Вирок

від 19.08.2015 по справі 175/1359/14-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/1471/15 Справа № 175/1359/14-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - ОСОБА_2

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 1201304000000600, за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_6 , прокурора ОСОБА_7 , представника потерпілої та цивільного позивача ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2014 року щодо

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилась в м. Кремінна, Луганської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої, -

обвинуваченої у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Кримінальне провадження розглянуто за участю: прокурора ОСОБА_11

обвинуваченої ОСОБА_6

захисника ОСОБА_12

потерпілої, цивільного позивача ОСОБА_9

представника потерпілої,

цивільного позивача ОСОБА_8 .

В с т а н о в и л а:

Вироком суду обвинувачену ОСОБА_6 визнано винною за ч. 2 ст. 286 КК України та їй призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

На підставі п. «є» ст. 1 та ст. 14 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року з наступними змінами та доповненнями, обвинувачену ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного основного і додаткового покарання.

Стягнуто з обвинуваченої ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів в розмірі 686 грн. 04 коп.

Стягнуто з обвинуваченої ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_9 10554 грн. 10 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином та 600 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Згідно вироку суду першої інстанції, 08 листопада 2013 року приблизно о 07 год. 40 хв. ОСОБА_6 , керуючи справним автомобілем «Деу Ланос», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі «Знам`янка - Луганськ - Ізварино» на території Дніпропетровського району Дніпропетровської областізісторони містаКривий Ріг у напрямку м. Дніпропетровськ, в районі 193 км + 500 м, маючи об`єктивну можливість виявити в межах видимості в напрямку руху пішохода ОСОБА_13 , не діяла таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя та здоров`я громадян та, виявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки, рухаючись в зоні дії дорожнього знаку 5.35.1 Правил дорожнього руху України, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, означеному на проїзній частині розміткою, не зменшила швидкість руху автомобіля та не зупинилась, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, внаслідок чого допустила наїзд на пішохода ОСОБА_13 , яка рухалась справа наліво відносно напрямку руху вказаного автомобілю, по пішохідному переходу.

Своїми діями водій ОСОБА_6 грубо порушила вимоги п. п. 1.3. 1.5. 2.3 та 18.4. Правил дорожнього руху України, порушення яких знаходиться з технічної точки зору в причинному зв`язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди.

В результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_13 отримала тілесні ушкодження у вигляді: переломів склепіння та основи черепу, крововиливів у м`які частини голови переважно зліва, у лівому скроневому м`язі, вогнищевих крововиливів під мозковою оболонкою та у речовину головного мозку, закритого осколкового перелому лівого стегна та інші тілесні ушкодження, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 1996/309-Е від 14.11.2013 року за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення та знаходятьсявпрямому причинному зв`язку з настанням смерті ОСОБА_13 .

В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_6 просить вирок суду змінити у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, вважає, що вирок суду повинен бути змінений в частині підстав для застосування амністії, оскільки суд повинен був звільнити її від призначеного покарання відповідно до п. «г» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» у зв`язку з наявністю у неї онкологічного захворювання третьої стадії за міжнародною класифікацією. Також просить зменшити розмір відшкодування моральної шкоди до 100 тис.грн., оскільки вважає його необґрунтованим та завищеним.

Вважає, що суд дійшов правильного висновку про те, що вона повністю визнала свою вину, щиросердечно розкаяласьускоєному, активно сприяла органу досудового слідства в розкритті кримінального правопорушення, після вчинення злочину надала допомогу потерпілій ОСОБА_13 та на своєму автомобілі відвезла її до лікарні, надавала матеріальну допомогу матері ОСОБА_13 ОСОБА_9 , в сумі 10000 грн. взяла на себе витрати, які пов`язані з похованням на загальну суму у 17 996 грн.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду в частині звільнення обвинуваченої від покарання по амністії скасувати у зв`язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої і постановити новий вирок, яким призначитиобвинуваченій покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 2 роки, з реальним його відбуванням.

