задовольнити.

Від позивача 07.08.2015 надійшла заява про уточнення розміру позовних вимог, в якій позивач, керуючись правом, наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, просить стягнути з відповідача лише 1 597 630 грн. 83 коп. основного боргу. У заяві позивач посилається на технічні помилки, які були допущені ним при підготовці таблиці з сумами поставки та оплати.

Відповідно до пункту 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Отже, фактично, відповідач зменшив суму основного боргу. Відповідно, ціна позову фактично зменшилась.

Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 1 597 630 грн. 83 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представників позивача та відповідача.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 21.01.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Метал Маркет" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МТМ-Стіл" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 2-2015 (далі - договір) (а.с.41-43), відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених договором, постачальник зобов'язавсяпередати у власність покупця товар, а покупець в порядку та на умовах, визначених договором, зобов'язався прийняти і оплатити товар (пункт 1.1. договору).

У пунктах 7.1. та 7.2. договору сторони узгодили, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 7.1. договору, та діє до 31 грудня 2015 року.

Доказів зміни або розірвання договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У пунктах 1.5., 1.6. та 1.7. договору сторони погодили наступне:

- загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру товару визначаються сторонами у рахунках-фактури (пункт 1.5.);

- загальна ціна товару за договором становить 1 000 000 грн. 00 коп. з ПДВ (пункт 1.6.);

- постачання товару здійснюється на умовах EXW згідно Інкотермс-2000 (пункт 1.7.).

Датою поставки товару вважається дата: за умови відвантаження залізничним транспортом - дата штемпеля в залізно-дорожній накладній станції відправника, за умови відвантаження автотранспортом - дата оформлення відвантажувальних документів (пункт 2.1. договору).

На виконання умов договору, в період з 23.01.2015 по 24.06.2015 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 5 957 268 грн. 25 коп. , що підтверджується видатковими накладними (а.с.44-68), до кожної з яких додана товарно-транспортна накладна (а.с.69-93).

Позивачем були виставлені відповідачу рахунки-фактури (а.с.94-100).

При цьому, суд приходить до висновку, що в процесі виконання договору сторони змінили умови оплати товару, оскільки пунктом 2.3. договору передбачена 100% попередня оплата, але, як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, товар поставлявся відповідачу без проведеної попередньої оплати.

Так, відповідно до приписів статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами, що фіксують та підтверджують господарські операції, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов'язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємства тощо. Тобто, для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами. В даному випадку між сторонами склалися фактичні правовідносини, відповідно до яких товар позивачем поставлявся відповідачу без здійсненої ним попередньої оплати, як це було передбачено в пункті 2.3. договору. При цьому, у судовому засіданні представник позивач наголошував на існуванні спеціальної норми Цивільного кодексу України, яка передбачає обов'язок негайного виконання, а саме: оплати за поставлений товар.

При цьому, в порушення вказаних положень, отриманий товар відповідачем оплачений у повному обсязі не був. Так, відповідачем в період з 23.01.2015 по 29.07.2015 були здійснені проплати за поставлений товар на загальну суму 4 401 242 грн. 82 коп. , що підтверджується платіжними дорученнями за період з 23.01.2015 по 08.07.2015 на загальну суму 4 331 242 грн. 82 коп., а також банківською випискою, що підтверджує оплату відповідачем 70 000 грн. 00 коп. (додана позивачем до заяви від 07.08.2015).

При цьому, суд зауважує, що в судовому засіданні 17.08.2015 було оглянуто оригінали видаткових накладних за період з 23.01.2015 по 24.06.2015 (у кількості 25 штук) на загальну суму 5 957 268 грн. 25 коп., а також товарно-транспортні накладні до кожної з них.

Суд зауважує, що всі видаткові накладні (оригінали) підписані сторонами без зауважень та скріплені печатками позивача та відповідача, всього у судовому засіданні.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до оформлення видаткових накладних, вказані накладні підписані представниками відповідача та скріплені його печаткою.

Крім того, до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та/або якості поставленого позивачем товару, як це передбачено умовами пункту 3.2. договору.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем також не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що свої зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач порушив, оплативши отриманий товар лише частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 1 556 025 грн. 43 коп. (5 957 268,25 - 4 401 242,82).

При цьому, суд зауважує, що позивачем здійснений невірний розрахунок заборгованості відповідача за поставлений в період 23.01.2015 по 24.06.2015 товар.

Так, у розрахунку позивачем зазначена невірна загальна сума за поставлений в спірний період товар, оскільки після визначення загальної суми поставки за оригіналами видаткових накладних, у судовому засіданні судом було встановлено, що це є - 5 957 268 грн. 25 коп.

Крім того, позивачем у розрахунку здійснено розбивку кожної з оплат відповідача (по накладним), внаслідок чого у підсумку було визначено невірну загальну суму оплат відповідачем в період з 23.01.2015 по 29.07.2015.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього , якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Позивач надав до суду видаткові накладні, які підписані зі сторони позивача та зі сторони відповідача, відповідно скріплені печатками підприємств. Дані видаткові накладні містять чітко зазначений вид товару, вартість одиниці товару та загальну вартість поставленого товару.

Таким чином, надані до суду видаткові накладні слугують належним підтвердженням отримання відповідачем товару від позивача.

Враховуючи викладене, а також визначені в частині 1 статті 692 Цивільного кодексу України порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище видатковими накладними настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Приймаючи рішення, суд виходив також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 1 556 025 грн. 43 коп.

Крім того, позивач разом з позовною заявою подав заяву про вжиття заходів до забезпечення позову (вх.суду 47528/15 від 21.07.2015), в якій просить суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на майно відповідача та заборони його відчуження у будь-який спосіб;

- накладення арешту на кошти боржника, що містяться на його рахунках в межах заявлених позовних вимог.

Вказана заява позивача мотивована тим, відповідач протягом червня-липня 2015 року припинив здійснення регулярних та достатніх платежів в рахунок погашення заборгованості, його директор припинив особисте спілкування з постачальником: перестав відповідати на телефонні дзвінки, ухилився від зустрічі для підписання акту звіряння розрахунків, не перебуває за юридичною адресою, що її зазначено у договорі. На підтвердження вказаних обставин позивач додав до позовної заяви відповідні комісійні акти. Також, у заяві позивач наголошує на тому, що вважає досить обґрунтованим припущення, що майно (у тому числі грошові суми, цінні папери), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення. Отже, позивач у заяві зазначає, що викладені у заяві обставини, на його думку, свідчать про недобросовісне ставлення відповідача до своїх зобов'язань перед позивачем, а саме: великий розмір заборгованості, небажання відповідача вести переговори.

Так, відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно зі статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати її. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Разом з тим, позивачем не наведено обставин які б свідчили про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, суду не надано жодного доказу того, що вказані заходи до забезпечення позову можуть забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, а невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Заява позивача ґрунтується лише на припущеннях та не підтверджена жодним належним доказом.

За таких обставин, ухвалою суду від 17.08.2015 відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.

При цьому слід зауважити, що абзац 3 частини 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір передбачає зменшення розміру судового збору з позовної заяви, поданої після подання заяви про вжиття запобіжних заходів або забезпечення позову, на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення позову. Зазначене зменшення розміру судового збору здійснюється і в разі одночасного (в один і той же день) подання до господарського суду позовної заяви і заяви про забезпечення позову, в тому числі при об'єднанні їх в одному документі.

Передбачене згаданою нормою зменшення розміру судового збору не ставиться Законом у залежність від результатів судового розгляду (пункту 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України").

Так, позовна заява та заява про забезпечення позову подана до господарського суду Дніпропетровської області в один день, що підтверджується штампами господарського суду про реєстрацію позовної заяви (вх.суду 6498/15 від 21.07.2015) та заяви про забезпечення позову (вх.суду 47528/15 від 21.07.2015).

Таким чином, відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору підлягає зменшенню на суму 1 827 грн. 00 коп.

Але, оскільки позивачем при зверненні із позовною заявою було недоплачено судовий збір, судом було враховано 1 827 грн. 00 коп. вказаного збору в рахунок його оплати за подачу позовної заяви, а також було зобов'язано ухвалою суду від 23.07.2015 доплатити судовий збір в сумі 26 653 грн. 62 коп. (при ціні позову 1 667 630 грн. 80 коп. сплаті підлягав судовий збір в сумі 33 352 грн. 62 коп. (2% ціни позову), а позивачем сплачено 6 699 грн. 00 коп. (4872,00+1827,00). На виконання вимог ухвали суду позивачем було долучено до матеріалів справи платіжне доручення № 5586 від 30.07.2015 на суму 26 653 грн. 62 коп. Отже,позивачем в цілому було сплачено судовий збір в сумі 33 352 грн. 62 коп.

Щодо розподілу судових витрат по справі, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" станом на 01.01.2015 мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 218 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1 827 грн. 00 коп.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73 080 грн. 00 коп.).

Ціна позову станом на момент звернення із позовною заявою до суду становила 1 667 630 грн. 80 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову складала 33 352 грн. 62 коп. (2% ціни позову). При цьому, після зменшення розміру позовних вимог позивачем ціна позову стала складати 1 597 630 грн. 83 коп., а отже сума судового збору за подання такого позову мала б складати 31 952 грн. 62 коп. (2% ціни позову).

При цьому, відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З огляду на подану позивачем заяву про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду, суд вважає за доцільне повернути позивачу частину сплаченого ним судового збору у розмірі 1 400 грн. 00 коп. (33 352,62 - 31 952,62).

Відповідно до пункту 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України" питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).

Отже, з урахуванням вище описаного, на користь позивача підлягає поверненню з державного бюджету України судовий збір в сумі 1 400 грн. 00 коп.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МТМ-Стіл" (50051, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Орджонікідзе, будинок 4, офіс 417; ідентифікаційний код 34545195) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Маркет" (50005, Дніпропетровська область, вулиця Орджонікідзе, будинок 80; ідентифікаційний код 37064740) - 1 556 025 грн. 43 коп. - основного боргу, 31 120 грн. 51 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Ухвалою суду повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Маркет" (50005, Дніпропетровська область, вулиця Орджонікідзе, будинок 80; ідентифікаційний код 37064740) надмірно сплачений судовий збір у сумі 1 400 грн. 00 коп., перерахований згідно платіжного доручення № 5528 від 20.07.2015, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2