Постанова

від 18.08.2015 по справі 910/28742/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2015 року Справа № 910/28742/14

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Васищак І.М. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Гепард", м. Київ (далі - Товариство),

на рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2015 та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015

зі справи № 910/28742/14

за позовом бюджетної установи "Служба координації авіаційних робіт з пошуку і рятування" ДСНС України, м. Київ (далі - Установа),

до Товариства

про зобов'язання вчинити дії.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Бондаря О.В., П'яних Т.А.,

відповідача - Файчака В.І.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про передачу бензину неетильованого А-95 (код УКТ ЗЕД 2710114599) у кількості 13 674,70 літра (далі - Бензин).

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.02.2015 (суддя Спичак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 (колегія суддів у складі: Отрюх Б.В. - головуючий, Тищенко А.І. і Михальська Ю.Б.): позов задоволено; Товариство зобов'язано передати Установі Бензин, вартість якого станом на дату подання позову становила 232 333, 15 грн.; з Товариства стягнуто на користь Установи 4646,63 грн. судового збору; Установі повернуто з державного бюджету України 136,75 грн. судового збору.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить скасувати оскаржувані рішення і постанову попередніх судових інстанцій з даної справи та передати останню на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаргу мотивовано неправильним застосуванням названими судовими інстанціями статті 334 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), незастосуванням ними до спірних правовідносин статті 658 названого Кодексу, неправильним застосуванням статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", застосуванням господарськими судами до спірних відносин норм, які регулюють захист права власності, і помилковим незастосуванням норм зобов'язального права.

У відзиві на касаційну скаргу Установа заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про неспростування ними висновків попередніх судових інстанцій, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

Установою (як покупцем) і Товариством (як продавцем) були укладені договори купівлі-прдажу:

- від 04.08.2011 № 01458К з терміном дії до 31.12.2011 (пункт. 8.2);

- від 20.12.2011 № 01732К з терміном дії до 31.12.2011 (пункт 8.2);

- від 27.12.2011 № 01744К з терміном дії до 31.12.2011 (пункт 8.2);

- від 04.10.2012 № 2185К з терміном дії до 31.12.2012 (пункт 8.2);

- від 04.09.2013 № 02472К з терміном дії до 31.12.2013 (пункт 8.2)

(далі- Договори), згідно з умовами яких:

- продавець протягом строку їх дії зобов'язаний передавати у власність покупця смарт-картки та нафтопродукти і відпускати через мережу АЗС, визначених у додатках № № 1 до Договорів, нафтопродукти (товар) в асортименті: дизельне пальне, ДП - євро, неетильовані бензини А-98, А 98 Super, А-95, А-95 Premium, А-92 та А-76/80 належної якості (підтвердженої сертифікатом якості), газ-пропан, що відповідає державним стандартам, у кількості та за цінами, визначеними відповідно до видаткових накладних, а покупець зобов'язаний приймати та оплачувати товар згідно з Договорами (пункти 2.1);

- кількість товару визначається у додатках до цих договорів (пункти 6.1);

- сторони погодили найменування, кількість та вартість товару (специфікації № № 1 - додатки № № 2 до Договорів);

- вартість товару сплачується у строк 5 банківських днів з моменту отримання видаткової накладної (пункти 4.1);

- товар отримується на АЗС, перелік яких визначений у додатках № № 1 і є невід'ємною частиною цих договорів (пункт 4.2);

- товар передається у власність покупця (за наявності такого товару) в обсягах та за цінами, визначеними у видаткових накладних (пункти 3.1).

На виконання умов Договорів Установа передала, а Товариство прийняло товар згідно з накладними.

Товариством були виставлені Установі рахунки-фактури.

Установа виконала свої зобов'язання за Договорами й оплатила Товариству в повному обсязі вартість поставленого за згаданими накладними товару, що підтверджується платіжними дорученнями.

Пунктами 3.2 Договорів сторони погодили, що Товариство зобов'язане здійснювати відпуск товару покупцю на АЗС згідно з визначеним переліком.

Проте, як зазначала Установа, Товариство через свою мережу АЗС відпустило Установі лише 2 117,30 літра бензину, переданого за накладними та оплаченого Установою, в зв'язку з чим у мережі АЗС Товариства накопичився невибраний Установою залишок бензину в кількості 13 674,70 літра.

Відтак та на виконання розпорядження Державною службою України з надзвичайних ситуацій про передачу залишку пального Установи остання звернулася до Товариства з листом від 27.08.2014 № 96-25/375 про передачу залишку пального з визначенням АЗС, дати і порядку передачі пального. Товариство відмовило в цьому своїм листом від 08.09.2014 № 203 та залишило без задоволення й претензію Установи від 11.09.2014 № 96-25/396.

За умовами Договорів сторони не встановили момент переходу до Установи права власності на товар. З огляду на приписи статті 334 ЦК України право власності на товар виникло в Установи з моменту його (товару) передання за накладними.

За тими ж умовами сторони не врегулювали свої відносини щодо наслідків невибрання Установою пального в мережі АЗС Товариства на час дії Договорів, а тому Установа як власник переданого за накладними пального має право вимагати його передання, оскільки визначений Договорами обов'язок Товариства тощо відпуску бензину в мережі АЗС не припинився ні в силу умов Договорів, ані в силу вимог законодавства.

Судом не прийнято довод Товариства про те, що отримане Установою в мережі АЗС пальне у кількості 2117,30 літра в період з 20.02.2014 по 06.09.2014 було придбане на підставі публічних договорів роздрібної торгівлі купівлі-продажу, оскільки відповідно до наявних чеків POS - терміналів пальне в зазначеній кількості і в зазначений період отримане Установою за картками за рахунок залишку пального згідно із згаданими накладними.

Товариством у відзиві на позовну заяву зазначено також, що в Установи наявна заборгованість перед Товариством у сумі 32 389,56 грн., у зв'язку з чим воно просило суд здійснити залік зустрічних однорідних вимог Установи і Товариства.

Проте відповідна заява судом першої інстанції до розгляду не прийнята, оскільки Товариством не подано доказів надіслання її копії на адресу Установи.

Товариство не визнавало права власності Установи на пальне та послалося на договір від 01.11.2010 433-4/1-11 (далі Договір від 01.11.2010), укладений Товариством з ТОВ "РН-КАРТ-Україна", як на доказ того, що в Установи не виникло право власності на пальне.

З тексту даного договору вбачається, що цей договір стосується правовідносин Товариства з ТОВ "РН-КАРТ-Україна", а не правовідносин Товариства і Установи, а тому не є належним доказом для розгляду цієї справи. При цьому твердження Товариства про те, що в Товариства не виникло право власності на пальне, спростовуються доказами у справі, зокрема, накладними, наявними в її томах. Ці накладні є первинними обліковими документами в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Закінчення строків дії Договорів не є підставою для припинення визначених цими договорами зобов'язань, зокрема, зобов'язання Товариства щодо відпуску пального через мережу АЗС.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для передачі відповідачем позивачу Бензину.

Відповідно до приписів ЦК України:

- кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів може бути примусове виконання обов'язку в натурі (частини перша і друга статті 16);

- зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів (частини перша і друга статті 509);

- одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525);

- зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства (стаття 526).

З огляду на зазначені законодавчі приписи та з урахуванням встановлених фактичних обставин справи попередні судові інстанції дійшли не спростовуваного доводами касаційної скарги висновку щодо задоволення позову.

Так, стаття 334 ЦК України до спірних правовідносин застосуванню не підлягає, оскільки останні, як правильно відзначено скаржником, є зобов'язальними і не пов'язані з набуттям та захистом права власності.

Посилання скаржника на статтю 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не приймається, оскільки: по-перше, згідно з преамбулою названого Закону він взагалі не регулює зобов'язальні правовідносини сторін; по-друге, накладні, з приводу яких надає свої доводи скаржник, як вбачається з установлених судовими інстанціями обставин справи, підтверджують не фактичну передачу Бензину позивачем відповідачу, а надання відповідного товару у розпорядження позивача як покупця за Договорами (що також є господарською операцією).

Для застосування до спірних правовідносин статті 658 ЦК України у попередніх судових інстанцій не було підстав, оскільки у Договорах, як вбачається з їх з'ясованого цими судовими інстанціями змісту, продавцем товару значилося саме Товариство, причому ці договори недійсними у встановленому законом порядку не визнавалися, були (на час розгляду справи) чинними та, в силу статті 629 ЦК України, обов'язковими до виконання. При цьому правомірність набуття права власності (у тому числі за договором) за змістом частини другої статті 328 названого Кодексу презюмується, а інше може лише прямо випливати із закону або встановлюватися судом (і такого "іншого" в даному разі із закону не випливає і судом не встановлено).

Так само не приймається посилання скаржника на частину четверту статті 690 ЦК України, згідно з якою якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимагати від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Скаржником у цьому зв'язку не наведено та попередніми судовими інстанціями не встановлено обставин, які свідчили б про відмову Товариства від Договорів (при цьому відмова від видачі товару за Договорами жодним чином не тотожна відмові від власне Договорів, оскільки це різні за своїм змістом дії, і друга з них, за певних обставин, є правомірною, а перша - неправомірною).

Крім того, попередні судові інстанції дійшли правильного висновку про те, що закінчення строків дії Договорів не є підставою для припинення зобов'язань, які виникли з цих договорів, зокрема, зобов'язань Товариства.

Такий висновок узгоджується з положеннями глави 50 ЦК України щодо припинення зобов'язань, яка не визначає в числі підстав припинення зобов'язань закінчення строку дії договору; не передбачено такого припинення й Договорами (в усякому разі, ні попередніми судовими інстанціями, ні скаржником таких умов Договорів не наведено). У зв'язку з цим не береться до уваги посилання скаржника на пункт 2.1 Договорів, за яким продавець зобов'язується передавати у власність покупця та відпускати через мережу АЗС, а покупець - приймати та оплачувати товар протягом строку дії цих договорів. При цьому останні слова, виділені самим скаржником, означають строк виконання сторонами своїх зобов'язань за Договорами, а зовсім не припинення договірних зобов'язань із закінченням дії Договорів.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 зі справи №910/28742/14 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Гепард" - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Васищак

Суддя В. Палій