В обґрунтування посилається на те, що суд в порушення вимог ст.364 КПК України, не відновив судовий розгляд та на стадії судових дебатів та долучив заяву ОСОБА_6 про застосування до неї амністії. Вважає, що суд, застосовуючи до ОСОБА_6 . Закон України «Про амністію у 2014 році», послався на довідку, яка не є офіційним документом підтвердження наявності дітей у ОСОБА_14 . Крім того, в матеріалах кримінального провадження відсутні інші належні докази спорідненості ОСОБА_6 та ОСОБА_14 , а також відсутності у останньої інших дітей, що на думку прокурора є неповнотою судового розгляду. На думку прокурора, висновки суду щодо повного визнання вини обвинуваченою, її щирого каяття у скоєному та активного сприяння в розкритті злочину, не підтверджуються дослідженими доказами, оскільки обвинувачена давала показання, які суперечать фактичним обставинам, показанням свідків та іншим доказам. У зв`язку з чим, вважає, що суд безпідставно врахував вказані обставини при призначенні покарання.

Представник потерпілої та цивільного позивача просить вирок суду скасувати в частині застосування до обвинуваченоїЗакону України «Про амністію у 2014 році» та звільнення її від покарання і призначити останній покаранняу виді позбавлення волі строком на 6 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки та з реальним відбуванням покарання.

Вважає, що суд допустив неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке виразилось в тому що суд,закінчивши стадію з`ясування обставин та перевірки їх доказами перейшов до судових дебатів, під час яких долучив до кримінального провадження заяву обвинуваченої ОСОБА_6 про застосування до неї закону України «Про амністію у 2014 році» у зв`язку з наявністю у ОСОБА_6 матері, яка досягла 70-річного віку. Дана заява не оголошувалась в судовому засіданні, суд, не відновлюючи судове слідство для з`ясування обставин, викладених в заяві та не вислухавши думку всіх учасників кримінального провадження, долучив до матеріалів вказану заяву. Питання про застосування амністії до обвинуваченої ОСОБА_6 на розгляд не ставилося, тому суд не обґрунтовано звільнив від відбування покарання обвинувачену за п. «є» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році».

Обґрунтовуючи неповноту судового розгляду, представник потерпілої та цивільного позивача посилається на доводи, які є аналогічними по суті з доводами апеляційної скарги прокурора. Просить, витребувати з відділу державної реєстрації актів цивільного стану відомості про актовий запис про наявність у ОСОБА_14 інших дітей.

Вважає, що суд порушив вимоги процесуального закону, зокрема ст.45 КПК України, допустивши до участі у провадженні, як захисника обвинуваченої, адвоката, який не внесений до Єдиного реєстру адвокатів України.

Також вважає, що рішення не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, так як суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки. Призначаючи покарання ОСОБА_6 , суд врахував як обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченої повне визнання вини, щире каяття у скоєному, сприяння органу досудового розслідування, хоча ці обставини не знайшли свого підтвердження при розгляді кримінального провадження.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_6 підтримала апеляційну скаргу і просила вирок суду змінити, звільнити її від покарання на підставі п. «г» ст.1 та ст.14 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року, зменшити розмір моральної шкоди.

В судовому засіданні захисник обвинуваченої ОСОБА_6 ОСОБА_12 , який не надавав апеляційної скарги, але просив застосувати до ОСОБА_6 вимоги ст.75 КК України, змінити вирок відмовивши потерпілій ОСОБА_9 в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди, мотивуючи наявністю у обвинуваченої страхового полісу і компенсацією моральної шкоди потерпілій страховою компанією.

В судовому засіданні прокурор підтримав апеляційну скаргу прокурора, який приймав участь в судовому розгляді в суді першої інстанції, а також частково підтримав апеляційну скаргу представника потерпілої і просив її задовольнити частково, вирок суду в частині застосування п. «є» ст.1 та ст.14 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року до ОСОБА_6 вважав незаконним та необґрунтованим і просив його скасувати в цій частині та ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченій ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. В решті вирок залишити без змін.

В судовому засіданні потерпіла та її представник підтримали апеляційну скаргу представника потерпілої і просили її задовольнити в повному обсязі, вважали апеляційну скаргу обвинуваченої необґрунтованою та просили відмовити в її задоволенні, а апеляційну скаргу прокурора підтримали частково в частині скасування застосування до ОСОБА_6 «є» ст.1 та ст.14 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року, а вирок суду в частині призначення покарання та вирішення цивільного позову скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити більш сувору міру покарання та задовольнити цивільний позов в повному обсязі.

