Ухвала

від 30.07.2015 по справі 2а-2037/12/2170

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2015 року м. Київ К/800/20963/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства „Альянсхерсонбуд" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013

у справі 2а-2037/12/2170

за позовом Приватного підприємства „Альянсхерсонбуд"

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області

Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Альянсхерсонбуд" звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 20.08.2012 позовні вимоги задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013 постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 20.08.2012 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, позивач оскаржив його в касаційному порядку. В скарзі просить суд скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів відповідачем проведена планової виїзної перевірки позивача, за результатами якої складено акт від 27.04.2012 № 664/22-1/33172299.

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"; п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України.

На підставі вищезазначеного акта відповідачем прийняті 18.05.2012 податкові повцідомленя-рішення № 0003552200, № 0003522200, № 0003532200, № 0003542200З.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для винесення оскаржених податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про відсутність реального виконання договорів, укладених позивачем з ДП «Ель» ТОВ «Дружба», ПП «Вантажтранссервіс - Люкс», ПП «Профтранс», ПП «Стальсервіс».

Колегія суддів, переглядаючи оскаржуване рішення суде апеляційної інстанції в касаційному порядку, погоджується з висновками суду про відмову у задоволенні позовних вимог, враховуючи наступне.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що сам факт наявності у платника податків податкових накладних і платіжних доручень не може бути єдиною та беззаперечною підставою для формування податкового кредиту, при наявності встановлення відсутності реального здійснення господарських операцій між платником податків та його контрагентом, а саме за відсутності фізичних, технічних та технологічних можливостей у контрагента до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції.

Колегія суддів бере до уваги, що згідно актів зустрічних перевірок контрагентів, операції з ними не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, особового персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про те, що укладені Приватним підприємством „Альянсхерсонбуд" з контрагентами угоди не мали реального характеру, та не спричиняють реального настання правових наслідків, надані документи не відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому Державна податкова інспекція у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби правомірно прийнято податкові повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Приватного підприємства „Альянсхерсонбуд" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013 у справі 2а-2037/12/2170 слід відхилити, а судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220 1 , 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства „Альянсхерсонбуд" відхилити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013 у справі 2а-2037/12/2170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко