Рішення

від 17.08.2015 по справі 916/3003/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" серпня 2015 р.Справа № 916/3003/15

За позовом : Комунального підприємства "МІСЬКЗЕЛЕНТРЕСТ";

До відповідача: Приватного підприємства фірми "ТОПАЗ"

про стягнення 6112,74 грн.

Суддя Оборотова О.Ю.

В судових засіданнях приймали участь представник

Від позивача: - ОСОБА_1 - довіреність від 24.10.2015р.

Від відповідача : - ОСОБА_2 - довіреність від 01.01.2015р.

СУТЬ СПОРУ: Комунальне підприємство "МІСЬКЗЕЛЕНТРЕСТ" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства фірми "ТОПАЗ" про стягнення 6112,74грн., яка складається з суми основної заборгованості 3000грн., 3% річних в розмірі 237,20грн., пені в розмірі 224,31грн., інфляційні 2651,23грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.07.2015р. порушено провадження у справі №916/3003/15.

При поданні даного позову, позивач надав клопотання (вх. ГСОО №2-3951/15) про відстрочення сплати судового збору.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.07.2015р. відстрочено Комунальному підприємству "МІСЬКЗЕЛЕНТРЕСТ" сплату судового збору до прийняття рішення у даній справі.

03.08.2015р. до господарського суду Одеської області від позивача надано до суду клопотання про долучення оригіналу квитанції про оплату судового збору.

17.08.2015р. до господарського суду Одеської області від відповідача надійшло заперечення проти позовних вимог.

У судовому засіданні 17.08.2015р. після виходу судді з нарадчої кімнати було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив .

01 червня 2012 року між Комунальним підприємством „МіськзелентрестВ» та Приватним підприємством „ТопазВ» був укладений Договір №80 ПЭО12 щодо сумісного забезпечення утримання та збереження Старобазарного скверу шляхом систематичної оплати Приватним підприємством „ТопазВ» за утримання зеленої зони скверу.

Даний договір був укладений відповідно п.3.1.11. „Правил благоустрою території міста ОдесиВ» затверджених рішенням Одеської міської ради від 23.12.2011 року №1631-VI, згідно якого підприємства, установи, організації, які розміщуються на території об'єкта благоустрою, повинні утримувати в належному стані закріплену за ними територію або брати пайову участь в утриманні об'єкта благоустрою.

КП „МіськзелентрестВ» здійснює утримання Старобазарного скверу згідно Рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № 102 від 14.02.2008 року „Про утримання зелених насаджень у місті ОдесіВ» .

Згідно п. 2.1. Договору від 01.06.2012р. вартість заходів, зазначених у п. 1.1. Договору складає 2000,00 грн. у т.ч. ПДВ 20%.

01 жовтня 2012 року між Комунальним підприємством „МіськзелентрестВ» та Приватним підприємством „ТопазВ» було укладено додаткову угоду №1, згідно якої було зменшено вартість заходів зазначених у п.1.1 до 1500,00 грн.

Згідно п. 2.2. Договору від 01.06.2012р. розрахунки проводяться щомісячно до 10 числа, в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Комунального підприємства „МіськзелентрестВ» .

Позивач зазначає, що станом на 15.07.15 загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за Договором складає 3 000 грн. 00 коп.

Пунктом 5.1. Договору від 01.06.2012р. передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором винна Сторона несе відповідальність згідно законодавства України.

Відповідно до ч. 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмірі визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом чи договором

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановленні договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок розірвання договору.

Відповідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, сума 3% річних в розмірі 237,20грн., пені в розмірі 224,31грн., інфляційні 2651,23грн.

18.08.2014р. позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію №2464, з вимогою перерахувати грошові кошти у сумі 3000грн. на рахунок позивача.

Враховуючи невиконання відповідачем взятого на себе за договором від 24.09.2014р. обов'язку щодо оплати заборгованості за отриманий товар, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, а саме: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно ст.. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Абзацом 1 ч. 1. ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором від 01.06.2012р. в сумі 3000грн. є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

У відповідності до ч.2 ст.615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач порушив виконання своїх зобов'язань за договором від 01.06.2012р. а саме не сплатив позивачу вартість наданих послуг, що зумовило нарахування останнім пені в сумі 224,31грн.

Так, у відповідності до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки -грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язаньВ» від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку пені, судом встановлено, що розрахунок здійснений належним чином, тому сума пені підлягає задоволенню в розмірі 224,31грн.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно абз.5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального праваВ» передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові... Тієї ж позиції дотримується ВСУ у постановах від 04.07.2011 по справі №13/210/10, від 12.09.2011р. по справі № 6/433-42/183 та ВГСУ у постанові від 16.03.2011 по справі № 11/109.

Позивачем було нараховано три відсотки річних на суму простроченого грошового зобов'язання в розмірі 237,20грн. та інфляційні витрати в сумі 2651,23грн. Розглянувши надані позивачем розрахунки трьох відсотків річних за прострочення виконання відповідачем прийнятих на себе грошових зобов'язань та інфляційних витрат, суд доходить висновку, що вказані розрахунки було здійснено позивачем обґрунтовано, з урахуванням приписів чинного законодавства, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача трьох відсотків річних в сумі 237,20грн. та інфляційні витрати в сумі 2651,23грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

17.08.2015р. до господарського суду Одеської області від відповідача надійшло заперечення проти позовних вимог, відповідно до якого відповідач просить суду у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки письмових претензій з приводу розбіжностей або суперечок на адресу відповідача з боку позивача не надходило та за спірним договором відповідач не отримував від позивача послуг за період, за який виникла заборгованість, послуги позивачем відповідачу не надавались.

Суд не приймає до уваги заперечення проти позовних вимог, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За при приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно зі ст.ст. 44,49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 50, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства фірми "ТОПАЗ" (65078, м. Одеса, ОСОБА_3, 7/4, кв. 66, код ЄДРПОУ 22452694) на користь Комунального підприємства "МІСЬКЗЕЛЕНТРЕСТ" (65070, м. Одеса, вул Варненська, 27/а, код ЄДРПОУ 31185820)- заборгованість у розмірі 6112,74грн., яка складається з суми основної заборгованості 3000грн., 3% річних в розмірі 237,20грн., пені в розмірі 224,31грн., інфляційні 2651,23грн.; судовий збір у розмірі 1827грн.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10-денного строку з моменту складання повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Одеським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19 серпня 2015 р.

Суддя О.Ю. Оборотова