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 2 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

В силу пунктів 2, 4 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Перевіряючи доводи апеляційних скарг, колегія суддів, дослідивши висновки суду першої інстанції, докази, які суд поклав в основу вироку, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, звукозапис судового розгляду вважає, що вирок суду в частині звільнення обвинуваченої від відбування призначеного як основного, так і додаткового покарання по амністії на підставі п. «є» ст.1 та ст.14 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року підлягає скасуванню, апеляційні скарги прокурора та представника потерпілої підлягають частковому задоволенню, а апеляційна скарга обвинуваченої не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновок суду про винність ОСОБА_6 у порушеннях правил безпеки дорожнього руху, які спричинили смерть ОСОБА_15 , за обставин, встановлених судом і викладених у вироку, підтверджуються зібраними органами досудового розслідування та дослідженими з доповненнями у судовому засіданні доказами, які отримали належну правову оцінку.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини, вчиненого обвинуваченим ОСОБА_6 кримінального правопорушення і зробив обґрунтований висновок про доведеність її вини, яка підтверджується зібраними у кримінальному провадженні та ретельно дослідженими судом доказами, вказаними у вироку.

Ці фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки суду першої інстанції та в апеляційному порядку не оспорюється.

Кваліфікація дійОСОБА_6 за ч.2 ст.286 КК України в апеляційних скаргах також не оскаржуються.

Відповідно до ст. ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного обвинуваченого, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Таким чином, призначаючи, покарання суд, згідно з вимогами ст. 65 КК України, враховував: тяжкість скоєного по необережності злочину, який у відповідності до ст. 12 КК України класифікується, як тяжкий; те, що обвинувачена визнала свою вину, щиросердечно розкаялася в скоєному, надала допомогу потерпілій після скоєння злочину та активно сприяла органу досудового розслідування; дані про особу обвинуваченої, яка судимостей не має, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікаря-нарколога та психіатра не перебуває. У зв`язку з вищенаведеним, колегія суддів приходить до висновку, що суд обґрунтовано призначив їй покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, у вигляді 4 років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки.

Тому відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги представника потерпілої в частині призначення ОСОБА_6 більш тяжкого покарання у вигляді 6 років позбавлення волі та додаткового покарання строком на 3 роки, колегія суддів не визнає обґрунтованими її посилання на те, що суд неправильно визначивши ОСОБА_6 за ч.2 ст.286 КК України покарання не врахував фактичне не визнання вини та щиросердечно каяття обвинуваченої, оскільки зазначені обставини підтверджені як матеріалами справи так і технічним записом фіксації судового процесу.

Враховуючи все вищевикладене, а також відношення обвинуваченої до скоєного, її поведінку після вчиненого і позицію щодо відшкодування завданої нею шкоди, а також думку потерпілої щодо покарання обвинуваченій, яка просила призначити біль суворе покарання, колегія суддів приходить до висновку що, за вказаних обставин, виправлення обвинуваченої можливе за умови призначення ОСОБА_6 призначеного судом першої інстанції покарання з реальним його відбуванням. На думку колегії суддів, саме таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої, запобігання вчиненню нових злочинів як самою обвинуваченою, так і іншими особами, та буде відповідати принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

У зв`язку з вищевикладеним доводи представника потерпілої, яка подала апеляційну скаргу щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок м`якості, колегія суддів вважає необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання представника потерпілої на те, що судом було порушено порядок допуску захисника обвинуваченої до кримінально провадження, так як суд не перевірив інформацію щодо внесення його в Єдиний реєстр адвокатів України. Згідно матеріалів провадження (т.1 а.п.104), захисник обвинуваченої вступив у справу на підставі договору про надання правових послуг від 10.11.2013 року, тобто до вступу в дію ч.2 статті 45 КПК України яка вводиться в дію через рік після створення Єдиного реєстру адвокатів України, згідно до Розділу Х «Прикінцевих положень» КПК України.

Що стосується посилань обвинуваченої ОСОБА_6 на необхідність зменшення розміру стягуваної моральної шкоди то вони є без підставними. У вироку рішення про стягнення на користь потерпілої моральної шкоди у розмірі 600000 грн., вмотивовано належним чином. На думку колегії, діями ОСОБА_6 дійсно було завдано моральної шкоди, яка полягає в перенесених моральних стражданнях і переживаннях у зв`язку з загибеллю малолітньої доньки. Тому суд виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості правильно визначив розмір моральної (немайнової) шкоди, яка підлягає стягненню з обвинуваченої належним чином.

Доводи захисника обвинуваченої ОСОБА_6 ОСОБА_12 стосовно зміни вироку та відмови потерпілій ОСОБА_9 в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди з мотивів відшкодування її страховою компанією, колегія суддів до уваги не приймає, так як відповідно до норм діючого законодавства факт відшкодування моральної шкоди н підставі договору страхування (страхового полісу) не може бути підставою для відмови у відшкодуванні моральної шкоди з особи, яку визнано винної в скоєнні ДТП, що прямо передбачено ст.1187 Цивільного Кодексу України.

Ті обставини, що обвинувачена не судима, позитивно характеризувалася за місцем проживання, визнала свою вину, щиросердечно розкаялася в скоєному, тощо, на що є посилання у вироку, були підставами для призначення їй покарання ближче до мінімальної межі санкції ч.2 ст.286 КК, за якою її було засуджено, однак, на думку колегії суддів, вони не є достатніми підставами для висновку про можливість виправлення обвинуваченої без реального відбування основного покарання, та застосування ст.75 КК України, відповідно до позиції захисника обвинуваченої.

Перевіривши матеріали кримінального провадження в межах апеляційних вимог, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи прокурора та представника потерпілої про неправильне застосування амністії та звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного, як основного так і додаткового покарання. Суд допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке полягає в тому, що закінчивши з`ясування обставин та перевірки їх доказами та постановивши про це ухвалу, перейшов до судових дебатів, під час яких, в порушення ч.5 ст.364 КПК України, долучив до кримінального провадження заяву обвинуваченої ОСОБА_6 про застосування до неї Закону України «Про амністію у 2014 році», не відновивши при цьому з`ясування обставин, викладених в заяві та не вислухавши думку всіх учасників кримінального провадження, щодо можливості її долучення.

Висновок суду про звільнення обвинуваченої ОСОБА_6 від покарання з підстав застосування амністії не ґрунтується на засадах призначення покарання та законі.

Приймаючи рішення про звільнення від відбування основного та додаткового покарання, суд першої інстанції послався нанаявність у ОСОБА_6 матері, що досягла 70-річного віку та застосувавп. є) ст.1 Закону України «Про амністію у 2014 році» №1185-VII від 8 квітня 2014 року, за яким: підлягають звільненню від відбування покарання особи, які на день набрання чинності цим Законом мають одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку або визнані інвалідами першої групи за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей.

Колегія судів погоджується з доводами, наведеними в апеляційних скаргах прокурора та представника потерпілої в частині звільнення від покарання ОСОБА_6 на підставі п. «є» ст. 1 та ст. 14 Закону України «Про амністію у 2014 році» №1185-VII від 8 квітня 2014 року, щосудом першої інстанції проведено з порушенням вимог кримінально-процесуального закону та не відповідає особі обвинуваченої, тому вирок в частині звільнення обвинуваченої від призначеного покарання підлягає скасуванню.

Колегія суддів вважає залишити без задоволення клопотання ОСОБА_6 про застосування до неї п. «г» ст.1 Закону України «Про амністію у 2014 році» №1185-VII від 8 квітня 2014 року, згідно якому підлягають звільненню від відбування покарання особи, які на день набрання чинності цим Законом в установленому порядку визнано інвалідами першої, другої чи третьої групи, а також хворими на онкологічні захворювання (III, IV стадії за міжнародною класифікацією TNM), так як ОСОБА_6 захворіла на лейоміосаркому на третій стадії за міжнародною класифікацією TNM і проходила курс лікування у клінічному онкологічному диспансері вже після вступу Закону України «Про амністію у 2014 році» №1185-VII від 8 квітня 2014 року в законну силу. З цих же підстав не може бути застосовано амністія за наявності у ОСОБА_6 інвалідності Ш групи, встановленої актом медико-соціальної експертної комісії №015932 серії 10 ААГ від 04.09.2014 року.

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Інших істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які призвели б до неправильного застосування кримінального закону або які перешкодили чи могли перешкодити ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, апеляційним судом не встановлено.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляцію обвинуваченої ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Апеляції прокурора, представника потерпілої ОСОБА_8 , задовольнити частково.

Вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2014 року щодо ОСОБА_10 в частині її звільнення від відбування призначеного як основного, так і додаткового покарання по амністії на підставі п. «є» ст.1 та ст.14 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року скасувати.

Клопотання ОСОБА_10 про звільнення від відбування призначеного як основного, так і додаткового покарання по амністії на підставі п. «г» ст.1 та ст.14 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року залишити без задоволення.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 відраховувати з 22 жовтня 2014 року.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і на нього може бути подана касаційна скарга у Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з моменту проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Копії вироку після проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Судді: